Поняття про статистичне зведення

ПЛАН

Поняття про статистичне зведення

Статистичні групування, їх зміст, завдання та види

Методологія статистичних групувань. Вторинне групування

4. Статистичні таблиці

Поняття про статистичне зведення

Після того як одержаний в результаті статистичного спостереження первинний матеріал проконтрольований, можна перейти до зведення і гру­пування даних - другого етапу статистичного дослідження.

Одержані в результаті статистичного спостереження дані про кожну одиницю спостереження необхідно систематизувати, привести в необхідний порядок, обробити, узагальнити і за допомогою системи узагальнюючих показників дати характеристику досліджуваного явища. Це завдання вирі­шується на етапі зведення статистичних даних.

Під зведенням розуміють сукупність прийомів наукового узагальнен­ня і обробки даних статистичного спостереження з метою отримання ста­тистичних показників і подальшого їх аналізу. На основі цих показників має бути дана характеристика чисельності сукупності, розміру притаман­них їй ознак, структури сукупності та її якісний склад, встановлені специ­фічні особливості і закономірності досліджуваного явища, взаємозв'язку між ознаками та ін.

У результаті зведення здійснюється перехід від даних, які зібрані по кожній окремій одиниці об'єкта спостереження, до підсумкових даних по сукупності в цілому або групах, що виділені в її межах. Цими даними заповнюються складені макети таблиць або бланки статистичних фор­мулярів.

Розрізняють зведення у вузькому і широкому розумінні слова.

Під статистичним зведенням у вузькому розумінні словарозуміють підрахунок підсумків у групах і підгрупах і оформлення одержаного мате­ріалу в таблицях.

Статистичне зведення в широкому розумінні словавключає такий комплекс операцій: 1) групування даних статистичного спостереження, яке включає відбір групувальних ознак, визначення числа груп і величини інтервалу, формування груп і підгруп; 2) підсумовування (зведення у вузь­кому розумінні слова) показників по окремих групах і по всій сукупності, тобто одержання абсолютних статистичних показників; 3) розрахунок на основі абсолютних показників середніх і відносних величин; 4) табличне і графічне оформлення результатів зведення та їх аналіз.

Статистичне зведення - відповідальний етап статистичного досліджен­ня. Від якості зведення залежить і зміст отриманих на його основі висновків. Як і будь-яка велика робота, статистичне зведення має здійснюватись за заздалегідь розробленим планом. У план зведення включаються питання, пов'язані з послідовним здійсненням його окремих етапів, з черговістю обробки матеріалів спостереження. При складанні плану зведення розроб­ляються макети зведених статистичних таблиць, на основі яких дається всебічна характеристика досліджуваних явищ і процесів. У плані зведення вказується також, хто і в які строки здійснює зведення, яким способом, куди надходять зведені дані, хто проводить їх подальшу обробку, аналіз та оформлення його результатів у таблицях, публікаціях, статистичних збір­никах та ін.

Статистичні зведення відрізняються рядом ознак: за складністю побу­дови, способом розробки матеріалів статистичного спостереження і місцем проведення.

За складністю побудовизведення можуть бути простими і груповими. Просте зведенняполягає в одержанні зведеного підсумку по всьому маси­ву вихідної інформації. При цьому будь-яке попереднє групування і систе­матизація вихідної інформації не виконуються. Тому просте зведення має в основному допоміжні цілі. Групове зведенняна відміну від простого роз­робляється на основі вихідної інформації, яка попередньо піддається систе­матизації і групуванню. Отже, групове зведення відрізняється від простого своєю інформативністю, вмістом більшого числа групових підсумків.

За способом розробки матеріалів статистичного спостереженнязве­дення підрозділяють на ручні і машинні. При ручному зведеннівсі основні операції (шифровка, сортування, підрахунок підсумків і т.д.) виконуються вручну за допомогою карток або списків. Нині розробка статистичних матеріалів вручну застосовується дуже рідко, як виключення. В основному здійснюється машинне зведенняданих за допомогою електронно-обчис­лювальних машин. При машинному зведенні первинні дані переносять зі статистичних формулярів на технічні носії інформації (магнітні диски, магнітні стрічки, перфострічки і т.д.), які потім вводять у машину разом з програмою обробки інформації.

За місцем проведеннязведення може бути централізованим і децент­ралізованим. Централізованимназивається зведення, при якому всі пер­винні статистичні матеріали зосереджуються в одному місці (наприклад, у Державному комітеті статистики України), де вони розробляються за єди­ною програмою в потрібних розрізах і групах. Децентралізованим нази­вається таке зведення, при якому підсумкові дані одержують на основі їх обробки послідовними етапами. Наприклад, спочатку виконується зведення даних по району, потім порайонні дані об'єднуються в областях, потім обласні зведення об'єднуються у Державному комітеті статистики України. Цим способом розробляються дані державної статистичної звітності.

Кожний вид зведення має свої переваги і недоліки.

При централізованому зведенні головною перевагою є наявність біль­шої можливості проведення його за єдиною методологією розробки даних з включенням додаткових групувань і розрахунків похідних показників, а також можливості використання найбільш ефективних технічних засобів обробки даних. Цей вид зведення відрізняється відносно невеликими затра­тами праці і високою точністю розрахунків. Однак при централізованому зведенні трудніше проконтролювати вірогідність первинних даних, має місце суттєвий розрив у часі між збиранням даних і результатом їх обробки, що знижує їх оперативну значущість.

При децентралізованому зведеннімісцеві органи бистріше отримують потрібні матеріали для оперативного управління і прийняття рішень, а та­кож бистріше здійснюється виправлення виявлених помилок у первинних документах. Однак при цьому матеріал розпиляється, не створюється до­статньо великого масиву документів для впровадження більш ефективних засобів для обробки статистичної інформації.

У статистичній практиці частіше застосовують децентралізоване зве­дення, бо його результати можна бистріше використовувати на місцях. Ін­коли централізоване і децентралізоване зведення поєднують. Так, при роз­робці матеріалів перепису населення короткі попередні підсумки щодо загальної чисельності і складу населення в окремих населених пунктах і областях отримують за допомогою децентралізованого зведення, а кінцеві детальні підсумки перепису - в результаті централізованого зведення.

2. Статистичні групування, їх зміст, завдання і види

Зведення статистичних даних, як правило, не обмежується простим під­рахунком загальних підсумків по досліджуваній сукупності. Найчастіше ви­хідна інформація на цій стадії статистичного дослідження впорядковується, систематизується, ділиться на групи за суттєвими ознаками. Це досягається за допомогою статистичних групувань - основного і вирішального моменту зведення.

Статистичне групуванняявляє собою розчленування сукупності ма­сових суспільних явищ на однорідні типові групи за суттєвими для них ознаками з метою всебічної характеристики їх стану, розвитку і взаємо­зв'язків.

Значення і необхідність групувань випливають з самого предмету ста­тистики. В кожному складному масовому суспільному явищі є якісно від­мінні групи, є старе, що відмирає, і народжуване нове, яке треба виділити і вивчити. Наприклад, у сільському господарстві сформувались різні соціаль­ні типи господарств: приватні і державні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, підсобні господарства підприємств і населення та ін. Кож­ному з цих типів притаманні характерні риси і закономірності. Тому при групуванні не можна змішувати різні типи господарств, потрібно виділяти їх якісно однорідні групи. Чим досконаліше статистика виділить такі групи, тим повніше вона їх охарактеризує, тим глибше розкриє суть процесів, що відбуваються, направлення і темпи їх розвитку і т.д.

Найбільш відповідальним моментом групування є відбір ознак, які дозволять відокремити один від одного дійсно суттєво відмінні групи оди­ниць. Кожна одиниця спостереження володіє багатьма ознаками. Одні з цих ознак виражають суть, найбільш характерне у даному явищі, інші - друго­рядне, поверхневе, нетипове.

Якщо в основу групувань покладені найбільш суттєві ознаки, то будуть виділені дійсно типові для даного явища групи. Якщо за основу групування узяти малозначущі ознаки, то ми отримаємо вкрай поверхневе або взагалі перекручене уявлення про явище.

Метод статистичних групувань, який є одним з найбільш ефективних методів обробки масових даних, відкриває широкі можливості для вивчен­ня взаємозв'язків між явищами, виявлення об'єктивних закономірностей досліджуваних явищ і процесів, встановлення на певному етапі переходу кількісних змін у якісні. Побудувавши групування досліджуваних об'єктів за будь-якою суттєвою ознакою і охарактеризувавши виділені групи різними показниками, можна прослідкувати залежність між ознаками, що покла­дені в основу групування, і вибраними показниками.

Метод статистичних групувань дає змогу так розробити первинний статистичний матеріал, щоб всі суттєві риси і особливості досліджуваних суспільних явищ отримали чітке вираження. Цим визначається роль групувань як наукової основи зведення.

У сільському господарстві важлива роль належить групуванням сільськогосподарських підприємств за виходом валової продукції на одиницю ресурсів сільськогосподарського виробництва, продуктивністю праці, со­бівартістю продукції, рентабельністю, урожайністю, продуктивністю тва­рин та ін.

Використання методу групувань створює умови для застосування бага­тьох інших статистичних методів наукового пізнання, передусім відносних і середніх величин, індексного, кореляційного, дисперсійного методу та ін. Перераховані методи ефективні тільки на основі групувань і в поєднанні з ними.

За допомогою групувань вирішують різні завдання. Найважливішими з них є: 1) виділення і всебічна характеристика різних соціально-економіч­них явищ; 2) характеристика структури досліджуваних явищ; 3) вивчення взаємозв'язків між окремими ознаками сукупності. Відповідно до цього розрізняють три види групувань: типологічні, структурні і аналітичні.

Групування, що приводять до виділення соціально-економічних типів, класів, одноякісних груп або сукупностей, називають типологічними.До них відносяться групування підприємств за формами власності, виробни­чим напрямком (зернові, молочні, иідгодівельні та ін.); населення - за кла­совою належністю або соціальними групами; робітників - на зайнятих пе­реважно фізичною і переважно розумовою працею.

Типологічні групування широко застосовуються в економічних, соціологічних і демографічних дослідженнях. Вони не тільки служать меті виділення типів явищ, але й забезпечують можливість аналізу специфіки і особливостей розвитку окремих типів, зміни їх співвідношень в рамках за­гального економічного процесу.

Структурні групуванняхарактеризують розподіл одиниць досліджува­ної сукупності за будь-якою ознакою. За їх допомогою проводиться аналіз структури сукупності і структурних зрушень в розвитку соціально-еконо­мічних явищ і процесів. Порівняння структурних групувань у часі дає уяв­лення про структурні зрушення. До них відносяться групування населення за статтю, віком, сільськогосподарських підприємств за площею сільсько­господарських угідь, поголів'ям худоби та ін.

Відомо, що явища суспільного життя знаходяться в певному взаємо­зв'язку і взаємозалежності. Тому важливим завданням статистичних групу­вань є вивчення взаємозв'язків і взаємозалежностей між ознаками. Таке завдання вирішується за допомогою аналітичних групувань.

Аналітичниминазивають групування, за допомогою яких вивчаються взаємозв'язки між окремими ознаками статистичної сукупності. Прикладом таких групувань можуть бути групування, в яких вивчається взаємозв'язок між собівартістю та її факторами, продуктивністю тварин та її факторами тощо. Аналітичні групування можуть бути побудовані за результативною(урожайністю, собівартістю, виходом продукції з одиниці земельної площі та ін.) і факторною(якість ґрунту, кількість добрив, опадів та ін.) ознакою. Відповідно одержимо результативні і факторні групування.

За кількістю ознак, покладених в основу групування, розрізняють прос­ті і комбінаційні групування. Групування, проведені за однією ознакою, називають простимиабо одновимірними, а за двома і більшим числом ознак - комбінаційними,або багатовимірними.

При побудові комбінаційного групування сукупність спочатку підроз­діляється на групи за однією ознакою, а потім отримані групи поділяються в свою чергу на підгрупи за другою, третьою і т.д. ознаками. В цьому випадку можна прослідкувати вплив на результат сукупності факторів, покладених в основу групування, і оцінити вплив кожного окремо узятого фактора при вирівняних значеннях інших факторів.

Комбінаційне групування дає змогу також оцінити спільний вплив на результат групувальних ознак.

Порядок побудови комбінаційного групування той самий, що і про­стого, за однією ознакою. Спочатку вирішується питання, про першу гру­пувальну ознаку, потім про другу і т.д.

При комбінаційному групуванні важливо забезпечити достатнє число одиниць в кожній групі і підгрупі. При комбінації ознак число підгруп швидко зростає зі збільшенням числа групувальних ознак: воно дорівнює добутку кількості груп, утворених за кожною ознакою із ознак окремо. На­приклад, якщо за першою ознакою виділити три групи, за другою - три і за третьою - дві, то в підметі таблиці одержимо 18 рядків (ЗЧЗЧ2), не рахуючи підсумкових рядків по групах і загального підсумку. Звідси зрозуміло, що комбінаційне групування при невеликій чисельності доцільно будувати за 2-3 ознаками. При виділенні більшого числа групувальних ознак підгрупи можуть виявитися нечисленними, що утруднить виявлення існуючої між ознаками залежності.

Результативне групування дає змогу вивчити спільний вплив на ре­зультат комплексу найбільш суттєвих факторів, ступінь відмінностей груп за окремими факторами, відібрати головні з них, визначити напрямок і оцінити силу їх дії. Такі фактори відбирають на основі теоретичного аналізу досліджуваного явища, причому це можуть бути найістотніші, такі, що формують даний результат.

При побудові аналітичного групування для характеристики взаємо­зв'язків і подальшого аналізу між ознаками по групах можна обмежитися відбором 2-3 найважливіших факторів.

