Історія розвитку екології як науки

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЯКОСТІ

ЕКОЛОГІЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для підготовки бакалаврів

напряму6.051001 – Метрологія та інформаційно-вимірювальні технології

6.051002 – Метрологія, стандартизація та сертифікація

Одеса

Укладачі: доцент, к.х.н. кафедри ЯБЖЛ Тещук В.Й

.старший викладач кафедри ЯБЖЛ Поторак О.М.

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри «Якості та безпеки життя людини» Протокол №___від_________20__р.

Завідувач кафедри ___________ Л.В. Коломієць

Вступ

Вирішення екологічних проблем людства залишається основним завданням сучасного розвитку. Екологізація економіки передбачає формування нового екологічно орієнтованого мислення. Екологічна освіта стає базовим знанням, необхідним для усіх спеціальностей економічних вузів. Автори даного посібника ставили перед собою мету в компактному і доступному вигляді охарактеризувати найактуальніші проблеми раціонального природокористування, охорони природи і забезпечення екологічної безпеки на глобальному і регіональних рівнях, а також в Україні; визначити найголовніші тенденції розвитку комплексу екологічних наук, змін понятійного апарату, нових ідей і концепцій щодо поглядів на гармонізацію взаємовідносин суспільства і природи. Найбільша увага приділена питанням, що пов‘язані з майбутньою професійною діяльністю випускників економічних спеціальностей: економіки природокористування, управління і менеджменту природоохоронної діяльності, стандартизації і моніторингу стану природного середовища, експертизі й аудиту екологічних аспектів господарської діяльності та ін. Дуже коротко розглянуті основні аспекти традиційної “загальної екології” (біоекології), з якими студенти мають можливість ознайомитись з інших численних посібників, спрямованих значною мірою на біоекологічні дослідження.

Посібник складається з 14 розділів. У трьох перших розглядаються головні аспекти теорії комплексу екологічних наук і проблеми формування екологічної культури людства. Три наступних присвячені огляду актуальних екологічних проблем, впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, проблемам екологічної безпеки в Україні та її регіонах. У трьох наступних розділах розглянуті питання організації, контролю, планування і прогнозування природоохоронної діяльності та наслідків негативного техногенного впливу на навколишнє середовище. Далі у двох розділах розглядаються практичні аспекти у сфері економіки природокористування. Передостанній розділ характеризує значення НТП, його вплив на довкілля і механізми його вдосконалення. В останньому розділі розглянуті основні напрямки міжнародного співробітництва і місце в ньому України в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування. В цілому в посібнику найдетальніше розглянуті прикладні аспекти екології для засвоєння студентами конкретних знань, що потрібні в їх майбутньої практичної діяльності.

В роботі використаний багатий теоретичний і практичний матеріал відомих українських і російських спеціалістів-екологів, доступна сучасна статистична інформація, список джерел яких наведений в кінці посібника. Ці джерела також рекомендовані студентам економічних спеціальностей для подальшого поглиблення власних екологічних знань.

Лекція 1. Предмет, методи і завдання дисципліни

1.1 Зміст поняття “екологія”

Поняття “екологія” зобов’язано своїм виникненням німецькому вченому Е.Геккелю у 1866-1868 рр. Воно визначало частину біології яка досліджувала взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем. Зараз цей напрямок прийнято називати “біоекологією”, або “загальною екологією”.

Поступовий розвиток біологічних знань призвів до появи більш складних понять біологічних структур (від мікроорганізмів до біосфери), а потім до виникнення поняття “екосистеми” (які включають в себе не тільки біологічні але і географічні елементи). Так сформувались такі наукові напрямки, як “біогеоценологія”, вчення про біосферу (“біосферологія”) і “геоекологія” (географічна екологія).

З часом в сферу екологічної науки були включені дослідження з екології людини (соціоекологія, медична екологія), вивчення питань природокористування, впливу господарської діяльності на природу, питання охорони природних об’єктів та інші.

Тобто, сучасне визначення категорії “екологія” включає в себе широкий комплекс різноманітних наукових напрямків екологічного характеру. Правильніше було б замінити термін “екологія” (який за своїм походженням є більш біологічним) на назву “метаекологія” (узагальнюючу науку над цілим рядом наук). Буквальний переклад слова “екологія” з древньогрецької мови означає “наука про дім”, тобто наука про навколишнє середовище (довкілля) будь-якого об’єкту (елементів природи, суспільства, господарства та ін.).

Таким чином, предметом дослідження екології є вивчення процесів взаємодії між об’єктом дослідження і довкіллям його існування (причини виникнення цих процесів, їх механізм, наслідки дії, їх зворотний взаємозв’язок). У зв’язку з тим, що існує дуже багато об’єктів дослідження – біологічні, біогеографічні структури, людина, соціальні структури, господарство і його елементи, відповідно існує багато різноманітних “екологій”.

Завдання екологіїмають такий же широкий спектр, як і різноманіття наукових напрямків з яких вона складається. Умовно можна виокремити такі узагальнюючі напрямки задач і завдань, які призначена вирішити екологічна наука:

– науковий: вивчення законів і закономірностей взаємодії суспільства і природи; розробка теоретико-методологічного і методичного апарату, з допомогою якого можна вирішувати конкретні практичні проблеми ліквідації негативних наслідків антропогенного впливу на природу;

– освітній: створення відповідного екологічного світозору і екологічної свідомості, виховання екологічної етики і культури людини, надбання конкретних екологічних знань у сфері своєї майбутньої професійної діяльності;

– практичний (прикладний): збереження життя на Землі, вирішення глобальних екологічних проблем людства, розробка раціональних шляхів природокористування (у тому числі: в кожному напрямку діяльності людства – промисловості, сільському господарстві та інших галузях); розробка конкретних методів охорони природи і захисту людини від негативних антропогенних і природних явищ; пошук нових і удосконалення старих технологій, виробництво екологічно чистих товарів і продуктів, утилізація відходів; розробка методів контролю за станом навколишнього середовища, методів управління (у тому числі: прогнозування і планування) природозахисною діяльністю і т.п. Коло практичних завдань можна деталізувати їх практичною необхідністю.

Значення екології витікає з необхідності й можливостей вирішення завдань, які вона повинна вирішити.

Історія розвитку екології як науки

Історія розвитку екології, пов’язана з історією існування і розвитку суспільства.

Перший етап(донауковий) охоплює найбільший період історії людства (приблизно до середини-кінця ХІХ століття). Первісна людина з її містично-інтуітивним підходом до вивчення світу і взаємозалежності природи і людини не мала серйозних наукових уявлень про екологічні процеси, але у своєї практичній діяльності, що була безпосередньо прив’язана до природних процесів, розуміла необхідність збереження і охорони найбільш цінних для її існування об’єктів. Так, виникли священні ліси, урочища, вводились табу на полювання за промисловими тваринами і рослинами і т. п.

У період існування наступних суспільних формацій (рабовласництво, феодалізм, капіталізм) екологічні знання (вірніше окремі її елементи) розвивались у рамках інших наук (філософії, географії, економіки, біології і т.п.). В практичній діяльності впроваджувались окремі напрямки заповідної справи: охорона мисливських, деяких значних лісових, земельних і пасовищних угідь, хоча негативний вплив людської діяльності на природу був вже відомий (сучасні науковці вважають, що загибель деяких великих цивілізації, наприклад, шумерської, еллінської та інших, були спричинені деградацією довкілля внаслідок нерозумної сільськогосподарської експлуатації).

Другий етап (з середини ХІХ століття до 50-х років ХХ століття) характеризується бурхливим розвитком біоекології та дослідженням глобальних географічних процесів.Значний внесок в розвиток екології зробили біологи: Е. Геккель (ввів поняття “екологія”), К. Мебіус (розробив вчення про біоценоз), В. Сукачев (сформулював поняття про біогеоценоз), А. Тенслі (розвів поняття про екосистему), географ О. Гумбольдт (обґрунтував принцип зворотного зв’язку в взаємодії людини і природи), Х. Берроуз (визначив географію, як “екологію людини”), В. Вернадський (ввів поняття про біо- і ноосфери) та багато інших.

Практичний напрямок екології розвивався у сфері створення заповідних територій, заборон на використання і полювання рідкісних видів тварин. Розглядались також й окремі питання негативного природокористування.

У цілому цей період розвитку екології можна назвати “природоохоронним”: в основному формувались нові знання у природничих науках, але в той же час актуальним стало питання необхідності вирішення окремих регіональних і локальних проблем забруднення, зведення лісів, руйнування сільськогосподарських угідь і т.п.

Подальший розвиток цього напрямку (вже на ІІІ етапі) пов’язаний з іменами К. Тролля (вчення про “ландшафтну екологію”), В. Сочави (поняття про геоекологію) та іншими.

Третій етап почався після другої світової війни (точніше з 60-х – 70-х років) і продовжується зараз.

Для нього характерний бурхливий розвиток різноманітних напрямів екологічної науки. Його основні риси:

– розвиток уявлення про глобальність природних і антропогенних процесів і неможливість вирішення екологічних проблем силами окремих країн (природні процеси не мають державних кордонів);

– пошук раціонального ресурсовикористання і зменшення рівнів забруднення, інших негативних впливів шляхом впровадження економічних методів регулювання природокористування, розробки нормативів і стандартів навколишнього середовища і гранично допустимих обсягів викидів забруднюючих речовин;

– бурхливий розвиток екотехнологій (ресурсозберігаючі, безвідходні, екологічно чисті та ін.), пошук альтернативних джерел енергії та інших ресурсів;

– розвиток екології людини (медичної екології та соціоекології) й її напрямків (урбоекології, етноекології та ін.), тобто гуманітаризація екологічної науки;

– формування регіональної і глобальної системи контролю за станом навколишнього середовища (моніторингу) з впровадженням найновіших інформаційних технологій;

– глобалізація екологічної наукової діяльності (формування мережі еталонів біосфери планети, наукові програми та їх реалізація з глобальних екологічних проблем, наприклад, дослідження світового океану, космосу, глобального клімату, Антарктиди та багато інших);

– спроби глобального регулювання (управління) природокористуванням і охорони довкілля (формування міжнародних інститутів екологічного напрямку діяльності, проведення міжнародних науково-практичних конференцій, прийняття глобальних стратегій розвитку людства з врахуванням екологічного аспекту, розробка міжнародного екологічного права) та інші.