Сутність та стадії ЕП

Виділяють чотири стадії епідеміологічного переходу, залежно від ролі причин екзогенної й ендогенної природи: «захворювання і голод», «пандемія інфекційних захворювань», «дегенеративні і професійні захворювання», «відкладені дегенеративні захворювання».

На першій стадії були здійснені такі заходи, як введення в практику масових щеплень від інфекційних хвороб, широке застосування дезінфекції, санітарно-гігієнічний контроль за водою, їжею тощо. Усі ці заходи створили досить надійний заслін на шляху епідемій і скоротили смертність від інфекційних хвороб. У результаті різко зменшився рівень смертності, особливо дитячої, відбувається обмеження або навіть ліквідація смертності чи принаймні її періодичних підвищень від особливо небезпечних інфекційних захворювань, які мають характер масових епідемій або навіть пандемій (чума, холера, віспа і т.п.), а також голоду, помітно збільшилася тривалість життя. Початок епідеміологічного переходу поклали відкриття французького вченого, засновника сучасної мікробіології та імунології Л. Пастера (1822-1895 р.). Він створив вакцини проти сибірської виразки, сказу і розробив методи практичної вакцинації, а також асептики й антисептики. У найбільш передових країнах Європи і Північної Америки перший етап епідеміологічного переходу припав на кінець XIX початок XX ст, у більшості ж країн, що розвиваються, на середину XX сторіччя.

На другій стадії епідеміологічного переходу знижується захворюваність і смертність з деяких інших причин екзогенного характеру, насамперед від таких інфекційних хвороб, як туберкульоз, шлунково-кишкові інфекції, дитячі інфекції та ін. Разом з тим на другій стадії починається зростання захворюваності і смертності від хвороб системи кровообігу, новоутворення, які при цьому „молодшають», пересуваючись у значно молодший вік. Це зростання є результатом забруднення навколишнього середовища, що збільшується, через стрімкий і неконтрольований процес індустріалізації, а також пов'язаного з цим збільшення фізичних і психологічних навантажень, що ведуть до стресів і нервових зривів. Одночасно збільшується смертність від нещасних випадків, насамперед на виробництві.

Третя стадія епідеміологічного переходу характеризується подоланням відзначених вище негативних наслідків процесу індустріалізації. Починається боротьба за охорону навколишнього середовища, за загальне оздоровлення середовища існування людей, умов їхньої праці та побуту; одним з основних критеріїв розробки нової техніки стає її безпека, відсутність або мінімізація шкідливого впливу на здоров'я і життя людей. Все більше число людей починає дотримуватись здорового способу життя, позбуватися шкідливих звичок, займатися спортом, правильно харчуватися та ін. Подальші успіхи профілактики і медицини зменшують не тільки захворюваність, але і смертність від багатьох причин. Як наслідок середня очікувана тривалість життя зростає, у тому числі збільшується і такий найважливіший параметр соціального розвитку, як середній очікуваний вік смерті від більшості хвороб.

Четверта стадія епідеміологічного переходу почалася, як вважають, зовсім недавно, причому в основному в країнах з низькою смертністю і високою тривалістю життя. На цій стадії відбувається подальше зниження смертності як наслідок, з одного боку, поліпшення профілактики багатьох захворювань та прогресу в лікуванні уроджених захворювань, пов'язаних з генетичними порушеннями і вадами внутріутробного розвитку. Як результат, зменшується смертність дитяча та немовлят, а також смертність у літньому і старечому віці.

На перших трьох стадіях епідеміологічного переходу найбільш істотно поліпшуються характеристики здоров'я і смертності дітей і молодих жінок, на четвертій - літніх і старих, особливо чоловіків. На четвертій стадії прискорено зростає поширеність хронічних хвороб, підвищується залежність здоров'я від профілактики.