Методичні вказівки до вивчення теми. Валютна політика - це сукупність економічних, правових та організаційних заходів та форм, які використовують державні установи

ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА

Валютна політика - це сукупність економічних, правових та організаційних заходів та форм, які використовують державні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валютно-кредитні організації в галузі валютних відносин, вона є складовою не тільки економічної політики в цілому, а й зовнішньоекономічної політики, важливим інструментом розширеним світогосподарських зв’язків.

Юридично валютна політика визначається валютним законодавством, тобто сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за їх межами, а також валютними угодами - двосторонніми та багатосторонніми - між державами з валютних проблем.

Важливим елементом валютної політики будь-якої держави є валютне регулювання та валютний контроль. Валютне регулювання, тобто регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій, проводиться на національному, міждержавному та регіональному рівнях.

Система валютного регулювання на національному рівні визначає суб’єктів валютних відносин, статус національної, валюти, порядок здійснення валютних операцій, режим валютного курсу, механізм утворення та використання офіційних валютних резервів, порядок здійснення валютного контролю.

Метою міждержавного валютного регулювання є координація валютної політики окремих країн, спільні заходи щодо подолання валютних криз, узгодження валютної політики. Регіональне валютне регулювання проводиться в межах економічних інтеграційних об’єднань, наприклад в ЄС, регіональних угрупованнях країн, що розвиваються.

Учасники валютних відносин поділяються на резидентів та нерезидентів (валютний резидент та нерезидент).

Об’єкти валютного регулювання поділяються на: валютний обіг за кордоном; валютний обіг усередині країни; валютний обіг із зарубіжжям.

Під валютним обігом розуміють операції з валютними цінностями, які виконуються суб’єктами валютного регулювання. Валютні цінності можуть бути умовними та безумовними.

Валютна політика визначає підготовку, прийняття реалізацію рішень з валютних питань, управління міжнародними валютними відносинами на декількох рівнях:

- рівень приватних підприємств, насамперед ТНК та ТНБ, що впливають на валютні відносини шляхом укладання великих спекулятивних валютних угод;

- національний(рівень валютної політики окремої держави). її провідниками виступають Міністерство фінансів. Центральний банк, органи валютного контролю;

- міждержавний рівень. Органом, що розробляє і здійснює валютне регулювання на цьому рівні, є МВФ.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою співдружністю на Міжнародний валютний фонд (МВФ), який керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасниками постановами та домовленостями. Метою цієї організації є забезпечення співробітництва у міжнародних валютних проблемах, сприяння стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-учасниць.

МВФ має змогу активно впливати на країни-учасниці в питаннях виконання ними відповідних вимог валютного регулювання. Для цього використовуються стабілізаційні програми та механізм взаємних консультацій, Стабілізаційні програми пов’язані з наданням кредитів на фінансування тимчасових дефіцитів платіжних балансів окремих країн.

Важливою ланкою у системі валютних відносин є Світовий банк ‑ міжнародний інвестиційний інститут. Вся кредитна діяльність банку, яка звичайно має довгостроковий характер і пов’язана з фінансуванням об’єктів виробничого призначення прямо та безпосередньосинхронізується з відповідними експертними оцінками МВФ. Члени МВФ і Світового банку мають можливість отримувати достатньо вагомі кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації власної валюти.

Механізм валютного регулювання на національному рівні представляє собою систему контролю за рухом іноземної валюти з країни в країну. З цією метою урядом приймаються постанови щодо валютного регулювання з різноманітними обмеженнями.

Форми валютної політики. Валютна політика залежно від її цілей і форм поділяється на поточну та довгострокову (структурну).

Поточна валютна політика - сукупність заходів, спрямованих на щоденне, оперативне регулювання валютного курсу: валютних операцій, діяльності валютного ринку та ринку золота, у тому числі за допомогою дисконтної та девізної політики, зокрема валютної інтервенції, валютних обмежень, валютного субсидування та диверсифікації валютних резервів. Головним завданням поточної валютної політики є забезпечення нормального функціонування міжнародних та національних механізмів світової валютної системи, підтримка рівноваги платіжних балансів.

Валютна дисконтна (облікова) політика - це система економічних, правових та організаційних заходів щодо використання облікової ставки відсотка для регулювання рухуінвестицій та балансування платіжних зобов’язань, орієнтованого регулювання валютного курсу.

Дисконтна політика є складовим елементом поточної валютної політики, яка впливай на сферу внутрішньої економіки, стан грошового попиту, динаміку та рівень цін, обсяг грошової маси, а також на міжнародні економічні відносини, зокрема на міграцію короткострокових інвестицій та на сфери їх взаємодії.

Валютна дивізна політика - це система регулювання валютного курсу через придбання та продаж державними органами іноземної валюти за допомогою валютної інтервенції та валютних обмежень.

Довгострокова (структурна) політика передбачає заходи, спрямовані на зміну ключових елементів валютної системи, таких як порядок міжнародних розрахунків, режим валютних курсів і паритетів, використання золота і резервних валют, міжнародних платіжних засобів, функціональних завдань міжнародних та регіональних валютно-кредитних та банківських організацій. Головні методи довгострокової валютної політики - це міждержавні переговори та угоди, насамперед у межах Міжнародного валютного фонду та на регіональному, рівні, а також валютні реформи.

