Соціально-економічний розвиток Лівобережної У. у складі Росії у ІІ пол. 18 ст.

Основою укр.ой економіки було сільське господарство. Його розвиток у різних регіонах відбувалося нерівномірно. Найбільше успешно- у Лівобережної і Слободской У. Широко культивувалися жито, пшениця, ячмінь, просо, гречка, горох, із середини XVIII в-. - картопля. Розвиток товарно-грошових відношень призвело до розширення посівів технічних культур - тютюну, льна, коноплі, у наприкінці XVIII сторіччя ;- цукрового буряка і соняшнику. Для одержання високих прибутків поміщики розвивали пов'язані із сільським господарством виробництва. Особливо багато . будувалося млинів. У 1782 р. тільки на Лівобережжя було 3300 водяних і біля 12000 вітряних млинів. Широко розвите було виробництво пшеничної горилки, у 1750 р. у кожному полку було в середньому 50 винокурний. Високого рівня досягло тваринництво. Десятки кінних заводів розводили чистокровних скакунов. Крім того, на Лівобережжя було біля 2 тис. чоловік (із 1 млн. загальної чисельності населення), із них 800 чоловік займали державні посади. Найбільшою владою користувалися: гетьман, полковники і сотники. У їхніх руках зосереджувалися величезні земельні володіння. На Слобожанщині половина земельного фонду належала 250 поміщицьким сім'ям. Соціальний антагонізм між старшиной і черню давав можливість царату, використовуючи прагнення знаті до покріпачення селянства, після провалу сепаратистських устремлінь, підсилити її залежність від російського монарха. Особливо сильної проімперська орієнтація стала після 1785, коли Катря II зрівняла укр. знати з російським дворянством. Внаслідок зростання ролі старшины прості козаки до середини XVIII в. утратили такі важливі політичні права, як право обирати старшину і брати участь у радах. Але особливо погіршилося їхнє економічне положення. Отбывая військову службу на основі власного майна, козаки часто залазили в борги, розорялися. У результаті чисельність козацтва скоротилася. У 1735 р. гетьманське правління провело реформи, розділивши козаків на дві категорії: заможні (боєздатні козаки, або виборні) і недієздатні купити собі військове спорядження. До кінця сторіччя більшість бідних, козаків опустилося до рівня державних селян. Ліквідація меж, а водночас і потреби її охороняти економічні трудності, перетворення старшины в багатих землевласників, відсталість у військовій справі - усе це призвело до тому, що козацтво на У перестало існувати. В часи Мазепы максимальна трудова повинність складала два дні в тиждень, що складало половину або третину тієї повинності, що виконували польські або російські селяни. Але вже через одне покоління середня тривалість панщини зросла до трьох днів у тиждень, а де-не-де досягла 4-5 днів. Крім того, у період війни селяни повинні були постачати провізією війська, містити їх на постое, будувати дороги і мости, виконувати інші роботи. І усе ж селяни мали право перемінити пана, піти до іншого або оселитися у відкритому степу. Тому старшина, користуючи підтримкою царського уряду, постійно обмежувала право переходу. Закон 1727 р. установив, що, йдучи від своїх феодалів, селянин утрачав право на те майно, що, належало йому на старому місці, а з 1760 р. селяни повинні були одержувати в пана письмовий дозвіл на переїзд. Втративши законне право на перехід, багато селян Гетьманщини бігли на Запоріжжя, що явилося ще одною причиною заборони Січі. Відновлення кріпосного права позбавило селян усяких суспільних прав. Фортечний рахувався власністю поміщика, дорівнювався до його майна. Зміни в господарському житті особо яскраво проявилися в мануфактурному виробництві, що розвивалося на базі дрібних селянських промислів і міського ремесла. Яскраво виражені риси мануфактури мали Бахмутская і Торская солеварні, що робили в середині XVIII сторіччя по 286 тис. і 67 тис. пудів солі. В другий полотнині XVIII в. мануфактурними були селитряные підприємства, металургійне виробництво, текстильна промисловість. Далеко за межами У були відомі Топольская мануфактура по виробництву полотнини, сукняні мануфактури в Бутурлине і Нових Млинах, шовковий завод у Новій Водолаге, Шосткин-скии пороховий завод. На Лівобережжя і Слобожанщиие в XVIII в. продовжується ріст міст, що є центрами зосередження ремесла, промислів, торгівлі, а згодом і мануфактурного виробництва. З 1785 р. на У вводиться загальнодержавна система керування містами. Ремісники об'єднуються в цехи, на чолі яких коштують управи з виборним головою. У містах обирається міське самоврядування - міські голови, бурмистри, ратманы, старости, члени магістрату. Міське населення складалося з патриціату (дворяни, чиновники, багаті купці, духівництво, промисловці), середніх прошарків (цехові ремісники, козаки, міщани) і бідноти (внецеховые ремісники, работные люди, дрібні торговці). Феодали постійно утручалися у внутригородские справи, потребували виконання феодальних повинностей, що підривало економічні основи існування міст і містечок. Серед населення міст феодали розпалювали національну вражду. В міру розвитку різноманітних галузей сільського господарства, ремесел і промислів, росту міст, розширювалися торгові операції купецтва, частини поміщиків і заможних селян. У XVIII в. торгівля зосереджувалася на ярмарках і базарах На Лівобережної У в кінці XVIII в. збиралося 390 ярмарків, а на Слобожанщині - 219. Найбільше значні з них були в Ніжині, Сум, Харкові, Чернігові, Києві, Переяславі. Продавали зерно, тютюн, худоба, шерсть, шкіри, мед, віск, сукно, горілку, полотнина, гончарні і дерев'яні вироби, чоботи і т.д. Через межу на У ввозилися сукна, оксамит, шовк, ювелірні вироби, вино, папір. В зовнішній торгівлі помітну роль грали грецькі купці, у них у Ніжині було своє братерство і магістрат. Негативний вплив на розвиток економіки робила неупорядоченность правової сфери. Так, до другої половини XVIII сторіччя в законодавстві Російської імперії був відсутнім навіть самий термін «власність», аж до 1785 р. у користуванні нерухомістю й у системі спадкування існувало багато невиправданих обмежень. Тільки в 1729 р. був виданий перший вексельний указ. Укр.ому козацтву не вдалося створити республіканське товариство. У XVIII в. соціальний лад Лівобережної У був змінений у відповідності з ладом сусідніх земель. З виникненням у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову стали фортечними, а козаки своїм статусом сравнялись із селянами. На Правобережжя відновила свій режим польська шляхта, що відновила старі порядки. До кінця XVIII в., незважаючи на визначений розвиток культури на Гетьманщині, усі регіони У и на всіх рівнях - культурному, соціальному й економічному - придбали характерно виражені провінційні риси.