Еволюція розвитку фінансів України

ТЕМА2.: Еволюція і генезис фінансів

Сутність та причини еволюційного розвитку фінансів

Зародження і розвиток фінансів за часів рабовласництва.

Доходи і видатки феодальної держави.

Фінанси капіталістичних держав.

Еволюція розвитку фінансів України

2.1. Сутність та причини еволюційного розвитку фінансів.Суспільно-економічні системи різняться економічними відносинами, які, у свою чергу, є похідними від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Кожній суспільній системі і, відповідно, державі в цій системі притаманний певний фінансовий устрій.

Відмінності між фінансамив окремих людських цивілізаціях зумовлені такими причинами:

1) кожній суспільній системі відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не вра­ховувати відносини розподілу національного доходу, ор­ганізовуючи їх перерозподіл на користь держави;

2) у кожній суспільно-економічній системі фінанси підпорядковані цілям і завданням держави, яка захищає тією чи іншою мірою інтереси населення країни;

3) кожний новий суспільний лад породжує нову систему господарських відносин. Так, якщо рабовласницькому і фео­дальному устроям відповідали натуральні відносини, то формування доходів держави мало переважно натуральний характер. Капіталістичне господарств є товарно-грошовим. Відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі;

4) якщо держава як орган управління вирішує завдання відтворення економічних відносин і продуктивних сил, то цим самим завданням слугують фінанси.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з ви­никненням держави при розшаруванні суспільства на класи. Перший великий поділ суспільства на класи - це поділ на ра­бовласників і рабів, і перша держава - рабовласницька. Пе­рехід від рабовласницької суспільно-економічної системи до феодальної призвів до виникнення феодальних держав.

2.2.Зародження і розвиток фінансів за часів рабовласництва.Епоха рабовласництва бере свій відлік з IV тис. до н. є., коли в Месопотамії (між річками Тигр та Євфрат) і Єгипті почався процес становлення класового суспільства. Матеріальною базою цього процесу була технічна революція, пов'язана з початком використання металевих виробів та переходом до зрошуваль­ного сільського господарства. Це дало можливість отримувати додатковий продукт і стимулювало розподіл праці.

У докапіталістичних цивілізаціях більша частина потреб держави задовольнялася встановленням різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошові відносини в той період почали розвиватися в армії. Так, у Римській імперії вводяться грошові виплати для найманців, офіцерів. Ці, а також інші потреби (організація видовищ, допомога безробітним вільним громадянам) потребували грошових витрат. Тому на додаток до військової здобичі й контрибуцій вводяться й грошові податки. Першим таким податком був податок на купівлю й продаж раба. Стягувався податок (у розмірі 1%) за продаж непродовольчих виробів. Під час війни кожен громадянин платив надзвичайний податок на майно. Був уведений податок із спадку в розмірі 5%.

В окремих регіонах стародавнього світу стали зароджуватись і розвиватись товарно-грошові відносини, пов'язані з обслуговуванням торгівлі (Фінікія, Вавилон, Греція). На цій основі почала виникати приватна власність, що базувалась здебільшо­го на праці рабів.

Формування ознак державності в класовому суспільстві ви­магало теоретичного обґрунтування функціонування органів управління, організації господарства як на державному рівні, так і на рівні господарських одиниць.

2.3.Доходи і видатки феодальної держави. Феодалізм як суспільний устрій розвивався або на основі рабовласництва, або патріархального ладу. Але це суттєво не вплинуло на суспільний лад, заснований на приватному володінні землею і закріпаченні селян. Там, де немає кріпаків, там немає й феодалізму.

Роль централізованого уряду та його функції визначалися в кожній країні впливом феодалів. У межах своєї вотчини феодал установлював власну систему податків. Центральна вла­да могла втручатися в господарське життя, зокрема оподатко­вувати населення тільки в узгоджених з феодалами межах.

Саме в цей період формуються основні теоретичні уяв­лення про фінанси.До XVIII ст. відноситься зародження й розвиток класичної політекономії. Представники цієї школи не виділяли фінанси з політекономії, не вважаючи їх са­мостійною наукою. За усієї різноманітності рівня, обсягу й стилістичного викладу авторів ряду опублікованих праць цієї школи (французи А. Тюрго, Ф. Кене, В. Мірабо, англійці А. Сміт та Д. Рікардо), вчення про фінанси представників кла­сичної школи можна звести до таких чотирьох основних поло­жень:

1) держава потрібна, оскільки вона охороняє „природний порядок" від заздрості й замахів;

2) утримання уряду має бути ощадливим, оскільки витра­ти управління державою непродуктивні;

3) держава не повинна порушувати „природний порядок", тобто право власності й конкуренції, встановленням обмежувального митного збору й монополій і не повинна втручатися в господарське життя країни;

4) держава має дотримуватися основних принципів опо­даткування:

♦ податки повинні платити всі відповідно до своїх до­ходів положення спрямоване проти податкового імунітету духівництва і дворян);

♦ податок повинен бути не довільним, а точно визначе­ним наперед;

♦ податок повинен стягуватися в слушний для платника час;

♦ стягування податків повинне бути дешевим.

2.4.Фінанси капіталістичних держав.З розпадом феодалізму і поступовим розвитком капіталістичної ринкової економіки все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави; частка на­туральних зборів і повинностей різко зменшується.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежу­вань між ресурсами держави і ресурсами її голови: монархи керували ресурсами держави як своїми власними. З виникнен­ням державної скарбниці і повним відділенням її від власності монарха (16-17 ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Державні фінанси стали значним важелем первинного на­копичення капіталу, яке відбувалося в 16-17 ст. З ко­лоній в метрополію надходили великі багатства, які могли бу­ти використані як капітал у будь-який момент часу. У цей період державні позики й податки широко використовувалися для створення перших капіталістичних підприємств. Розви­вається система протекціонізму, яка дала можливість першим капіталістам встановлювати на продукцію високі ціни, отри­мувати високі прибутки, значна частина яких направлялася на розширення виробництва.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини стають домінуючим, фінанси відображують економічні відно­сини у зв'язку з утворенням, розподілом і використанням фондів грошових засобів у процесі розподілу й перероз­поділу національного доходу.

Концентрація грошових засобів капіталістичних країн відбувається в державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн кінця XIX ст. характерним є те, що більше 2/3 державних видатків вико­ристовувалося на військові цілі та на погашення державного боргу та відсотків по ньому. Значно зростають витрати на ут­римання державного апарату. Витрати країн на освіту та охо­рону здоров'я були незначними. Головними джерелами напов­нення бюджету держави стають податки, насамперед непрямі.

Для XX ст. характерний стрімкий розвиток продуктивних сил, утворення монополістичних об'єднань, злиття держави з монополіями, розширення функцій капіталістичних держав. Держава не лише забезпечувала обороноздатність країни, охо­рону приватної власності на засоби виробництва, розподіл і використання суспільного продукту, а й сприяла становленню та розвитку грошово-кредитної системи, інфраструктури рин­кових відносин.

В умовах державно-монополістичного капіталізму, особ­ливо під час другої світової війни, різко зростають державні витрати.У післявоєнні роки витрати держави трохи скорочу­ються і в подальшому мають тенденцію до збільшення.

Після другої світової війни в структурі державних витрат відбулися суттєві зміни. Так, частка витрат на мілітаризацію зменшилась порівняно з їх часткою наприкінці XIX - початок XX ст., а частка витрат на соціальне забезпечення, освіту й охорону здоров'я, навпаки, різко зросла. Демократизація суспільного життя в умовах розвинутої ринкової економіки призвела до того, що в деяких країнах Західної Європи (Нор­вегії, Швеції та ін.) витрати на соціальні потреби стали одни­ми з головних. Так виникло поняття "шведська модель соціалізму".

Зросли капітальні вкладення держави у вугільну, газову та інші галузі промисловості, на підтримку сільського госпо­дарства. У розвинутих країнах за рахунок державних засобів було створено атомну промисловість. Значно розширився дер­жавний сектор економіки. Підприємцям, які розширюють своє виробництво, уряд надає субсидії для капіталовкладень. Як наслідок збільшується зайнятість населення і зменшується безробіття. Різко зростають витрати на НТП. Держава актив­но допомагає монополіям своєї країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи експортним фірмам так звані експорти і премії.

