Страхові компанії

Послуги страхових компаній включають послуги зі страхування життя, майна та інших видів страхування.

Випуск послуг страхування визначається за наступною формулою:

ВПС = СП+ЧД-СВ-ТР,

де, ВПС - випуск послуг страхування;

СП - страхові премії за усіма видами страхування;

ЧД - чистий дохід від інвестування технічних резервів страхування;

СВ - страхові відшкодування за усіма видами страхування;

ТР - зміна технічних резервів страхування.

Фінансовий сектор

Фінансовий сектор містить дані грошово-кредитної статистики (огляд депозитних корпорацій, депозити, кредити, цінні папери), статистики фінансового ринку (процентні ставки, ринок державних цінних паперів тощо), а також інформацію, що використовується для складання фінансового рахунку СНР.

Грошово-кредитна статистика України складається за міжнародними стандартами відповідно до "Керівництва з грошово-кредитної та фінансової статистики" (МВФ, 2000) та "Довідника зі складання грошово-кредитної статистики" (МВФ, 2008) і містить дані про запаси фінансових та нефінансових активів і пасивів Національного банку України та банків, що створені та діють на території України.

Методологія складання грошово-кредитної статистики узгоджується з вимогами Системи національних рахунків (1993 рік), Керівництва з платіжного балансу (МВФ,1993), Керівництва зі статистики державних фінансів (МВФ,2001), інших офіційних видань Міжнародного валютного фонду та міжнародних організацій. Дані складаються та поширюються щомісяця.

Платіжний баланс. Структура платіжного балансу

Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв’язків здійснюється на підставі платіжного балансу. Платіжний баланс є одним з основних інструментів макроекономічного аналізу і прогнозування. За його допомогою можна відстежити розвиток зовнішньої торгівлі: в яких розмірах і формах відбувалося залучення іноземних інвестицій; який був відплив вітчизняного капіталу за кордон; наскільки своєчасно погашувалась зовнішня заборгованість країни. Платіжний баланс є одним з джерел для складання системи національних рахунків. Його також використовують для визначення монетарної та фіскальної політики, регулювання валютного ринку й обмінного курсу. В ці­лому платіжний баланс відображає зовнішньоекономічну діяльність країни за звітний період.

Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.

За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведені сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період.

Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій.

У платіжному балансі однією з найважливіших характеристик будь-якої господарської одиниці є її належність до економіки певної країни, оскільки в основу цієї статистичної системи покладена ідентифікація операцій, які здійснюються між резидентами та нерезидентами. Поняття резидента, що використовується в Керівництві по платіжному балансу МВФ, базується не на національній належності або правових критеріях, а на двох основних ознаках: центр економічного інтересу та економічної території.

Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу не відрізняється від прийнятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця вважається одиницею-резидентом, якщо вона на економічній території даної країни функціонує більше одного року і має центр економічного інтересу, тобто якщо інституційна одиниця веде господарську діяльність та економічні операції в межах країни і має наміри продовжувати цю діяльність протягом довгого часу.

Інституційна одиниця вважається одиницею-резидентом, якщо на економічній території даної країни вона має центр економічного інтересу. Резидентами даної країни можуть бути два основних види інституційних одиниць:

1) фізичні особи — домашні господарства та приватні особи, які є їх членами (до них належать: приїжджі та туристи, відсутні менш року; робітники або наймані працівники), за винятком іноземних студентів та осіб, що проходять курс лікування, а також співробітники іноземних посольств, які перебувають у країні понад рік;

2) юридичні та соціальні одиниці, тобто підприємства (корпорації та квазікорпорації, некомерційні організації, органи держав­ного управління країни). Підприємства можуть бути як фінансовими, так і нефінансовими установами.

Інституційна одиниця має центр економічного інтересу в даній країні, якщо на економічній території даної країни існує певне місцерозташування — жилі приміщення, виробнича дільниця або інші об’єкти, в яких (або за допомогою яких) вона здійснює або збирається здійснювати економічну діяльність та операції в значних обсягах протягом невизначеного або визначеного тривалого часу. Поки це місце залишається в межах даної економічної території, воно необов’язково має бути фіксованим. Вибір терміну здійснення діяльності в країні частіше визначається протягом року і більше, але це правило не є жорстким, а слугуватиме лише рекомендованим орієнтиром.

Економічна територія – це географічна територія, що знаходиться під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої робоча сила, товари та капітал можуть вільно переміщуватись. Економічна територія включає повітряний простір, територіальні води і ту частину континентального шельфу, на яку країна має виключне право володіння, територіальні анклави, що розташовані в інших країнах (території дипломатичних установ, військових баз тощо). Таким чином, до економічної території країни не входять територіальні анклави, що використовуються урядами інших країн або міжнародними організаціями, які розташовані в географічних кордонах цієї країни.

Економічна територія не обов’язково збігається з кордонами, які визначені політично, вона складається з території, що адмініструється урядом конкретної країни.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис – за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття «Трансферти».

Різниця між сумою за усіма кредитовими записами та сумою за усіма дебетовими записами, що відображає часові та вартісні розбіжності, називається “чисті помилки та упущення”. Ця різниця наводиться у відповідній балансуючій статті.

В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк (Закон України “Про Національний банк України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України № 517 “Про складання платіжного балансу” встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.

Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ, яка доповнена даними статистичних обстежень під егідою Державного комітету статистики України. Система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року. За цією системою надають інформацію дві категорії респондентів: (1) банки, які декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, що проведені за дорученням клієнтів та від власного імені (форма № 1-ПБ), а також (2) підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках (форма № 2-ПБ).

В Україні організовано замкнуту систему збору інформації. Мається на увазі, що, крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надаються в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком (“Ностро” та “Лоро”). Операції надаються в закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації Керівництва щодо складання платіжного балансу МВФ (п’яте видання). Національний банк конвертує ці дані в долари США за середньомісячним курсом.

Держкомстатом запроваджені форми щоквартальної звітності щодо зовнішньої торгівлі послугами та прямих іноземних інвестицій в Україну та з України. Для складання платіжного балансу Національний банк України також використовує дані офіційної торговельної статистики Держкомстату України, яка базується на даних митної статистики.

Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку, крім безпосереднього складання платіжного балансу, є також розробка методологічної та методичної бази для його складання, аналізу і прогнозування.