Склад і структура податкової системи України.

Податки являють собою обов'язкові збори, які стягує держава з господарюючих суб'єктів і із громадян за ставкою, установленою в законодавчому порядку. Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються перетворенням податкової системи.

Система оподаткування – це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених податків, зборів, внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обов’язки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу.

В умовах розвинутих ринкових відносин податкова система є важливим елементом регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Принципами побудови податкової системи згідно зі ст. З Закону України «Про систему оподаткування» є:

стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької та інвестиційної активності – цьому служить введення пільг з оподатковування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва (як один з можливих варіантів стимулювання розвитку економіки).

обов'язковість сплати податків усіма суб’єктами економічної діяльності – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) – на більші доходи;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи;

стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обґрунтованість – встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами;

єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Обов’язковими якостями податкової системи є:

максимально можлива для платників податків простота сплати податків;

“соціальна справедливість” – порядок сплати податків повинен бути прогресивним, тобто особи. які одержують великі прибутки, мають. відповідно сплачувати податків більше, ніж особи з мінімальним або низьким обсягом прибутків;

неможливість ухилення від сплати податків.

45. Страховий ринок і його товар.

46. Структура внутрішньої будови фінансової системи держави.

47. Суб’єкти фінансового ринку.

48. Сутність страхового ринку і страхових послуг.

45. Страховий ринок і його товар.

Страхування: його сутність, значення і функції (больше в ТЕМЕ 12)

Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складовою категорії фінансів.

Економічна сутність страхування полягає у створенні спеціалізованими організаціями – страховими компаніями страхового фонду, якій формується з внесків страхувальників і з якого відшкодовуються збитки, понесені страхувальниками в результаті страхових випадків, покритих страхуванням.

Водночас можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування. Це:

1) страхування, пов'язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню;

2) при страхуванні здійснюється солідарний розподіл завданого збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

3) замкнений розподіл збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд;

4) перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розподіл збитків у часі пов'язаний із випадковим характером виникнення надзвичайних подій.

Сутність страхування проявляється у його функціях. Вони дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Страхуванню властиві такі функції: ризикова, попереджувальна, нагромаджувальна та контрольна

Основними суб'єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований.

Основні форми страхування, їх класифікація

Страхові фонди класифікуються за наступними ознаками:

1. За матеріально-речовинним складом:

- матеріальні;

- грошові;

2. 3а методами утворення:

- добровільні.;

- обов’язкові;

3.За ступенем централізації:

- державні резервні фонди;

- резервні фонди місцевого рівня;

4.За напрямами використання:

- для покриття збитків від стихійного лиха всередині країни;

- для покриття збитків від стихійного лиха за межами держави;

- для компенсації непередбачених витрат об'єктів бюджетної сфери.

Фінансові резервні (страхові) фонди створюються:

- на підприємствах, організаціях, у закладах;

- у міністерствах, відомствах та інших органах управління;

- резервні фонди Кабінету Міністрів, виконавчих комітетів, адміністрацій, що передбачаються в державному і місцевому бюджетах.

Класифікація сукупності страхових відносин має такий вид:

1.Майнове страхування (об'єктом страхування виступають матеріальні цінності):

2.Соціальне страхування

3.Особисте страхування

4.Страхування відповідальності:

5.Страхування підприємницьких ризиків:

Основні види страхування – майнове, особисте, страхування відповідальності.

Страховий ринок передбачає самостійність суб'єктів ринкових відносин, їхнє рівноправне партнерство, розвинуту систему горизонтальних та вертикальних зв'язків між ними. Він забезпечує органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страховій послузі, що є продуктом цілеспрямованої діяльності страхової компанії та пропонується на страховому ринку на умовах еквівалентного обміну з метою одержання прибутку. Отже, страхова послуга є товаром у середовищі страхового ринку. Але порівняно зі звичайним товаром страховик не створює ніякого матеріального продукту. Його продукт може бути визначений як невідчутна діяльність і тому належить до поняття "послуга". Основні споживачі ринку - фізичні та юридичні особи (страхувальники). Саме для них страхові компанії розробляють різноманітні страхові продукти, визначають програму страхування, формують попит та пропонування на свої послуги.

46. . Структура внутрішньої будови фінансової системи держави.

Внутрішня будова фінансової системи (ТЕМА 2)

За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи:

– рівень мікроекономіки – фінанси суб'єктів господарювання;

– рівень макроекономіки – державні фінанси;

– рівень світового господарства – міжнародні фінанси;

– забезпечуюча сфера – фінансовий та страховий ринки.

Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових відносин, її відокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

Рис. 2.1. Сфери та ланки фінансової системи

Сфера фінансів суб'єктів господарювання не поділяється на окремі ланки, оскільки вони мають загальні принципи організації й методи ведення фінансової діяльності. Існують певні особливості пов'язані із формою власності чи галузевою специфікою. Однак, вони не настільки суттєві щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх суті.

Сфера державних фінансів характеризує фінансову діяльність держави. Вона включає такі ланки: бюджет держави; державний кредит; фонди цільового призначення; фінанси державного сектора.

Сфера міжнародних фінансів відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки: міжнародні розрахунки; фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій; міжнародні фінансові інститути.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і капіталів.

Відособленою ланкою фінансової системи виступає страхування, яке не належить до конкретної сфери.

47. Суб’єкти фінансового ринку.

48. Сутність страхового ринку і страхових послуг.

Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складовою категорії фінансів.

Економічна сутність страхування полягає у створенні спеціалізованими організаціями – страховими компаніями страхового фонду, якій формується з внесків страхувальників і з якого відшкодовуються збитки, понесені страхувальниками в результаті страхових випадків, покритих страхуванням.

Водночас можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування. Це:

1) страхування, пов'язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню;

2) при страхуванні здійснюється солідарний розподіл завданого збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

3) замкнений розподіл збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд;

4) перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розподіл збитків у часі пов'язаний із випадковим характером виникнення надзвичайних подій.

Страхування як економічна категорія – це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.

Основними суб'єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований.

Класифікація сукупності страхових відносин має такий вид:

1.Майнове страхування (об'єктом страхування виступають матеріальні цінності):

1.1 .Страхування майна підприємств і організацій.

1.2.Страхування майна сільськогосподарських підприємств (об'єктом страхування виступають: врожай сільськогосподарських культур, багаторічні насадження, сільськогосподарські тварини – 70% від їх балансової вартості).

1.3.Страхування майна кооперативів і громадських організацій.

1.4. Страхування майна населення.

2.Соціальне страхування – вид обов'язкового страхування; його призначення – необхідність матеріального забезпечення громадян, які внаслідок певних причин не можуть брати участі в суспільно-корисній праці і не спроможні за рахунок власної праці підтримувати своє існування.

Кошти соціального страхування використовуються у вигляді грошових виплат, фінансування послуг і надання пільг:

а)грошові виплати – пенсії й оплата лікарняних;

б)фінансування послуг – оплата послуг закладів охорони здоров'я для відновлення працездатності, проведення оздоровчо-профілактичних заходів;

в)надання пільг – пільгові послуги для трудового навчання і працевлаштування інвалідів, надання їм послуг з протезування, юридичної допомоги, оплата послуг інтернатів і т.д.

3.Особисте страхування:

3.1.Особисте страхування (добровільне страхування життя, страхування дітей на певний строк – до настання повноліття, до весілля і т.д.). Може бути добровільним і обов'язковим (наприклад, страхування пасажирів і військових)

3.2.Страхування від нещасних випадків.

4.Страхування відповідальності:

4.1.Страхування заборгованості (кредитних ризиків). На страхування приймається ризик непогашених позичальником отриманих кредитів і відсотків по них. Договір страхування припускає погашення від 50 до 90% суми непогашеного кредиту;

4.2.Страхування громадянської відповідальності на випадок заподіяння збитку третім особам (водіїв автотранспорту., підприємців перед працівниками по найму, авіаційних перевізників, власників джерел забруднення навколишнього простору);

4.3 .Страхування власників джерел підвищеної небезпеки (підприємств-виробників хімічних речовин).

5.Страхування підприємницьких ризиків:

5.1.Страхування на випадок неотримання прибутку.

5.2.Страхування непередбачених збитків, простоїв, зниження рентабельності, на випадок несплати рахунків і т.д.

49-50 Сутність фінансів і їх характерні ознаки.

Вихідним положенням для розкриття сутності фінансів є розуміння того, що фінанси – це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов'язане з об'єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу. У процесі розподілу формуються та використовуються грошові фонди, призначені для задоволення суспільних інтересів та потреб. Отже, об’єктами фінансових відносин є національне багатство і вироблений ВВП.

Із визначення економічної суті фінансів, можна виділити наступні «характерні ознаки»:

фінанси обслуговують сферу грошового обігу, мають грошову форму вираження;

фінанси завжди носять розподільчий характер;

фінанси мають матеріального носія - фінансові ресурси, створюють і використовують доходи і фонди грошових засобів різноманітного призначення у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту (є частиною вартості валового внутрішнього продукту)

51 Сутність фінансового ринку, його роль у мобілізації та розподілі фінансових ресурсів.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення.

Фінансового ринку проявляється у наступних функціях:

- мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для економічного розвитку;

- забезпечує нагромадження коштів і визначає економічне зростання

- розподіл акумульованих вільних коштів між багаточисельними кінцевими споживачами;

- прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі;

- забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Фінансовий ринок утворює достатні фонди коштів для всіх суб’єктів економіки – держави, фірм і підприємств, домашніх господарств.

52 Суть системи управління державним боргом і способи його коригування.

Процес управління державним боргом включає кілька етапів:

- залучення коштів;

- використання коштів;

- повернення боргу і виплата відсотків.

Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

Коригування, заклечається в

-Рефінансування державного боргу – це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик.

- Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу.

Іншими методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення й анулювання позики.