Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Вибір Конта і його спадщина




Читайте также:
  1. Case —вибір of — з
  2. А) Личные контакты
  3. А)Изоляция контактировавших с больным и медицинское наблюдение за ними, экстренная профилактика у контактировавших с больным
  4. Автоматические контакторы и выключатели.
  5. Б) Низкочастотный безконтактный концентратомер
  6. Б) по истечения срока максимальной инкубации у контактировавших с больным
  7. Безымянные контакты. Их виды.
  8. Бесконтактные реле
  9. Бесконтактные уровнемеры
  10. Большие группы, в свою очередь, классифицируют на реальные (контактные) и условные (номинальные).

СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК І СОЦІАЛЬНІ ВІДХИЛЕННЯ

Рущенко Ігор Петрович–доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри соціології Харківського національного університету внутрішніх справ

В статье рассматриваются епистемологические, теоретические аспекты проблемы соотношения социального порядка и социальных отклонений. Делается вывод, что "социальный порядок" и "социальные отклонения" образуют неразрывную понятийную пару, где одно понятие может быть определено через другое. Автор анализирует основные типы и виды социальный отклонений. Рассматриваются системно-структурные отклонения (девиации), являющиеся обязательным дополнением и противовесом любого порядка, и циклические отклонения, к которым относятся неуровновешенные состояния социума или его отдельных подсистем, которые могут означать переход от старого к новому социальному порядку. Автор вводит ряд новых понятий для обозначения различных видов отклонений в зависимости от состояния общественного мнения в аспектах официальных и массовых неформальных оценок соответствующих явлений. В заключении анализируются исторические, гносеологические, организационные причины существенных "пробелов" в украинской социологии в аспекте изучения социальных отклонений.

In the article the epistemological and theoretical problems of correlation of social order and social deviations are observed. There is a conclusion that social order and social deviation create indivisible pair when one term can be defined by another. Author analyzes general types and kinds of social deviations. There are viewed system and structural deviations that are obligatory addition and counterbalance of every order, and cyclic deviations that can be presented as uneven conditions of society or its certain sub-systems that can mean transition from the old to the new order. Author introduces several new terms to define different kinds of deviations depending on public opinion regarding official and mass informal evaluation of certain phenomena. To sum up, the historical gynaecological, organizational reasons of "blank fields" in Ukrainian sociology considering study of social deviations are analyzed.

Ключові слова:соціальний порядок,соціальні відхилення



Вибір Конта і його спадщина

На наше глибоке переконання теоретична соціологія як у минулому, так і в наші дні має не збалансований нахил до соціального порядку, постулює себе переважно як соціологія порядку, переймається пошуками відповіді на "класичне" питання "як можливе суспільство?", сформульоване у заголовку відомої статті Г. Зіммеля [1]. Жодна "велика" соціологічна теорія, навіть конфліктологічна доктрина, на наш погляд, не зробили соціальні відхилення повноцінною змінною у базовій формулі соціального. Усі вони, передусім, пояснюють соціальний порядок як такий, а вже потім їх автори на власний розсуд згадують (або ні) про соціальні відхилення, в кращому разі чинять так як Р.Мертон, хто на додаток функціоналізму створив спеціальну теорію для пояснення девіацій з позицій загальної нормативістської настанови [2]. Можливо, це – данина традиційній схемі побудови соціальної теорії, яка іде від засновників і класиків соціології, і паралельно є вирішенням важливого гносеологічного питання: спрощення об‘єкту і подолання "прокляття складності" соцієтальних систем. Проте підхід не довів своїх кінцевих переваг, соціальне, до певної міри, залишається "чорним ящиком", основна формула якого – ще утаємничена, як і на початку наукового вивчення суспільства. Звісно, дана стаття не ставить на меті радикального оновлення соціологічного знання. Її цілі є скромнішими: ініціювати в українській соціології інтерес до проблематики відхилень не тільки у більш звичному емпіричному аспекті, але і в рамках теоретичного дискурсу.



Можна пояснити нормативістський ухил сучасної соціології "родовою травмою", якої вона образно кажучи зазнала при народженні. Огюст Конт волюнтаристським чином поділив соціологічне знання на статику і динаміку: предметом першої призначив соціальний порядок, а "динаміку", як розділ нової науки, націлив на соціальний прогрес. "Соціальний порядок" є ключовим терміном в соціології Конта, але марно шукати в працях французького вченого більш-менш формалізованого його визначення. Термін застосовується як вираження незмінності, сталості основних інституцій у противагу зрушенням і транзиту, як суті прогресу. Соціальний порядок розглядається в якості основи існування суспільства, що забезпечує індивідам той чи інший звичний для них спосіб життя. Термін кореспондує до організмічної природи суспільства, яка передбачає усталеність структури.

