Циклічність економічного розвитку

Тема 2. Інновації в теоріях економічного та суспільного розвитку

2.1. Циклічність економічного розвитку

2.2. Науково-технологічні цикли

2.3. Технологічні уклади (ТУ)

2.4. Інновації в теоріях економічного розвитку

2.5. Теорія постіндустріального суспільства

Після вивчення теми студенти мають

знати: сутність таких категорій як інноватика, інновація, економічна кон’юнктура, економічний цикл, фази економічного циклу, технологічний уклад; розуміти місце інновацій в економічних теоріях;

уміти: аналізувати закономірності та характеризувати етапи перебігу економічних циклів; формулювати власну думку щодо ролі інновацій в процесах економічного та суспільного розвитку.

Еволюція суспільства довела суттєву залежність конфігурації та темпів свого розвитку від зміни та вдосконалення знарядь праці, техніки та технологій. Вплив технічного прогресу на економічне зростання став беззаперечною рушійною силою розвитку країн та їхніх економік. Останні сто років переважна більшість економістів тією або іншою мірою заторкують у своїх дослідженнях питання створення нових продуктів, техніки, новацій в економічній, соціальній та культурній сферах життєдіяльності людини.

Від початку ХХ століття інновація проголошується ключовим чинником економічного розвитку суспільства. Дедалі більше науковців фокусуються на дослідженнях причин, етапів та умов ефективного перебігу інновацій на мікро- та макрорівнях. Дослідження інновацій як явища, виникнення якого пов’язане з творчим й емоційним потенціалом людини, розвиток та поширення – з умовами й ресурсами всередині організацій, характеристиками інноваційної інфраструктури, економіки та суспільства загалом, створює передумови виникнення нової міждисциплінарної науки – інноватики.

Інноватика – наука, що досліджує чинники впливу та закономірності перебігу інноваційних процесів на мікро- та макрорівнях.

Об’єктом дослідження інноватики є процеси, що забезпечують зародження, виникнення, поширення й адаптацію інновацій у всіх сферах життєдіяльності людини.

Предметом дослідження інноватики є організаційні, технологічні, управлінські, правові, інформаційні та інші механізми й інструменти забезпечення інноваційних процесів у суспільстві.

Циклічність економічного розвитку

З давніх давен люди замислювалися над циклічністю багатьох природних явищ навколо себе. З’ясування причин періодичності зміни дня і ночі, настання осені або зими були предметом роздумів багатьох представників людства різних часів і народів. Мірою перебігу історії та розвитку науки дослідники почали виокремлювати й аналізувати закономірності прояву та повторюваності явищ у суспільному житті, економічній, соціальній та інших сферах життєдіяльності.

Попервах циклічність будь-якого явища сприймалася як послідовна зміна його етапів (фаз) і ототожнювалася з колом. Із плином часу, ширший та глибший аналіз та узагальнення закономірностей виникнення, перебігу та послідовної зміни кількох циклів сформувало ототожнення циклічної динаміки зі спіралеподібною траєкторією, наголошуючи, таким чином, спадковість основи (ядра) кожного нового циклу від попереднього, але вже на якісно новому рівні розвитку [1].

Важко знайти науку, в якій би не вивчалися циклічні процеси. Широко досліджуються цикли в біології, економіці, екології, історії, соціології тощо. Циклічність притаманна багатьом процесам, невіддільна вона і від процесів економічного розвитку. Теорії циклічного розвитку економічних процесів почали виникати в середині ХІХ ст. Остання хвиля активізації уваги до циклічних процесів розпочалася у 70-х роках ХХ ст. і поширилася на багато країн. У різних державах, зокрема в Україні, проводяться конференції, форуми, круглі столи та симпозіуми, присвячені виявленню закономірностей циклічних процесів, а також дослідженню можливостей використання їх при прогнозуванні тенденцій розвитку суспільства. В Росії створено асоціацію «Прогнози і цикли», Міжнародний Фонд М.Д.Кондратьєва. У США функціонує Фонд дослідження циклів, виконавчий директор якого Р.Моуглі повідомляє про факт виявлення близько 5000 типів різних циклів [1].

Як і будь-яка сфера суспільного життя, економіка зазнає циклічних коливань у своєму розвитку. Для опису характеру таких коливань використовуєть категорію «економічний цикл».

Економічні цикли – коливання ринкової кон’юнктури з періодичним повторенням та наслідуванням періодів підвищення та зниження ділової активності (тому також називають діловими циклами або бізнес-циклами).

Отже, економічні (ділові) цикли відбивають коливання елементів ринкової кон’юнктури. До таких елементів належать: обсяги виробництва, попит на товари, рівень зайнятості, національний дохід тощо.

Детальний аналіз категорії «ринкова кон’юнктура» здійснив у своїй роботі «Проблеми економічної динаміки» видатний радянський економіст М.Д.Кондратьєв [2]. Розрізняючи статичний та динамічний підходи до аналізу економічних явищ, він наголошував, що кон’юнктура ринку характеризується не лише поточним станом її елементів, а й напрямом їх зміни.

Економічна кон’юнктура на кожен момент часу - це спрямованість та рівень зміни сукупності елементів народногосподарського життя порівняно із попереднім моментом [2].

Кон’юнктуру визначають умови економічної діяльності суб’єктів ринку, причому формують її абсолютно всі елементи, але враховуються, як правило, найвпливовіші. Стан і динаміку елементів ринкової кон’юнктури можна описати за допомогою кількісних та якісних показників.

Кількісні показники кон’юнктури ринку(економічної діяльності):

- приріст виробництва продукції;

- динаміка рівня інфляції;

- середній рівень цін;

- обліковий відсоток;

- торговельний обіг;

- відсоток безробітних тощо.

Якісні показники кон’юнктури ринку:

- стан товарного ринку;

- стан фондового ринку тощо.

У разі зростання показників економічної діяльності можна говорити про «підвищувальну кон’юнктуру», у разі зменшення (погіршення) показників відносно попереднього рівня – про «знижувальну кон’юнктуру».

Кон’юнктура може характеризувати напрям змін в економічній діяльності світового господарства, національної економіки, окремої галузі. Крім того, слід відрізняти просту та диференційну кон’юнктури [2]. Проста кон’юнктура характеризує напрям і рівень зміни елементів певної галузі (національної економіки) у даний момент порівняно із попереднім моментом. Диференційна кон’юнктура характеризує просту кон’юнктуру конкретної галузі (національної економіки) відносно простої кон’юнктури інших галузей (національних економік). Так, якщо прості кон’юнктури хімічної та харчової промисловості є підвищувальними, але показники хімічної промисловості покращилися більше, то диференційна кон’юнктура хімічної промисловості буде вищою (більш сприятливою щодо розвитку) за диференційну кон’юнктуру харчової промисловості.

У складі економічного циклу виокремлюють два періоди,що характеризують напрям руху ринкової кон’юнктури:

1) період зростання (розширення, експансії), який спостерігається за підвищувальної кон’юнктури;

2) період скорочення (стискання, рецесії), який спостерігається за знижувальної кон’юнктури.

Економічний цикл – процес, у перебігу якого чергуються 6 фаз(рис. 2.1).

Рис. 2.1. Економічний цикл

У період зростання:

· пожвавлення;

· піднесення;

· бум;

У період скорочення:

· спад;

· криза;

· депресія.

Пожвавлення як перша фаза нового циклу розпочинається після кризи (депресії) попереднього циклу й характеризується зміною динаміки показників економічної діяльності з негативної на позитивну. Поступово зростають обсяги виробництва, доходи та зайнятість населення. Фаза піднесення характеризується активною модернізацією наявнихх та появою багатьох нових підприємств. Різко зростають доходи населення та підприємств, збільшується попит, але водночас зростають ціни. Піднесення переходить у бум – фазу найбільшої зайнятості, найвищих цін, заробітної плати та доходів, які набувають своїх максимальних значень у найвищій (Пік) точці циклу. Великі темпи зростання призводять до накопичення залишків продукції на складах, що змушує виробників скорочувати виробництво – починається спад. Скорочуються інвестиції, попит на робочу силу, але ціни ще тримаються на високому рівні. Під час кризи різко погіршуються всі показники ринкової кон’юнктури. Безробіття різко зростає, а доходи різко скорочуються. Криза переходить у депресію, коли економіка й ділова активність «застигають», а показники обсягів виробництва та рівня безробіття сягають максимально критичних значень у найнижчій точці циклу (Дно).

Значну увагу дослідженню закономірностей перебігу економічних циклів та причин виникнення криз приділив у своїх працях видатний український економіст М.І.Туган-Барановський. Його вагомим внеском у теорію криз стала опублікована 1894року магістерська дисертація «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і близький вплив на народне життя». Якщо попередні теорії циклу базувалися на пошуках екзогенних (зовнішніх) причин криз, котрі вважалися ненормальним станом економіки, то М.І.Туган-Барановський причини циклічності розвитку шукав в самій економіці, а кризи вважав закономірним явищем, притаманним економічним процесам.

Фіксуючи періодичні зміни етапів піднесення та спаду промисловості в тодішній Англії, що відбувалися кожні десять років, М.І.Туган - Барановський зазначав, що такі правильні чергування створюють капіталістичні цикли, фази яких постійно змінюють одна іншу. Серед таких фаз ним було виокремлено: промислове піднесення, кризу і промисловий застій [3]. До того ж учений зазначав, що інколи промислове піднесення безпосередньо переходить у промисловий застій, минаючи фазу гострої кризи.

У своїй праці «Основи політичної економії» (1917) М.І.Туган – Барановський звертає увагу на те, що технічні вдосконалення зазвичай вводяться в періоди промислового застою, що зумовлено падінням цін та, відповідно, доходів, через що треба шукати шляхи підвищення прибутку шляхом зниження витрат виробництва.

Основні висновки теорії криз М.І.Туган – Барановського такі.

ü Спостерігається синхронність періодів криз у різних країнах.

ü Інтенсивність застою пропорційна інтенсивності промислового піднесення: чим бурхливіші й інтенсивніші темпи промислового піднесення, тим гострішими кризами та різким зниженням економічної кон’юнктури супроводжувалися промислові спади.

ü Активізація впровадження поліпшувальних інновацій не збігається з фазами промислового піднесення, а зазвичай спостерігається в періоди промислового застою.

ü Надвиробництво як справжній симптом криз є явищем, властивим капіталістичному способу господарювання, який має хаотичний неорганізований характер, що й призводить до капіталістичного циклу та криз.

Відчутний вплив результатів досліджень М.І.Туган – Барановського простежується у працях німецького економіста Артура Шпітгофа. Усе своє життя досліджуючи економічні цикли, Шпітгоф 1925 року публікує статтю «Кризи», в якій подає багатофакторну модель циклу. Як рушійні сили економічного циклу він розглядав нові відкриття та накопичені інвестиції. Американський економіст Веслі Мітчел також багато років вивчав природу циклічності в економіці. У праці «Економічні цикли» (1913) феномен циклічності він пояснює явищами сфери обігу (ціни, курси акцій), а не виробництва. Причому такі явища пояснювалися на основі використання законів соціальної психології, особливостями людської поведінки у фінансовій сфері.

Проходячи однакові періоди та фази, в економіці спостерігаються різні за тривалістю й характером перебігу економічні цикли, що зазнають помітного взаємовпливу (рис. 2.2). Такі галузі, як автомобільна або машинобудівна, чутливіше реагують на кризи, ніж виробники, наприклад, продуктів харчування, оскільки в періоди застою споживачі можуть відмовитися від придбання нового обладнання чи автомобіля, але годувати сім’ю будуть завжди. Періоди активізації інвестиційних процесів, притаманних таким фазам циклу, як пожвавлення та піднесення, в різних сферах економіки спостерігаються з різною періодичністю, що зумовлює різну тривалість їх протікання. Найчастіше виокремлюють такі види економічних циклів(рис. 2.2):

· Цикли Кітчина – Крума (3-4 роки), які виявляються в коливаннях цін на золото та пов’язані зі змінами його світових запасів.

· Інвестиційні цикли Жугляра (7-11 років), зумовлені періодичністю оновлення основного капіталу.

· Будівельні цикли Кузнеця (17-25 років), що виникають у результаті періодичного оновлення та зростання інвестицій у житло, промислові будівлі та споруди.

· Великі цикли кон’юнктури Кондратьєва (45-60 років).

· Вікові цикли (2-3 століття), пов’язані зі зміною технологічних та економічних способів виробництва.

Адаптовано за [4].