Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Примітки. 1) Дневник Собєского с. 111 і 119, йогож Commentarii c

Читайте также:
  1. Примітки
  2. Примітки
  3. Примітки
  4. Примітки
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки
  8. Примітки
  9. Примітки
  10. Примітки

 

1) Дневник Собєского с. 111 і 119, йогож Commentarii c. 26 і 41, Петрицій с. 88.

2) Unus e plebe — Ruthenum fuisse alii, alii Lithuanum ferunt. Петрицій c. 90.

3) Aby z wojskiem swem u Stepanowice stanął — Дневники с. 120. І під Степанівцї пустив ся Сагайдачний сподїваючи ся там козацького табору. Місце се не звісне. Коментатор Собєского (Мемуары II с. 64) бачить тут Стефанешти на Реутї (на границї пов. Сороцького і Оргіївського), Жукович — Стефанешти на Прутї (III с. 172). Але так далеко на полудне висувати козацьке військо нїкому не прийшло б на гадку, а окрім того коли Сагайдачний, їдучи під Степанівцї, опинив ся не дуже далеко від Днїстра і Могилева, то очевидно, що ся осада була десь між Могилевим і Хотином, не далеко від Днїстра.

4) Про нього особливо: Наіма у Сенковского І с. 155-6, дневник т. зв. Любомірского с. 74 (писано тут на підставі листу Шемберґа, що бувши сам в турецькім війську був свідком сього епізоду) і дневник Собєского с. 120-1, пор. Commentarii c. 45-7; Ґрабовского І c. 136.

5) Се була не перша проба збунтувати козаків. Оден аґент оповідав, що з Адріанополя ще вислано було на Україну „12 шпигів з листами патріаршими до Русинів-схизматиків” — Теки Нарушевича № 111 № 145, і в дневнику т. зв. Любомірского читаємо, що султан перед приходом своїм порозсилав до козаків бранцїв і чернцїв з патріаршими листами, намовляючи против Польщі (с. 68).

6) Епізод сей оповідає Собєский-дневник с. 123, Commentarii с. 48 (пер. с. 64).

7) Дневникъ с. 23, 83, 123 і лист Собєского у Третяка с. 207, Ґрабовский І с. 140, Петрицій с. 118.

8) Дневник с. 144.

9) Дневники с. 18; 23, і иньший анальоґічний в петерб. публ. бібл. Разняз. № 67. Третяк припускає, що на Бородавку справдї буди підозріння, що він має зносини а Турками, хоче передати ся до них, а Сагайдачний відчував, що Бородавка, пробуваючи в обозї, може підняти козачину против нього, і для забезпечення своєї власти „вчинив справу з Бородавкою перед козацьким колом” (с. 151). В такім разї справа „зради” була б виразнїйше зазначена в иньших, докладних дневниках. Ще инакше оповідаєть ся сей епізод у деяких наших істориків. В „Бесїдах” пок. Антоновича Сагайдачний жадає, аби Поляки, видали йому Бородавку, робить йому процес за зраду, як вірному слузї Поляків, велить розстріляти перед польським табором, і по сїм прилучаєть ся до польского війська (с. 44). У Каманїна козаки виберають Бородавку, поки Сагайдачний їздив до польського табору і блукав потім: вони думали, що Сагайдачний згиб (ш. автор не знає, що Бородавка був гетьманом півтора року). Вернувши ся до обозу, Сагайдачний, „щоб вернути собі власть, винайшов якісь вини за Бородавкою і стяв його. Його смерть таким чином лишила ся на совісти Сагайдачного, і щоб облекшити сумлїннє, він перед смертю каже записати Бородавку до свого помянника” (с. 26).



 

 

ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621 Р.: КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ПРИЛУЧАЄТЬ СЯ ДО ПОЛЬСЬКОГО ТАБОРУ, ЙОГО СКЛАДОВІ ЧАСТИ, БИТВИ З ТУРКАМИ, НЕВДОВОЛЕННЄ СЕРЕД КОЗАЧИНИ, ПОЛАГОДЖЕННЄ КРІЗИ, ПЕРЕГОВОРИ З ТУРКАМИ, КІНЕЦЬ ХОТИНСЬКОЇ ВІЙНИ, КОЗАКИ ВИХОДЯТЬ НА УКРАЇНУ.

Таким чином булава ще раз, уже в останнє перейшла в скалїчену руку Сагайдачного, що стільки разів носила її. Не знати, на скільки добивав ся того він сам. В звістках сучасників — Поляків про упадок Бородавки нї одною рисою не підчеркують ся якісь особисті заходи Сагайдачного, але сї звістки короткі й побіжні 1). Але кінець кінцем мав він змогу повести справи відповідно своїм поглядам, своїй тактицї.



Сю тактику ми знаємо- „заслужитися” перед королем і забезпечити тим способом здійсненнє даних ним обіцянок. І ведені зелїзною рукою Сагайдачного, козаки, що до себе, вповнї сповнили се завданнє і зробили з історії Хотинської кампанїї історію незрівняних подвигів відваги і самовідречення на користь і честь держави-мачохи, що наповнили подивом і признаннєм очевидцїв-Поляків, а нас, потомків сих героїв наповняють мішаними почутями гордости, жалю і стиду за сї рабські геройства на користь ворога-пана, непримирено — ворожого режіму, кожда прислуга якому кінець кінцем, як виявляло ся, була злочином перед власними національними інтересами 2).

Перед усїм перед Сагайдачним лежало трудне завданнє — провести козацьке військо до польського. Татарська орда і передові полки турецькі вже врізували ся між ними, грозячи відтяти їх. Але Сагайдачний зручними рухами вмів зробити дорогу свому війську, з усїм обозом. Се потрівало цїлий тиждень, але завдяки тій зручности обійшло ся без великих страт; хоч цїлий час приходило ся йти „оборонною рукою”, відбиваючи ся від ворога, — оден польський дневник записує, що тільки одного козака вхопили Турки й привели перед султана, а той довідавши ся, що то козак, казав його розстріляти. І дня 1 вересня, н. с. вечером, маючи на пятах Татарську орду, козацьке військо добило ся під польський табор, і стало „на стріл з луку” від нього, на лївім крилї 3). Було того козацького війська, по польським відомостям, до сорок тисяч 4); реєстр так описує його склад: полк Сагайдачного 3 тис. коней, полк Івана Зискаря (?) 2.320, Богдана Куроші 1600, Тимоша Федоровича 1400, Мойсиха (?) Писарка 2500, Федора Білобородька 3200, Данила Дерекала 3 тис., Адама Подґурского 3700, Сидора Семаковича 3500, Василя Луцкевича 4100, Яцка Гордієнка 2700, Цецюри Севрука 3200, Івана Гордїя 2 тис. 5) Гармата козацька складала ся з 20 мідяних гармат і 2 зелїзних з запасом пороха і куль. Польського війська було 35 тис., разом з полком королевича Владислава, що прийшов слїдом по козаках. В тім числї було ще коло 8-10 тис. реґулярних козацьких хоругов. Артилєрія польська була дуже дрантива, багато гармат були не знаряджені, анї не мали куль. Орґанїзація запровіантовання була теж дуже лиха. Нереґулярне, сливе неплачене, убоге військо козацьке 6) не в однім стояло далеко лїпше від державного війська, особливо під зелїзною рукою такого Сагайдачного. Турецького війська гідного до бою раховано на 150 тис. (а з усякою службою до 300 тис.); окрім того була велика орда Татар, кількадесять тисяч 7).

Сагайдачний в сам час привів своє військо, бо слїдом, другого ж дня турецьке військо присунуло ся під Хотин. І першим дїлом ударило на козацький табор, висунений наперед і ще не укріплений добре, а при тім на козачину головно мали Турки й Татари завзятє, а може й рахували, що знищивши козаків, без труду упорають ся з військом польським. Не вважаючи, що військо козацьке було стомлене трудним маршом і не встигло добре ще й розташувати ся, тримало ся одначе добре і підтримане польськими полками дало добру відправу. Другого дня напад повторив ся, знову Турки „всю фурію свою звернули на козаків запорозьких”, і козаки знов „дуже мужно витримували весь той імпет” по словам очевидця, а навіть перейшли самі в атаку. Але ще більша битва стала ся третього дня (4/IX), коли турецьке військо ударило ще сильнїйше, всїми силами, і знов особливо на козаків. Сам султан виїхав придивляти ся турецьким тріумфам. Але сим разом козаки не тільки відбили ся 8), але вийшовши з табору перейшли в атаку і підтримані Поляками збили Турків з позицій, понищили їм гармати, впали в обоз турецький, і тільки невитримавши — почавши грабувати обоз, дали спромогу турецькому війську поправитись і вибити їх з табору. Взяли одначе кілька значних персон, і одного башу Сагайдачний Ходкевичу в дарунку прислав. На Турків такий страх се все нагнало, що зберали ся тїкати, і про султана оповідали, що плакав зі злости 9).

Потім було кілька днїв спокійнїйших. Турки від часу до часу поновляли свої атаки, ударяючи головно таки на козацький табор 10). Обстрілювали з гармат. Ногайська орда Кантеміра зайшла за Днїстер і розірвала комунїкацію з Камінцем. Все се вказувало на довгу і затяжну війну і трівожило тим і польське і козацьке військо. Довіз запасів переривав ся, бракувало ріжного припасу, навіть пороху; коням бракувало вівса і паші, вони хорували й здихали в великій масї. В війську польськім багато вояків також хорувало. Почала ся серед нього дезерція, і Ходкевич умисно казав не направляти мосту, щоб не дуже тїкали. Багато шляхтичів навіть з найлїпших фамілій, оповідає польський мемуарист, ховали ся до возів, що мали йти по провіант, аби тим способом утїкти з табору; їх нераз витягали звідти і з ганьбою водили по табору 11

З огляду на такі небезпечні симптоми упадку й деморалїзації старшина польська і козацька вважали потрібним постарати ся сильним ударом привести кампанїю до кінця. Сміла козацька атака на турецький табор піддала гадку в ночи напасти на Турків. Плян сей, підданий мабуть козаками ж і горячо підтриманий на воєнній радї польській Сагайдачним, рішено здїйснити в ночи під 12/IX. Головну ролю мали відограти козаки: мусїли підлїзти під обоз турецький, в числї 20 тисяч, і з ними піхота угорська. Конні козаки, реґулярні, мали тодї перші ударити, за ними козаки запорозькі піші з піхотою угорською мали впасти в табор, а кіннота польська вчинити великий шум, і з музикою, трубами, бубнами рушити на Турка. О півночи дано знак і військо почало ладити ся; досить довго потягнули ся сї збори, і вже починало днїти, поки вийшли з таборів. Запорозцї одначе, по землї лїзучи, встигли скрасти ся під сам табор, поки ще розвиднїло ся; були вже під самими шатрами турецькими, а їх не помічали Турки. Але в сю хвилю пішов дощ. Козаки стали бояти ся, що їм позамокають рушницї й самопали, й не можна буде стріляти. Дали знати Ходкевичу, що з нападу мабуть нїчого не вийде, і війську дано наказ вертати ся назад, а цїлий плян затаєно 12).

Ся неудача, відсуваючи на неозначений час кінець війни, була приводом до того, що в козацькім таборі почали ся розрухи. Як вище було сказано, через опізненнє не було приготовлено запасів, і військо козацьке терпіло біду. Конї гинули без паші, і козаки бояли ся зістати ся зовсїм піші. Тягали ся по польськім таборі, просячи сїна, і польські вояки з ласки, як жебранину, кидали їм вязки сїна, хто що міг; дїлили ся з ними сухарями. Але прошеним хлїбом не розживеш ся, тим більш що й польське військо не роскошувало: за браком сїна годували коней дубовим листєм, та й його не легко було дістати. Невдоволеннє козацтва збільшало ся. Жертвою його впав Бородавка, стятий 8/IX. По невдалій експедиції 12/IX слїдом вибухло знову в козацькім таборі. Козаки докучали Сагайдачному, жадаючи, аби кинув Поляків і вертав ся на Україну. Иньші ходили до польської старшини, представляючи, що для мізерної заплати — 40 тис. золотих, яку мовляв мали дістати за свою службу (та й то був ще журавель у небі!) не можуть рискувати пропасти тут без хлїба і паші. Конашевич дав знати Ходкевичу і кор. Володиславу. Kop. Володислав, дуже популярний серед козаків, лежав хорий і сам не міг посередничити. Рішено було, що він вишле від себе комісарів — воєводу познанського Опалїньского, Стан. Любомірского, що заступав тодї гетьмана польного, і Як. Собєского (автора найцїннїйших мемуарів про сю кампанїю). Вони були запрошені на козацьку раду і тут Собєский, добре знайомий з козаками ще з московської війни, держав до них мову, вихваляючи їх заслуги перед річею посполитою, давнїйші й нинїшнї, та просив для особи Володислава витрівати до кінця в кампанїї, а обіцяв іменем польських комісарів додатку 10 тис. золотих, з тою умовою, що вертаючи ся, козаки не будуть чинити нїяких насильств, а спокійно будуть чекати виплати, де їм скажуть. Се був марний додаток, та ще в такій далекій перспективі, і рада козацька досить нерадо прийняла солодкі річи Собєского, нарікаючи, що гроші малі, а ще й коли їх виплатять, не знати. Але Сагайдачний і иньша старшина козацька пустила в рух свої впливи, і завдяки їх авторитету і популярности королевича, для якого все се мовляв робило ся, вдало ся козаків заспокоїти й намовити їх лишити ся до кінця кампанїї. Тільки зажадали, щоб їм то все обіцяне комісари і сенатори, які були в польським війську, письмом ствердили, і се зроблено 13). І коли старий гетьман Ходкевич кілька день пізнїйше скликавши військову раду (з Сагайдачним і полковниками козацькими також), випробовуючи настрій війська, запитав, чи не лїпше завчасу відступити, уважаючи на недостатки й деморалїзацію війська — козацька старшина рішучо спротивила ся такій гадцї і достроїла ся до загального настрою польських вождів. „Хоч не шляхтич, доказав, що відвагою може помірятися з найвизначнїйшими рицарями”, наівно завважає при тім польський мемуарист про Сагайдачного 14). А серед затиша, яке наступило потім, козаки для забави на власну руку здїйснили плян нїчного нападу, в меньших розмірах тільки, раз і другий, з чималим ефектом: побили Турків, пограбили і пополохали башів; самого Гусейна башу, бувшого візира, трохи не зловили — втїк до лїсу і там в ямі лежав ледво живий в страху аж до раня, а козаки з тріумфом принесли до табору його дорогу шубу соболину, золотоглавом криту, й иньші річи. Заохочене сим успіхом два днї пізнїйше уже в третє ударило козацтво на турецький табор за Днїстром, при мостї, й погромило його, тільки знову „против заборони гетьмана свого” злакомило ся на грабуваннє й дало час Туркам прийти до себе 15).

Серед таких немилих сюрпризів і невдалих атак на польський і козацький табор встиг простигнути воєвничий запал султана, що з початку нїчого не хотів чути про якусь згоду. Переговори, розпочаті ще по тій невдалій нічній атацї, за посередництвом господаря молдавського, але не підтримані тодї Турками, тепер піддержані були ними. Ще раз, коли до них прийшла вість, що старий, схорований Ходкевич умер (24/IX), попробували вони, чи не вдасть ся з того скористати. Хоч смерть сю затаєно, Турки знали про неї зараз, і другого же дня, сподїваючи ся скористати з замішання, всїми силами вдарили на польське і особливо козацьке військо. Але як і ся битва не удала ся, другого же дня зажадали вислання послів для рішучих переговорів. Правда, попробували, може польско-козацке військо, покладаючи ся на переговори, буде меньше обачне, і ще раз задали всїми силами битву — сильнїйшу нїж усї попереднї (28/IX), але була вона і остання. Польське і козацьке військо, якому Турки „міцю і силою всею докучали” 16), відгромило їх і задало сильні утрати, і ся битва стала останньою. Невважаючи на побіду, польська старшина теж жадібно прагнула кінця війни з огляду на просто розпучливе своє становище: не ставало нї пороху нї куль уже зовсїм, комунїкація була перервана, татарські загони буяли в тилу армії, а про помічні полки з Польщі, про загальний шляхетьський похід, давно ухвалений, не було чути, невважаючи на всї принаглення з-під Хотина. Тому другого ж дня вислано послів до переговорів; в інструкції поручало ся уложити згоду на умовах quo ante bellum 17), а для того щоб зробити турецькі сфери прихильнїйшими, послам позволяло ся дати впливовійшим вельможам „дарунки”.

Одначе хоч султан простиг добре вже з свого запалу, все таки мирити ся на сих умовах не хотїв. Турецькі відпоручники жадали для Порти річного харачу і укарання козаків за їх наїзди. Польські посли не годили ся. Що до козаків, то тільки на будуще запевняли, що від них більше наїздів не буде; повторяли старі оповідання, що козаки множать ся через татарські наїзди, а морські походи виходять в переважній части від донських козаків — вони то ходили в останнїй похід; валили на мертвого Бородавку — що то він був головним привідцею, але за те вже заплатив життєм; самі його козаки стяли. Тепер же, казали, мови не могло бути про караннє козаків, після того як вони відбули сю кампанїю спільно з Поляками, і Поляки заручили їм, що їх не полишать. „Не годить ся нам відступити й карати тих, що чинять таку службу нашій отчинї, яку й Турки самі бачать, і вже тепер вони не своєвільники, а товариші наші, взяті на службу і платню річею посполитою як і ми” 18). Крім таких благородних мотивів, якими Поляки дуже були пишні, тут були і більш практичні: дати поріжнити себе з козаками було дуже небезпечно, бо самі ж Турки могли таке поріжненнє використати. Тому посли не прийняли й ради одного з посередників: здурити Турків і видати їм яких небудь вязнів з камінецької або иньшої вязницї назвавши їх проводирями Запорожцїв; посли зміркували, що се поріжнило б козаків з ними і „позбавило б польський табор добрих вояків” 19). Але подібну фікцію в справі харачу допущено: обовязати річпосполиту давати султанови річну данину посли не згодили ся рішучо, але пристали на те, щоб дати дарунки султанови і хоч розуміли, що сї дарунки візир перед султаном представить, як харач, данину, — не протестували против сього. 20) Щедрі дарунки, обіцяні головнїйшим дорадникам султана, вигладили всї иньші трудности, і в днях 3-5/X угода була прийнята, а 9/X формально довершена, і подана до відомости козацької ради. „Ще за житя небіжчика вел. гетьмана (Ходкевича) обіцяно їм було під честю і сумлїннєм, що їх не відступимо, Туркам не видамо і без зносин з ними анї не приступимо до трактату анї тим меньше не уложимо, і завсїди гетьман Сагайдачний з старшинами і полковниками важнїйшими бували на найтайнїйших радах, тому і тепер в їх колї здав я докладну реляцію з усїх переговорів і докінчення трактатів, а заразом іменем королевича і п. гетьмана запитав їх гадки в справі порядку маршу військ під Камінець; вони заявили вдоволеннє з умов згоди й обіцяли сповнити те, що до них належало, в послушности, яку обовязані вони показувати річи посполитій”, — записує один з послів Як. Собєский. 21) Мала ся на гадцї тут перша умова трактату — що козаки не будуть ходити на море. Старшина мусїла розуміти, що без того згода з Турками не прийде до кінця, і — мусїла заявити згоду, все иньше покладаючи на те, що „якось то буде”. Що до маршу Сагайдачний заявив готовність приладити ся до роспоряджень королевича. Але потім не тримаючи ся сих роспоряджень спішно в ночи козаки рушили за Днїстер, не ждучи польского війська: правдоподібно бояли ся, щоб не вважаючи на всї шляхетні запевняння польські не скропило ся на них. Тут стали табором під Брагою й довгою стрільбою витали королевича, коли він їхав повз табору 22).

Вислали також, виходячи, посольство до короля. Обіцяли на будуче службу і послушність, прирікали згоди з Туреччиною не нарушати, на море не ходити, а за те, з огляду на положені заслуги, незлїчимі жертви кровю і житєм для річи посполитої, просили ріжних полекш і вигід, і між иньшим — „заспокоєння віри нашої старинної грецької.” 23)

Просили в сїй справі вставити ся перед королем королевича, гетьмана, комісарів — свідків їх „крівавих заслуг і вірности”.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 7; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Примітки. 1) Listy Zbaraskiego ч. 12 i 15. | Примітки. 1) Навпаки оден з дневників пригадує то Бородавцї, що він рік тому perversis factionibus ас machinationibus перебив булаву у Сагайдачного (дневник Публ
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты