Роль і призначення місцевих бюджетів як визначальної ланки місцевих фінансів, та бюджетної системи.

Місцеві фінанси можна охарактеризувати і як сукупність грошових коштів, використовуваних на економічний і соціальний розвиток територій.У сучасних умовах територіальні органи влади покликані забезпечувати комплексний розвиток регіонів, пропорційний розвиток виробничої і невиробничої сфер на підвідомчих територіях. Значно зростає їх координаційна функція в економічному і соціальному розвитку територій. Вказані чинники викликають необхідність подальшого розширення і зміцнення фінансової бази місцевих органів влади, вирішення ряду проблем, пов’язаних з удосконаленням методів формування і використання фінансових ресурсів територій.

До складу місцевих фінансових ресурсів включають:

Нині в Україні налічується понад 12 тисяч місцевих бюджетів. В них протягом останніх років зосереджується приблизно третина бюджетних ресурсів країни; за їх рахунок проводиться задоволення потреб населення відповідних територіальних формувань.

ВУкраїні до складу місцевих бюджетів входять:бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети районів в містах і бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст і їх об’єднань.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємини органів самоврядування практично зі всіма підприємствами, установами, що знаходяться на їх території, і населенням даної території у зв’язку з мобілізацією і використанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові взаємини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

Роль місцевих бюджетів, зокрема, визначається величиною ВВП, що перерозподіляється через них. Питома вага місцевих бюджетів в перерозподілі ВВП, а також в зведеному бюджеті має важливе політичне значення. Вона свідчить про участь місцевого самоврядування у вирішенні актуальних проблем розвитку держави, про певну обмеженість функцій центральних органів влади. В зв’язку з цим необхідно враховувати, що однією з головних передумов будівництва демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає його відособленість від державної влади, повну незалежність і самостійність в виконанні покладених на нього функцій в межах своєї компетенції.

Місцеві бюджети в сучасних умовах значною мірою зумовлюють рівень суспільного добробуту, є одним із основних джерел задоволення життєвих потреб громадян.

Місцеві бюджети можуть складатися із загального і спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди у разі потреби визначається законом про Державний бюджет на відповідний рік. До складу загального фонду відповідного місцевого бюджету входить резервний фонд. У складі місцевих бюджетів формується бюджет розвитку, який є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

Бюджет АРК і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно в частині дефіциту бюджету розвитку. Цей дефіцит покривається за рахунок позик. Затвердження обласних, районних, районних в містах, сільські і селищні бюджети з дефіцитом не допускається.

Місцевий бюджет включає всі надходження і витрати на виконання повноважень органів місцевої влади. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

На сучасному етапі розвитку нашої держави поставлено завдання реформування місцевих бюджетів, перетворення їх у ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних формувань. Вирішити це завдання можна шляхом:

- зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування;

- вдосконалення регулювання міжбюджетних відносин;

- запровадження середньострокового планування місцевих бюджетів;

- посилення їх інвестиційної складової;

- децентралізації бюджетної системи;

- підвищення ефективності управління і посилення контролю за формуванням і використанням коштів місцевих бюджетів;

- забезпечення прозорості бюджетного процесу на місцевому рівні.

Склад доходів і місцевих бюджетів

В нинішній час дохідна частина місцевих бюджетів формується за рахунок власних і закріплених доходів, а також міжбюджетних трансфертів.

Перелік власних і закріплених доходів визначений у Бюджетному кодексі України на тривалу перспективу. Надходження власних доходів не враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам, що сприяє заінтересованості органів місцевого самоврядування у нарощуванні доходної бази. Закріплені доходи місцевих бюджетів становлять основу для визначення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на розміри бюджетних трансфертів, що надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету України.

За економічною природою власні доходи місцевих бюджетів – доходи, які формуються внаслідок дій і рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування. Власними можна вважати лише доходи місцевих бюджетів, які одночасно відповідають таким вимогам: територіальна локалізованість, безпосередня залежність від діяльності місцевої влади, яка повністю їх контролює і використовує на свій розсуд.

Найбільш характерними прикладами власних доходів є:

- місцеві податки і збори;

- платежі, запроваджені органами місцевого самоврядування;

- доходи від комунального майна та підприємств комунальної власності;

- штрафи та санкції, пов’язані зі справлянням власних доходів.

Закріпленими є доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або у визначеній єдиній для усіх бюджетів частині. За своєю сутністю це загальнодержавні податки, збори або доходи, що традиційно формують дохідну частину місцевих бюджетів. Це – податок з доходів фізичних осіб, державне мито, плата за ліцензії та торгові патенти тощо.

Одна з цілей державної регіональної фінансової політики відносно наближення рівня соціально - економічного розвитку регіонів є подолання вертикального і горизонтального дисбалансів і фінансового вирівнювання.

Дисбаланс – нестача фінансових ресурсів у відповідної гілки влади.

Вертикальний дисбаланс – невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади та завдань і обов’язків, на нього покладених у процесі розподілу компетенцій між центральними, регіональними й місцевими вертикалями влади. Його можна усунути наступним чином:

- центральна влада чи влада вищого територіального рівня може взяти на себе частину обов’язків по наданню послуг,

- владою, де виник дисбаланс, вводяться додаткові податки,

- передача центральною владою частини своїх податків територіальному рівню влади, який має дисбаланс;

- надання вищою владою грантів, субсидій та ін. трансфертів.

Горизонтальний дисбаланс – невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї чи декількох територіальних одиниць одного рівня та завдань і обов’язків, на них покладених, забезпечення їх територіальними одиницями цього ж рівня. Такий дисбаланс виникає між „бідними” і „багатими” територіями чи через більші потреби тих чи інших територій.

Фінансове вирівнювання – це процес усунення вертикального і горизонтального дисбалансу. В процесі відбувається проходить перерозподіл фінансових ресурсів як між ланками бюджетної системи по вертикалі, так і між територіями по горизонталі. Метою фінансового вирівнювання є перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих чи інших рівнів влади, які мають вертикальний чи горизонтальний дисбаланс.

У доходи місцевих бюджетів надходять кошти з державного бюджету у вигляді дотацій і субвенцій, які призначені для фінансування делегованих повноважень органів місцевого самоврядування і проведення фінансового вирівнювання. Крім цього надання міжбюджетних трансфертів спричинено недостатністю власних і закріплених доходів для фінансування видатків органів місцевого самоврядування. У сучасній бюджетній практиці застосовуються такі види міжбюджетних трансфертів: дотації вирівнювання, субвенції, кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів, інші дотації.

Таким чином Бюджетним кодексом України запропонована нова схема формування доходної частини місцевих бюджетів. Тепер вона складається з доходів, які враховуються і доходів, які не враховуються при визначенні об’ємів міжбюджетних трансфертів.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, і враховується при визначенні об’ємів міжбюджетних трансфертів, відносяться наступні податки і збори (обов’язкові платежі):

1) прибутковий податок з громадян в частині, установленій статтею 65 Бюджетного кодексу;

2) державне мито в частині, належній відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на проведення певних видів господарської діяльності і сертифікати, що видаються виконавськими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, стягувана виконавськими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, стягувана виконавськими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавськими органами відповідних рад або створеними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва в частині, належній відповідним бюджетам.

До власних доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні об’єму міжбюджетних трансфертів відносяться:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 % плати за землю – для бюджетів міст Києва і Севастополя; 75%- для бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення; 60% - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення і їх об’єднань;

3) податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів в частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) надходження дивідендів, нарахованих на акції (долі, паї) господарських товариств, які знаходяться у власності відповідної територіальної громади;

6) плата за забруднення навколишнього природного середовища в частині, що зараховується до відповідного бюджету;

7) кошти від відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності;;

8) фіксований сільськогосподарський податок в частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

9) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться в комунальній власності;

10) податок на прибуток підприємств комунальної власності тощо.

На сучасному етапі розвитку нашої держави особливого значення набувають питання зміцнення доходної бази місцевих бюджетів, якого можна досягти перш за все шляхом реформування місцевого оподаткування, запровадження місцевого податку на нерухое майно, суттєвого розширення прав органів місцевого самоврядування у сфері місцевого оподаткування.

Видатки місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів багато в чому залежать від бюджетної політики, що проводиться в державі, і ступеню децентралізації управління соціальною сферою. Все це є вирішальним чинником, що впливає на обсяг фінансових ресурсів, що проходить по каналах місцевих бюджетів, на їх питому вагу в загальнодержавних бюджетних витратах.

Співвідношення обсягів видатків, що проходять через різні види бюджетів, в різних країнах не однаково. Так, в Німеччині, Фінляндії, Норвегії, Франції за рахунок територіальних бюджетів витрачається коштів більш ніж за рахунок центрального бюджету. Такі відмінності пояснюються певними рівнями фінансової відповідальності центральних і регіональних (місцевих) органів влади за здійснення головним чином соціальних програм, фінансування яких є найбільш крупною частиною бюджетних витрат.

У видатках місцевих бюджетів основне місце займають асигнування на соціально-культурні об’єкти. У Германії ці видатки складають 1/4 видатків місцевих бюджетів, в Японії і Франції – більше 1/3, а в бюджетах Великобританії і США – понад 40%. У ряді країн (Німеччина, США) за рахунок територіальних бюджетів покриваються витрати на вищі учбові заклади.

За рахунок місцевих бюджетів фінансується і охорона здоров’я. Наприклад, в Норвегії, Швейцарії, Фінляндії ці видатки складають більше 50% бюджетних видатків.

Найважливішою статтею видатків місцевих бюджетів є асигнування на житлово-комунальне господарство (житло, водоканалізаційні і транспортні підприємства, міське впорядкування, дорожнє господарство).

З регіональних бюджетів фінансуються видатки на утримання місцевих органів влади, правопорядку, в деяких країнах – судів.

Однією з істотних статей бюджетних видатків є видатки, пов’язані з погашенням позик і сплатою відсотків по них. Наприклад, у Франції на сплату відсотків по позиках доводиться виділяти більше 10 %, а на погашення отриманих позик – близько 20% всіх видатків бюджетів муніципалітетів.

Залежно від впливу на процес розширеного відтворення видатки бюджету можуть бути поточними та капітальними.

Поточні видаткипов’язані з наданням бюджетних коштів юридичним особам на їх утримання та покриття поточних потреб. Ці видатки включають витрати на державне споживання (утримання економічної та соціальної інфраструктури, поточні витрати бюджетних установ тощо).

Капітальні видатки являють собою грошові витрати, пов’язані з вкладенням в основний капітал виробничого й невиробничого призначення та приріст запасів. Вони включають капіталовкладення за рахунок бюджету в галузі виробництва, інвестиційні субвенції, довгострокові бюджетні кредити підприємствам та місцевим органам влади.