Рис» 6.6. Графік взаємозв'язку коефіцієнта дисконтування та ризика

Побудований графік функції відбиває залежність між очікуваною доходністю фінансових активів та рівнем притаманного їх ризику (k = f(P)). Таким чином, графік показує прямо пропорційну залежність - чим вище ризик, тим вище очікувана (бажана) доходність.

З викладеного випливає, що при врахуванні ризику при оцінці інвестиційних проектів - до безризикового коефіцієнту дисконтування або деякого його базового значення слід додати поправку на ризик і, таким чином, при розрахунку критеріїв оцінки проекту слід використовувати ві'Скоректоване значення дисконтної ставки (Risk-Ajusted Discount Rate, RADR)

Враховуючи це, методика буде мати такий вигляд:

• встановлюється вихідна ціна капіталу, СС, призначеного для інвестування;

• визначається, наприклад експертним шляхом, премія за ризик, яка асоціюється з даним проектом: для проекту А - г_а, Б - г_ь;

• визначається NPV з коефіцієнтом дисконтування г для проекту А. г = СС + г_а; для проекту Б г = СС + г_ь;

• проект з більшим NPV вважається переважним.

В теоретичному плані викладений метод більш виправданий, оскільки введення поправки на ризик автоматично приводить до прийняття безумовно обґрунтованої передумови про зростання ризику на протязі часу Крім тою, дослідження показують, що цей метод RADR користується у спеціалістів більшою популярністю, і на це є дві причини: а)менеджери та аналітики дають перевагу роботі з відносними показниками, зокрема з показниками доходності; б) ввести поправку до коефіцієнту дисконтування легше, ніж вирахувати безризикові еквіваленти, тим більше, що в багатьох випадках рішення має суб'єктивний характер. Таким чином, для зручності вводять спеціальну шкалу, в якій вказують значення коефіцієнта дисконтування в залежності від того, який рівень ризику приписаний даному проекту, наприклад: нище середнього, середній, вище середнього, надто високий. Як градацію шкали, так і значення коефіцієнту дисконтування слід періодично переглядати, в залежності від виду інвестицій, сфери вкладання, регіону тощо.

Отже, в реальній ситуації проблема вибору проектів може бути непростою. Не випадково багаточисельні дослідження та узагальнення практики прийняття рішень в області реального інвестування показали, що переважна більшість компаній, по-перше, розраховує декілька критеріїв оцінки впливу ризику на інвестиційний проект, а по-друге, використовує одержані кількісні оцінки не як керівництво до дій, а як інформацію до роздумів.

Тому, методи оцінок не повинні бути самоціллю, рівно як і їх складність не може бути гарантом безумовної правильності рішень, прийнятих з їх допомогою.

Методи оцінки аналізу ризику інвестицій.

До методів аналізу ризиків відносяться загальновідомі методи: аналіз чутливості; метод сценаріїв; імітаційне моделювання, які в сукупності представляють собою комплексний процес аналізу ризиків з інвестиційного проекту.

Враховуючи ці методи, оцінка проекту повинна здійснюватися в такій послідовності:

• Готується модель, здатна прогнозувати майбутню реальність.

• Відбираються ключові змінні ризику.

• Визначаються обмеження значень можливих змінних.

• Імовірнісні ваги розміщуються за граничним значенням.

• Встановлюються відношення кореляційних перемінних.

• Генеруються випадкові сценарії, основані на допущеннях.

• Проводиться статистичний аналіз результатів імітацій.

Загальним правилом в цьому процесі повинно бути те, щослід вибирати проект з таким розподілом імовірнісного доходу, якенайкращим чином відповідає відношенню інвестора до ризику. '

Аналіз сценаріїв розвитку проекту дозволяє оцінити вплив на проект можливої одночасної зміни декількох змінних через вірогідність кожного сценарію. Цей вид аналізу може виконуватися як за допомогою електронних таблиць, так і з застосуванням спеціальних комп'ютерних програм, які дозволяють використовувати методи імітаційного моделювання.

В першому випадку формуються 3-5 сценаріїв розвитку проекту. Кожному сценарію повинні відповідати:

• набір значень початкових змінних;

• розраховані значення результатних показників;

• певна вірогідність настання даного сценарію, яка визначається експертним шляхом.

В результаті розрахунку визначаються середні (з врахуванням вірогідності настання кожного сценарію) значення результатних показників.

В випадку невеликого числа змінних та можливих сценаріїв розвитку проекту для аналізу ризику можна використовувати метод дерева рішень.

Розподіл ризику між учасниками проекту - це такий захист, який дає можливість засновникам проекту переносити частину своїх ризиків на інших учасників проекту (див. рис. 6.7).

Заставні операції та гарантування використовуються у випадку залучення кредитних коштів для фінансування інвестиційного проекту.

Позички під заставу - це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава - це один з найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у володіння кредитора, то тепер вони, як правило, залишаються у використанні позичальника, а кредитору відповідно до контракту переходять права володіння (цессія).

Гарантований кредит видається під письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у випадку відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі ж самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

• обмежена або необмежена, тобто та, що гарантує всю заборгованість або тільки її частку;

• забезпечена або незабезпечена, тобто з заставою або без неї,

• фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними або корпоративними активами.

Рис. 6.7. Розподіл ризиків між учасниками проекту

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію, внаслідок чого мають перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов'язання являє собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта.

Особливу відповідальність несе банк, який виступає в ролі гаранта, оскільки гарантії, які ним видаються, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників.

Найвагомішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування.Інвестиції, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризиків, причому з багатьма невідомими небезпеками, які чекають на інвестора. Саме тому, вкладення капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов'язково страхується та перестраховується.

В Україні згідно з законом «Про страхування» [1] Кабінетом Міністрів розроблено «Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками» [2].

Це Положення регулює порядок здійснення діяльності страховими посередниками (страховими агентами і страховими брокерами). Відповідно до цього Положення страховий посередник (крім громадян, що знаходяться з страхувальником у трудових відносинах) виконує два види підприємницької діяльності - агентську та брокерську.

Агентська страхова діяльність - це діяльність від імені та за дорученням одного або декількох страхувальників (страхових компаній) з рекламування, консультування, пропонування страхових послуг та проведення роботи, пов'язаної з укладанням та виконанням договорів із страховою компанією. Ця діяльність здійснюється на підставі договорів про надання страхових агентських послуг (агентська угода).

Брокерська страхова діяльність - це професійна підприємницька діяльність на користь страхувальника (цедента), метою якої є визначення потреб останнього у страхових послугах та підготовці договорів страхування. Страховий брокер здійснює свою діяльність на підставі договору про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода). Страховий брокер може укладати угоди на користь одного страхувальника в розмірі не більше ніж 35% від загальної суми платежів, за всіма угодами, що він здійснює впродовж року.

В останні роки страхування інвестицій дедалі більше стає не тільки засобом охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, але й засобом захисту від несприятливих змін економічної кон'юнктури. За цих умов інвестор зобов'язаний відволікати частину власних коштів на укладення договорів страхування з самого початку інвестиційного процесу з метою захисту себе у майбутньому від ризику втрати більшої частки коштів або всього внеску.

Розмір страхового відшкодування встановлюється як різниця між страховою сумою та реальними результатами інвестиційної діяльності. Мета страхування полягає у захисті страхувальника (інвестора) від можливих збитків в інвестиційній діяльності або втрат інвестицій, саме тому угода страхування, як правило, укладається на строк, відповідний періоду окупності інвестованого капіталу. Особливості страхування інвестиційних проектів висувають додаткові вимоги при укладанні договорів:

• наявність у страхувальника договору (ліцензії чи патенту) на здійснення певного виду діяльності;

• обов'язковий додаток до заяви інвестора про страхування інформації, яка дозволяє судити про міру ризику інвестування у кожному конкретному випадку (умови інвестиційної діяльності, надійність її суб'єктів, очікувані доходи, видатки та інше).

Інвестор повинен знати, що страхова компанія може самостійно встановлювати та переглядати перелік ризиків, що підлягають страхуванню.

Специфіка страхування інвестицій полягає у тому, що відшкодування завданої шкоди здійснюється переважно по закінченні строку страхування з врахуванням реальних результатів інвестиційної діяльності, тому при визначенні строку дій угоди страхування необхідно враховувати наявний вітчизняний досвід, наукові та практичні рекомендації, важливі дані про окупність витрат за окремим інвестиційним проектом, як вітчизняним, так і зарубіжним [6, с. 264-267].

Вказівка у договорі про строк компенсації збитків при страхуванні інвестиційної діяльності дає можливість накопичувати страхові внески, формувати резерви майбутніх виплат. Страхова компенсація може бути виплачена і до закінчення строку дії договору страхування, якщо внаслідок будь-якої події (наприклад, стихійного лиха) стає наявним неминучий крах інвестиційного проекту.

Розмір страхової суми як верхня межа відповідальності згідно з договором встановлюється на підставі заяви інвестора (страхувальника) при згоді страхової компанії за двома можливими варіантами. Один з варіантів встановлює страхову суму у межах вкладень страхувальника в інвестиційний проект, інший - в страхову суму включає як видатки інвестора, так і очікуваний прибуток. Від методу визначення страхової суми залежить сутність страхування. В першому випадку відшкодуванню підлягають виграти страхувальника, тобто безпосередньо інвестиції. У другому випадку поряд з видатками відшкодовується прибуток, тобто має місце так зване страхування інвестиційного доходу.

При визначенні строку страхового договору страхувальник (інвестор) прагне скоротити термін страхування, оскільки він зацікавлений у прискоренні інвестиційної діяльності. Між тим, скорочення строку дії договору підвищує ризик невиправданих втрат для страхової компанії. Збільшення строку страхового до говору підвищує реальність окупності проекту, знижує ймовірність збитків, що підлягають страховому відшкодуванню (за інших рівних умов).

Сукупність заходів з страхування ризиків, зміни ціни товару, що реалізується, курсів валют та процентів називається хеджуваннямСутність хеджування заключається в регулярному продажу валюти на строк чи обмін процентів за валютами, в яких здійснюються інвестиції; продажі продукції проекту на товарній біржі з майбутньою поставкою за фіксованою ціною. При хеджуванні використовуються загальновідомі фінансові інструменти: опціони, ф'ючерси, валютні та процентні свопи, кепси та колларси. У зв'язку з тим, що в Україні механізмів обігу таких фінансових інструментів майже не існує, то у вітчизняній інвестиційній діяльності вони не використовуються.

Існує ще один засіб зниження ризиків - лімітуванняоб'єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продаж тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування, як правило, здійснюється поступово - траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Банки, в свою чергу, з метою зниження міри ризику лімітують розміри позик, застосовують овердрафт, кредитні лінії, відновлювальні кредити, кредитують клієнтів у режимі «стенд-бай» тощо.

Для отримання додаткової інформації про об'єкт інвестування за кордоном використовують послуги еккаутинговихкомпаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом та формуванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів по бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Звичайно ці відомості надаються у вигляді бізнес-довідок. Великі еккаутингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Еккаутинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження міри інвестиційного ризику.