Результативні групування, що відіграють значну роль у виділенні соціально-економічних типів і основних факторів виробництва, водночас мають істотний недолік: в групах з різними результатами за ними можна визначити лише рівнодійну всіх факторів, отже в одній групі об'єднуються одиниці з однаковим результатом, незалежно від того, за рахунок яких фак­торів цей результат досягнуто. Наприклад, високої врожайності в одному випадку досягають за рахунок високого рівня інтенсивності виробництва при низькій якості ґрунту, а в іншому - на ґрунтах високої якості при низькому рівні інтенсивності виробництва. У групі ж у цілому ці фактори можуть вирівнюватись і на перше місце виходять інші фактори. Тому, щоб точніше оцінити вплив комплексу та окремих факторів на результат, ре­зультативні групування треба застосовувати в комплексі з факторними, які дають змогу в узагальненому вигляді розкрити ступінь впливу на результат окремих факторів, що діють у різноманітних умовах.

При групуванні за факторною ознакою групи характеризують ком­плексом найважливіших результативних показників, а також важливими факторами. Це дає змогу обґрунтовано віднести відмінності в результатах за рахунок факторної ознаки, покладеної в основу групування. Факторні групування значною мірою дають змогу усереднити вплив інших факторів на результат і вивчити середню зміну результативної ознаки під впливом ознаки, покладеної в основу групування. Проте відмінності в результатах можна віднести за рахунок досліджуваного фактора в тому випадку, якщо інші умови (фактори) у групах у середньому буде вирівняно. На практиці при вивченні економічних явищ внаслідок тісного взаємозв'язку факторів такого вирівнювання немає і досягти цього дуже важко.

Оскільки вплив сукупних умов (факторів) у більшості випадків не роз­глядають, то висновки про дію факторів (у разі групування за однією озна­кою) будуть неточними, а відмінності в результатах цілком відносять за рахунок досліджуваного фактора. Ця особливість і зумовлює основний недолік факторних групувань, застосованих на практиці.

Точно і обґрунтовано можна визначити вплив факторів на результат на основі комбінаційного групування, здійснивши спеціальне статистичне ви­рівнювання інших умов.

3. Методологія статистичних групувань. Вторинне групування

Статистичні групування здійснюють у кілька послідовних етапів: 1) тео­ретичний аналіз досліджуваного явища або процесу; 2) вибір групувальної ознаки (ознак); 3) визначення кількості груп і величини інтервалу; побудо­ва інтервального ряду розподілу одиниць сукупності за досліджуваною групувальною ознакою (ознаками); 4) визначення та обґрунтування систе­ми статистичних показників для виділення і характеристики типових груп; складання макетів таблиць; 5) обчислення абсолютних, відносних і середніх показників; 6) табличне і графічне оформлення результатів групування; 7) аналіз одержаних результатів; формулювання висновків та пропозицій.

Безпосередній побудові групування має передувати глибокий теоретич­ний аналіз досліджуваного явища або процесу, в якому провідна роль нале­жить з'ясуванню тенденцій і закономірностей розвитку явища, характеру його рушійних сил, специфіці виникнення в ході цього розвитку нових типів та форм явищ. Важлива роль в теоретичному аналізі відводиться та­кож вивченню взаємозв'язку досліджуваного явища з іншими явищами, встановленню впливу окремих факторів на результативні показники.

Принципове значення при побудові групувань має вибір групувальної ознаки, визначення кількості груп і величини інтервалу. Вибір групувальної ознаки, тобто ознаки, на основі якої виділяють різні типи, групи, підгрупи, є одним з найважливіших моментів побудови групувань.

Вибір групувальної ознаки має бути оснований на аналізі якісної при­роди досліджуваного явища. Всебічний теоретично-економічний аналіз суті явища має бути спрямований на те, щоб у відповідності з метою і завдан­нями дослідження покласти в основу групування суттєві ознаки.

Групувальними ознаками можуть бути кількісні, атрибутивні (якісні), результативні та факторні ознаки.

Відібравши групувальну ознаку (ознаки) і побудувавши ранжирова­ний ряд за цією ознакою, встановлюють кількість груп, на які буде поділено сукупність, що вивчається, і величину інтервалу.

Кількість груп залежить від загальної чисельності одиниць сукупності, характеру групувальної ознаки і виду групувань. Разом з тим при вирішенні цього питання слід дотримуватися двох важливих умов побудови групу­вань: 1) виділені групи мають відрізнятися якісною однорідністю; 2) кіль­кість одиниць у кожній групі має бути досить великою. Ця вимога випливає із закону великих чисел.

Визначення числа груп і інтервалів у групуванні передусім залежить від того, якою є групувальна ознака - атрибутивною чи кількісною. Якщо групування здійснюють за атрибутивною (якісною) ознакою (стать, сорт, порода, професія тощо), то виділяють стільки груп, скільки є градацій оз­наки. Аналогічно виділяють групи і при групуванні за дискретною кількіс­ною ознакою, яка змінюється в невеликих межах (кількість членів родини, оцінки студентів, кількість приплоду від однієї матки, кількість бригад у ТОВ тощо).

Якщо ж групують за кількісною ознакою (урожайність, собівартість тощо), що змінюється безперервно і набуває в певних межах будь-яких дрібних значень, то групи виділяють шляхом встановлення для кожної з них інтервалів, зазначених верхньою і нижньою межами величини ознаки для даної групи.

При встановленні числа груп і меж інтервалів важливо встановити за кількісними змінами якісні переходи, щоб виділити типи, не змішати сут­тєво відмінні одиниці спостереження в одній групі. Це завдання вирі­шується на основі теоретичного аналізу досліджуваного явища (процесу), порівняння групувальної ознаки з раніше оціненими величинами, для яких якісні переходи відомі.

Якщо ж заздалегідь характер зміни кількісної ознаки і якісні переходи в ньому оцінити важко, то групування доцільно проводити в такій послідов­ності.

1.Побудувати ранжирований ряд розподілу за обґрунтовано виділеною
ознакою, в якому всі одиниці спостереження розташовуються у порядку
зростання або зменшення групувальної ознаки. Ранжирований ряд показує
інтенсивність зміни величини групувальної ознаки. Різка зміна його вели­
чини при переході від однієї одиниці спостереження до другої є свідоцтвом
якісних відмін між ними. Аналізуючи ранжирований ряд, особливо його
графічне зображення, можна виділити якісно відмінні групи.

2.Побудувати інтервальний варіаційний ряд розподілу з виділенням
достатньо великого числа груп, який дасть змогу одержати уявлення про
склад досліджуваної сукупності і характер розподілу. При встановлені чис­ла груп і величини інтервалу слід уникати як надмірного подрібнювання
сукупності на групи (не виявиться властива масовим даним закономірність
в розподілі), так і занадто малого числа груп (об'єднуються в групу якісно
відмінні одиниці). Інтервальний ряд при поступовій (плавній) зміні ознаки
будується звичайно з рівними інтервалами. Якщо групувальна ознака змі­нюється нерівномірно, то інтервали можуть бути нерівними.

3. Побудувати проміжне аналітичне групування і шляхом об'єднання
дрібних однорідних груп перейти до типологічного групування. Аналітич­не групування дає змогу на основі аналізу його показників дати якісну
оцінку виділеним в інтервальному ряду групам. Якщо цей аналіз показує
однорідність кількох (двох, трьох і т.д.) послідовно розташованих в інтер­вальному ряду груп, то є підстави для їх об'єднання в одну типову групу.

Для побудови інтервального варіаційного ряду необхідно встановити число груп і величину інтервалу.

Питання щодо числа груп і величини інтервалу слід вирішувати з ура­хуванням множини обставин, передусім виходячи з цілей дослідження, особливостей досліджуваного явища та ін. При цьому число груп і величи­ну інтервалу слід встановити такими, які б дозволили більш рівномірно розподілити одиниці сукупності по групах і досягти при цьому їх представ­ництва, якісної однорідності.

При визначенні числа груп потрібно брати до уваги розмах варіації ознаки, тобто різницю між його максимальним і мінімальним значенням. Чим більший цей розмах, тим, як правило, більше утворюється груп. Необ­хідно також враховувати чисельність досліджуваної сукупності. Доцільно, щоб число груп не було занадто великим чи малим і щоб в кожну групу попало достатньо велике число одиниць спостереження.

Число груп наближено можна визначити за формулою Стерджесса

n = 1 + 3,322 lgN,

де N - чисельність сукупності.

На основі цієї формули можна встановити число груп для сукупнос­тей, що мають різну чисельність:

- чисельність сукупності (N) 25-40; 40-60; 60-100; 100-200; 200-500 понад 500;

- число рекомендованих груп (n) 5-6; 6-7; 7-8; 8-9; 9-10; 10-15.

Виведена на основі теоретичних доведень формула Стерджесса не врахо­вує особливостей і характеру варіації і розподілу досліджуваної ознаки. То­му механічне її застосування може призвести до неправильних висновків.

Визначення числа груп за формулою Стерджесса обґрунтоване в тих випадках, коли розподіл одиниць сукупності за даною ознакою наближаєть­ся до нормального, застосовуються рівні інтервали в групах і при незначній варіації ознаки. В решті випадків кількість груп має бути визначено у вище-викладеній послідовності (побудова ранжированого ряду, інтервального ряду, проміжного аналітичного групування).

Після встановлення числа груп визначають величину інтервалу. Інтер­валом групуванняназивають різницю між максимальним і мінімальним значенням ознаки в кожній групі. Однак цю величину можна визначити як різницю між верхніми і нижніми межами значень ознаки в суміжних гру­пах. У практиці статистичних групувань правильне встановлення величини інтервалу має першорядне значення для утворення якісно однорідних груп. Коли значення групувальної ознаки в ранжированому ряду має плав­ний наростаючий характер, величина інтервалу визначається за формулою:

,

де x_max та _xmin - максимальне і мінімальне значення ознаки; п - число груп.

З формули видно, що величина інтервалу знаходиться у прямій залеж­ності від розмаху варіації і в оберненій від числа груп: чим більше розмах варіації, тим більше величина інтервалу, чим більше число груп, тим менше величина інтервалу.

Застосування цієї формули правомірно для випадків, коли всі значен­ня ознаки мають плавний, поступовий характер наростання, а чисельність сукупності достатньо велика. Якщо ж невелика частина сукупності значно віддалена за розміром групувальної ознаки від сукупності основного маси­ву, то замість х_тах всієї сукупності необхідно взяти х_тіп основного масиву сукупності, а різко відмінні одиниці виділити в особливу групу. Невиконан­ня цієї вимоги може призвести до того, що переважна частина одиниць су­купності сконцентрується в одній-двох групах, в той час, як в решту груп увійде дуже невелике число одиниць або взагалі не увійде жодної одиниці.

За способом побудови інтервали можуть бути рівними і нерівними, відкритими і закритими, спеціалізованими. Вибір того або іншого виду інтервалу залежить від характеру розподілу одиниць досліджуваної сукуп­ності.

Рівниминазивають інтервали, у яких різниці між верхньою і ниж­ньою межами однакові. Групування з рівними інтервалами застосовуються тоді, коли варіація ознаки проявляється у порівняно вузьких межах і роз­поділ носить більш або менш рівномірний характер. Визначення величини інтервалу у випадку групування із застосуванням рівних інтервалів здійснюється за вищенаведеною формулою.

Нерівниминазивають інтервали, у яких різниця між верхньою і ниж­ньою межами неоднакові. Нерівні інтервали обчислюються в тих випадках, коли досліджувана ознака змінюється в широких межах. Прикладом нерівних інтервалів може бути групування господарств за чисельністю великої рога­тої худоби (голів): 1-99; 100-299; 300-599; 600-999; 1000-3000; понад 3000.

Відкритими називають інтервали, у яких наперед невідомі максималь­не і мінімальне значення. Тому при групуванні перший і останній інтервал залишаються відкритими. Наприклад, групування господарств за урожай­ністю вівса (ц/га): до 15; 15-20; 20-25; 25-30; понад 30.

Закритиминазивають інтервали, у яких максимальне і мінімальне значення відомі. Наприклад, групування працівників за стажем роботи (років): 0-5; 5-10; 10-15; 15-20; 20-25; 25-30; 30-35; 35-40.

У групуваннях, що мають за мету відобразити якісну своєрідність груп, застосовуються спеціалізованіінтервали. В цьому випадку в кожній групі є свій особливий зміст і межа інтервалу встановлюється там, де відбу­вається перехід від однієї якості до другої. Кількість груп встановлюється відповідно до теорії питання. Наприклад, при характеристиці відгодівельних господарств за чисельністю поголів'я виділяють мілкі, середні і крупні господарства; за рівнем рентабельності - збиткові, низькорентабельні, середньорентабельні, високорентабельні.

При групуванні даних за кількісною ознакою важливе значення має правильне позначення нижньої і верхньої меж кожної групи. Це пов'язано з наступним віднесенням окремих одиниць спостереження до відповідної групи. Часто для надання групуванням більшої визначеності верхню межу попередньої і нижню межу наступної групи позначають по-різному. Якщо групувальна ознака може приймати тільки цілі значення, то нижня межа наступної групи відрізняється від верхньої межі попередньої групи на одну цілу одиницю.

Поряд з первинним групуванням у статистиці знаходить широке за­стосування вторинне групування. Вторинним групуваннямназивають утворення нових груп на основі раніше проведеного групування.

Вторинне групування використовують для вирішення різних завдань, найважливішими з яких є: 1) утворення на основі групувань за кількісними ознаками якісно однорідних груп (типів); 2) приведення двох (або більше) групувань з різними інтервалами до єдиного виду з метою порівнянності та аналізу; 3) утворення більш укрупнених груп, в яких ясніше проявля­ється характер розподілу.

Суть цього прийому полягає в одержанні порівнянних даних по різних групуваннях, для чого: чисельний склад групи (за %) фіксується на одному рівні у всіх групуваннях; по всіх групуваннях встановлюється також рівне число груп і однаковий зміст групових таблиць. Порівнянню і зіставленню підлягають не абсолютні показники по групах, а відносні величини, про­центні відношення.

Розрізняють два способи вторинного групування: 1) шляхом перетво­рення інтервалів первинного групування (частіше простим укрупненням інтервалів) і 2) шляхом закріплення за кожною групою певної частини оди­ниць сукупності (часткове перегрупування). При використанні цих способів вторинного групування звичайно припускають, що розподіл ознаки всере­дині інтервалів буде рівномірним.

4. Статистичні таблиці

Результати статистичного зведення і групування, як правило, оформ­ляються у вигляді статистичних таблиць.

Статистичні таблиці- це форма систематизованого, раціонального і наочного викладення статистичних даних про явища і процеси суспільного життя.

Значення статистичних таблиць полягає в тому, що вони дають змогу охопити матеріали статистичного зведення в цілому. Статистична таблиця по суті є системою думок про досліджуваний об'єкт, що викладається за допомогою цифр - об'єктивних статистичних показників.

Достоїнством статистичних таблиць є виразність, наочність і компакт­ність. Змістом статистичної таблиці є та сукупність відомостей, яка викладена в системі показників. Являючись підсумком статистичного спостереження, зведення і групування і частково аналізу, таблиці мають велике пізнавальне, наукове і практичне значення.

За зовнішнім виглядом статистична таблиця являє собою ряд горизон­тальних і вертикальних ліній, які, перетинаючись по горизонталі, утворю­ють рядки, а по вертикалі - графи (стовпчики, колонки), які в сукупності утворюють мовби макет таблиці.

В утворені всередині таблиці графо-клітини записується відповідна інформація. Кожна клітина має свій певний якісний зміст і кількісну міру, властиву статистичному показнику. Складену таблицю, але не заповнену цифрами, прийнято називати макетом таблиці.

Макет таблиці містить загальний заголовок, який коротко і точно ха­рактеризує зміст таблиці, боковий і верхній заголовки як сукупність рядків і граф. В цих найменуваннях виражається зміст і форма статистичних показників. Розробка макета статистичної таблиці є найважливішим етапом побудови статистичної таблиці, що багато в чому визначає її якість.

По суті статистична таблиця являє собою статистичне речення, яке має підмет і присудок. Підметом таблиціє одиниці статистичної сукупності або їх групи, які підлягають характеристиці і вивченню. Присудком таблиці- цифрові дані, що характеризують підмет.

Звичайно складові частини досліджуваного об'єкта, що утворюють підмет, розташовують в лівій частині таблиці, а показники, що складають присудок, розміщують справа. Але буває і обернене розташування підме­та і присудка таблиці, що зумовлюється метою дослідження, характером вихідної інформації.

В процесі економічних досліджень застосовуються різні види статис­тичних таблиць. Вони відрізняються числом одиниць і об'єктів, що харак­теризуються в них, формою підмета і присудка і т.д.

Залежно від побудови (розробки) підмета розрізняють три види ста­тистичних таблиць: прості, групові та комбінаційні.

Простиминазивають такі статистичні таблиці, в підметі яких міститься простий перелік будь-яких об'єктів, територіальних підрозділів або хроно­логічних дат. Відповідно таблиці можуть бути названі простими переліко­вуваними, територіальними або хронологічними.

Груповиминазивають статистичні таблиці, в яких статистичний підмет складається з груп, виділених за будь-якою однією суттєвою озна­кою, а присудок містить ряд ознак, які характеризують зазначені групи.

Комбінаційниминазивають статистичні таблиці, в яких підмет являє собою комбінацію, сполучення двох або кількох ознак, а в присудку наво­дяться ознаки, що характеризують виділені групи і підгрупи. Комбінаційні таблиці отримують внаслідок комбінаційних групувань. Комбінаційні таблиці мають дуже велике аналітичне значення. Вони дають змогу за допомогою комбінування різних групувальних ознак найбільш правильно охарактеризувати вплив окремих факторів на результативні по­казники. Вирівнюючи сукупність в певних межах за однією ознакою і дифе­ренціюючи за другою і т. д., комбінаційні таблиці дають змогу не тільки встановити наявність зв'язку, але й виміряти ступінь цього зв'язку.

Залежно від завдання дослідження і характеру інформації присудок статистичних таблиць буває простим і складним. Показники присудка при простій розробці застосовуються послідовно один за другим. Розподіляючи показники на групи за однією або кількома ознаками в певному сполученні, одержують складний присудок.

При розробці і заповненні макетів таблиць необхідно строго дотриму­ватися правил їх побудови.

1.Статистичні таблиці не повинні бути надмірно громіздкими і усклад­неними, вони повинні полегшувати, а не утруднювати їх аналіз. У зв'язку з
цим по можливості таблицю слід складати невеликою за розміром, легкодо­ступною для огляду. Інколи доцільно замість однієї великої таблиці побуду­
вати декілька зв'язаних між собою, послідовно розташованих таблиць.

2.Всі таблиці можуть бути пронумеровані арабськими цифрами. Но­мер таблиці вказують перед її заголовком. При цьому знак «№» не пишуть.

Кожна таблиця повинна мати загальний заголовок, в якому коротко
і ясно відображається основний зміст таблиці, вказано до якої території і до
якого періоду або моменту часу відносяться дані, що наведені в ній. Вимога
точності, чіткості та ясності відноситься і до заголовків рядків і граф.

4. Показники таблиці обов'язково повинні супроводжуватись одиниця­
ми вимірювання. Якщо для всіх показників використовується одна одини­ця вимірювання, то її пишуть в кінці заголовка таблиці, а якщо їх кілька -
в кінці рядків або граф. Одиниця вимірювання відокремлюється від назви
показника комою.

5.Слова в таблиці пишуться повністю. Можна використовувати тільки
загальноприйняті скорочення.

6.Таблиці, як правило, мають бути замкненими, тобто мати підсумкові
результати (в цілому, по групах і підгрупах).

7.При заповненні таблиць потрібно використовувати такі умовні
позначення: при відсутності явища пишеться прочерк (-), якщо ж немає
інформації про явище, ставиться три крапки (...) або пишеться «немає ві­домостей», в тих випадках, коли клітинка не підлягає заповненню в зв'язку
з відсутністю осмисленого змісту - ставиться знак множення (Ч). При
наявності інформації по досліджуваному явищу, числові значення якого
складають величину менше критичної в таблиці точності, прийнято запи­
сувати 0,0.

8.Однаковий ступінь точності, обов'язковий для всіх чисел, забезпе­
чується дотриманням правил їх заокруглення. Всі значення однойменних
показників мають бути записані з однаковим ступенем точності (до цілих;
до 0,1; до 0,01 іт.д.).

9.Коли одна величина перевищує другу багатократно, то отримані по­казники динаміки краще виражати не в процентах, а в разах (коефіцієнтах).
Наприклад, замість 288% слід написати «в 2,9 рази більше». В аналітичних
таблицях значність абсолютних цифр має бути найменшою. Тому великі
числа необхідно заокруглювати до тисяч, мільйонів і т.д. Наприклад, замість
числа 1 200 000 грн. краще написати 1,2 млн грн.

10.Якщо в таблиці поряд із звітними даними наводяться відомості
розрахункового порядку, то про це слід зробити відповідне застереження.
По можливості ці пояснення краще зробити в самій таблиці або в заголов­ку до неї.

11.Якщо є потреба, до таблиці можуть бути застосовані і виноски.
Примітки даються у вигляді необхідності додаткових пояснень змісту окре­мих показників таблиці. У виносках звичайно вказують джерела одержаних
у таблиці відомостей.

Аналіз і читання даних статистичних таблиць має велике пізнавальне і практичне значення. Перед тим як приступити до аналізу даних таблиць, слід ознайомитися з її назвою, заголовками граф і рядків і з'ясувати їх суть; цифрові дані необхідно починати читати з підсумків і тільки після цього переходити до аналізу даних окремих рядків і граф, тобто до оцінки частин досліджуваного об'єкта, вивчаючи при цьому спочатку важливі, а потім вже і решту елементів таблиці. Аналіз таблиць полягає в аналітичному осмисленні і тлумаченні табличних даних і спрямований на виявлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між ознаками.

Завдання для контролю знань до лекції 3

1. Що таке другий етап статистичного досліджен­ня, які його значення?

2. Які види зведення Ви знаєте? Коротко їх охарактеризуйте.

3. Що саме називають статистичним групуванням і групувальними ознаками?

4. Які завдання вирішує статистика за допомогою методу групування?

5. Назвіть основні види статистичних групувань.

6. У чому полягають принципи вибору групу­вальної ознаки та утворення груп?

7. Які групування називають типологічними, структурними, аналітичними?

8. У чому полягає взаємозв'язок усіх зазначених видів групувань?

9. Як визначають кількість груп і межі інтервалів між ними?

10. Що називають вторинним групуванням? Ц. В яких випадках застосовують вторинне гру­пування?

12. У чому полягає суть перегрупування даних за допомогою збільшення інтервалів?

13. Щ° таке ряди розподілу і за якими ознаками вони можуть утворюватись?

14. Як поділяються варіаційні ряди розподілу і за якими принципами?

15. Що таке полігон і гістограма, як їх будують і для чого застосовують?

16. Від чого залежить форма полігона і гістограми? Які форми розподілу найчастіше трапляються в статистиці?

17. Що таке статистична таблиця?

18. Хто і коли вперше застосував в економіко-статистичному дослідженні табличний метод?

19. У чому полягає суть статистичної таблиці, з яких елементів складається таблиця?

20. Які види таблиць за характером підмета Ви знаєте?

21. У чому перевага групових і комбінаційних таб­лиць порівняно з простими?