Повне товариство

Всі учасники спільно займаються господарською діяльністю і несуть відповідальність за зобов’язаннями.

Частки вкладені в капітал різні, а право відповідальності однакове для всіх:

30 % 25 % 40 % 25 %

20 % 25 % 10 % 25 %

Товариства з обмеженою відповідальністю –підприємства, що мають статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами, учасники такого товариства несуть відповідальність в межах своїх вкладів.

30 % 30 % 40 % 40 %

10 % 10 % 20 % 20 %

Командитне товариство – товариство, в якому поряд з членами з повною відповідальністю, є один чи декілька учасників відповідальність яких обмежується власним вкладом в майно.

30 % 30 % 40 % 30 %

20 % 30 % 10 % 10 %

Акціонерне товариство. Основним атрибутом такого підприємства є акція, яка свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на управління ним, а також забезпечує право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна у випадку його ліквідації.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими та закритими.

Материнські (головні) товариства – це товариства, які контролюють інші філії або дочірні товариства.

Філія – немає власного статуту, не складає балансу, діє від імені та за дорученням головного підприємства, майже весь капітал належить материнському підприємству.

Дочірнє підприємство – самостійне підприємство (юридична особа), яке моє комерційний характер діяльності, складає баланс, але материнська фірма контролює його діяльність, оскільки володіє головним пакетом акцій.

Мале підприємство в промисловості і будівництві – до 200 чол., в галузях виробничої сфери – до 50 чол., в науці і науковому обслуговувані – до 100 чол., в галузях невиробничої сфери – до 25 чол., в роздрібній торгівлі – до 15 чол.

За галузево-функціональним видом діяльності:

· промислові,

· сільськогосподарські,

· будівельні,

· транспортні,

· торгівельні.

Рис. 1.2. Види підприємств відповідно до Господарського кодексу України.

3. Підприємницька ідея та механізм її втілення

Створення власного підприємства і виконання підприємницьких функцій — надзвичайна складна і ризикована справа, яка вимагає великої сили волі, затрат енергії, цілеспрямованості тощо. За сприятливих умов ці зусилля винагороджуються привласненням значних доходів, набуттям економічної влади, визнанням у суспільстві, ре­алізацією основної мети. Людина, яка вирішила зайнятися підприємницькою діяльністю, повинна зіставити ці затрати і результати, хоча на етапі ідеї підприємництва це зробити дуже важко.

Поняття «ідея» розкриває: мислену форму пізнання явиш та процесів об'єктивної діяльності, яка містить усвідомлення мети та шляхів її практичної реалізації. Виходячи з цього, можна визначити сутність підприємницької ідеї.

Підприємницька ідея — конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення.

Окремими елементами такого цілісного знання є:

1) усвідомлення необхідності працювати на межі своїх здібностей (фізичних, розумових, організаторських та ін.);

2) відмова від попереднього виду занять, професії тощо;

3) прагнення стати власником, передусім власником підприємства (а отже відмова від праці на інших осіб);

4) прагнення постійно збільшувати своє багатство шляхом створення товарів і послуг, необхідних для суспільства;

5) прагнення в такий спосіб реалізувати свою мету, домогтися визнання у суспільстві й навіть впливу на політику;

6) чітке усвідомлення шляхів отримання ресурсів для створення власного підприємства або труднощів при його створенні за наявності власних нагромаджень;

7) знання певного виду підприємницької діяльності, шляхів створення підприємства у відповідній сфері чи галузі народного господарства;

8) вміння вибирати оптимальну організаційну та організаційно-правову форму його існування;

9) знання можливих ризиків, які очікують діяльність підприємства та вміння управляти ними, нейтралізувати найгірші негативні сторони;

10) вміння організувати облік на підприємстві та знання основ такого обліку;

11) знання зовнішніх чинників, які впливають на підприємницьку діяльність: чинного законодавства, форм та засобів економічної політики, конкуренції з боку іноземних товаровиробників.

Конкретним виявом підприємницької ідеї є ідея створення нового товару або послуги.

Новий товар — товар, який принципово відрізняється від наявних на ринку товарів або має серйозні якісні вдосконалення порівняно з товарами-аналогами щодо споживчих якостей, дизайну, форми тощо.

Джерелами ідеї підприємницької діяльності (в тому числі ідеї нового товару або послуги) є:

1) отримані знання у середній школі та вищому закладі освіти при вивченні економічних дисциплін;

2) досвід у цій сфері батьків, родичів та знайомих;

3) інформація, отримана із засобів масової інформації (радіо, телебачення, газет, журналів тощо);

4) думка споживачів про доцільність мати нові товари, отримувати нові послуги;

5) ідеї науковців, які проводять теоретичні та прикладні дослідження;

6) відвідування ярмарків і виставок передового досвіду;

7) побажання працівників торгівлі, системи збуту, осіб, зайнятих рекламою;

8) ідеї потенційних конкурентів, публікації у професіональних виданнях, в тому числі про наявні патенти та ліцензії;

9) знання основних способів підтримки державою підприємницької діяльності, якими хотів би скористатися майбутній підприємець.

Усвідомленим ідеї підприємницької діяльності передбачає знання певного виду такої діяльності, шляхів створення підприємства тощо. .Перш ніж здійснити свій вибір, потенційний підприємець повинен дотримуватися таких принципів:

1) мінімальні обсяги фінансових ресурсів для створення підприємства;

2) якомога швидше отримання очікуваного результату;

3) незначні ризики при створенні та функціонуванні підприємства;

4) максимально сприятливі умови матеріально-технічного постачання;

5) найпростіші способи поліпшення умов збуту продукції, реалізації максимальної кількості товарів і послуг;

6) отримання підтримки від держави, передусім у перші роки існування підприємства;

7) максимальна відповідність здійснення підприємницької діяльності здібностям підприємця і реалізації його мети.

Вибір конкретної сфери підприємницької діяльності пов'язаний з поділом народного господарства на сфери та галузі, а також з обмеженнями держави щодо певних видів діяльності.

Двома основними сферами для зайняття підприємницькою діяльністю є матеріальне та нематеріальне виробництво (або сфера послуг).

У сфері матеріального виробництва підприємець може орієнтуватися на побудову підприємств, які виготовляти­муть засоби виробництва (машини, верстати, устаткуван­ня, транспортні засоби, будівлі, споруди, дороги тощо) або предмети споживання (одяг, взуття, продукти харчування, предмети широкою вжитку: посуд, пральні машини тощо). Основними галузями народного господарства є промисловість, сільське господарство, будівництво, рибальство, лісове господарство, вантажний та пасажирський транспорт, зв'язок (радіо, телебачення, телефон, телеграф, пошта), громадське харчування та іп.

Згідно з прийнятою в розвинутих країнах класифікацією у сфері послуг надаються послуги матеріально-виробничого та нематеріального (неречового) характеру.

До послуг матеріально-виробничого характеру, наданням яких може зайнятися підприємець, належать:

1) частина послуг транспорту, торгівлі, зв'язку;

2) матеріальні послуги населенню (хімчистка, прання, ремонт і обслуговування автомобілів, електроприладів, годинників, меблів, одягу, взуття, ювелірних виробів та ін.);

3) готельні послуги;

4) послуги з виробництва та обігу (організація та налагодження управління виробництвом: створення підприємств, приватизація, перехід на інші форми власності та організаційно-правові форми, аудиторські послуги тощо);

5) різноманітні науково-дослідні та допоміжні лабораторії, проектно-конструкторські бюро; агентства з прокату устаткування: передрук і стенографія, проектування інтер'єрів, виготовлення та прикрашення вітрин та багато інших.

До послуг нематеріального (неречового) характеру відносять послуги у сфері науки, освіти, охорони здоров'я, господарського використання нерухомості, страхування, юридичні послуги та ін. Так, у сфері науки дрібні й середні вузькоспеціалізовані підприємства можуть виконувати такі операції:

1) здійснювати спеціальні розрахунки для крупних компаній, складати програми для ЕОМ, розробляти окремі частини інженерних проектів;

2) провадити лабораторні та стендові випробування (фіксувати виконані роботи у формі патентів);

3) продукувати нові ідеї, здійснювати відкриття і винаходи, пропонувати «ноу-хау» (сукупність технічних знань та виробничого, комерційного досвіду, відповідної інформації, необхідних для виготовленні певного виробу; неопубліковані винаходи, які використовують у ліцензійних угодах та ін.). Інформацію на зразок «ноу-хау» передають у формі креслень, проектів, схем, техніко-економічних обґрунтувань, методик, розрахунків тощо.

У розвинутих країнах світу у сфері послуг зайнято майже 75% працездатного населення, що свідчить про кращі можливості створення у цій сфері власної справи. В Україні в ній зайнято лише до 27% працездатного населення. У сфері послуг загалом потрібні менша сума початкового (стартового) капіталу для створення підприємства, у багатьох випадках для цього можна використати власні будинки і квартири, менша необхідність специфічних знань (про технологію виробництва, способи управління тощо).

Як показав досвід формування підприємницької діяльності в Україні, найскладніша проблема для підприємців — дефіцит фінансових ресурсів для організації власної справи. Важливими перепонами є також відсутність приміщень та устаткування, нестача кваліфікованого персоналу, труднощі з придбанням необхідних сировини та матеріалів, недостатня власна кваліфікація, труднощі у доступі до інформації.