Засоби реалізації валютної політики. Рівень податків за фінансовими операціями, методика визначення об’єктів оподаткування відіграють суттєву роль у прийнятті .міжнародних інвестиційних рішень. Таким чином, податкову систему можна розглядати як один з інструментів валютної політики.

Застосовуються такі інструменти проведення девізної політики: валютна інтервенція, валютні обмеження,_: диверсифікація валютних резервів, регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу.

Валютна інтервенція - це втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу в заданому напряму на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу закордонної валюти. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок як офіційних золотовалютних резервів, так і короткострокових, взаємних кредитів центральних банків у національних валютах (“своп”).

Диверсифікація валютних резервів – політика держав, банків, ТНК, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют для забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції. Реалізація цієї політики проводиться шляхом продажу нестабільних валют та купівлі “твердих”.

Традиційні засоби валютної політики:

Девальвація - зниження курсу національної валюти відносно закордонних валют чи міжнародних розрахункових одиниць (СДР, ЕКЮ та ін.), раніше - і стосовно золота. Її об’єктивною основою є завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Причини цього явища зумовлені нерівномірністю інфляційних процесів в окремих країнах, нестабільністю торговельних та платіжних балансів.

Щоб визначити відсоток девальвації валюти необхідно прийняти за одиницю валюту, курс якої відносно іншої знижується, потім поділити курсову різницю на початковий курс та помножити на 100%:

Д = ((К_с - К_н / К_с ) × 100), (1)

де: К_с - курс валюти до проведення девальвації;

К_н - курс валюти після проведення девальвації.

Ревальвація ‑підвищення курсу національної валюти стосовно закордонних валют чи міжнародних розрахункових одиниць.

Щоб визначити відсоток ревальвації, валюти, необхідно, навпаки, прийняти за одиницю валюту, курс якої відносно зростає, і поділити курсову різницю на вхідний курс і помножити на 100%:

Р = ((К_н - К_с) / К_с ) × 100, (2)

де К_с - курс валюти до проведення ревальвації;

К_н ‑ курс валюти після проведення ревальвації.

Валютні обмеження - це система економічних, юридичних та організаційних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютою, золотом та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження передбачають заходи щодо цільового регулювання платежів та переказів за кордонну в тому числі порядок репатриації прибутку, часткову або повну заборону вільної купівлі та продажу іноземної валюти. З валютними обмеженнями пов’язане регулювання ступеня обіговості валют. Режим валютних паритетів та валютних курсів є об’єктом національного та міждержавного регулювання.

Подвійний валютний ринок - форма валютної політики, яка займає проміжне місце між режимами фіксованих та плаваючих валютних курсів. Сутність його полягає в поділі валютного ринку на дві частини: за комерційними операціями та послугами застосовується офіційний валютний курс; за фінансовими (рух капіталів, кредитів та ін.) - ринковий. Знижений фіксований курс за комерційними угодами використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу.

Валютне обмеження - це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями. Принципами валютних обмежень є:

При активному платіжному балансі, в цілях стримування притоку капіталів і підвищення курсу національної валюти застосовуються такі форми валютного контролю по фінансових операціях:

- депонування на безвідсотковому рахунку в центральному банку нових закордонних обов’язків банків;

- заборона на інвестиції нерезидентів, продажу національних цінних паперів іноземцям;

- обов’язкова конверсія позик в іноземній валюті в національному центральному банку (практикувалось у Швейцарії);

- заборона на виплату відсотків по термінових вкладах іноземцям в національній валюті.

- введення негативної відсоткової ставки по вкладах нерезидентів в національній валюті (від 12 до 40% річних). В даному випадку відсотки платить або вкладник банку, або банк, що залучає вклади, в іноземній валюті, виплачують державному закладу ‑ центральному банку.

- обмеження кількості валюти, що ввозиться в країну;

- обмеження на форвардні продажі національної валюти іноземцям;

- застосування примусових депозитів.

Таким чином, валютні обмеження часто переплітаються з кредитним і торговим регулюванням, використовуються більш сучасні форми, пристосовані до особливостей валютно-економічного стану країни.

Введення валютних обмежень часто супроводжується встановленням множини валютних курсів, тобто введенням диференційованих курсових співвідношень валют по різних видах операцій, товарних групах та регіонах.

застосування множини валютних курсів.

План семінарського заняття

1. Вказати основні положення міждержавного валютного регулювання.

2. Місце МВФ в системі міжнародних валютних відносин.

3. Валютна політика. Які рівні валютної політики існують?

4. Місце Світового банку в системі міжнародних валютних відносин.

5. Які особливості поточної валютної політики?

6. Вказати основні засади довгострокової (структурної) політики.

7. Який економічний зміст валютної інтервенції?

8. Диверсифікація валютних резервів.

9. Розкрити зміст традиційних засобів валютної політики: девальвація, ревальвація, валютні обмеження, валютне обмеження.

1.3. Термінологічний словник

Курсові перекоси ‑ розбіжність офіційного та ринкового курсу валют.

Блокування рахунків‑ це офіціальна заборона вільно розпоряджатись коштами на банківських рахунках для досягнення певних економічних або політичних цілей.