Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Бюджетна система і принципи її побудови

Читайте также:
  1. ERP система
  2. GPSS World – общецелевая система имитационного моделирования
  3. I.2.3) Система римского права.
  4. II. Организм как целостная система. Возрастная периодизация развития. Общие закономерности роста и развития организма. Физическое развитие……………………………………………………………………………….с. 2
  5. II.5.1) Понятие и система магистратур.
  6. IV. УМСТВЕННЫЙ ТРУД КАК СИСТЕМА
  7. SCADA-система
  8. VI. Половая система
  9. А. Общество как динамическая равновесная система четырех динамических равновесных систем
  10. Абсолютный идеотизм и философская система Гегеля.

Після проголошення незалежності України у 1991 р. Верховна Рада України вперше ухвалила Закон "Про бюджетну систему України" з наступним його доповненням у 1995 р.

В основу функціонування бюджетної системи України на сьогодні покладено Конституцію України, прийняту 1996 p., і Бюджетний кодекс України, ухвалений у червні 2001 р.

Відповідно до Бюджетного кодексу України (ст. 1) бюджетна система України — це сукупність усіх бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Схематично бюджетна система України складається з таких ланок (рис. 6.1):

1) Державний бюджет України;

2) місцеві бюджети.

До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні та районі бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування, серед яких вирізняють бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань, а також бюджети міст Києва та Севастополя.

Бюджетний кодекс започаткував дію щодо самостійних 686 місцевих бюджетів, які мають прямі, рівноправні відносини з Державним бюджетом, у тому числі:

— бюджет Автономної Республіки Крим;

— 24 обласні бюджети;

— бюджети міст Києва та Севастополя;

— 171 бюджет міст обласного підпорядкування;

— 488 бюджетів районів;

— також до складу бюджетної системи входять понад 11 тис. бюджетів місцевого самоврядування.

Сукупність показників доходів і видатків усіх бюджетів становить Зведений бюджет України, що використовується з метою аналізу і визначення засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України.

Рис. 6.1. Бюджетна система України

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів та її районів і бюджетів міст республіканського значення. У свою чергу, зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Так само формується зведений бюджет району, бюджети місцевого самоврядування та ін.

У ст. 95 Конституції України зазначено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. На виконання цього положення Бюджетним кодексом України закріплено основні принципи побудови бюджетної системи України.



Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах, як:

— принципи єдності (цілісності) бюджетної системи України, що забезпечується єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією доходів і видатків, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку й звітності, єдністю регулювання бюджетних відносин;

— принцип збалансованості бюджетів, який полягає в тому, що витрати бюджету мають відповідати доходам за відповідний бюджетний період;

— принцип повноти — до складу доходів входять усі доходи держави й органів місцевого самоврядування, отримані з будь-яких джерел. До видатків бюджету належать будь-які бюджетні витрати на потреби держави або місцевого самоврядування;

— принцип самостійності бюджетів — самостійність бюджетів забезпечується шляхом закріплення за ними відповідних джерел надходжень, правом на визначення напрямів використання коштів згідно із законодавством України. Держава не несе відповідальності коштами держбюджету за бюджетні зобов'язання органів місцевого самоврядування, а органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання держави;



— принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках доходів і витрат бюджету, що здійснюються до затверджених нормативів і методик;

— принцип ефективності — усі учасники бюджетного процесу мають на меті залучати мінімальний обсяг бюджетних коштів щоб досягнути максимального результату;

— принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетом;

— принцип субсидіарності — розподіл видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

— принцип справедливості й неупередженості — бюджети будуються на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

— принцип публічності та прозорості — бюджети всіх рівнів обговорюються та затверджуються відповідно Верховною Радою України. Верховною Радою Автономної Республіки Крим і відповідними радами;

— принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу відповідає за складання та виконання відповідних бюджетів.

 

5 Бюджетний процес — це регламентована нормами бюджетного права діяльність держави та територіальних громад зі складання, розгляду та затвердження бюджету, його виконання, а також зі складення та затвердження звіту про його виконання.

бюджетний процес — це встановлений законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів та їх виконання.

Від початку складання бюджету до затвердження звітів про його виконання весь бюджетний процес контролює ВРУ та місцеві органи самоврядування. Згідно із цим перед бюджетним плануванням ставляться такі завдання:

найбільш повно виявити резерви у галузях народного господарства і спрямувати їх на виконання плану економічного та соціального розвитку;

забезпечити виконання плану економічного і соціального розвитку необхідними бюджетними коштами з дотриманням оптимальних фінансових пропозицій;

визначити обсяг доходів за окремими джерелами і загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення.

