Його безпечної життєдіяльності

За мільйони років у ході еволюційного і соціального розвитку, у результаті впливу негативних факторів у людини сформувалася природна система захисту від небезпек. Ця система відрізняється досконалістю. Як будь-яка біологічна чи технічна система вона характеризується межами існування стосовно рівня негативних факторів. Таким чином, природна система захисту від небезпек власне кажучи призначена для захисту людини від небезпек, що виникають у результаті впливу негативних факторів.

Одночасно з цим, людина у своєму існуванні також є джерелом потенційних і реальних небезпек. Так, у процесі життєдіяльності вона виділяє отруйні речовини, випромінює тепло, може бути причиною виникнення різного роду і рівня небезпек унаслідок помилкових дій, наприклад на виробництві.

Крім того, вивчення психологами поводження великих мас людей, наприклад, в умовах паніки, показує, що воно має свої закони і відрізняється від психології поводження однієї людини. Тому закони групової психології необхідно враховувати при аналізі впливу небезпечних ситуацій на жителів чи працюючих на великих виробництвах. У зв’язку з цим у психології розроблені рекомендації по корекції поведінкових реакцій людини і її дій у надзвичайних ситуаціях.

Так, для безпечного стану системи «людина – середовище існування» необхідне узгодження характеристик людини й елементів, що складають середовище. У тих випадках, коли таке узгодження не передбачене, можливий прояв наступних наслідків:

· психологічна пригніченість людини;

· зниження працездатності людини;

· розвиток загальних захворювань, травматизму працюючих;

· розвиток професійних захворювань;

· виникнення аварій, пожеж, вибухів.

Адаптація життєдіяльності організму людини при зміні зовнішніх умов здійснюється завдяки регулюючій функції центральної нервової системи (ЦНС), особливо її вищого відділу — кори великих півкуль головного мозку. Сприйняття навколишнього світу здійснюється людиною через комплекс аналізаторів (рецепторів), які сприймають і передають відповідну інформацію в кору великих півкуль.

У ході еволюції в організмі людини виробився ряд спеціалізованих функціональних і структурних систем, призначених для сприйняття характеристик середовища існування і компенсації несприятливих змін зовнішніх умов і організації рівня життєдіяльності відповідно до цих умов. Тому при зміні середовища існування чи виробничого середовища в організмі людини формується відповідна інформація, яка керує необхідними відповідними змінами в організації компенсаторних процесів таким чином, щоб ця зовнішня зміна не привела до ушкодження і загибелі організму. Так, наприклад, у відповідь на підвищення температури зовнішнього середовища, яке може привести до підвищення температури тіла і далі – до необоротної фазової зміни білка в людини, унаслідок відповідного аналізу зовнішніх сигналів, формуються і відповідні реакції компенсаторного характеру.

Вони можуть бути поведінковими, наприклад відхід людини в більш прохолодне місце, відсмикування руки від гарячого предмета.

Біологічними (внутрішніми), що полягають у зниженні теплопродукції, підвищенні тепловіддачі організмом на рівні регулювання інтенсивності хімічних процесів, що відбуваються в організмі людини.

Компенсаторні системи організму аналізують інформацію, яка надходить до них із зовнішнього середовища і посилають адекватні розпорядження виконавчим органам через розгалужену нервову систему. Первинними датчиками аналізаторних систем є структурні утворення нервових волокон, які називаються рецепторами. За принципом організації вони підрозділяються на екстероцептори, що сприймають зміну в навколишнім середовищі та інтероцептори, що формують сигнали при зміні стану внутрішніх систем організму людини.

Унаслідок впливу факторів середовища існування, особливостей біосфери Землі в людини сформувалися такі рецептори, які сприймають електромагнітні коливання визначених довжин хвиль (фоторецептори, розташовані в сітківці ока), коливань повітря (фонорецептори вуха), дотику (тактильні рецептори), змін гідростатичного й осмотичного тиску крові (баро- й осморецептори судинного ложа), змін положення тіла (рецептори вестибулярного апарата) чи частин тіла відносно один одного і тонусу м'язів (пропріоцептори м'язів і сухожиль).

Крім названих, існують хеморецептори, що реагують при впливі яких-небудь хімічних речовин (глюкорецептори), смакові і нюхові, терморецептори, що реагують на зміну температури як усередині організму, так і в навколишнім середовищі, рецептори болі. Слід зазначити, що рецептори болі виділяються окремою групою. Вони збуджуються при механічних, хімічних і температурних впливах такого рівня, при якому можлива руйнівна їхня дія на тканини чи органи тіла людини.

Інформація, що сприймається рецепторами, кодується у виді нервових імпульсів. Потім вона передається по нервових волокнах у центральні відділи відповідних аналізаторів, де піддається обробці для створення образа подразника. У процесі аналізу інформації, що надходить, і у виробленні рішення бере участь велика кількість відділів центральної нервової системи. У простих і звичайних ситуаціях цей процес здійснюється по уродженій (генетичній) програмі за допомогою безумовних рефлексів. У деяких випадках інформація, що надходить, безпосередньо переключається на виконавчі органи. Такий принцип переробки інформації закладений в основу ряду безумовних рефлексів. Наприклад, скорочення м'язової тканини, що подразнюється електричним струмом, теплом чи кислотою, приводить до віддалення кінцівки від джерела роздратування.

Організації життєдіяльності конкретної людини в складних і незвичайних ситуаціях виробляється в процесі розвитку даного індивідуума за допомогою навчання. У цьому випадку виробляються т. зв. умовні рефлекси. Це реакції нервової системи, вироблювані відповідними системами організму індивідуально, на основі придбаного досвіду. Умовні рефлекси є непостійними. Вони виробляються на базі безумовних рефлексів і для їхнього існування необхідно періодичне надходження відповідної інформації, яка активізує їхню дію. Якщо періодичного надходження інформації не буде, то умовний рефлекс буде загасати і з плином часу його дія припиниться.

Характер змін життєдіяльності організму залежить від тривалості зовнішніх позитивних і негативних впливів. Наприклад, зниження концентрації кисню у вдихуваному повітрі спочатку викликає лише частішання подиху і збільшення швидкості кровообігу, чим і забезпечується достатнє постачання живих тканин організму киснем. При тривалій дії цього фактора для забезпечення ефекту компенсації включаються інші механізми, що, наприклад, забезпечують акліматизацію в умовах високогір'я. Завдяки дії додаткових механізмів у людини в горах підвищується транспортна функція крові, тобто збільшується кількість еритроцитів і змінюються властивості гемоглобіну по зв’язку кисню в крові, активізується тканинне дихання.

У більшості випадків реакція систем життєдіяльності організму на зміну умов зовнішнього середовища формується при участі декількох аналізаторів. При цьому розмежування їхніх функціональних особливостей, особливо на рівні центральної нервової системи, практично неможливо.

Так, наприклад, при регулюванні стійкої рівноваги людини, на зміну пози спрацьовує не тільки вестибулярний апарат, але і граві- і пропріоцептори м'язів, тактильні рецептори шкіри, рецептори органа зору.

Інформація, яка виробляється всіма цими рецепторами, є сигналом зворотного зв'язку, що реалізується поведінковою реакцією відповідних груп м'язів. У зв'язку з цим, та область нервової системи, у якій відбувається циклічний синтез первинної інформації, її аналіз, порівняння отриманого результату з необхідним і вироблення кінцевого рішення, функціонують як єдине ціле. У цьому випадку функціональний поділ аналізаторних систем неможливо ще і тому, що усі вони мають той самий виконавчий механізм – опорно-руховий апарат. Ще сутужніше виділити окремі аналізатори в тому випадку, коли вибір реакції на зовнішнє збурювання здійснюється свідомо.

Таким чином, у принципі поділ усієї сукупності аналізаторів організму людини на автономні системи є умовним. Вони чітко розділяються лише на рівні первинних датчиків, тобто у своїй рецепторній частині. Тому, більш правильним, є розподіл їх на такі системи, що, наприклад, є функціональними.

Прикладом може служити системи терморегуляції людини, та його імунологічного захисту. Усередині таких систем існує автономна регуляція параметрів і їх можна розглядати як самостійні саморегулюючі біологічні підсистеми організму людинаи, що мають власний зворотний зв'язок.

Таким чином, розглядаючи фізіологічну організацію людини в комплексі випливає, що між усіма його системами існують взаємозв'язки, і організм людини, як і будь-яка біологічна система у функціональному відношенні до сприйняття зовнішнього світу і забезпечення безпеки життєдіяльності, являє собою єдине ціле.