Приклад 3.

Базова рентабельність визначається діленням базового прибутку (30 000 грн.) на очікувану собівартість продукції за період, що пере­дує плановому (150 000 грн.).

Базова рентабельність становитиме 20% (30 000 : 150 000 • 100%).

Собівартість порівнянної продукції в періоді, що планується, — 160000грн. Зниження собівартості продукції в періоді, що планує­ться, — 1%.

Відтак собівартість порівнянної продукції в плановому періоді, виходячи із собівартості попереднього періоду, дорівнюватиме 158400 гри. (160000 : (100% - 1%) • 100%).

Прибуток від зниження собівартості порівнянної продукції в пе­ріоді, що планується, проти попереднього дорівнюватиме 1600грн. (160000грн. -158400грн.).

Прибуток від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періо­ді, що планується, виходячи з рівня базової рентабельності, станови­тиме 31680 грн. (158400 грн. • 20% : 100%).

Різниця 1680 грн. (31680 грн. - 30000 грн.) — це збільшення прибутку від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується, унаслідок впливу такого чинника, як збільшення обсягу випуску продукції.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рен­табельності продукції по підприємству.

Приклад 4. _

Собівартість непорівнянної продукції, що планується до випуску і реалізації, — 25000 грн. Середня рентабельність продукції на під­приємстві в поточному періоді — 20%. Прибуток становитиме 5 тис. грн. (25 тис. грн. • 20% : 100%).

Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений виходячи із загально­го випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реа­лізації продукції. При цьому враховується обчислена сума при­бутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залиш­ках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

Прп = Пзпп + Пвп - Пзкп

де Прп — прибуток від реалізації продукції;

Пзпп — прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

Пвп — прибуток від випуску продукції;

Пзкп — прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розра­ховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні ви­хідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асорти­мент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції роз­раховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планово­го періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець плано­вого періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Зведений розрахунок прибутку від реалізації продукції можна подати так (тис. грн.).

1. Залишки продукції на початок планового періоду:

— за оптовими цінами 220
— за собівартістю 190
Прибуток 30

2. Випуск продукції в плановому періоді:

—за оптовими цінами 7000

—за собівартістю 5600
Прибуток 1400

3. Залишки продукції на кінець планового періоду:

—за оптовими цінами 200

—за собівартістю 160
Прибуток 40

4. Реалізація продукції в плановому періоді (1 + 2 - 3):

—за оптовими цінами 7020

—за собівартістю 5630
Прибуток 1390

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого роз­рахунку практично може бути використаний на підприємствах різ­них сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосо­вані також і на підприємствах сфери послуг.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку ви­значення фінансових результатів від операційної діяльності підпри­ємства в цілому можна здійснити за такою схемою (тис. грн.).

1.Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)-6300

2.Відрахування з доходу:

—податок на додану вартість 1050

—акцизний збір 320

—рентні платежі -

—інші відрахування 250

3.Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, по­
слуг) (1-2) 4680

4.Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) 3000

5.Валовий прибуток (збиток) (3-4) 1680

6.Інші операційні доходи 1240

7.Адміністративні витрати 950

8.Витрати на збут 220

9.Інші операційні витрати 660

10. Фінансові результати (прибуток) від операційної діяльності (5 + 6 -

- 7 - 8 - 9) 1090

3. ПОКАЗНИКИ ПРИБУТКУ І РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливими показниками. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності госпо­дарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отри­має підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

Прибуток — це частина отриманого на вкладений капітал чис­того доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємст­ва, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяль­ності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточни­ми витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продук­ції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, ор­ганізацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Об­числення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матері­альних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть вико­ристовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продук­ції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибу­ток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, пози­чковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться за­гальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відпові­дну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

4. РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централі­зованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовуєть­ся на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бю­джетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств части­ни прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використову­ється ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових пи­тань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирі­шення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і під­приємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне зна­чення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів гос­подарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачую­ться за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, став­ках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що за­лишився в розпорядженні підприємств після здійснення пла­тежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Прибуток, що залишався в розпорядженні підприємства, не дорі­внював чистому прибутку. Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи в таких випадках:

- за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;

- за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

- за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів;

- за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

- за недотримання встановлених лімітів забору води або викорис­тання води без укладання відповідної угоди (це стосується викорис­тання води з державних водогосподарських систем);

- за прострочені банківські позички;

- за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

- за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльно­сті суб'єктів господарювання у різних сферах економіки стягува­лися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосувалося комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залишався в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансо­вих санкцій).

Використання чистого прибутку

Використання чистого прибутку підприємство могло здійсню­вати через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Мож­ливий також був розподіл чистого прибутку частково через попе­реднє формування цільових фондів, а частково шляхом безпосере­днього фінансування витрат.

За рахунок чистого прибутку підприємство формувало ряд. цільових фондів, кошти яких спрямовували на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснювалося безпо­середньо.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку мало досяг­нення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворювалися, а їхню величину можна було встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економі­кою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Після ліквідації адміністративної системи управління викорис­тання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначалися само­стійно кожним суб'єктом господарювання. Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року, в 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема:

- зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) у разі викорис­тання прибутку на фінансування реконструкції та модернізації актив­ної частини основних фондів;

- зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10% від суми ба­лансового прибутку) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні під­приємства);

- зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об'єктів соці­ально-культурного призначення, а також витрат на благодійну діяльність.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» від 22 травня 1997 р. державне регулювання використання чистого прибутку підприємств здійснюється зменшенням оподатко­ваного прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час набуття чинності закону про оподаткуван­ня прибутку); на благодійну діяльність (не більше 4% від суми опо­даткованого прибутку).

Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням з загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховується при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку. Отже, сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.