Тема 2. Действия с обыкновенными дробями, 6 класс

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розрахувати нормативну собівартість кожного виду продукції і виявити загальну суму нормативних витрат за кожним центром відповідальності (ЦВ), який бере участь у виробництві цих видів продукції. Таким центром може бути цех, дільниця, бригада тощо.

При цьому нормативні витрати визначаються шляхом простої комбінації нормативних витрат по тих операціях, які потрібні для виробництва певного продукту. Цей процес показано у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

НОРМАТИВНІ ВИТРАТИ, ПРОАНАЛІЗОВАНІ
ЗА ОПЕРАЦІЯМИ І ПРОДУКТАМИ

Знак «ü» свідчить про наявність відповідної суми витрат по виробу.

Як видно з табл. 3.1, за кожну окрему операцію відповідає пев­ний центр відповідальності. У цьому разі для цілей управління немає сенсу порівнювати фактичні витрати на виріб А з норматив­ними витратами у сумі 110 грн, оскільки за відхилення відповідають центри І, ІІ, ІІІ. Тобто тут жоден з ЦВ не може відповідати за відхилення самостійно.

Отже, для управління витратами необхідно, щоб по ЦВ були визначені нормативні витрати з урахуванням виходу продукції. Відтак, якщо фактичні витрати по ЦВ І (140 грн) зіставляються з нормативними витратами в сумі 120 грн, на виробництво шести виробів (А, Б, В, Г, Д, Е, Є), то менеджер цього центру відповідатиме за всю величину відхилень по операції 1. Тільки порівнюючи всю суму фактичних витрат із загальними нормативними витратами по кожній операції центру за період, витрати можна контролювати ефективно.

Як бачимо з рис. 3.8, нормативні та фактичні витрати відстежуються до центрів відповідальності, що дає можливість визначити відхилення від норм і відобразити його у Звіті по відповідному центру для подальшого аналізу цих відхилень з метою прийняття коригуючих заходів. Якщо відхилення викликані постійною причиною, то норматив необхідно уточнити з урахуванням цієї причини.

Метод нормативного розподілу постійних витрат є перехідним від методів калькулювання повної до калькулювання неповної собівартості продукції. Цей метод ґрунтується на таких принципах:

· чітке розмежування в собівартості змінних і постійних
витрат;

· визначення нормативного рівня діяльності підприємства
і його підрозділів;

· включення у собівартість продукції постійних витрат залежно від фактично досягнутого рівня діяльності;

· відображення в обліку додаткових витрат через зниження рівня діяльності або зниження витрат у зв’язку з підвищенням ефективності виробництва.

Для кожної секції або центру відповідальності встановлюють нормальний рівень діяльності у відповідних одиницях роботи, а калькулювання організовують виходячи з таких передумов:

1) роздільний облік змінних і постійних витрат;

2) нормальному рівню діяльності відповідає певна сума змінних і постійних витрат;

3) постійні витрати відносяться на собівартість продукції відповідної секції за коефіцієнтом розподілу (К_р), який визначається за співвідношенням фактичного рівня діяльності (Ф_р.д) до нормаль­ного (Н_р.д):

;

4) відповідно, сума постійних витрат, що відноситься на собівартість (П_в), визначається за формулою:

;

5) різниця між фактичною сумою постійних витрат і сумою, яка відноситься на собівартість секції, списується на збільшення або зменшення загального результату по підприємству.

У результаті такого списання постійних витрат собівартість одиниці продукції залишається стабільною, тобто не залежить від зміни обсягу діяльності.

Отже, використання цього методу дає змогу визначити вплив зміни обсягу діяльності на структуру собівартості одиниці продукції і рентабельності через обчислення збитків від зниження обсягу діяльності чи прибутків у разі збільшення обсягів.

Однак цей метод має і певні недоліки, які призвели до того, що його поступово почала витісняти система директ-костинг. Це, зокрема:

· важко встановити нормальний обсяг діяльності;

· метод напряму не пов’язаний з ринковими коливаннями цін і обсягами реалізації;

· собівартість визначається як об’єктивна, а не суб’єктивна категорія, тобто залежна від конкретних умов діяльності підприємства (сегмента діяльності, положення фірми на ринку, цілей
діяльності тощо).

Знайомлячись із сутністю цього методу, слід звернути увагу, що за своєю технікою він нагадує розрахунок розподілу загальновиробничих витрат, наведений в додатку 1 до П(С)БО 16 «Витрати». Якщо здійснити цей розрахунок за технікою методу нормативного розподілу постійних витрат, то можна отримати абсолютно ідентичний результат. Під час виконання такого розрахунку можна скористатись моделлю, яка наведена на рис. 3.9.

Рис. 3.9. Модель розподілу загальновиробничих витрат
за П(С)БО 16 «Витрати»

Тема 2. Действия с обыкновенными дробями, 6 класс

Сложение обыкновенных дробей Вариант 2.1.1 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Сложение обыкновенных дробей Вариант 2.1.2 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Сложение обыкновенных дробей Вариант 2.1.3 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Сложение обыкновенных дробей Вариант 2.1.4 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =
Вычитание обыкновенных дробей Вариант 2.2.1 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Вычитание обыкновенных дробей Вариант 2.2.2 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Вычитание обыкновенных дробей Вариант 2.2.3 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Вычитание обыкновенных дробей Вариант 2.2.4 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =
Умножение обыкновенных дробей Вариант 2.3.1 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Умножение обыкновенных дробей Вариант 2.3.2 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Умножение обыкновенных дробей Вариант 2.3.3 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Умножение обыкновенных дробей Вариант 2.3.4 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =
Деление обыкновенных дробей Вариант 2.4.1 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Деление обыкновенных дробей Вариант 2.4.1 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Деление обыкновенных дробей Вариант 2.4.1 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =	Деление обыкновенных дробей Вариант 2.4.1 1) = 2) = 3) = 4) = 5) = 6) = 7) = 8) =