Поняття, предмет i метод транспортного права України

В умовах формування та удосконалення ЄТСУ, входження України як рiвноправногопартнера в мiжнародну спiльноту, проблема правового забезпечення дiяльності транспорту має непересічне значення.

Biд розв'язання цієї проблеми значною мiрою залежить успiх розвитку багатьох галузей економiки, ринкових вiдносин i забезпечення рiвноправного партнерства України в мiжнародних органiзацiяx.

На сьогоднi неможливо навести жодної дiлянки суспiльного життя, яка б тим чи iншим чином була пов'язана з процесом транспортування. До цього процесу прямо чим опосередковано залучаються вiдповiднi засоби, методи, форми, принципи та правила поведiнки, якi породжують транспортнi суспiльнi вiдносини для того, щоб набути визначеного змiсту, цi вiдносини потрiбно врегулювати. Одним з основних напрямiв врегулювання транспортних суспiльних відносин є вплив на них норм права.

Причому йдеться не тiльки про регулювання перевезень вантажiв i пасажирiв, як це було в недалекому минулому, а й про всебiчне правове забезпечення дiяльностi усього комплексу операцiй, якi фактично є складовими ринкових вiдносин. Це дaє пiдстави стверджувати, що ми маємо справу з системою суспільних відносин, якi виникають у зв'язку з дiяльнiстю транспорту, користуванням шляхами сполучень, транспортними засобами i вимагають правового регулювання, що в юридичнiй Hayцi охоплюється поняттям транспортне право.

Поняття транспортного права в юридичнiй лiтературi розглядалося ще на початку ХХ ст., коли з'явилися основнi принципи його побудови i виникла необхiднiсть визначити вiдповiдне місце у системi права [ ][8]. У нayцi з цього питання є кiлька поглядiв. Однi автори заперечують iснування транспортного права як самостiйної галузi права, посилаються на загальноприйнятi умови розмежування галузей права, при цьому вказують на особливiсть транспортного права, яке поєднує в собi владно-органiзацiйнi вiдносини адмiнiстративно-правового характеру на майновi вiдносини цивiльно-правового характеру, а важливий розділ транспортного права - договір перевезення є iнститутом цивiльного права [ ][9] . На їхню думку, таке поєднання не є пiдставою для вiдокремлення транспортного права в самостiйну галузь навiть за наявностi значної кiлькостi нормативних актiв та кодифiкованих документiв у виглядi кодексiв, cтaтyтiв та настанов. Iншi автори в категоричнiй формi стверджують, що транспортне право ( самостiйною правовою галуззю i мiжгалузевою наукою, що виникла в результап поєднання тих чи інших принципів прикладних та галузевих юридичних наук [ ][10].

Отже, питання визначення поняття транспортного права є досить дискусiйним. Виходячи зтого, що є двi думки на одне й те саме суспiльне явище, то має бути й третя думка.

Традицiйно склалося вiдокремлення галузей права за предметом i методом правового регулювання, причому поява нової галузi права можлива лише за умови визначення загальних положень, якi вiдображають єдинi принципи i методи регулювання суспiльних вiдносин, характерних тiльки для цієї галузi права.

Водночас у тeopiї права визнано видiляти профiлюючi(фундаментальнi, самостiйнi), спецiальнi та комплекснi галузi права. До профiлюючих галузей права належать конституцiйне (державне ), адмiнiстративне, цивiльне, кримiнальне право та їхнi процесуальнi аналоги. Вони становлять ядро правової системи, концентрують у собi головнi юридичнi режими i складають юридичну основу змiсту вcix галузей права. Вiдповiдно до профiлюючих галузей права на базi спецiальних (окремих) суспiльних вiдносин формуються спецiальнi - трудове, земельне, сiмейне, фiнансове та iншi галузi права [ ][11].

Особливу юридичну цiлiснiсть становлять норми комплексних ­господарського, природоохоронного, житлового та iнших галузей права. Норми цих галузей не пов'язанi єдиним методом i механiзмом регулювання, майже вci вони мiстяться в основних галузях, але не порушують їх apxiтектоніку, не виключають iз складу профiлюючих галузей жодної правової норми i разом з тим об'єднуються в особливу єднiсть. Юридичнi особливостi цього об'єднання полягають в особливих принципах, окремих специфiчних прийомах регулювання, якi свiдчать про наявнiсть спецi­ального юридичного режиму. Органiчна єднiсть основних галузей права i комплексних утворень переконує, що правова система це стабiльний i водночас динамiчний органiзм, який має значнi регулятивнi можливостi i здатний справляти глибокий вплив на суспільні відносини.

Щодо поняття транспортного права України, то його можна розглядати в кількох значеннях: як галузь права, галузь законодавства, галузь юридичної науки та як навчальну дисциплiну.

Транспортне право України як галузь пpaвa - це сукупність юридичних норм та правових інститутів, які регулюють суспільні вiдносини, що складаються у зв'язку з органiзацiєю i дiяльнiстю транспорту iз забезпечення внутрiшнiх та зовнiшнiх транспортно-економiчних зв' язкiв i потреб населення у перевезеннях.

Визначаючи транспортне право України як окрему галузь, можна зазначити, що транспортне право характеризується такими рисами, завдяки яким можливо відрізнити одну галузь права від іншої.

По-перше, iснує значний масив кодифiкованих aктів i високий рiвень систематизацiї транспортного законодавства [ ][12].

По-друге, з прийняттям єдиного комплексного законодавчого акта - Закону України «Про транспорт» вiд 10 листопада 1994 р [ ][13] (статтi 23, 25, 28, 31, 33, 35, 38) майже остаточно врегульовано питання про землi транспорту, порядок їх вiдводу, використання i зберiгання, розташування на них споруд i пiдприємств транспор­ту, iнших комунiкацiй.

По-трете, наявнiсть специфiчних ознак у правовiдносинах, що регулюються нормами транспортного права. Наприклад, уст. 2 Статуту залiзниць України зазначено обов'язки, права i вiдповiдаль­нiсть залiзниць, а також пiдприємств, органiзацiй, установ i грома­дян, якi користуються залiзничним транспортом. Цим Статутом регламентуються порядок укладення договорів перевезення залізничним транспортом, органiзацiя та умови перевезення вантажiв, пасажирiв, багажу вантажобагажу i пошти, основнi положення екс­плуатацiї залiзничних пiдїзних колiй, а також взаємовiдносини за­лiзниць з iншими видами транспорту [ ][14]. Отже, специфiчнiсть право­вiдносин поляга’ в дотриманнi прав i виконаннi обов'язкiв не тiлькио рганами i посадовими особами залiзниць, а й iншими суб'’ктами, які користуються транспортом.

По-четверте, однiєю зi специфiчних ознак є трудовi вiдносини на транспортi. Взагалi вони побудованi на нормах трудового права, але мають свої особливостi, а саме: здебiльшого в стосунках використовується метод субординацiї, якому характерно централiзоване, iмперативне регулювання вiдносин зверху донизу. Статус суб'єктiв транспортної системи характеризується пiдпорядкованi­стю на зразок воєнiзованих структур (унiформа, знаки розрiзнення, iншi атрибути влади).

По-n 'яте, у транспортному правi iснують притаманнi тiльки йому правовi норми. Наприклад, визначено цiлу низку категорiй: залiзничний транспорт, транзит вантажiв, небезпечний вантаж, судно, капiтан порту, авiацiйнi правила, вантажнi операції, засоби транспорту та iншi визначення з характеристикою їx правового статусу. Тiльки норми транспортного права визначають та регулюють цi катeropiї.

Виходячи з цього можна визначити, що трансnортне право регулює сnецифiчний визначений вид вiдносно вiдокремлених сусniльних вiдносин, якi вiдiграють важливу роль в організації сусnільного життя.

Кодифiкацiя норм транспортного права, збагачення змiсту пра­ва, введення в правову систему нових нормативних утворень дає пiдстави дiйти висновку про iснування транспортного права України як окремої вiдносно самостiйної галузi права. Необхiдно лише визначити мiсця транспортного права в правовiй системi України.

Аналiз норм транспортного права, вивчення спецiальних при­йомiв регулювання, особливих принципiв та специфiчних ознак свiдчить про iснування особливого юридичного режиму, прита­манного комплексним галузям права. Отже, транспортне право України є специфiчним утворенням у структypi права i правовiй системi України, посiдає мiсце комплексної галузi права i забезпе­чує регулювання транспортних суспільних відносин.

Подальший розвиток транспортного законодавства, зумовлено­го соцiально-економiчними та полiтичними потребами, його ко­дифiкацiя та iнкорпорацiя створює передумови i не виключає мож­ливостi перетворення транспортного права на окрему самостiйну спецiальну галузь права, побудовану на базi регулятивних функцiй цивільного та адміністративного права, оскільки в транспортному законодавствi простежується глибока юридична єднiсть правових норм, які утворюють нові системні нормативні узагальнення.

Предметом правового регулювання транспортного права Ук­раїни є суспiльнi вiдносини, що виникають мiж транспортними пiдприємствами i клiєнтами у зв'язку з користуванням шляхами спо­лучення i транспортними засобами, а також вiдносини мiж транс­портними пiдприємствами пiд час здiйснення процесу перевезень.

Предмет правового регулювання - це сукупнiсть якiсно одно­рiдних вiдносин певної сфери суспiльного життя, врегульованих правовими нормами [ ][15]. У звязку з цим транспортному праву також притаманнi певнi межi правового регулювання - це сфера дiяльнос­ті транспортних opгaнів у суспільних відносинах, що виникають, розвиваються i припиняються за регламентацiї умов i порядку перевезень, експлуатацiї транспортних засобiв, видання aктів про планування перевезень вантажів і пасажирів та установлення зобов'язань мiж вищими i нижчими (пiдлеглими) транспортними органами (Miністерством транспорту та зв'язку Укра'їни, далi - MiHнтрансзв'язку, та його складовими частинами, наприклад, Держав­ною адмiнiстрацiєю залiзничного транспорту України (далi крзалiзниця); транспортними органами i пiдпорядкованими їм пiдприємствами, установами i органiзацiями (Укрзалiзниця i залiзнична станцiя, локомотивне депо, навчальний заклад); транспортними органами i вiдправниками або одержувачами вантажiв, власниками пiд'їзних колiй, пасажирами тощо (встановлення тарифiв на перевезення вантажiв пасажирiв, багажу, вантажобагажу, пра­вил перевезень); транспортними органами i органами виконавчої влади та мiсцевого самоврядування; органами одного виду транспорту та органами іншого виду транспорту; транспортною системою України з iноземними транспортними системами для транс­портного забезпечення зовнiшньо-економiчних зв'язкiв України.

Для зазначених суспiльних вiдносин характерним є таке:

- виникають у сферi забезпечення процесу перевезень;

-обов'язково бере участь транспортний орган або уповнова­жена посадова особа, яка представляє цей орган;

- органiчний зв' язок здiйснення мети перевезення пасажирiв, вантажiв, багажу, пошти, надання iнших транспортних послуг з результатами свiдомої, цiлеспрямованої дiяльностi вiдповiдних транспортних органів;

- сфера транспорту за ознаками своєї дiяльностi вiдносно авто­номна у соцiально-господарському комплексi i здебiльшого вольо­вим порядком установлює правила i умови перевезень небезпеч­них вантажiв, перевезень в особливий перiод, здiйснення транзиту вантажів та надання інших транспортних послуг.

Змiни у зв'язку з розвитком ринкових вiдносин (наявнiсть ко­мерцiйних видiв транспортної дiяльностi) не виключають, а ско­рiше iнiцiюють розширення предмета транспортного права. Але неможна не погодитися з Е. Б. Кубко, який, вивчаючи проблеми предмета адмiнiстративного права, зауважив, що теоретична база багатьох iнститутiв, що виникли з розвитком ринкових вiдносин, залишається нерозробленою, вони перебувають за межами глибокого наукового аналiзу. Все це не може позитивно вплинути нi на розвиток законодавства та правової системи в цiлому, нi на коди­фiкацiю права [ ][16].

Оmже, трансnортне право має свiй nредмет nравового регу­лювання, якuй харакmерuзує його як окрему компллексну галузь nра­вової cucmeми України.