Конт, як і його вчитель Сен-Симон, належав до тих, хто припускав можливість конструювання соціального порядку, щоправда в межах об‘єктивних закономірностей історичного розвитку. Соціальний порядок Конт розглядає як послідовну тріаду: 1) духовний порядок, що заснований на панівній доктрині, 2) соціальні почуття, які виходять з принципів духовного порядку, 3) інституції, матеріальна складова соціального порядку, що відображають перші дві складові. Термін "соціальний порядок" був конче потрібен французькому мислителю, бо він відштовхувався від нього для того аби перейти до теми прогресу і власного бачення майбутнього людства. Соціологія Конта мала утопічний вектор в бік так званого позитивного суспільства. Засновник соціології був заангажований перспективою всесвітнього перевороту на основі позитивної доктрини. Цей глобальний прорив означав утвердження у недалекому майбутньому нового соціального порядку за тією ж самою триступеневою схемою: 1) світоглядний переворот, який власне і здійснював особисто Конт; 2) широка пропаганда і поширення в народних масах позитивізму, у т.ч. і за допомоги заснування з цієї метою нової універсальної церкви; 3) позитивна політика і матеріалізація ідеї позитивізму в інституціях і життєвому укладі, принаймні, кількох західноєвропейських націй (для початку). В цій схемі місця відхиленням не залишалося, як, до речі, і в кожному утопічному проектові. Позитивний порядок фактично мав бути безальтернативним в тому сенсі, що виражав вимоги об‘єктивних природних законів, в існування яких вірив Конт: "штучний порядок … ґрунтується на природному порядку, зумовленому всією сукупністю реальних законів [3, с.229]. І, нарешті, ідеальне суспільство в омріяному майбутньому "знімало" усі питання щодо революцій і воєн, дисиденства, злочинності або інших ганебних явищ. Власне, "відхиленнями" були б усі інші альтернативи, соціальні проекти або некерований шлях розвитку людства. Саме так мислять усі утопісти, доводячи переваги своїх проектів суспільства, і Конт в цьому не є оригінальним.



Соціологія (суто гіпотетично) мала й іншу можливість для розвитку, якби її засновники поклали в основу теорії суспільства не бінарну опозицію "порядок" – "прогрес", а пару "порядок" – "відхилення (порушення)" або, що ще краще, й перше і друге одночасно, бо це має поважні підстави. Звернемо увагу на проблематику емпіричної соціології, яка завжди була ближчою до реальних суспільних проблем і викликів епохи. В Європі в ХІХ ст. її тематика зводилася до двох питань: а) "суспільні виразки", тобто різноманітні девіації, б) "соціальне питання" – проблема пауперизму, становище робітників, класове протистояння, рівність прав, що розглядалися також як аномальні явища. Цьому передували новаторські роботи А. Кетлє, який власне і започаткував тематику відхилень на прикладі досліджень з кримінальної статистики. Його колегами і наступниками були відомі дослідники – А. Геррі, А. Паран-Дюшатле, М.Р. Сміт, Є. Тарновський, М. Гернет і багато інших [4, c.34–70], які за іронією і були справжніми позитивістами у соціологічній науці, бо свої істини виводили з експерименту, соціальної статистики, емпіричного спостереження. Але у науковому співтоваристві плеяді емпіриків відводилася скоріше маргінальна роль, а більш помітними залишалися автори пухких томів здебільшого соціально-філософського змісту, які вперто не долучали до своїх конструкцій те, що в суспільному житті образно можна порівняти із зворотним боком місяця. Конт (1798–1857) і Кетлє (1796–1857) – практично одногодки, жили і працювали в один і той самий час у сусідніх країнах (Франція, Бельгія), створювали науку про суспільство, хоча і по різному її називали, але їх особиста конкуренція мала дещо фатальні наслідки. Конт і його послідовники для теоретичної соціології обрали домінуючою темою соціальний порядок, а Кетлє для емпіричної соціології – соціальні відхилення. Породжена не в останню чергу через суб‘єктивні чинники однобокість як теоретичної, так і емпіричної соціології була доволі очевидною. Збалансувати до певної міри дві позиції пропонував Енріко Феррі, автор фундаментального дослідження, що багаторазово видавалося в європейських країнах під назвою "Кримінальна соціологія". В цій книзі він пише: "Боротьба за існування здійснюється кожною людиною у вигляді нормальної діяльності, тобто згідно з умовами існування інших індивідів та суспільства в цілому, або під впливом пертурбаційних природних факторів… у вигляді діяльності ненормальної, тобто противної індивідуальним і суспільним умовам існування. Ось чому спеціальні галузі соціології розвиваються у двох різних, але не зовсім розмежованих напрямках: маючи одну спільну основу – загальну соціологію, перші з них вивчають нормальну юридичну або суспільну діяльність, другі – діяльність анормальну, антисуспільну й антиюридичну" [5, с.427–428]. Але Феррі практично не мав впливу на "генеральну лінію" розвитку соціології і його трактування структури соціологічного знання фактично залишилося не поміченим.

Термін "соціальний порядок" належить до типу максимально загальних понять. В соціології, якщо не залучати філософські категорії, немає більш широкого або родового поняття, і це створює певні гносеологічні труднощі. Конт не володів достатніми теоретичними, термінологічними ресурсами для потрактування соціального порядку. Це за нього зробили (і продовжують) нові генерації соціологів. Справедливим є і те, що кожна епоха диктує своє розуміння соціального порядку. В протосоціологічний період суспільні порядки трактувалися з метафізичних (Конфуцій, Платон), теологічних (як "передустановлена гармонія") або етатистських позицій (теорія суспільного договору обстоювала делегування державі, або, за висловом Гоббса, "смертному богу" частини природних прав людини та виправдовувала нормативне насильство в ім‘я загального миру [6, с.187]). Бог, насильство або метафізичні конструкції в ХІХ ст. вже не вважалися науковими та задовільними поясненнями існуючих порядків. В дусі нового часу виникає соціобіологічне трактування соціального порядку через поняття наслідування та соціального інстинкту, яке, наприклад, розвивав у своїх працях Ч. Кулі [7]. Цікаво, що соціобіологічний напрямок отримав у ХХ ст. новий імпульс у світі досягнень наук про людину, успіхів еволюційної біології, розвитку генетики. Зокрема, прибічники біологічного трактування людських порядків звернули увагу на альтруїзм як основу соціальності, намагаючись довести природне походження цього феномену [8]. Але повернемося до історичного контексту початку ХХ ст. Жорсткі умови капіталістичного суспільства і зіткнення соціальних інтересів соціальних груп, що мають свої представницькі інституції і загрожують стабільності, зумовлює і новий теоретичний ракурс. Отже, Р. Парк визначає соціальний порядок як модель рівноваги суспільства і природного оточення, що необхідна для колективного життя в умовах конкуренції, конфлікту, завдяки еволюції форм яких власне і досягається цей загальний баланс [9, с.72]. Класичними вважаються потрактування Т. Парсонса, який вирішував складне завдання поєднання мікро і макросоціологічних традицій, що встигли розвинутися у першій половині ХХ ст. Він визначає порядок як типову дію, яка засвоюється індивідом у процесі соціалізації і допомагає людині "правильно" адаптуватися у конкретному суспільстві. А у системно-функціональній версії – трактує соціальний порядок як стабільність системи завдяки виконання функціональних вимог [10]. Величною соціологічною системою Парсонса завершувалася епоха модерну в соціології.

З позицій вже нової історичної епохи постмодерну і в руслі критики "ортодоксальної" соціології висловлюється З. Бауман. Він повністю заперечує старі підходи до розуміння соціального порядку з огляду на реалії сьогодення, зокрема, пропонує звільнитися від припущення "організмічної" врівноваженої соціальної тотальності і концепту соціального порядку, рисами якого були універсальність, монотонність, передбачуваність, дисциплінованість, а основними термінами – "держава", "норма", "соціальний контроль", "авторитет", "соціалізація". Новий порядок є неврівноваженою соціальністю, де тотальності не грають вирішальної ролі. Автономні агенти постійно творять власні порядки, а "жодний зразок, який тимчасово спливає на поверхню, в процесі непередбачених рухів цих агентів, таким самим чином випадковий та невмотивований, як і той, що може виникнути на його місці… Порядок, який тут можна спостерігати, – локальний, емерджентний і транзитивний феномен; його природу найкраще відбиває метафора круговороту у річному потоці…" [11, с.257]. Не будемо перебільшувати операціональність ідей Баумана стосовно українського суспільства, оскільки воно на разі не відповідає критеріям постіндустріалізму. Але у нас простежується цікава квазіпостмодерністська риса: калейдоскоп порядків. Без сумніву, соціальний порядок в Україні часто межує з його антиподом – безпорядком або хаосом. Передусім, це стосується соцієтального рівня організації. Проте економічна, політична, культурна активність потребує елементарного порядку – не може без нього існувати сім‘я, побут, людські комунікації тощо. П. Бергман і Т. Лукман справедливо зазначають, що соціальний порядок є людським продуктом [12, с.170]. Додамо, що продукувати порядки не є виключним правом елітних груп, але і функцією практично усіх агентів комунікацій (в межах їх осередків і компетенцій). Сучасні українці як можуть і вміють впорядковують свій життєвий простір, це, на наш погляд, допомогло населенню пережити найбільш провальні періоди затяжної кризи 1990-х рр. Отже, можна казати про ефект множини "монад порядку", який хоча і є загальним правилом, але в українських реаліях проявляє себе найбільш рельєфно. В цьому випадку загальний порядок є системою не тільки базових елементів (значення, цінності, норми тощо), але і окремих "монад порядку" (сімейних, за місцем проживання, в корпораціях і трудових колективах, в релігійних конфесіях тощо), які з системної точки зору можна розглядати як підсистеми.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 5; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты