Тема1. Предмет і метод політичної економії.

План

1. Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки , школи і течії в політичній економії.

2. Економічна система: сутність, структура, умови трансформації. Місце і роль власності в економічній системі.

3. Форми організації суспільного виробництва.

4. Економічна природа грошей.

Перші паростки знань про господарське життя сягають своїм корінням у далеку давнину. Про це свідчать наскельні зображення сцен полювання та інших способів добування нашими пращурами засобів для життя. З появою письменності мислителі Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, Греції приділяли велику увагу економічним питанням. Закони царя Хаммурапі, Біблія, поеми Гомера – все це джерела про господарське життя, пам'ятки економічної думки. Але це були знання добуті емпіричним шляхом і відображали лише те, що люди бачили на поверхні суспільного життя. Це був період тільки зародження майбутньої науки, вона не була виділена із єдиної нерозділеної науки – філософії, і не могла дати відповідь на питання як виникає ті, чи інші економічні явище, а тим більше в якому направленні і чому вони змінюютьсь, розвиваться.

Як область наукового знання політична економія виникла в період становлення капіталізму, коли основною формою організації виробництва стає товарне, формуються національні і світові ринки. У цей час кожний виробник працює не для власного споживання, а на ринок (для інших) і уявлення немає, що буде з його продуктом, а отже із ним самим, коли вийде з ним на ринок. Ось в цих умовах необхідні були більш глибокі наукові знання тих факторів, які керують розвитком виробництва.

Термін «політична економія», як назва економічної науки, запроваджено у 1615 р. французьким економістом А. де Монкретьєном (1575-1621 рр.) у праці «Трактат політичної економії». Він походить від давньогрецьких слів «politicos» - державний, суспільний, «oicos» - домашнє господарство, «nomos» - закон. Синтез цих слів визначає сутність політичної економії як науки, що вивчає закони ведення господарства в межах певного суспільства.

Становлення і розвиток політичної економії як науки (системи знань) пов'язано з формуванням наукових шкіл. Її першим теоретичним напрямом (школою) став меркантилізм (від італ. mercante – торговець). Представники цього напрямку (А. де Монкретьєном, Т. Манн) вважали джерелом багатства сферу обміну, торгівлю (зокрема зовнішню торгівлю), багатство ототожнювали із золотом і сріблом, роль держави – протекціоністська економічна політика. Із розвитком капіталізму капітал із сфери обігу проникає у сферу виробництва. Актуальними стають питання свободи торгівлі і підприємництва. В політичній економії це знайшло відображення в економічних поглядах фізіократів (від грец. physis – природа і kratos – влада) на чолі з французьким економістом Ф. Кене (1694-1774 рр.). Фізіократи джерело багатства вбачали у виробництві (в цьому їх заслуга), але тільки у землеробстві (промисловість «безплідна» галузь); багатство – це продукт (природні ресурси, сільськогосподарська продукція).

Вершиною економічної думки XVIII – поч. XIX ст. стала класична школа, основоположниками якої були англійські економісти В. Петті (1623-1687 рр.), А. Сміт (1723-1790), Д. Рікардо (1772-1823 рр.). У 1776 р. з'явилась одна із самих визначних книг за всю історію людської цивілізації «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміта, батька економіки. Багатство нації створюєтьбся як в процесі сільськогосподарського, так і промислового виробництва; продуктивність праці є вирішальним фактором економічних можливостей нації; використання поділу праці, конкуренції, ринку («невидима рука») підвищують виробничі можливості суспільства. Держава повинна здійснювати мінімальне втручання в економіку.

Марксистський напрям в політичній економії заклали німецькі філософи і економісти К. Маркс (1818-1883 рр.) і Ф. Енгельс (1820-1895 рр.). У багатотомній всесвітньовідомій праці «Капітал» К. Маркс дослідив закони розвитку капіталізму, створив концепцію нової соціально-економічної формації з найвищем рівнем виробництва - комунізму.

Маржиналіз (граничний) – теорія, яка досліджує граничні економічні величини як взаємопов'язані явища економічної системи на мікро-, та макрорівнях.

Теоретичний аспект сучасної економічної науки характеризується такими основними напрямами: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласициз (А. Маршалл, А. Пігу, Л. Мізес, М. Фрідмен) – заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему. Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл, але особливою популярністю користується концепція монетаризму (визнаним теоретиком якої є М. Фрідмен, Нобелівський лауреат з економіки 1975 р.). Монетаризм – теорія згідно якої основою стабільності економічної системи є контроль над грошовою масою, роль держави обмежена регулюванням грошової системи у відповідності до законів ринку.

Кейнсіанство – (Д.М. Кейн (1883-1946 рр.)) обгрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту методами кредитної і бюджетної політики.

Інституціоналізм (Т. Веблен, Дж. Гелбрейт, У. Мітчелл та ін.) – розглядає економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом економічних та неекономічних чинників. Основну увагу теорія приділяє ролі різних «інститутів» у прийнятті економічних рішень, під якими вони розуміють державу, корпорації, а також правові, морально-етичні норми, звичаї і т.д.

Неокласичний синтез (Д.Хікс, Дж. Б’юкенен, П.Самуельсон та ін.) – обгрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, необхідність руху до змішаної економіки.

Такий фрагментарний історичний екскурс в розвиток економічної науки свідчить про еволюцію поглядів на предмет політичної економії [с.29]. Узагальнюючи сказане можна так визначити предмет науки. Політична економія вивчає виробничі відносини і притаманні їм економічні закони у зв’язку з продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства.

2.Досліджуючи свій предмет, політична економія використовує широкий спектр способів, прийомів, форм, які визначають зміст іі методу – інструментарію до пізнання економічної дійсності. При цьому слід пам’ятати, що наукове життя відрізняється від його безпосереднього сприйняття тим, що воно проникає в суть процесів і явищ, розкриває їх причинні зв’язки та взаємозалежності, виявляє причини та рушійні сили соціального й економічного розвитку. Тому науковий підхід вимагає застосування певних методів пізнання суті предмету, що вивчається.

Діалектичний метод – узагальнюючий науковий метод, який вивчає економічні явища і процеси: 1) в зв’язку і взаємозалежності; 2) в стані безперервного розвитку; 3) перехід кількісних змін у зміни якісні.

Єдність історичного і логічного – вивчення соціально-економічних процесів в історичній послідовності з логічними узагальненнями.

Аналіз і синтез – вивчення економічних явищ і процесів частинами (аналіз) і в цілому з урахуванням взаємоєв’язків (синтез).

Індукція – дослідженгня від фактів і спостережень до висновків.

Дедукція – формулювання гіпотез та їх підтвердження фактами.

Економічне моделювання – формалізований опис різних економічних процесів або явищ для виявлення функціональних зв’язків між ними.

Економічний експеримент – штучне відтворення економічних явищ і прцесів з метою його подальшого практичного впровадження

Статистичний метод – складова кількісного аналізу – систематизація даних про масові кількісні і якісні явища і закономірності.

Позитивний аналіз – досліджує економічні явища такими, якими вони є , без оцінювання (втілює факти «що є»).

Нормативний аналіз виходить з оцінювальних суджень відносно того, якими повинні бути економічні зв’язки (відносини), які рішення слід приймати («що повинно бути»).

Крім того, в політичній економії використовується графічний метод, порівняльний аналіз, системний метод та інші прийоми аналізу.

Рівні дослідження економічної науки:

· макроекономіка – галузь економічної науки, яка вивчає національну економіку в цілому ( безробіття, інфляція, динаміка ВНП тощо) ;

· мікроекономіка – галузь економічної науки, яка досліджує поведінку окремих суб’єктів (попит, ціна, прибуток тощо).

4.Пізнаючи економічну реальність, політична економія відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи.

Економічні категорії – це загальні, логічні, теоретичні поняття, що відображають суттєві сторони господарського життя. Наприклад: товар, прибуток, кредит, капітал та ін. Тільки оволодівши сотнями категорій, можна досягти мети – вивчити курс політичної економії. Економічні категорії – сходинки пізнання об'єктивної економічної діяльності.

Для пізнання сутності внутрішніх зв'язків між економічними явищами і процесами використовують економічні закони – це внутрішні, типові, сталі, причинно-наслідкові зв'язки і залежності між процесами і явищами суспільного життя.

Вирішальне значення для політичної економії як науки має обгрунтування об'єктивного характеру економічних законів. Це означає, що вони виникають та існують незалежно від волі і бажання людей. Але економічні закони не реалізуються поза господарською діяльністю людей. Можливості, які відкривають економічні закони, можуть реалізуватися лише тоді, коли люди пізнають ці закони і рахуються з ними, приймаючи рішення у відповідності з їх об'єктивними вимогами. Будь-які дії, які йдуть всупереч цим вимогам, неминуче призводять до господарських труднощів і значних втрат.

Економічні закони у своїй сукупності утворюють систему економічних законів:

- всезагальні – притаманні всім економічним системам: закон зростання потреб; закон економії часу, тощо;

- загальні – діють у кількох економічних системах: закон грошового обігу, закон попиту, закон конкуренції, тощо;

- специфічні – функціонують в межах однієї економічної системи та визначають її особливості: закон вільної конкуренції, закон феодальної ренти і т.д.

Господарська діяльність людини невіддільна і від законів природи. Які риси є спільними і відмінними між економічними законами і законами природи?

Відмінності

РИС 1.1. Відмінності економічних законів і законів природи

Спільною рисою є те, що економічні закони і закони природи мають об’єктивний характер.

Економічні принципи – це узагальнення, які вказують на загальні тенденції економічного розвитку. Вони є менш обов'язковими, ніж закон. Наприклад, у ринковій економіці діє принцип раціонального використання ресурсів і доходності підприємницької діяльності. Але це не означає, що у будь-якому господарстві ресурси використовуються раціонально, а кожне виробництво обов'язково буде прибутковим. Тут виявляється лише загальні тенденції.

3. Місце і роль політичної економії в суспільному житті обумовлюють її функції.

1. Теоретична функція полягає у з'ясуванні сутності економічних явищ і процесів, відкритті і формулюванні економічних категорій і законів.

2. Практична функція – передача одержаних результатів для практичного використання у діяльності людей, суспільства. Політична економія слугує базою для обгрунтування економічної політики держави – сукупності заходів, спрямованих на вирішення соціально-економічних проблем.

3. Методологічна функція – полягає в тому, що політична економія є теоретичним фундаментом для всієї системи економічних наук, оскільки вона розкриває базові економічні категорії, закони, принципи, які реалізуються в усіх сферах і галузях людської діяльності. Ця функція показує місце політичної економії в системі економічних наук. Водночас, політична економія має в повному обсязі враховувати знання, набуті конкретними економічними науками, а також здобутки інших соціально—політичних наук (соціології, філософії, політології, права, історії, тощо). Тільки таким чином політична економія спроможна об'єктивно висвітлити суть та закономірності розвитку економічних систем, основи господарської діяльності, соціальну типологію розвитку людства.

4. Прогнозтична функція реалізується шляхом науково-обгрунтованих прогнозівсоціально-економічного розвитку.

5. Виховна функція – формування сучасного економічного мислення, відповідної психології людей, що дає можливість виробити грамотну господарську поведінку.

Отже, з'ясування функцій політичної економії, переконує, що будь-якій людині необхідно економічно грамотно мислити, а знання цієї науки є складовою гуманітарної культури людини, інтелекьуального здоров'я суспільства, прогресу цивілізації.

Фундаментальною проблемою організації господарського життя є обмеженість економічних ресурсів, необхідних для задоволення безмежних і зростаючих потреб суспільства.