Звичайно, чистих явищ у природi не iснує, тому якщо деякi юристи говорять про транспортне право як iнститут цивiльного права, то таке твердження абсолютно неправильне. По-nерше, доrовip перевезення (статтi 909, 910 ЦК України) - це лише частина тих суспiльних вiдносин, якi передують його укладенню i виникають та розвиваються в процесі користування шляхами сполучень і транспортними засобами. Не випадково, мабуть, провiднi цивiлiс­ти в юридичнiй лiтературi обмежуються лише аналiзом договору перевезення як зобов'язання з надання послуг [ ][17]. Kpiм цього, є ще iнша думка щодо договору перевезень, i мабуть не безпiдставна, «що i сам договiр перевезення є особливим видом господарського договору» [ ][18]. До речi, договiр перевезень вантажiв здебiльшого ви­пливає iз планового акта [ ][19] (Частина 2 статтi 6 Закону України «Про транспорт»). По-друге, транспорт - це специфiчна галузь eкономi­ки, корисний ефект якоiї виступає у виглядi сполучної ланки мiж товаровиробниками, а тому потребує особливого правового регу­лювання та контролю з боку держави. По-mреmе, транспортнi правовідносини регулюються окремими кодексами, статутами та іншими кодифiкованими актами, якi вносять в правову тканину новi нормативно-правовi узагальнення, що вiдокремлюють їx вiд ycix інших і виділяються в окрему галузь права.

Норми транспортного права мають тiсний зв'язок з нормами цивiльного, адмiнiстративного, трудового, земельного та iнших галузей права, що є iстотною характеристикою правової системи i правової науки в цiлому.

Методом правового регулюваня у транспортному правi України є поєднання (сукупнiсть) прийомiв, способiв та операцiй юридичного впливу на суспiльнi вiдносини. У загальнiй теорії права всі галузі права в регулятивних цілях використовують єдині засоби, як-от: приписи, заборони, дозволи. Проте кожна галузь права використовує все-таки сукупнiсть засобiв правового впливу, якi притаманнi тiльки для цієї галузi [ ][20] .

Вивчення норм транспортного права дає змогу стверджувати, що регулювання суспiльних вiдносин у сферi транспортної дiяль­ностi здiйснюється переважно за допомогою приписiв i заборон, що мiстяться у транспортно-правових нормах. Наприклад, частиною другою ст. 2 Закону України «Про транспорт» встановлено, що нормативні акти, які визначають умови і порядок перевезень, користування засобами транспорту, безпеки руху, охорони працi, забезпечення громадського порядку, пожежної безпеки, caнітарні норми, є обов'язковими для вcix юридичних i фiзичних осiб на територiї України [ ][21].

Зазначеними законодавчими актами забороняється втручання мiсцевих opraнів влади в господарську дiяльнiсть пiдприємств транспорту (ст. 5), закрiплено право транспортних opraнів вимага­ти вiд пасажирiв, вантажовiдправникiв i вантажоодержувачiв безумовного додержання вимог i норм, передбачених законодавством і нормативними актами, що регулюють діяльність транспорту (ст. 12). Отже, наявно встановлено юридичне владне i юридичне пiдвладне становище суб'ектiв у правовiдносинах, незалежно вiд того, чи є пряма органiзацiйна пiдлеглiсть або вона вiдсутня. З метою забезпечення державних i суспiльних iнтepeciв, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища органи транспорту діють від імені держави, наділені юридично-владними повноваженнями.

Разом з тим здебiльшого застосовуються не тiльки методи пря­мих приписiв, а й засоби непрямого впливу, дозволiв (наприклад, узгодження, спiльний розгляд та обговорення тих чи iнших питань, урахування майнових iнтepeciв тощо), розрахованi на piність сторін. Це яскраво проявляється, коли орган транспорту виконує функції тосподарюючого суб'екта, регулювання виробничо-господарської дiяльностi, укладання цивiльно-правових угод, надання транспортних послуг, договору перевезення тощо. Тут, як i в iнших галузях права, недостатньо аналiзу найпростiших прийомiв регулювання, оскiльки кожний галузевий метод є специфiчним комплексом прийомiв i засобiв, тісно пов' язаний з вiдповiдною групою сумiжних вiдносин. В. К. Колпаков справедливо вважає, що дослiдження даного питання свiдчить, що для одних галузей найбiльш притаманнi риси, властивi цивiльно-правовому методу, ряду iнших - адмiнiстративно-правовому [ ][22]. Транспортному праву Укpaїни бiльш властивий адмiнiстративно-правовий метод регулювання суспiльних вiдносин. Поєднання в деяких випадках дозволiв iз заборонами i приписами ще раз свiдчить про окрему комплексну га­лузь права в правовiй системi України.

Транспортне право як галузь законодавстваУкраїни - це система (вся сукупнiсть) нормативно-правових aктів, що мiстять норми транспортного права, уособленi у виглядi законiв як коди­фiкованих, так i поточних, указiв Президента України, cтатутів, настанов, постанов уряду, iнструкцiй, правил, технiчних умов, інших нормативних aктів.

Транспортне право Укpaїни як галузь юрuдuчної науки- це сукупність теоретичних понять, тлумачень та уявлень про транс­портне. право, його правовi iнститути, iсторичнi аспекти станов­лення і перспективи розквіту, предмет і метод правового регулю­вання та сферу застосування. Предметом транспортного права як науки є належне визначення поняття i змiсту основних категорiй, всебiчне дослiдження механiзму правового регулювання суспiль­них відносин, розкриття і пояснення складних процесів, визначен­ня правового статусу суб'ектiв транспортних вiдносин тощо.

Як навчальна дисциплiна транспортне правоУкраїни є сис­темним викладенням теоретичного та прикладного матеіралу від­повiдно до навчальної програми з курсу цієї галузi права. Такий матеріал утворює відповідну систему практичного та теоретичного засвоєння норм транспортного права як соціального явища, а та­кож пiдготовку квалiфiкованих кадрiв, здатних вирiшувати питан­ня на належному рівні.

Методологiя науки транспортного права. Пiд методологiєю науки розумiють вчення про методи пiзнання, теоретичне обrрунтування методiв i способiв пiзнання, якi використовуються в науцi; певних теоретичних принципiв, логiчних прийомiв i конкретних способiв дослiдження правових явищ.

Методологiчнi аспекти транспортно-правових дослiджень ста­новлять тi загальнi питання, без вирiшення яких не можна вивчати окремо взятi аспекти. Методологiчна культура юриста - це його i свiтоглядна зрiлiсть, i соцiологiчна грамотнiсть, i правова iнформованiсть, i професiйна майстернiсть. Значення методологiї не обме­жується тiльки вивченням транспортного права, інших правових наук, вона необхідна і в повсякденній практичній діяльності [ ][23].

Розглянемо основнi методи, що застосовуються в транспортному праві.

Порiвняльнuй метод. Biн дaє змогу вивчати транспортно-правовi явища, порiвнюючи та визначаючи їx тотожнiсть або рiз­нiсть як на державному piвнi, так i на piвнi рiзних кpaїн. Так, за допомогою порiвняння можна пiзнати одиничне, особливе i загаль­не в транспортно-правових явищах. Слiд зазначити, що науковості порiвняння набуває лише тодi, коли порiвнюються типовi факти, а випадковi виключаються з цього процесу, тут мають враховувати­ся конкpeтнi обставини та їхнiй взаємозв'язок, причини виникнен­ня і динаміка розвитку відносин.

Статuстuчнuй метод. Його призначенням є вивчення кiлькiсних показникiв i їхнix змiн у транспортно-правовому процесi та оброблення цих результатiв для наукових i практичних цiлей.

Спецiально-юрuдuчнuй метод. Цьому методу притаманний опис транспортно-правової науки, юридичних норм, якi стосуються транспортної сфери тощо. Даний метод дaє можливiсть встановлю­вати зовнiшнi ознаки транспортно-правових явищ, виробляти як поняття, так i їхнє формулювання. Завданням цього методу є аналiз змісту чинного законодавства, яке стосується транспорту, та практики застосування цього законодавства державними органами.

Іcторuчнuй метод. Суть даного методу полягає у вивченнi транспортно-правових явищ в їхньому iсторичному розвитку.

Метод аналізу. Забезпечується вивчення юридичних особливо­стей транспортно-правових явищ, проводиться їхня класифiкацiя, а також вивчається взаємозв' язок з iншими явищами суспiльного життя.

Сuстемно-функцiоншльнuй метод. Суть цього методу полягає в тому, що транспортне право вивчається за допомогою та iз за­стосуванням системно-функцiонального пiдходу.

Отже, розробка та оволодiння новими методами в транспорт­ному правi є проблемним питанням, але починати розгляд розвит­ку транспортного права слiд саме з системи методiв науки «транс­портного права».