ІСТОРИЧНІ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ТА СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Поняття «місцеве самоврядування» має конкретно-історичне значення, його зміст зазнавав певних змін під впливом політичних, економічних, національних тощо чинників.

Насамперед слід зазначити, що як інститут публічної влади місцеве самоврядування - це продукт тривалого розвитку людської цивілізації, його витоки сягають родоплемінного самоврядування аж до державницького періоду. Елементи місцевого самоврядування добре відомі вже з античних часів, вони застосовувалися при організації місцевого управління в Стародавній Греції та Стародавньому Римі, а правове оформлення вперше отримали в Законі Юлія Цезаря 45 року до н. е. Lex municipalis. Цей Закон запровадив організацію місцевої влади на засадах загальногопринципу самоврядування (тобто організаціюмуніципального устрою) і започаткував нормативне застосування термінів «муніципалітет», «муніципальний», що походять від латинського ‘municipium’ (‘Muis” - тягар, а «саріо», «rесіріо» - беру, приймаю).

Більш як за двохтисячолітню історію значення цього терміна практично не змінилося. Зокрема, муніципалітетами в Стародавньому Римі називалися міста, що користувалися самоврядними правами, а сьогодні - це обрані населенням міські та сільські органи місцевого самоврядування[1] - уповноважені громадою органи управління, що з дозволу уряду беруть на себе тягар виконання громадських завдань та функцій.

Організація муніципального устрою за Законом Юлія Цезаря 45 року до н. е. певною мірою копіювала державний устрій Стародавнього Риму. Так, основою самоврядування виступали громади, а вищим органом міського самоврядування - народні збори всіх громадян громади, які були організовані за куріальною системою. До компетенції народних зборів були віднесені вирішення загальних питань міського життя та обрання муніципальних магістратів, які утворювали муніципальну магістратуру, що здійснювала адміністративну та судову владу.

Кожне місто мало муніципальний сенат (представницький орган), що налічував 100 членів.

Величезне значення для становлення місцевого самоврядування як самостійного правового інституту і системи органів влади мали комунальні революції в Західній Європі ХІ-ХІІІ сторіччя. Їх результатом стало так зване комунальне самоврядування (муніципальна організація), яке передбачало звільнення міста від влади феодального власника та створення міських органів самоврядування - виборної ради та магістрату (виконавчого органу), які були незалежними від центральної, «коронної» влади.

До чинників комунальних революцій можна віднести:

• економічні фактори - зростання виробництва та добробуту населення і, як наслідок, виникнення середнього класу, який і виступив суб’єктом місцевого самоврядування;

• політичні фактори - протистояння феодалів і центральної (королівської) влади, яка намагалася привернути на свій бік міста шляхом надання їм окремих привілеїв;

• демографічні фактори - різке зростання міського населення в результаті міграції селян тощо.

В епоху комунальних революцій розпочинається і систематизація норм муніципального права. Так, своєрідним засобом правового закріплення комунального самоврядування стали перші хартії середньовічних міст Італії (Мантуя - 1014, Феррара - 1055, Піза - 1081, Кремона - 1114) Франції (Сент-Омер - 1127, Бове - 1182, Камбре –1184, Арбуа - 1282), Англії (Лондон - 1129), метою яких було закріплення прав (в першу чергу, права на створення виборних органів міського самоврядування) та привілеїв міської громади (комуни), особистої свободи та майнових прав її членів, системи управління містом, повноважень, структури та порядку формування органів міського самоврядування. А попередниками хартій були зібрання норм, яким присягали консули і жителі північно італійських міст.

Комунальна (муніципальна) організація середньовічних міст характеризувалася тим, що на чолі більшості комун стояла міська рада, яка обирала одного-двох мерів (Франція) чи синдаків (Італія), у підпорядкуванні яких перебувала міська адміністрація.

Водночас слід звернути увагу на те, що визначена хартіями структура органів міського самоврядування була надзвичайно строкатою та залежала від багатьох чинників - згоди короля чи сеньйора, співвідношення сил в міському населенні тощо[2]. Наприклад, у сучасних французьких джерелах виділяють кілька типових моделей середньовічного комунального управління:

• комунальна система північнофранцузьких міст та міст Фландрії;

• консулат південнофранцузьких комун;

• подестат середземноморських комун Франції та Італії.

Прикладомкомунальної системи може слугувати організація самоврядування в місті Камбре на півночі Франції у період з 1077 по 1226 роки. Так, на чолі міського управління стояла Рада у складі 140 чоловік, що обиралася членами комуни. Рада призначала відповідальних за будівництво та облаштування міських укріплень, міських будівель громадського призначення, доріг тощо. Судову владу в місті здійснювали два трибунали - з кримінальних та цивільних справ.

Поширений на півдні Франції та в деяких районах Італіїконсулат став наслідком більш сильного, ніж у Центральній та Північній Європі, впливу римського муніципального права. Він виникає в кінці XI ст. в процесі боротьби ремісницьких організацій проти влади сеньйорів і характеризується більш складною структурою міського управління. Так, виразниками народного суверенітету, носіями законодавчої влади комуни виступали народні збори, які у великих містах збиралися по окремих кварталах. А виконавча та судова влада (у багатьох містах фактично вся повнота влади) належала консулам, вибори яких, наприклад, в Тулузі, проводилися за двоступеневою системою: спочатку обиралася колегія виборщиків, а потім правлячі консули з широкими повноваженнями (встановлення розмірів податків, командування міською міліцією, керівництво громадськими роботами, організація муніципальних служб, введення на посаду цехових старост, судочинство тощо).