Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


ПРИЗНАЧЕННЯ І СПЕЦИФІЧНІ ОЗНАКИ СФЕР ТА ЛАНОК ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ




Кожна сфера і ланка фінансової системи має відповідне при­значення і специфічні ознаки.

Фінанси суб'єктів господарюванняпризначені для забезпе­чення діяльності підприємств. Вони є основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП який є об'єктом фі­нансових відносин.

Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи — внутрішні й зовнішні. Внутрішні відносини характеризують грошові потоки на підприємстві й відображають процеси формування, розподілу і перероз­поділу його доходів. Зовнішні відносини характеризують зв'язки з іншими підприємствами та сферами і ланками фінансової системи. Вони поділяються на вхідні та вихідні грошові потоки.

Діяльність суб'єктів господарювання залежить від забезпече­ності фінансовими ресурсами. Можливості їх нарощення визна­чаються величиною отриманих доходів та рівнем їх вилучення і надходження через систему зовнішніх фінансових відносин.

Мета господарської діяльності — виробництво товарів, ви­конання робіт, надання послуг.

Мета фінансової діяльності — отримання прибутку.

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання регулюється:

законодавчо — в частині взаємовідносин з державою;

на підставі угод — з іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства;

статутними документами — внутрішні відносини. Внутрішні фінансові відносини можуть мати фондовий чи канальний характер. Фондовий характер означає, що спочатку відбувається концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а потім їх використання згідно з призначенням фонду. При цьому виділення фондів може мати частковий характер, ко­ли окремо ведеться їх облік, і повний, коли вони концентруються на окремих рахунках у банку. У разі канального характеру фінан­сових відносин використання коштів відбувається за певними напрямами з одного рахунку згідно з потребами підприємства.

Страхування являє собою відособлену ланку фінансової сис­теми, яка відображає відносини з приводу формування і викорис­тання колективних страхових фондів. З одного боку, страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб'єк­тами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівня мікроекономіки. З іншого боку, створювані фонди відображають пере­розподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страху­вання і таким чином мають ознаки належності до макрорівня. При цьому колективні страхові фонди можуть створюватись і державними страховими компаніями. У цьому випадку вони на­лежатимуть до системи державних фінансів.

Державні фінансивідображають суспільну централізацію дохо­дів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера пере­розподілу ВВП, і тому всі суб'єкти розподільних відносин заінте­ресовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації повинен як забезпечувати державу достатніми кош­тами, так і не підривати фінансової бази суб'єктів господарюван­ня, а ступінь перерозподілу — як достатньо впливати на пропорції соціально-економічного розвитку, так і не створювати «утриман­ської» психології у юридичних і фізичнинх осіб. Тобто сфера дер­жавних фінансів надзвичайно важлива і вимагає встановлення зба­лансованості інтересів усіх суб'єктів фінансових відносин.

Державні фінанси включають централізовані ланки — бю­джет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані — фінанси суб'єктів господарювання у держа­вному секторі.

Фінансові відносини у сфері централізованих державних фі­нансів мають фондовий характер і поділяються на два напрями: мобілізація коштів державою та їх виділення. Мобілізація коштів здійснюється за допомогою податків, платежів, відрахувань, вне­сків і зборів, які надходять до бюджету, та фондів цільового при­значення. Виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, до­тацій і субсидій, кредитів, кошторисното фінансування, держав­них пенсій і допомог, відшкодування витрат. Взаємовідносини з бюджетом та фондами цільового призначення регулюються на законодавчій основі.

Бюджет держави — це основний фонд грошових коштів і означальна ланка державних фінансів. Він призначений для фінансового забезпечення виконання державою її функцій: управління суспільством, оборони країни, економічної та соціальної. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства.

Фонди цільового призначення являють собою централізацію коштів для вирішення конкретних завдань і проблем. Їх характе­рною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Створення таких фондів визначається конкретни­ми потребами, тому їх склад досить різноманітний у різних країнах і в різні часи. Серед них виділяються такі, котрі мають стабільний характер, наприклад пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що відбивають відносно тимчасові потреби.

Державний кредит відображає відносини, при яких держава виступає позичальником або гарантом за позичками юридичних осіб даної країни. Кредиторами можуть бути юридичні й фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні орга­нізації та фінансові інституції. Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або в окремий фонд, призначений для інвестицій при випуску цільових позик.

Фінанси державного сектора економіки включають ті самі відносини, що й фінанси будь-якого суб'єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Водночас фінансові ресурси й отримані доходи цих підприємств належать державі, а їх фінан­сова діяльність регламентується державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.

Міжнародні фінансивідображають відносини, що складаються на рівні світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання і дер­жави, так і міжнародних організацій та фінансових інституцій.

Валютний ринок. Міжнародні фінансові відносини пов'язані з рухом вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, основою якого є встановлення курсу валют. Для проведення розрахунків потріб­на відповідна валюта, а для забезпечення еквівалентного обміну потрібне достовірне співвідношення валют. Відхилення встанов­леного курсу валют від реального веде до міжнародного перероз­поділу доходів і фінансових ресурсів. Це можна порівняти з ціновим механізмом перерозподілу, який, до речі, діє як на внутріш­ньому, так і на світовому ринку.

Проблеми, пов'язані з функціонуванням валютного ринку, на якому здійснюються операції купівлі-продажу валют, досить складні, оскільки встановлений на ньому курс валют не завжди збігається з економічними реаліями. Відхилення курсу валют від цих реалій, також, як і відхилення цін товарів і послуг від їх вар­тості, нагадує коливання маятника. Усунути ці коливання прак­тично неможливо. Ураховуючи це, а також значні технічні труд­нощі, що виникають при міжнародних розрахунках, у межах Європейського союзу реалізується проект переходу до єдиної ва­люти — євро.

Фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних та інших організацій характеризують формування і використання доходів цих організацій. Суб'єкти і характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації. Наприклад, усі країни — члени ООН сплачують членські внески до бюджету цієї політичної організації. Кошти з бюджету ООН використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних програм і проведення різних заходів. Міжнародні організації також можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам. Отже, через цю ланку міжнародних фінансів здійснюється міжнародний перероз­поділ доходів.

Міжнародні фінансові інституції є своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем. Вони характе­ризують зародження єдиної фінансової системи світового співто­вариства. Нині ці інституції виконують здебільшого функції на­дання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам, що її потребують. До їх складу входять:

— Міжнародний валютний фонд;

— група Світового банку;

— Європейський банк реконструкції та розвитку;

— Африканський банк розвитку;

— Азіатський банк розвитку;

— Міжамериканський банк розвитку.

Фінансовий ринокє важливою складовою фінансової та еко­номічної систем. З одного боку, це елемент насамперед фінансо­вої системи, який займає в ній особливе місце. По-перше, він яв­ляє собою своєрідну надбудову, через яку координується діяль­ність усієї фінансової системи. По-друге, це сполучна сфера, че­рез яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Тобто, якщо фі­нанси суб'єктів господарювання виконують роль двигуна, а державні фінанси — функції системи керування, то фінансовий ринок можна порівняти з трансмісією. Образно кажучи, це кровоносна система, яка живить весь фінансовий організм. З іншого боку, фі­нансовий ринок поряд з ринками праці, товарів та послуг, засобів виробництва і технологій, духовних благ є надзвичайно важливою складовою ринкової економіки, її визначальним елементом, без якого не може працювати весь механізм. Усе починається з фінан­сового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання.

Сутність відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Їх ціною є плата за користуван­ня ресурсами, насамперед у вигляді процента.

Фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і
ринок капіталів.

Ринок грошей — це сфера, де можна їх купити. Його функціо­нування забезпечується насамперед кредитною системою — су­купністю кредитних установ, які здійснюють концентрацію тим­часово вільних грошових коштів та їх надання в кредит. Кредитна система складається з двох частин: банківської системи і небанківських кредитних установ (кредитні спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги та ін.)

Банківська система є ядром кредитної системи. Вона складає­ться з двох рівнів: центральний банк та комерційні банки. Цент­ральний банк здійснює емісію грошей, організовує грошовий обіг, керує діяльністю всієї банківської системи, виконуючи роль банку банків. Комерційні банки виконують функції мобілізації ресурсів, кредитування і проведення розрахунків. Вони можуть бути універсальними (які виконують усі операції для всіх галу­зей) і спеціалізованими (на певних операціях та галузях).

Ринок капіталів — це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів є спеціальні цін­ні папери — акції.Крім того, до ринку капіталів належать середньо- та довгострокові кредитні зобов'язання. Акції та інші цінні напери, що не дають права власності, у тому числі ті, що випус­каються державою, формують ринок цінних паперів. За його до­помогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл ре­сурсів між окремими суб'єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами. Причому на відміну від сфери державних фінансів, насамперед бюджету держави, де подібний перерозпо­діл має певні ознаки суб'єктивізму, перерозподіл через ринок цінних паперів завжди має об'єктивний характер, оскільки визначається критеріями ефективності використання фінансових ресурсів.

2.3. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СИСТЕМОЮ

Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить насамперед вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює ви­робника і суспільство. Крім того, дуже важливим чинником є дійовість фінансового механізму, а також чітке фінансове законо­давство. Без цих передумов цілеспрямовано керувати фінансами практично неможливо. По-друге, ефективне функціонування фі­нансової системи залежить від організації управління нею.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і ме­тоди управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широ­кого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про упра­вління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, пла­нування тактики реалізації стратегії, організація виконання роз­роблених планів, облік і контроль.

Основним завданням органів управління фінансовою систе­мою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розме­жуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінан­совою системою країни. Основними його функціями є:

— вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;

— організація бюджетного процесу, складання проекту Дер­жавного бюджету та його виконання після затвердження Верхов­ною Радою України;

— здійснення заходів з мобілізації коштів через систему дер­жавного кредиту та управління державним боргом;

— організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів
господарювання через установлення правил здійснення фінансо­вих операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

— організація функціонування ринку державних цінних паперів;

—забезпечення фінансових відносин держави з іншими краї­нами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

—організація і здійснення фінансового контролю в країні.

Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру (схема 11):

Розмежування повноважень і функцій між органами Міністер­ства фінансів здійснюється за регіональним принципом. Так, Мі­ністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає і вико­нує Республіканський бюджет, обласні фінансові управління — обласні бюджети, районні й міські фінансові відділи — районні й міські бюджети.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного під­порядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу (наприклад, районні фінансові відділи — об­ласному фінансовому управлінню). Горизонтально фінансові ор­гани підпорядковані місцевим органам управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій.

Державна контрольно-ревізійна службаспеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона здійснює реві­зії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльно­сті підприємств і організацій державного сектора. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів.

Державне казначействостворено з метою забезпечення пов­ного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з центрального бюджету держави розташо­вані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру украй складно. Казначейство має таку саму регі­ональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками важливості того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування.

Державна податкова адміністраціяорганізовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства. На неї покладені такі основні функції:

— розроблення проектів податкового законодавства;

— проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платни­ків податків;

— облік платників податків та надходжень їх до бюджету;

— контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

— накладення штрафних санкцій та адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

— міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна си­стемі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна держав­на податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову роботу та діяльність пода­ткових органів у країні. Регіональними органами є податкові ад­міністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Киє­ві та Севастополі та податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом виконують організаційні й консульта­ційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійс­нюють облік усіх платників, що перебувають на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата Українистворена з метою здійснення по­завідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту. Вона відіграє роль експертного органу, роб­лячи відповідні висновки і даючи рекомендації з питань фінансо­вої діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійс­нює детальний контроль за повним дотриманням фінансового за­конодавства, Рахункова палата здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання і дійовості фінансової політики.

Аудиторська палата, хоча і не є фінансовим органом, органі­зовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юри­дичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської дія­льності й контролює дотримання вимог законодавства з аудитор­ського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарсь­кої діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових опе­рацій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановле­ним вимогам, достовірності фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фір­ми несуть відповідальність за правильність аудиторського виснов­ку, оскільки після їх перевірок податкова і фінансова звітність пе­ревіряється відповідними органами фінансового контролю.

Національний банк Україниє основною фінансовою інститу­цією у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку — організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції). Національ­ний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків за допомогою встановлення економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності й платоспро­можності та ін.) і розмірів обов'язкових резервів. Важлива його функція в банківській системі — забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він є банком банків.

Національний банк проводить значну роботу з обслуговуван­ня уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. Національний банк здійснює валютне регулювання і ви­значає офіційні курси валют чи валютні коридори.

       
 
   
 



Комерційні банкиформують банківську систему і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юри­дичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентсь­кі та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки комерційні банки являють собою серцевину фінансової системи, виконуючи роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють провідну роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.

Розрізняють два типи комерційних банків: універсальні й спе­ціалізовані. Універсальні здійснюють усі види банківських опе­рацій. Спеціалізовані банки проводять тільки окремі види опера­цій або обслуговують певні галузі. Більшість банків в Україні є універсальними. До спеціалізованих банків відносяться ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші види банків.

За формою власності розрізняють державні, акціонерні й при­ватні банки. Однак незалежно від форми власності комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності, яку вони здійс­нюють на основі комерційного розрахунку.

Міжбанківська валютна біржапроводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій бір­жі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції як на національ­ну, так і на іноземні валюти. Крім того, операції з купівлі-продажу валют здійснюються на міжбанківському валютно­му ринку.

Страхові компаніїукладають угоди на страхування, при­ймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодуван­ня, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють фор­ми, види й умови страхування, установлюють розміри страхо­вих тарифів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринкуор­ганізовує функціонування ринку цінних паперів. Вона прово­дить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх круго­обіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає лі­цензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цін­ними паперами. Комісія контролює діяльність суб'єктів ринку цінних паперів — емітентів, інвесторів, фінансових посередни­ків, фондових бірж — відповідно до чинного у цій сфері зако­нодавства.

Фондова біржапроводить операції з цінними паперами. Ос­новне її призначення — організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і пер­винне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв'язку з цим розріз­няють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Виступаючи центром торгівлі цінними паперами, фондова бі­ржа є індикатором ділової активності й проводить котирування акцій. Цим створюється система незалежної і досить об'єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондо­вих бірж відіграють дуже важливе значення у функціонуванні фінансової системи та економіки країни.

На ринку цінних паперів важливу роль виконують фінансо­ві посередники. За дорученням емітентів вони здійснюють ви­пуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку, а також проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників ґрун­тується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цін­них паперів.

Пенсійний фондстворений з метою акумуляції і раціонально­го розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. Пенсійний фонд як орган управління має відповідні повноважен­ня з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підпри­ємств до фонду.

Фонди соціального страхування та Українська державна інно­ваційна компанія виконують аналогічні функції відносно відпо­відних цільових фондів.

 


Контрольні запитання

 


1. Що являє собою фінансова система за внутрішньою структурою?

2. Яка організаційна структура фінансової системи?

3. Що таке сфера фінансових відносин?

4. Що відображає ланка фінансової системи?

5. Що відображають фінанси суб'єктів господарювання?

6. Який склад державних фінансів і що вони характеризують?

7. Що включають міжнародні фінанси?

8. Що таке фінансовий ринок, які його структура та роль?

9. Що таке фінансові органи і фінансові інституції?

10. Який склад і функції фінансових органів України

11. Які фінансові інституції функціонують в Україні?

12. Яка сфера діяльності Міністерства фінансів України?

13. Які функції і повноваження має Державна податкова адміністрація?

14. Які функції покладені на Державне казначейство?

15. Які функції і повноваження має Контрольно-ревізійна служба?

16. Яка сфера діяльності Рахункової палати України?

17. Які функції виконують страхові компанії?

18. Які функції покладені на Аудиторську палату та аудиторські
фірми?

19. Які завдання і функції покладені на Національний банк України?

20. Які функції й операції виконують комерційні банки?

21. Що являє собою Міжбанківська валютна біржа?

22. Що таке фондова біржа?

23. Що таке фінансові посередники на фінансовому ринку?

24. Яке призначення Пенсійного фонду України?

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 68; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты