Документарні форми розрахунків

Акредитив (лат. accreditivus - довірчий) - це документ, який містить грошове зобов'язання, відповідно до якого банк, що відкрив акредитив за дорученням клієнта (платника) і згідно з його вказівками

(банк-емітент), зобов'язується провести платіж у разі подання одержувачем коштів або зазначеною ним особою (одержувач коштів, бенефіціар) документів і виконання інших умов, передбачених акредитивом.

Бенефіціар (від фр. benefice - прибуток, користь) особа, на користь якої банк-емітент відкриває документарний акредитив

Акредитив, який використовується при розрахунках за зовнішньоторговельними операціями, незалежно від того, як він названий і позначений (документарний акредитив, акредитив, акредитивний лист тощо), являє собою одностороннє, умовне, грошове зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця акредитиву (імпортера) на користь його контрагента за контрактом - бенефіціара (експортера). Банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), повинен або здійснити бенефіціару платіж (негайно або з розстрочкою), або акцептувати тратти бенефіціара й оплатити їх у строк, або уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт чи негоціацію тратт бенефіціара за умови подання бенефіціаром документів, передбачених в акредитиві, і при виконанні інших умов акредитива.[130]

Функції, що виконує документарний акредитив

- розрахункова, оскільки акредитив є формою міжнародних розрахунків - це його головна функція.

- захисна, специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитиву забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі, як продавця, та і покупця.

- кредитна, оскільки зобов'язання банку покупця здійснити платіж полегшує продавцеві одержанні від свого банку кредиту.

У світовій торгівлі за допомогою акредитиву здійснюється до 80% платежів. Це пов'язано з тим, що документарний акредитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інструментом забезпечення платежів. У країнах, де контролюється зовнішня торгівля, застосування акредитиву часто є необхідною умовою для здійснення експортно-імпортних операцій.

Сутність акредитиву полягає в одержуванні продавцем твердих гарантій платежу, а покупцем - повноцінних прав на відвантажений товар. Це можливо, коли гроші перераховуються платником лише при виконанні його контрагентом визначених умов, що і створює переваги, які має продавець, який домовився з покупцем щодо акредитивної форми оплати. Тому акредитив часто розглядається не тільки як форма розрахунків, але і як своєрідне забезпечення платежу за товари (роботи, послуги).

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, розроблених Міжнародною торговельною палатою, до яких приєдналися понад 160 країн світу, серед них - Україна. Уніфіковані правила визначають основні поняття та види акредитивів, способи та порядок застосування, обов'язки та відповідальність банків, вимоги до документів, що подаються разом з акредитивом, а тому в кожний документарний акредитив обов'язково включається застереження, що Правила є невід'ємною складовою частиною такого акредитиву.

В Україні використання акредитива в міжнародних розрахунках регулюється "Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями".

У розрахунках при акредитивній формі беруть участь:

- імпортер, який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

- банк-емітент, який відкриває акредитив за дорученням клієнта;

- авізуючий банк, якому доручається інформувати експортера про відкриття в його користь акредитива і передати його текст, засвідчивши його оригінал;

- бенефіціар-експортер, якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж.

Процедура здійснення акредитивної операції поділяється на три фази.

1 фаза. Угода про відкриття акредитива. Розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитива.

2 фаза. Доручення на відкриття акредитива. Ця фаза пов'язана з підписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу. Водночас він дає своєму банку доручення на відкриття акредитива.

3 фаза. Використання акредитива. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на оплату.

Розрахунки акредитивами здійснюються за схемою, яка наведена на рис. 8.5.

Рис. 8.5. Схема розрахунку за документарним акредитивом

Послідовність дій при оформленні акредитиву передбачає:

1 - укладання зовнішньоекономічного договору; домовленість, що розрахунки буде здійснено у формі документарного акредитиву;

2 - повідомлення імпортера стосовно підготовки товару до відвантаження;

3 - одержавши повідомлення експортера, імпортер подає своєму банку доручення про відкриття акредитиву;

4 - після оформлення відкриття акредитива банк-емітент направляє акредитив авізуючому банку експортера (іноземному банку, що обслуговує), який перевіряє його достовірність і сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива;

5 - відкритий акредитив передається експортеру (бенефіціару), який перевіряє відповідність його умовам контракту;

6 - експортер відвантажує товар імпортеру, якщо згоден з умовами відкритого на його користь акредитива;

7 - експортер отримує від перевізника транспортні документи;

8 - передача експортером транспортних та інших документів, передбачених умовами акредитива, у свій банк (авізуючий);

9 - банк експортера перевіряє всі документи щодо їх відповідності умовам акредитива та надсилає їх банку-емітенту для оплати або акцепту. У супроводжувальному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок експортера;

10 - банк-емітент перевіряє документи та здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера;

11 - імпортер одержує від банку емітента всі комерційні документи;

12 - імпортер за комерційними документами одержує у власність товари від перевізника.

Відповідно до Уніфікованих правил у практиці міжнародних розрахунків можуть застосовуватись різні види, форми та конструкції документарних акредитивів - таблиці 8.1-8.2.

Таблиця 8.1. ФОРМИ АКРЕДИТИВУ

Якщо форми акредитиву розрізняються за ступенем забезпечення бенефіціара, то види і конструкції акредитиву розрізняються залежно від його використання.

Таблиця 8.2. ВИДИ І КОНСТРУКЦІЇ АКРЕДИТИВУ

Основні переваги та недоліки документарних акредитивів (безвідзивних, як найпоширенішої форми) наведено на рис. 8.6. [82]

Рис. 8.6. Переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків

В Україні у загальному обсязі міжнародних розрахунків частка операцій з акредитивами кожен рік зростає. Співвідношення імпортно-експортних угод становить 60 на 40%, і така тенденція спостерігається майже в усіх банках. Банки вважають дану форму розрахунків більш надійною і постійно розширюють перелік послуг при здійсненні зовнішньоекономічних розрахунків та наданні банківських гарантій.

Інкасо (італ. - виручка, виторг) є банківською розрахунковою операцією, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на підставі розрахункових документів належні клієнтові кошти від платника (імпортера) за відвантажені на адресу імпортера товари і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.

Застосування інкасової форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами щодо інкасо" ухваленими в 1978 р. Міжнародною торговельною палатою, які розроблені Міжнародною торговельною палатою у Парижі (зараз діє редакція 1996 р., публікація № 522). УПІ регулюють основні права та обов'язки учасників інкасо, визначають види інкасо, порядок подання документів до оплати та здійснення оплати, акцепту, повідомлення про проведення платежу, акцепту або про неплатіж та інші питання. До УПІ приєдналась більшість країн світу, в тому числі й Україна.

Суть операції полягає в тому, що продавець надає до свого банку документи з інкасовими інструкціями (інструкції для банку покупця, як діяти після отримання документів) для відправки до банку покупця, який після отримання документів передає їх покупцю проти платежу, акцепту векселя або на інших умовах, які вказані в інкасових інструкціях.

Інкасо являє собою тільки інкасування паперів, і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Експортер, щоб зменшити ризик несплати при цій формі, повинен вимагати надання імпортером гарантії платежу, яку видає банк, тобто банківської гарантії.

Документи, які передаються на інкасо:

- Фінансові - переказові векселя, прості векселя, чеки, платіжні розписки або тому подібні документи, які використовуються для отримання платежу грошима;

- Комерційні - рахунки, транспортні документи, документи про право власності або тому подібні документи, які не є фінансовими документами.

При розрахунках за допомогою інкасо, на відміну від документарних акредитивів, банки, які беруть участь у розрахунках, не перевіряють отримані документи, а тільки перевіряють за зовнішнім виглядом їх комплектність і відповідність отриманим інкасовим інструкціям.

Залежно від наданих документів, за якими здійснюються розрахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо - це стягнення платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами і здійснюється на основі фінансових документів: чеків, векселів, платіжних розписок.

Документарне інкасо - інкасо, за якого платіж чи акцепт переказного векселя здійснюються при наданні рахунків, відвантажувальних документів, документів про право власності або інших документів, що підтверджують підставу платежу чи акцепту векселя (комерційні документи); при наданні зазначених документів і виписаних на їх підставі переказних векселів або інших фінансових документів. До складу документів можуть входити: термінова тратта або тратта на пред'явника; коносамент або інший транспортний документ; комерційні рахунки-фактури; свідоцтво про походження; страхові поліси або сертифікати. У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документарне інкасо.

Учасниками інкасової операції є :

- довіритель (експортер, трасант) (англ. - principal), який доручає здійснення операцій з інкасо своєму банку. Трасанта також називають принципалом, тобто одержувачем коштів;

- банк-ремітент (англ. - remiting bank), якому довіритель доручає здійснення операції інкасо;

- інкасуючий банк (англ. - collecting bank) - будь-який інший банк, який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення. Цей банк подає документи платнику і одержує платіж або акцепт;

- представляючий банк (англ. - presenting bank) - банк, що інкасує, який здійснює представлення платникові;

- платник-організація (імпортер, трасат) (англ. - drawee), якій подає документи відповідно до інкасового доручення. Тобто сторона, що здійснює платіж або акцепт за отриманий товар.

Здійснення документарного інкасо умовно поділяють на три фази.

Фаза 1.Домовленість про умови інкасо. Експортер визначає у своїй пропозиції умови платежу або узгоджує їх з покупцем у контракті на купівлю-продаж.

Фаза 2.Видача інкасового доручення та надання документів.

Після укладення зовнішньоекономічного договору продавець відвантажує замовлений товар або безпосередньо на адресу покупця або на адресу посередника. Одночасно він складає всі необхідні документи (рахунок-фактуру, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару та ін.) і відправляє їх разом з інкасовим дорученням своєму банкові (банку-ремітенту). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкціями інкасуючому банкові.

Фаза 3.Подання документів платнику.

Інкасуючий банк інформує покупця про надходження документів та умови їх одержання. Він приймає від покупця платіж або акцептований вексель і передає покупцеві документи. Сплачена сума по інкасо переводиться банку-ремітенту, який потім зараховує її на рахунок експортера.

Розрахунки у формі інкасо здійснюються за відповідною схемою (рис. 8.7).

Рис.8.7. Схема здійснення платежів за документарним інкасо

Послідовність дій при проведенні операцій з інкасо:

1 - укладання контракту, в якому сторони обумовлюють - через які банки проводитимуть розрахунки;

2 - експортер здійснює відвантаження товару;

3 - експортер отримує від перевізника транспортні документи;

4 - експортер готує необхідні документи (розрахунки, коносаменти, сертифікати якості, фінансові документи-тратти, чеки тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку.

5 - банк-ремітент після перевірки наданих документів на відповідність вимогам, наведеним в інкасовому дорученні, відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера. В інкасовому дорученні банк експортера дає інструкції щодо переказування коштів, отриманих від імпортера, або щодо векселів, акцептованих імпортером (якщо такі направляються при інкасовому дорученні).

6 - банк країни імпортера після отримання інкасового доручення та інших документів передає їх покупцеві (імпортеру) для перевірки з метою отримання від нього платежу (або акцепту тратт). Інкасуючий банк може здійснювати подання платнику безпосередньо або через банк-представник. Банк країни імпортера надсилає повідомлення платнику про одержання інкасового доручення та прохання здійснити платіж. Документи видаються платнику тільки проти платежу (акцепту тратти).

7 - банк імпортера одержує платіж від імпортера.

8 - інкасуючий банк переводить відповідну суму (виручку) банку-ремітенту поштою, телеграфом, каналами СВІФТ (залежно від інструкцій).

9 - банк-ремітент після одержання переводу зараховує суму виручки на рахунок експортера.

Інкасова форма розрахунків має як переваги, так і недоліки (рис. 8.8).

Рис. 8.8. Переваги та недоліки інкасової форми розрахунків