Баториєва реформа.

Я вказав в текстї (с. 158-160) на ті обставини, що центром пізнїйших козацьких традицій про козацькі свободи й вільности, про органїзованнє і зріст козачини зробили імя Баторія і його реформу. Козачина не богата була документами, не вела метрик і архивів, і грамота Баторія, захована припадком, послужила пізнїйшим часам опорною точкою для всяких переказів про початки козацьких прав і вільностей. Так Баториєва лєґенда розвивала ся в козацьких кругах, відси її луна розходила ся по польській суспільности, попадали її відгомони в лїтературу ⁸), і потім сї лїтературні відгомони, за браком своєї, козацької літератури з ХVII в., служили опорними точками для дальшого розвою і уґрунтовання сеї лєґенди в кругах козацьких. Найстаршу редакцію її з козацьких кругів маємо у Грабянки (с. 22-3) — вона опираєть ся очевидно на польскій лїтературній традиції Бєльского, Пясецкого, Твардовского, і додає до них лише кілька штрихів: Баторий дає козакам клейноти, військові запаси, від нього ведуть початок всї козацькі чини і т. и. Грамота Хмельницького з потвердженнєм Баториєвого надання, що обертала ся в запорозьких кругах в половинї XVIII і була сфабрикована, очевидно, по поворотї Запорожцїв з Криму (видана Скальковским в Исторії Новой СЂчи т. III і Бодянским в Чтеніях московских 1846 р.), не додає до Грабянківської версії нїчого нового (центр ваги її лежить в означенню запорозької території). Натомість у Симоновського козацька традиція здобуває важну подробицю, яка стала потім одною з найважнїйших складових частин лєґенди: шеститисячний козацький реєстр, роздїлений на 6 полків (с. 8). Другим, меньш важним додатком була лєґенда про другу козацьку резиденцію, побудовану для козаків Баториєм і названу по його імени Батурином (ЛЂтописи вид. Білозерським с. 55, звістка йде від Коховского). Нову версію дає лєґендї автор Історії Русів, замість старої військової козацької шляхетсько-козацьку: Баторий признає за козацтвом шляхетські права, рівно з шляхтою польською й литовською, надїляє значних товаришів маєтностями, заводить суди земські, ґродські, трибунальські, з статутовим правом (с. 28-9). І хоч як ся версія була фантастична й штучна, вона прожила довго і була повторена en toutes lettres не тільки Марковичом та його польськими приклонниками (у Чарновского І с. 90 і далї), але в деяких своїх елєментах (як напр. „судебный трибуналъ въ БатуринЂ“) була затримана ще в курсї Еварницького (II с. 61). Старша ж версія Грабянки-Симоновського з повним довірєм повторяла ся істориками України до найновійших часів (у Костомарова, у вступі до Б. Хмельницького І с. 20-1, вид. 1884, у Антоновича в його Бесїдах, у Еварницького в його курсї й ин.) — не вважаючи на скептичні остереження, що підносили ся вже від 1870-х років.

Кулїш, лїпше очитаний в польськім історичнім матеріалї XVI в., перший піднїс голос против Баториєвої лєґенди. Правда, в Исторії возсоединенія він думає, що сучасні історичні матеріали „подтверждаютъ, въ извЂстной степени, лЂтописное сказаніе о Баторіевской регуляціи козацкаго войська“ (І с. 94), тільки не хоче йти за всїми подробицями традиції ХVIII в. („едвали слЂдуетъ понимать эту регуляцію въ смыслЂ раздЂленія козаковъ на полки и проч.“). Але кілька років пізнїйше, в Матеріалах до исторіи возсоединенія Руси, 1877 (с. 11), публїкуючи унїверсал Батория до козаків 1579 р., він уже рішучо не хоче вірити про якусь „реґуляцію“ козачини Баториєм. Сї скептичні гадки були розвинені докладнїйше доперва в 1890-х рр. В 1896 р; зявилась статя Ол. Яблоновского Kozaczyzna a legitymizm, dwie legendy polityczno-historyczne Ukrainy — batoryańska i baturyńska (Ateneum 896, VIII), де він спиняючи ся близше над лєґендою про Батурин, зачіпав і Баториєву лєґенду взагалї. Слїдом вийшла статя А. Стороженка Сводъ данныхъ о ЯнЂ Орышевскомъ, запорожскомъ гетманЂ временъ Стефана Баторія (К. Старина 1897, І), де він коротенько збирав деякі документальні звістки про розпорядження Баторія що до козаків, не входячи в оцїнку традиційних звісток про них. Рік пізнїйше, з приводу „Бесїд“ проф. Антоновича, де підтримував ся традиційний погляд на Баториєву реформу (шеститисячний реєстр, орґанїзацїя козацької верстви), дав я коротку історію козацької орґанїзації й Баториєвої реформи в своїй статї „Примітки до історії козачини“ (Записки т. XXII). Потім в р. 1903-4 вийшло нараз ще кілька праць присвячених Баториєвій реформі: Волод. Яроша Legenda Batoryańska. Krytyczny szkic z dziejów Zaporoża (Kwart. histor., 1904), Ол. Яблоновского Trechtymirów (ibid., 1904), згадана вже вище книжка Стороженка С. Баторій и днЂпровскіе козаки, 1904. Працї Яроша і Стороженка збирають звістки про Баториєві розпорядження й збивають традицію про орґанїзацію Баториєм козачини; в сїй війнї з традицією обидва йдуть навіть задалеко, силкуючи ся довести, що Баториєві реформи нїчого не дали для правного становища козачини, а Ярош доводив навіть, що Баторий спеціально хотїв знищити козацьку автономію, признану реформою Язловецкого; я в текстї виясняв хибність сих поглядів. Пізнїйше зявив ся ще критичний огляд Доманицького: Чи була реформа Баторія? (Науковий збірник присвячений М. Грушевському, 1906). Потім згадана вище критична статя Любавского з приводу книги Стороженка, і статейка сього останього: Новыя подробности къ біографіи запорожскаго гетмана Яна Орышовского (київ. Чтенія т. XIX). Нарештї кілька місяцїв тому зявила ся названа вже статя І. Крипякевича: Козачина і Баторієві вольности (Жерела VIII), де автор, відкидаючи Баториєву лєґенду, стараєть ся оцїнити те значіннє, яке мала Баториєва реформа в житю козачини.