Початки козачини.

Козачина й її початки мають свою давню і довгу лїтературу. Явище се — голосне, ефектне, найбільш ефектне з усього українського житя дотеперішнього, здавна притягало до себе увагу чужинцїв і вони старали ся по силї вияснити також історію появи сього ориґінального козацького елєменту. Починаючи від останьої чверти XVI в. появляєть ся ряд довших або коротших заміток, екскурсів, трактатів по історії козачини й її початків. Не претендуючи на абсолютну повноту (яка б кінець кінцем мусїла хиба зійти на вичисленнє всїх згадок про козачину), я винотую тут що важнїйше, ширше, інтереснїйше в старих друках. Зачинаю від Йоах. Бєльского О Kozakach, в VI кн. хронїки М. Бельского, під р. 1574 (вид. Туровского с. 1358-1361), писане в 1590-х рр., оперте по части на Сарнїцкім (Descriptio veteris et novae Poloniae 1585, сї місця вказані в недавнїй працї Стороженка Стефанъ Баторій и днЂпровскіе козаки, с. 267 і далї). Далї „Гваґнїна“ О kozakach nizowych które pospolicie zaporozkimi zowiemy, в розширенім польськім виданню його Sarmacya Europejska, 1611 (вид. Туровского с. 220-4); він переповідає Бєльского. На підставі його і Бєльского зложена українська статя О началЂ козаковъ — одна з кінцевих статей Густинської компіл. (Пол. собр. лЂтоп. II с. 367-8). Замітки Б. Папроцкого в Ogrod krolewski, 1509, л. 56. Старовольского Eques Polonus, 1628, с. 51 De Cosachis Zaporosensibus. Петриція Rerum in Polonia ac praecipue belli cum Osmani gesti historia (1637), c. 12-4. Далї Собєского Commehtarii Chotinensis belli (1646), с. 109-5: Origo, vita et mores Cosacorum Zaporohensium. Екскурс у Пясецкого Chronica gestorum in Europa singularium, 1645 (c. 52-6). Бопляна Description de l’Ukraine (l вид. 1650), де ряд роздїлів присвячено спеціально козакам. А. Віміна Relazione dеll’ origine e dei costumi dei cosacchi, 1656 (витяги в Кіев. Cт. 1900, І). Шевальє: Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne, avec un discours de leur origine, pays, moeurs, gouvernement et religion, 1663, і т. и. З 1680-х років маємо вже першу наукову нїмецьку дісертацію: І. Мöllеr і M. G. Weissius De cosacis dissertatio, Липськ, 1684.

З початком XVIII в. починають ся українські „наукові“ трактати про козачину і її початки: Гр. Грабянки „О началЂ преименованія козаковъ, купно же и о древнЂйшихъ ихъ дЂйствіяхъ сокрашеннЂ“, у вступі до його „ДЂйствій презЂльной брани Б. Хмельницкого“, 1710 (вид. 1854 р.). Анонїмне „Краткое описаніе“ Малороссіи, зложене коло р. 1734 і дуже популярне на Українї (в 1777 р. воно було видане Рубаном, як. вступна частина його „Краткої лЂтописи Малыя Россіи“, і ще раз в першім вид. лїтописи Самовидця, як її продовженнє, нове виданнє при вид. Самовидця 1878 р.). П. Симоновського Краткое описаніе о козацкомъ малороссійськомь народЂ, 1765 (вид. в московських Чтеніях і осібно в 1847 р.). Стеф. Лукомського Собраніе историческое изъ книгъ древняго писателя Ал. Гвагнина и изъ старыхъ рускихъ лЂтописей, 1770 (при вид. Самовидця 1878 р.). Вас. Рубана Краткія политическія и историческія извЂстія о Малой Россіи, 1773 (перша друкована з сих праць, була переложена по нїмецьки в Маґазинї Бішінґа ч. IX і Gemälde Шторха). Йогож Краткая лЂтопись Малыя Россіи съ 1506 по 1776 годъ, 1777 (се згадане вище анонїмне Краткое описаніе, доповнене Ол. Безбородьком). І на рештї славна „Исторія Русовъ или Малой Россіи“ псевдо-Кониського (видана в московських Чтеніях і осібно 1846 р.). До сих українських праць більше або меньше тїсно притикають кілька росийських. Кн. Мышецкого Исторія о козакахъ запорожскихъ, какъ оные издревне зачалися и откуда свое происхожденіе имЂютъ (написана, як приймають, коло р. 1740, видана в московских Чтеніях 1847 і одеських 1851). Численні прац. офіціального „росийського історіоґрафа“ Г. Мілєра: О началЂ и происхожденіи козаковъ (Сочиненія къ пользЂ и увеселенію служащія 1760), ИзвЂстія о запорожскихъ козакахъ (ibid.), і недруковані: „О малороссійскомъ народЂ и Запорожцахъ“ и „Разсужденіе о Запорожцахъ“ (зложені в 1770-х рр., очевидно з поручення росийського правительства, коли його займала справа скасовання Сїчи і української автономії). Ол. Ригельмана „ЛЂтописное описаніе о Малой Россіи и ея народЂ и козакахъ вообще,“ нап. в р. 1778 і перероблене в 1785-6 рр. (найбільша з компіляцій). І. Болтина ПримЂчанія на исторію Россіи Леклерка, 1778, ескурс про козаків в т. І. В словарі Щекатова (Новый полный географическій словарь Россійскаго госуд.) теж статї про козаків і історію України. В иньших лїтературах: І. В. Scherer Annales de la Petite Russie ou histoire des Cosaques, Париж 1788 (в першій части тут перерібка тогож анонїмнаго Краткого Описанія). Hammerdorfer Geschichte der Ukrainischen Kosaken, Єна, 1789. I. Engel Commentatio do republica militari seu comparatio Lacedemoniorum et Kosacorum, Гетінґен 1790, і потім його ж Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Kosaken wie auch der Königreiche Halitsch, und Wladimir, 1796 (в Allgemeine Weltgeschicnte, т. 48). Т. Czacki O nazwisku Ukrainy i początku Kozaków — Nowy Pam. Warsz. 1801 (був і рос. переклад в часоп. Улей, 1811). K. L. Lesur Histoire des Cosaques précedée d’une introduction ou coup d’oeil sur les peuples qui ont habité les pays des Cosaques avant l’invasion des Tartares, I-II Париж, 1813-4. Gretzmüllern Die Ukrainischen Kosaken und ihre Unterwerfung an Russland (Hormayers Archiv, 1814).

1822 р. вийшла „Исторія Малой Россіи“ Дм. Бантиш-Каменського, з коротким вступом про події до р. 1654 р., скомпілїрованим з лїтератури XVIII в. і досить маловартним, але ще свобідним від байок Історії Русів. Сї байки в українській лїтературі популяризував Кулїш своєю поетичною історією України („Україна одъ початку Вкраины до батька Хмельницького“, 1847), в польській Мацєйовский — О Kozakach (Kwart. nauk. Краків. 1835, був і рос. переклад в Журналї Мин. Нар. Просв. 1837), Kozaków dzieje (Orędownik poznański, 1840), Polska aż do wieka XVII; в росийській Срезнєвский своєю „Запоржскою Стариною“ (1833) і ще більше Маркович въ своїй Исторії Малороссіи, т. І 1842 р. Під впливом Марковича написані польські працї Глїщинського (Gliszczyński) Hetmani małorosyjscy i kozacy do czasów unii (Bilbl. Warszaw. 1848, роc. переклад в часоп. Пантеонъ, 1856) i Znaczenіе і wewnętrzne życie Zaporoża oraz hetmani malorosyjscy i Kozacy do czasów unii, I-II, Варш. 1852, та Чарновскаго Ukraina i Zaporoże czyli historya Kozaków, I-ІІ, Варш., 1854. Дрібнїйші статї в тих роках: П. Бутковъ О имени козакъ (ВЂстн. Европы 1822). Г. Эверсъ НЂчто о козакахъ (Отеч. Записки 1826). H. З. Начало исторіи козаковъ (В Евр. 1828). Историческое обозрЂніе Украины (Спб. ВЂдомости 1840). Скальковскій Очерки Запорожья (Ж. М. Н. П. 1840); її перерібка війшла в його „Исторія Новой СЂчи или послЂдняго коша Запорожскаго“ (1840, друге вид. 1846), що містить також на вступі історію початків козачини.

Віщунами новійшої лїтератури являють ся раннї працї Костомарова О причинахъ и характерЂ уніи 1840 (він багато удїляє місця козачинї й її історичній ролї) і Мысли объ исторіи Малороссіи (Библіотека для чтенія 1846). Далї Соловйова Очеркъ исторіи Малороссіи до подчиненія ея царю АлексЂю Михайловичу (Отеч. Записки 1848) і о десять лїт пізнїйше: „О нЂкоторыхъ рукописяхъ и рЂдкихъ печатныхъ сочиненіяхь XVI и ХVII ст. относящихся къ исторіи Малороссіи (Библ. Зап. 1858), і Малороссійское козачество до Хмельницкаго (Русскій ВЂстникъ 1859), також замітки Максимовича 1840-1850-х років, зібрані в І т. його Собранія сочиненій. Меньш важне з тих лїт: Маркевича О первыхъ гетманахъ малороссійскихь (Чтенія москов. 1848) і О козакахъ (ib. 1858). M. Дашкевича Козаки (Кіев. губ. вЂд. 1851). Козаки (Москов. губ. вЂд. 1854). В иньших лїтературах: Н. Krasiński The Kossaks of the Ukraina, Льондон 1848. A. Die Kosaken in ihrer geschichtlichen Entwickelung, Берлїн, 1860. Р. Merimée Les Cosaques d’autrefois, Париж, 1865.

1863 вийшла в передмові до ч. III т. 1 Архива Югозап. Россіи праця Вол. Антоновича про початки козачини — написана під сильними впливами Історії Русів з одного боку, теорій староруського громадського життя — з другого, вповнї фантастична, але з становища еволюції історичних ідей дуже інтересна — як перехід від старої традиції ХVIII в. до нових історіософічних поглядів. Її погляди були підхоплені Кояловичом в його Лекціях по исторіи зап. Россіи, 1864, і vісе vеrsа Кояловичів виклад історії козачини був зараз одомашнений п. т. Коротка история козаччини, що була надрукована в Правдї 1868 р. Виводи Антоновича послужили предметом цїнних — не так фактичними поправками, як загальним своїм критицизмом — заміток Максимовича Историческія письма о козакахъ Запорожскихъ (1863-5, передр. в Собр. сочиненій). Другою цїнною працею був Кулїшевий Перший період козацтва аж до вороговання з Ляхами (в „Правдї“ 1868) — прототип пізнїйшої Исторії возсоединенія Руси, але без тої ворожнечі до козачини і крайнього субєктивизму, який ішов у Кулїша crescendo і зовсїм позбавив всякого значіння його останнї працї (Отпаденіе, Укр. паны и козаки). „Перший період був“ цінний широким соціальним тлом, на яким Кулїш виводив історію козачини, й значною свободою своєю від лєґендарної традиції; можна назвати його може найцїннїйшим з усеї сеї лїтератури, й треба пожалувати, що видрукований в мало росповсюдненій в Росії часописи, не виданий осібно, він проминув без впливу в лїтературі. В новій редакції (Ист. возсоед.), вже значно нашпікованій пізнїйшими теоріями Кулїша, ся праця викликала тільки опозицію, яка не позволяла оцїнити позитивні сторони її. Значно слабший був огляд початків козачини написаний Костомаровим п. т. Южная Русь и козачество до возстанія Богдана Хмельницкаго (Отеч. Записки, 1870), потім введений як вступ до нового видання його Богдана Хмельницкого (1870 і потім 1884). Се дуже поверховний начерк, без глубшого продумання і докладного використання джерел; можна думати, що пишучи його Костомаров ще не знав Кулїшевого Першого періода, але й по виходї Исторії возсоединенія Костомаров не поглубив його, і в порівнянню з Кулїшем се був крок назад.

Кулїша „Исторія возсоединенія Руси“ вийшла в 1874 р. і лишила ся на довго найвизначнїйшою працею по історії початків козачини. Але його екстраваґанції відвернули суспільність від його історичних праць. Спеціально що доданого питання зробили вражіннє його статї: Козаки въ отношеніи къ государству и обществу (Рус. Архивъ 1877), акт пристрастного оскарження козачини (на неї відповідь Костомарова „О козакахъ“. Рус. Старина 1878). Але не появлялось нїчого серіознїйшого, написаного з иньшого становища. Популярні книжечки як Драгоманова „Про українських козаків, Татар та Турків“, 1876, або компіляційка Марковина „Очеркъ исторіи запорожскаго козачества“, Спб. 1878, в рахунок не йдуть. По за тим: статї Дубєцкого Kudak, twierdza kresowa i jej okolice, 1879, з поглядом на початки козачини взагалї (в новім обробленню вийшло в 1900 р.) і Zawiązki dziejów Siczy Zaporozkiej, 1887, передр. в його Obrazy i studya hist., II, 1899 (тут теорія рицарського походження козацького устрою, висловлена одначе без всякої близшої арґументації, в морі пустої фразеольоґії,-про саму теорію див. вище с. 303-4). Erckert Der Ursprung der Kosaken, vorzüglich nach neuesten russischen Quellen, Берлїн, 1882р. „Историческіе дЂятели Югозападной Руси“ В. Антоновича і В. Беца, 1883 — ряд біоґрафій гетьманів писаних або редактованих Антоновичом, серед них біоґрафія Сагайдачного з загальним поглядом на початки козачини. Рік пізнїйше зявилась иньша праця, анонїмна, але написана також під очевидним впливом Антоновича (на підставі його матеріалів, а може й редактована ним), присвячена спеціально початкам козачини: Происхожденіе запорожскаго козачества (Кіев. Старина 1884, VIII-IX), При певних критичних помилках і неповнотї наукового апарата вона замітна своїм змаганнєм історію козачини прослїдити вповнї незалежно від традиції і на тлї суспільно-економічних відносин східньої України. Анонїмність і не дуже зручна конструкція були причиною, що праця ся не звернула уваги, якої була властиво варта. „Отпаденіе Малороссіи оть Польши“ Кулїша, 1888, де знов були повторені його погляди на початки козачини і т. и., але ще з субєктивнїйшою закраскою — не мало вже майже нїякого обєктивного наукового інтересу. Так само т. III Исторії Россіи Іловайского, де в гл. XV був поданий огляд початків козачини, нїчим не визначний, з сильною залежністю від традиції (Дашкович — голова городової козачини, Лянцкороньский — перший отаман козаків низових і т. и.) — дарма що у новійшого дослїдника козачини Стороженка знайшов він похвалу і признаннє (мабуть тому, що вийшов не від ненависної Стороженку мітичної „київської школи“). Исторія запорожскихъ козаковъ Д. Еварницького (І том, з загальними характеристиками запорозької козачини, його території, устрою, побуту, господарства, вийшов 1892 р., другий — з історією козачини — в р. 1895) — праця з наукового погляду вповнї слабка, без методу, без критичного розбору джерел, зачерпнених часто з других і третїх рук (критична оцїнка Лазаревського в т. Х київських Чтеній). Дрібнїйші статї про початки Запорожа: Еварницького Число и порядокъ Запорожскихъ сЂчей (Ibid. Стар. 1884), йогож: Островъ Хортица на р. ДнЂпрЂ (Ibid. 1886), Падалки По вопросу о существованіи Запорожской СЂчи въ первые времена запорожскаго козачества (Ib. 1894).

Цїнна була статя І. Каманїна про початки козачини: Къ вопросу о козачест†до Богдана Хмельницкаго (київські Чтенія VIII, 1894). Він відважив ся дата нову концепцію фактам історії козачини, утворену на підставі самостійних студій, і хоч при тім критицизм дивно мішав ся з некритичним повтореннєм річей безпідставних, слїдкованнєм за чужими теоріями і т. п., то й не приймаючи виводів автора вповнї, треба признати цїнність переведеній ним критичній і конструкційній роботї. Вона викликала небезінтересні критичні замітки М. Любавского и. т. Начальная исторія малорусскаго козачества (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1895, VII) — перед тим він дав кілька уваг про козачину в своїй книзї Областное дЂленіе в. кн. Литовскаго (1893), і його погляди (теорія турецька) були потім прийняті й розвинені Яблоновским в його книзї Ukraina (Źródła dz. ХXII, 1897), де осібний роздїл (с.395 і далї) присвячено початкам козачини, з становища тоїж турецької теорії (з наукового погляду маловартне). Тогож 1897 р. вийшов короткий курс історії козачини В. Антоновича в обробленню В. Доманицького „Бесїди про козацькі часи на Україні“; для початків козачини він принїс мало нового понад то, що писало ся в „Происхожденіе запорож. козачества“, а богато помилок. З приводу його висловив я свої погляди на початки козачини в статї Примітки до історії козачини (Записки львівські XXII, 1898). Потім короткий погляд на початки козачини подала книга А. Стороженка Стефанъ Баторій и днЂпровскіе козаки, К., 1904. Написана взагалї дуже претенсіозно, з становища польсько-культурницького (в дусї Кулїша і польської історіоґрафії), вона замітна була небезінтересним добром матеріалу (особливо з польських джерел), хоч взагалї анї не панувала над лїтературою вповнї, анї не вичерпувала предмету й матеріалу. Критичні замітки до неї М. Любавского в Записках петерб. акад. т. VIII, 1908. Нарештї останньою новиною на сїм полї являєть ся розвідка І. Крипякевича Козачина і Баторієві вільности (Жерела VIII, 1908), де поданий (в гл. II і IIІ) також загальний погляд на початки козацької орґанїзації.

Новійшу пробу огляду української історіоґрафії ХVIII в і студій української історії подав проф. Іконнїков в своїм Опыт-ї русской исторіографіи, т. II кн. 2. 1908, с. 1560 і далї (є тут і біблїоґрафія, але тільки росийська і дуже не переглядна, а й перегляд старої історіоґрафії не дуже повний і систематичний, з новійшої ж тільки дещо — про виданнє українських лїтописних памяток). З давнїйшого: Г. Карпова Критическій обзоръ розработки главныхъ русскихъ источниковъ до исторії Малороссіи относящихся, 1870. К. Заклинського Рускіи лЂтописи и лЂтописци XVII столЂтія (Зоря, 1880). О. Лазаревського; Прежніе изыскатели малорусской старины (К. Стар. 1894-5). Лїтоґрафований курс пок. Антоновича Источники для исторіи Югозападной Россіи, 1881. Спеціальну лїтературу (крім вступних статей і заміток при виданнях) має тільки Історія Русів: К. В. Вь зашиту неизвЂстнаго покойника автора „Ист. Руссовъ“ (Порядокъ, 1881), Лазаревського Догадки объ авторЂ „Исторіи Руссовъ (К. Стар. 1891, IV), Горленка Изъ Исторіи южнорусскаго общества нач. XIX в. (іb. 1893, І і в збірцї його: Южнорус. очерки и портреты, 1898), Л. Майкова Къ вопросу объ „Исторіи Руссовъ“ (Ж. М. Н. П. 1893, V), і в новій перерібцї: Малорусскій Титъ Ливійъ’ (Истор. литературные очерки, 1895), Ол. Грушевського. Къ судьбЂ „Исторіи Руссовъ“ (київські Чтенія XIX, 1906) і Къ характеристикЂ взглядовъ „Исторіи Русовъ“ (ИзвЂстія отд. рус. яз. 1908). Біблїоґрафічний показчик Ол. Лазаревського: Указатель источниковъ для изученія Малороссійского края, вып. І, 1858 (до р. 1857) за браком лїпшого приходить ся уживати й досї.