Бюджетний кодекс України (ст.19) виділяє чотири стадії бюджетного процесу:

 

складання проектів бюджетів;

розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу ґрунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків. Усі стадії бюджетного процесу базуються на одних принципах організації бюджетної діяльності і мають відповідну правову регламентацію.

Основними принципами є такі:

принцип розподілу повноважень ВРУ ВРАРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування означає, що кожному органові, який бере участь у бюджетному процесі, належить певна компетенція, за межі якої він не може виходити. Втручання інших органів в процес складання, затвердження і виконання бюджету не допускається, крім випадків, зазначених у законодавстві.

принцип реальності включення показників доходів і видатків. Доходи мають включатися до бюджету за джерелами, видатки — за цільовим призначенням.

принцип гласності. Він полягав у тому, що показники бюджету і звіту про його виконання можуть і повинні оприлюднюватися через засоби масової інформації.

принцип наочності, означає, що відображання показників бюджету у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні і за її межами відбувається шляхом використання засобів для максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку;

До учасників бюджетного процесу належать:

1. Верховна Рада України, яка затверджує Основні напрямки бюджетної політики, на основі чого складається проект бюджету, розглядає проект бюджету та проект закону про державний бюджет, затверджує його. На стадії виконання бюджету контролює та вносить зміни, доповнення до Закону про Державний бюджет. На заключній стадії розглядає звіт щодо виконання державного бюджету та, в разі згоди, затверджує його. Верховній Раді України протягом всіх стадій бюджетного процесу допомагають всі її комітети, насамперед профільні, — Комітет з питань бюджету та Комітет з питань фінансової та банківської діяльності.

2. Рахункова палата, до основних функцій якої належать:

контроль за виконанням законів України та постанов з фінансових питань, що були прийняті ВРУ, за фінансуванням загальнодержавних програм, виконанням державного бюджету України;

контроль за своєчасним та повним надходженням доходів до державного бюджету, за квартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників, а також за видатками щодо обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу України;

перевірка в межах компетенції кошторисів видатків, які пов’язані з діяльністю ВРУ, апарата ПУ та КМУ;

контроль за витрачанням коштів державними бюджетними установами та організаціями, які здійснюють свою діяльність за межами України;

контроль за використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів в частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади щодо доходів та видатків (ст. 98 Конституції України, Висновки Конституційного Суду України від 21 грудня 2000 р., № 4-в/2000).

3. Президент України як голова держави відповідно до статей 96, 106 Конституції України, визначає основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики, на яких ґрунтується бюджетна політика загалом.

6 Видатки бюджету – це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Формою прояву цих відносин е конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна – їх величину.

З метою з'ясування ролі й значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат.

Видатки державного бюджету можуть розподілятися за наступними ознакам:

- за економічним змістом;

- за функціями, які виконує держава;

- за галузями й видами діяльності;

- програмно-цільовим призначенням.

Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні й капітальні. Поточні бюджетні видатки пов'язані з наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, закупівля предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін. У своїй сукупності поточні видатки формують звичайний (поточний) бюджет, на який припадає основна частина всіх бюджетних витрат.

Капітальні видатки пов'язані з інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів. Вони включають затрати на нове будівництво і розвиток діючих об'єктів державної і комунальної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.

Функціональна класифікація відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави.

Функції держави Видатки бюджету
  Управлінська - державне управління; - судова влада і прокуратура; - правоохоронні органи і служба безпеки; - фінансові і митні органи; - міжнародні відносини
  Соціальна - соціальний захист і соціальне забезпечення населення (витрати на індексацію доходів і заробітної плати працівників закладів та установ, що фінансуються з бюджету; виплати компенсацій населенню на дітей; пенсії та виплати компенсацій військовослужбовцям і членам їхніх сімей; кошти на охорону материнства і дитинства; допомога малозабезпеченим верствам населення); - соціальна сфера (освіта; підготовка кадрів; культура; мистецтво; засоби масової інформації; охорона здоров'я; молодіжні профани; фізична культура і спорт)
  Економічна - економічна діяльність держави (капітальні вкладення; фінансування реконструкції підприємств; нарощування вироб­ництва споживчих товарів і продукції виробничого призначення тощо); - фундаментальні наукові дослідження
Оборонна - національна оборона (фінансування витрат Міністерства оборони, Національної гвардії, Прикордонних військ, Штабу цивільної оборони, навчальних організацій Товариства сприяння обороні України та ін.)

В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі й види діяльності. З урахуванням цього витрати групуються у виробничій сфері за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, та в невиробничій за галузями і видами діяльності: житлово-комунальне господарство, освіта, охорона здоров'я, культура, управління і т. п.

Відомча ознака класифікації дає можливість у кожній групі бюджетних видатків виділити безпосередніх розпорядників бюджетних коштів – відповідне міністерство, державний комітет, державне відомство або іншу юридичну особу, якій надаються асигнування з бюджету. Таке групування витрат дає змогу забезпечити конкретно-адресний фінансовий контроль за використанням бюджетних ресурсів.

Програмно-цільовий метод складання та виконання бюджету дозволяє оцінити й розрахувати ефективність витрачання бюджетних коштів, та забезпечення ефективності й досягнення конкретних результатів розпорядниками бюджетних коштів.

 

7. Податкова ставка — законодавчо визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

 

Основні види:

 

тверді — встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування. Приклад — ставки земельного податку.

пропорційні — застосовуються в однаковій величині, незалежно від розміру податкової бази. Приклад — ставка податку з доходів фізичних осіб.

прогресивні — зростають зі зростанням податкової бази. Приклад — ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року.

8.

Основні форми страхування, їх класифікація У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків – страхових фондів.

 

Страхові фонди класифікуються за наступними ознаками:

 

1. За матеріально-речовинним складом:- матеріальні; грошові;

2. 3а методами утворення:- добровільні.;- обов’язкові;

3. За ступенем централізації:- державні резервні фонди;- резервні фонди місцевого рівня;

4. За напрямами використання:- для покриття збитків від стихійного лиха всередині країни;- для покриття збитків від стихійного лиха за межами держави;- для компенсації непередбачених витрат об'єктів бюджетної сфери.Фінансові резервні (страхові) фонди створюються:- на підприємствах, організаціях, у закладах;- у міністерствах, відомствах та інших органах управління;- резервні фонди Кабінету Міністрів, виконавчих комітетів, адміністрацій, що передбачаються в державному і місцевому бюджетах.

Фонд державного страхування відрізняється від інших грошових резервних фондів тим, що будучи централізованим резервом, утворюється за рахунок децентралізованих внесків суб'єктів економічної діяльності. Кошти, акумульовані у фонді державного страхування, використовуються як джерело кредитних ресурсів держави, тому що між часом надходження платежів і часом виплати проходить певний період часу. Перевищення сум надходжень у фонд державного страхування над виплатами з фонду страхування надходить у бюджет.

 

Класифікація сукупності страхових відносин має такий вид:

 

1.Майнове страхування (об'єктом страхування виступають матеріальні цінності):- Страхування майна підприємств і організацій.- Страхування майна сільськогосподарських підприємств (об'єктом страхування виступають: врожай сільськогосподарських культур, багаторічні насадження, сільськогосподарські тварини – 70% від їх балансової вартості).- Страхування майна кооперативів і громадських організацій.- Страхування майна населення.

 

2. Соціальне страхування – вид обов'язкового страхування; його призначення – необхідність матеріального забезпечення громадян, які внаслідок певних причин не можуть брати участі в суспільно-корисній праці і не спроможні за рахунок власної праці підтримувати своє існування.

Кошти соціального страхування використовуються у вигляді грошових виплат, фінансування послуг і надання пільг:- грошові виплати – пенсії й оплата лікарняних;- фінансування послуг – оплата послуг закладів охорони здоров'я для відновлення працездатності, проведення оздоровчо-профілактичних заходів;- надання пільг – пільгові послуги для трудового навчання і працевлаштування інвалідів, надання їм послуг з протезування, юридичної допомоги, оплата послуг інтернатів і т.д.

3. Особисте страхування:- Особисте страхування (добровільне страхування життя, страхування дітей на певний строк – до настання повноліття, до весілля і т.д.). Може бути добровільним і обов'язковим (наприклад, страхування пасажирів і військових) - Страхування від нещасних випадків.

 

4. Страхування відповідальності:- Страхування заборгованості (кредитних ризиків). На страхування приймається ризик непогашених позичальником отриманих кредитів і відсотків по них. Договір страхування припускає погашення від 50 до 90% суми непогашеного кредиту;

- Страхування громадянської відповідальності на випадок заподіяння збитку третім особам (водіїв автотранспорту., підприємців перед працівниками по найму, авіаційних перевізників, власників джерел забруднення навколишнього простору);

- Страхування власників джерел підвищеної небезпеки (підприємств-виробників хімічних речовин).

5. Страхування підприємницьких ризиків:- Страхування на випадок неотримання прибутку.- Страхування непередбачених збитків, простоїв, зниження рентабельності, на випадок несплати рахунків і т.д.

Основні види страхування – майнове, особисте, страхування відповідальності.

Об'єктом майнового страхування є майно підприємств, закладів, організацій і населення в різних видах. Призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитку, що виражається в загибелі й пошкодженні яких-небудь предметів через настання страхового випадку. Страхувальником виступає власник майна.

На страхування приймаються усі види майна, що належить підприємствам і організаціям – будинки, споруди, засоби транспорту, устаткування, інвентар, товари, різні види сільськогосподарських культур і тварин. Основні й оборотні фонди (крім посівів і тварин) страхуються, виходячи з їх повної балансової вартості.

 

Максимальний розмір страхового відшкодування визначається страховою сумою і виплачується при повній загибелі майна. При пошкодженні майна відшкодування складає частину страхової суми, яка залежить від ступеня пошкодження і методу відшкодування втрат.

Методи відшкодування втрат бувають:

метод пропорційного відшкодування збитку. Страхове відшкодування становить таку частину збитку, яку страхова сума складає стосовно страхової оцінки майна;

метод "першого ризику". Всі збитки, що не перевищують страхову суму, відшкодовуються цілком, а інші не відшкодовуються зовсім.

Розходження в розмірі відшкодування в даних методах виникає тільки у випадку пошкодження майна, а при умові повної його загибелі сума страхового відшкодування буде однаковою.

Об'єктом особистого страхування є життя, здоров'я і працездатність населення. Його призначення – виплата громадянам обумовленої грошової суми при настанні певної події в їхньому житті.

Особисте страхування підрозділяється на:

 

1. страхування від нещасних випадків:- індивідуальне страхування громадян;- страхування працівників за рахунок організацій, де вони працюють;- страхування дітей і школярів;- страхування пасажирів авіаційного і залізничного транспорту;

2. страхування життя:- змішане страхування; його тарифи підвищуються зі збільшенням віку і знижуються при великій тривалості дії договору.- страхування дітей;- весільне страхування;- страхування пенсій;- страхування на випадок смерті застрахованого;- страхування на випадок утрати працездатності.

 

Об'єктом страхування у страхуванні відповідальності виступає відповідальність перед третіми особами, якою може бути заподіяний збиток внаслідок будь-якої дії або бездіяльності страхувальника. Метою страхування відповідальності є страховий захист економічних інтересів суб'єктів, здатних заподіяти шкоду.

9. Відмінність між державним та банківським кредитами полягає у такому:

по-перше, забезпеченням банківського кредиту виступають конкретні цінності, що перебувають у власності позичальника. Щодо державного кредиту, то у ст. 1 Закону України "Про державний внутрішній борг" зазначено про його гарантування "всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності";

по-друге, банківський кредит має чітку цільову спрямованість. Щодо державного кредиту, то він залучається на рівні уряду та не має конкретного цільового характеру.

Залучення кредитних коштів з боку держави також має свої особливості, якщо порівнювати їх з формуванням бюджетних коштів на податковій основі: акумулювання коштів на основі кредитних відносин має добровільний характер, тоді як сплата податків - обов'язковий.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції:

- фіскальну;

- регулюючу;

- розподільну;

- контрольну.

Фіскальна функція державного кредиту полягає у залученні державою коштів у розмірах, необхідних для фінансування бюджетних видатків.

Регулююча функція державного кредиту пов' язана із регулюванням грошового обігу, рівня відсоткових ставок та ліквідності банківської системи. Регулювання грошового обігу здійснюється за допомогою операцій купівлі-продажу державних цінних паперів Національним банком України. Операції з цінними паперами на фондовому ринку призводять до зміни маси грошей, що впливає на пропозицію грошей та рівень процента за користування ними.

Розподільна функція державного кредиту полягає у пролонгації погашення кредитів у часі. Відповідно, тягар погашення державного кредиту стосується майбутніх поколінь, адже кредитні платежі можуть розподілятися на десятки років. Контрольна функція полягає у постійному контролі за своєчасністю та повнотою погашення державних кредитів, а також ефективністю їх використання.

10.Державний бюджет є централізованим грошовим фондом, являє собою загальнодержавні фінансові ресурси. Розкриваючи поняття «бюджет», доцільно розглянути такі його найважливіші характеристики: - за сутністю економічної категорії; - за правовим характером; - за формою; - за матеріальним змістом. Бюджет є самостійна економічна категорія, що має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносяться: - бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань; - за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу, між окремими галузями національної економіки, адміністративно-територіальними структурами, сферами суспільної діяльності; - пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку; - сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовою роллю бюджету порівняно з іншими ланками. Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами, називаються бюджетними. Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на всій території країни через маневрування у розподілі коштів, нівелюючи наслідки нерівномірного розміщення продуктивних сил та соціальні наслідки розшарування громадян за їхніми матеріальними достатками. Функції Державного бюджету: - акумулятивна – пов’язана з концентрацією коштів у централізованому фонді держави за допомогою прибутків бюджету; - розподільча – реалізується через систему витрат, що повинні здійснюватися в інтересах економічного і соціального розвитку держави і задоволення потреб населення; - контрольна – проявляється у виявленні й аналізі відхилень фактичних прибутків і витрат бюджету від запланованих. Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Зміст цих функцій, сфера і об'єкт їх дії характеризують специфіку бюджету як економічної категорії. Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб. Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Бюджет в основному відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо. Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків. Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюджет об'єктивно – через формування і використання фонду грошових коштів держави – відображає економічні процеси, які відбуваються в структурних ланках економіки. Правова характеристика бюджету пов'язана з його законодавчим регулюванням. Бюджет виступає документом (фінансовим планом), в якому дається розпис доходів і видатків держави та органів місцевого самоврядування на бюджетний період. Державний бюджет України затверджується у формі закону. Бюджетні відносини зі створення й використання централізованого фонду грошових ресурсів організовуються і реалізовується у вигляді основного фінансового плану держави. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він спрямовує її фінансову діяльність, визначає її фінансові можливості й пріоритети. За матеріальним змістом бюджет – це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією. До чинників, що визначають центральне місце бюджету в системі фінансових планів держави, відносяться наступні: - у Державному бюджеті концентруються основні державні доходи – приблизно 2/3 фінансових ресурсів держави; - за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні витрати: капітальні вкладення, формування державних матеріальних резервів, оборона, управління і т.д.; - упорядкування і виконання Державного бюджету узгоджено з упорядкуванням і виконанням інших фінансових планів; за допомогою Державного бюджету здійснюється їх балансування; - Державний бюджет є основним джерелом фінансування зовнішньоекономічної діяльності держави: - Державний бюджет виступає інструментом фінансового контролю за формуванням і використанням грошових фондів в економіці держави; - Державний бюджет – головне джерело коштів, необхідних для діяльності держави. Бюджет як централізований грошовий фонд перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, що реалізується через бюджетний механізм, який створює держава. Бюджетний механізм – це сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів. Через бюджетний механізм держава регулює економіку, стимулює виробничі та соціальні процеси. До бюджетних методів регулювання економічних і соціальних процесів відносять: 1. податки, які впливають на розвиток виробництва товарів, попит на них та їх пропозицію; 2. бюджетне фінансування загальнодержавних програм, що забезпечують розширення виробництва й удосконалення його структури, розвиток соціальної сфери, соціальний захист громадян; 3. фінансова підтримка окремих галузей і підприємств для вирівнювання економічних умов їх функціонування або прискореного розвитку (через субвенції, пільгові, безпроцентні кредити та ін.); 4. створення за рахунок бюджетних коштів спеціальних фондів, резервів для попередження диспропорцій у розвитку економіки.

 

11. державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не мас ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави, тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації – кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити. Таким чином: державний кредит за своєю економічною сутністю – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом. Це основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів.

Особливість державного кредиту полягає у зворотності, терміновості й платності наданих у борг коштів. Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи їх в додаткові фінансові ресурси. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають ресурси бюджету. Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулюючу і контрольну. Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності й повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. ержава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит, тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на ви­плату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичкового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація – це вид державних цінних паперів, які символізують державне боргове зобов'язання і дає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами.

Казначейські зобов'язання (векселі) – мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти).

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без відома їх реального власника (населення) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблігаційних позик. У нашій країні це досягається через придбання Ощадбанком державних цінних паперів.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечні в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків із боку демократично обраних органів. Тому повна нормалізація відносин між держа­вою і кредитною системою лежить на шляху визнання неможливості прямого запозичення позичкових коштів для покриття бюджетного дефіциту і відшкодування державному банку боргу, який утворився за попередні роки.

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності. У нашій країні ця форма державного кредиту поки що використовується не дуже активно.

В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит – гарантовані позики. Загарантованими позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника. У нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим органам влади, а також окремим господарським структурам права проводити операції з укладання позик.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах повороткості, терміновості й платності. Сума отриманих зовнішніх позик з нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони буваютьсередньо- або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3-5 років після використання кредитних коштів.

Як уже зазначалося, державні позики є основною формою державного кредиту.

12.


Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 33; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
І 4 Бюджетна система України. | Джерела формування фінансових ресурсів підприємств.
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2020 год. (0.032 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты