Класифікація видів мистецтва залежно від використання в них знакового матеріалу

Візуальні мистецтва найбагатші за різноманітністю застосування знакового матеріалу (наприклад, за даними психологічних досліджень, через очі ми отримуємо понад 90% інформації).

Візуальні мистецтва поділяються на два класи – статичні, або “матеріальні”, коли художні твори втілюються в нерухомому знаковому матеріалі, зміна його розруйновує ці твори, і динамічні, або процесуальні – це твори, в яких рух є головним семіотичним (тобто пов’язаний із знаками) засобом.

Динамічні мистецтва втілюються головним чином у пластиці рухів людського тіла (пантоміма, танець).

Аудіальні мистецтва оперують тільки одним типом знакового матеріалу – комбінаціями звуків, що розрізняються за їх силою, тоном, ритмом, тембром тощо. Художня організація цього матеріалу – це музика (інструментальна, без-текстова, вокальна).

Мова як знакова система відрізняється від інших семіотичних засобів не аудіальною і візуальною формою, а тим, що її знаки нерозривно пов’язані з відповідними значеннями. Знаковий матеріал мовного мистецтва – це мовні знаки, які не сприймаються зором або слухом, а беруться одночасно з їх значенням. Тому мовне мистецтво – це особливий тип мистецтва, основою якого є знаковий матеріал вербальної мови.

Знакові засоби, які використовуються в різних видах, жанрах, стилях мистецтва утворюють характерну для них, специфічну художню мову. Диференціація мистецтва приводить до розробки численних художньо-виражальних засобів. А це збагачує можливості мистецтва в цілому.

Паралельно з диференціацією мистецтва на окремі види в історії культури йде протилежний процес – його інтеграції (об’єднання в ціле раніше ізольованих частин). На відміну від первісного синкретизму (не-розчленованість, злитність, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища), пов’язаного з недостатньою розвиненістю семіотичних засобів мистецтва, ця інтеграція відбувається на основі можливостей синтезу мистецтв як наслідку історичного розвитку, збагачення і вдосконалення семіотично – знакових форм мистецтва та панівних ціннісних орієнтацій у суспільстві.

Комплексний вплив знакових систем мистецтва на формуванні свідомості людини спостерігається на всьому протязі його еволюції. Майже в усі часи таким синтезом мистецтв була архітектура. Ось що пише Віктор Гюго у своєму відомому романі “Собор Паризької Богоматері”: “В те времена каждый, родившийся поэтом, становился зодчим. Рассеянные в массах дарования, придавленные со всех сторон феодализмом… не видя иного исхода, кроме зодчества, открывали себе дорогу с помощью этого искусства, и их илиады выливались в форму соборов. Все прочие искусства повиновались зодчеству и подчинялись его требованиям. Они были рабочими, создававшими великое творение. Архитектор – поэт – мастер в себе одном объединял скульптуру, покрывавшую резьбой созданные им фасады и живопись, расцвечивающую его витражи, и музыку, приводящую в движение колокола и гудящую в органных трубах. Даже бедная поэзия, подлинная поэзия, столь упорно прозябавшая в рукописях, вынуждена была под формою гимна или хорала заключить себя в оправу здания… Итак, вплоть до Гутенберга зодчество было преобладающей формой письменности, общей для всех народов. До 15 столетия зодчество было главной летописью человечества”.

У наш час на основі інтеграції мистецтв виділяється ще один тип мистецтва – синтетичне. До нього відносяться акторська гра, театр, кіно, цирк та ін.

Розвиток комп’ютерної техніки сприяв виникненню нового мистецтва – “віртуальної реальності”. Можливо, що цей вид з часом стане принципово новим видом мистецтва, в якому зникає межа між мистецтвом і дійсністю. Якщо засобами комп’ютерної техніки буде імітуватися вплив зовнішніх стимулів на всі інформаційні канали людини, то це сприйматиметься нею як повна ілюзія реальності. Твір “віртуального” мистецтва стане еквівалентом реального життя.