Втручання в процес відтворення і сферу соціальних відно­син здійснюються не лише на національному, а й на міждер­жавному рівні. Так, країни Європейського Союзу (ЄС) ство­рили міждержавні фонди грошових засобів для фінансування сільського господарства, подолання безробіття, перепідготов­ки робочої сили, подолання диспропорцій у розвитку окремих регіонів цих країн.

Виникли нові державні витрати на охорону довкілля, на­дання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються. Великі витрати призвели до підвищення податків, які є основним фінансовим способом мобілізації ресурсів до державного й місцевих бюджетів. Податки - це найважливіше знаряддя пе­рерозподілу національного доходу.

У XX ст. зросло значення прямих податків, зокрема при­буткового податку з фізичних осіб. Вперше його було застосо­вано у Великобританії в 1842 р., а в більшості країн Західної Європи і США - у першій половині XX ст. Внаслідок знижен­ня неоподаткованого мінімуму і зменшення податкових пільг за сімейним станом у роки другої світової війни такий податок став масовим податком, податком на заробітну плату і неве­ликі доходи. Ним оподатковується практично все працездатне населення. Поряд з прибутковим податком із фізичних осіб великого значення набуває податок на прибуток корпорацій.

Разом з тим у 1970-1990 рр. відбулося підвищення непря­мих податків, насамперед за рахунок акцизних надходжень і податку на додану вартість. Частка податків у валовому національному продукті зросла на 30% у США і 50% у країнах Західної Європи.

Після другої світової війни різко розширилася сфера фінансових відносин.

Значного розвитку набули місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Другою сферою фінансових відносин є фінанси приватних національних і транснаціональних корпорацій. За своєю організаційною структурою це акціонерні товариства. Акціонерна форма організації діяльності підприємств у країнах з розвинутою ринковою економікою набула широкого розвитку. Це пояснюється тим, що випуск акцій є однією з форм мобілізації капіталу. Вона дає змогу трансформувати грошові заощадження у виробничі інвестиції. Без акцій, облігацій, кредитів банків та інших елементів фінансового

ринку корпорації повинні були б знаходитися на самофінансу­ванні, а це різко обмежило б можливості їх економічного рос­ту.

Таким чином, закономірності розвитку фінансів визнача­ються економічним ладом суспільства і функціями держави. Фінанси - це система грошових відносин з приводу формуван­ня і використання фондів, необхідних державі для виконання своїх функцій.

2.5. Еволюція розвитку фінансів України.Історичний огляд еволюції фінансів України свідчить, що її фінансова система перебуває на четвертому етапі розвитку фінансових відносин розвинутих країн.

Фінансова система України має власну, особисту історію. Перші ознаки фінансових відносин виникли в Україні за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (IX— XIII ст.). Основними потребами стародавніх слов'янських політичних союзів було утримання князя, військові заходи, державне управління та суд, як найголовніша складова останнього. Певна частина коштів казни витрачалася на підтримку дипломатичних зв'язків. Задоволення цих потреб здійснювалося здебільшого шляхом особистих повинностей і натуральних зборів. Сам князь жив переважно на доходи від власного господарства, важливими елементами якого були мисливство, рибальство, скотарство, торгівля та землеробство, для якого розробили систему повинностей околишнього населення (ставити княжий двір, годувати коней, косити луки, обробляти поля тощо).

Головним джерелом доходів князівської скарбниці вважалися примусові побори. Данина — первісно військова контрибуція, яку сплачували підкорені племена; потім вона набула значення родового поняття, до складу якого входили всі обов'язкові платежі населення на користь князя. Це були натуральні збори, за якими князь вирушав особисто {полюддя), або які доставлялися йому самим населенням (повози). До них додавалися добровільні дарунки населення — дари, поклони, почесть. Потім такі збори набули, повністю або частково" грошової форми.

Важливу роль у формуванні фінансової системи України відіграла татаро-монгольська навала. Вона була наслідком накладання на слов'янські князівства на користь татар данини ("ординський вихід"), для визначення розміру якої здійснювався періодичний перепис населення. Це безпосередній грошовий податок, що збирався наприкінці XIII ст. по півгривні "з сохи", в якій "числиться два мужі робітники"1. З того часу соху як певну економічну одиницю (її значення значно змінювалося), вважали основною мірою для розподілу прямих зборів.

Татарська данина відіграла певну роль у слов'янському державному житті. У зв'язку із введенням данини, що виникла як наслідок підкорення переможцю, зумовила появу поняття "тягло", як податного обов'язку населення.

Збір татарської данини потім почав здійснювати московський князь. Ліквідація татарського ярма нічого в цій ситуації не змінила: населення продовжувало платити данину, але тепер, коли вона надходила до великокнязівської казни, то там і залишалася. З виникненням нових потреб уряд скористався податною організацією, що склалася, з метою вилучення з населення нових коштів.

Загалом основними джерелами поповнення князівської казни вважалися:

— надходження від торгівлі (одне з найнадійніших і найбезперебійніших джерел);

— податкові платежі (данина, подать, митні збори);

— доходи від органів судочинства;

— доходи від надання позик.

Отже, Київська Русь мала розгалужену схему поповнення казни, що відображала соціально-економічний устрій.

Стабільність держави забезпечувалася за допомогою економічних, військових і зовнішньополітичних чинників, які ґрунтувалися передусім на достатніх доходах княжої казни. Розбалансування цих чинників зумовило зменшення обсягів доходів, а потім — занепад держави.

Без розвиненої економіки і міцного державного управління Галицько-Волинське князівство та Київська Русь були підвладні сильнішим державам — Польщі та Литві. Часи Польсько-Литовської доби (XIV—XVI ст.) характеризуються поступовою втратою атрибутів української державності — мови, традицій, державної символіки, законодавчої, судової та податкової систем.

Відновлення державності та фінансового устрою України відбулося під час Козацької доби (XV—XVIII ст.). У Запорізькій Січі був чіткий адміністративний устрій, власна податна система, формувалася відповідна фінансова система.

Основними джерелами доходів вважалися кошові регалії та домени; військова здобич; королівські та царські субсидії; мито; торговельний, подимний, мостовий та інші збори; орендна плата та інші доходи.

Крім чіткого розподілу доходів, скарб Запорізької Січі мав визначені статті витрат, зокрема:

— утримання та спорядження Запорізького Війська;

— утримання церковних установ;

— утримання кошового господарства;

— видача кредитів;

— виплати членам війська та допомога козакам;

— видатки на користь Російської імперії;

— задоволення претензій інших держав;

— резервні кошти^*5.

Отже, Запорізька Січ мала чітку систему надходжень і витрат коштів скарбу.

З кінця XVIII до початку XIX ст. на українських землях повністю сформувався товарний тип господарювання, що зумовило чіткий розподіл верств населення. Але тоді Україна була розмежованою територією, землі якої перебували у складі Російської, Австрійської й Австро-Угорської імперій. Панування інших імперій негативно відобразилося на економічній, культурній та інших сферах суспільного життя України, гальмувало й розвиток фінансової системи країни.

Перебування України у складі Радянського Союзу (1922— 1991 pp.) дало змогу збільшити її економічний, промисловий, сільськогосподарський, військовий потенціали, але одночасно знищили державну самостійність країни. Відповідно й розвиток фінансової та кредитно-грошової системи відбувався згідно із законами адміністративно-командної економіки.

На сьогодні Україна — незалежна суверенна держава, за державним устроєм — парламентсько-президентська республіка. За роки незалежності в Україні сформувалися стійкі тенденції становлення ефективних ринкових відносин, зміцнилася бюджетна система, нині відбувається відповідне реформування податкової системи.

Розглядаючи розвиток сучасної фінансової системи України, можна стверджувати, що вона перебуває на тому етапі еволюції, який характеризується великою кількістю ланок фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин.