Оборона взимку

Наявність обширної степової зони, заболоченої лісової місцевості, великої кількості озер, а також гірської місцевості, обмеженої кількості доріг і ускладнень інженерного обладнання опорних пунктів суттєво впливає на організацію оборони і застосування підрозділів.

Крім цього, можлива низька температура, сніговий покрив і підвищена стійкість отруйних речовин, довга ніч негативно впливають на особовий склад.

Місцевість із великою кількістю боліт, озер і річок, висот та інших важкодоступних ділянок, обмежена кількість і поганий стан доріг, сніговий покрив і низькі температури утруднюють дії танків та іншої бойової техніки поза дорогами, що змушує противника наступати уздовж доріг і річок і сприяє створенню оборони на більш широкому фронті та меншими, ніж в звичайних умовах, силами, а також вимагає організації кругової оборони та надійного прикриття флангів і проміжків.

Узимку круті схили берегів річок, яри і байраки, узлісся, що заносяться снігом, стають серйозною перешкодою для танків, інших бойових машин і піхоти. Особливого значення набуває оборона населених пунктів.

Узимку механізоване відділення може обороняти окрему пункт позицію, яка перекриває напрямки, доступні для дій противника.

Під час обладнання фортифікаційних споруд узимку широко застосовуються вибухові речовини. При мерзлому, скальному грунті, на болотистій місцевості фортифікаційні споруди можуть зводитися насипного типу, для цього використовується камінь, дерен, мох, мішки з землею, сніг і лід. При незначній глибині снігу окопи, траншеї та інші споруди відриваються в ґрунті і маскуються снігом. При глибокому сніговому покрові широко застосовується влаштування снігових траншей, ходів сполучення з брустверами із утрамбованого снігу, у тому числі хибних, а також снігових валів. Снігові вали використовуються як протитанкові загородження і як маски для укриття від високоточного озброєння противника. За ними можуть обладнуватися і вогневі позиції кочуючих БМП, танків.

Схили висот, круті береги річок і озер, які повернуті до противника, по можливості покриваються льодом.

Ділянки доріг у дефіле і важкодоступних місцях, на підступах до оборони, укриття перед переднім краєм руйнуються або мінуються. Перед переднім краєм, в глибині опорного пункту і на флангах влаштовуються мінно-вибухові загородження, завали і перешкоди з валунів. Лід на річках, озерах і в затоках на окремих ділянках готується до вибуху.

В умовах бездоріжжя і танення снігу на позиціях, в окопах і укриттях обладнуються водостоки.З метою запобігання розмивів та обвалів стінки окопів, траншей і інших фортифікаційних споруд укріплюються, БМП, БТР встановлюються на лежні.

З метою маскування місця, які потемніли від порохових газів, і сліди гусениць засипаються снігом, особовий склад забезпечується зимовими маскувальними костюмами, опаленняпечей в бліндажах та інших укриттях дозволяється тільки вночі.

Система вогнюповинна забезпечувати можливість ураження противника перед фронтом позиції і в проміжках між ними, на відкритих флангах, прихованих підступах і при вклиненні в оборону. Найбільша щільність вогню і загороджень створюється на напрямках, де є дороги, особливо танкодоступних, на підступах до населених пунктів, вузлів доріг, а на морському узбережжі (на водній перешкоді) – на ділянках, які доступні для висадки морського десанту (для форсування).

Зона суцільного багатошарового вогню створюється на дорогах і прилеглих до них ділянках місцевості, просіках, у руслах річок, у бухтах, фіордах і на інших доступних для противника напрямках. У гірській місцевості організовується багатошаровий вогонь.

При підготовці для дії в обороні взимку командир відділення особливу увагу приділяє більш частій зміні спостерігачів і обслуг чергових вогневих засобів, особливо вночі, у заметіль і снігопад, а також підсилює контроль за несенням служби на позиціях.

Узимку сніговий покрив і холод необхідно використовувати з метою вимотування противника, який наступає, і послаблення його боєздатності. Для цього застосуванням вогню всіх видів та інженерних загороджень необхідно змусити противника якомога раніше зійти з доріг і рухатися цілиною по снігу, позбавити його можливості обігріватися в населених пунктах, лісах, ярах, примусити його залягти на відкритій місцевості і якомога довше перебувати на морозі.

У випадку вклинення противника в оборону підрозділи повинні не допускати закріплення його в населених пунктах, в окремих будовах і в лісі. По таких місцях заздалегідь готується зосереджений вогонь взводу.

Оборона в лісі

Лісова місцевість вже сама по собі є перешкодою для противника, який наступає, а наявність в лісі боліт, озер, річок, висот та інших важкодоступних ділянок, обмеженість і поганий стан доріг, сніговий покрив і низькі температури взимку значно перешкоджають дії противника і змушують його вести наступ головним чином за напрямками уздовж доріг, просік, галявин, через рідколісся.

У лісі, крім цього, зменшується видимість, знижується дальність спостереження, радіозв’язку і ефективність вогню, утруднюється орієнтування, цілевказання і корегування вогню, а також управління і взаємодія.

Командир при переході до оборони в лісі, крім звичайних заходів щодо підготовки оборони, зобов’язаний: розташувати БМП (БТР) так, щоб забезпечити обстріл противника на максимальній дальності їх озброєння; організувати розчищення лісу і чагарників для покращення умов спостереження і ведення вогню, не демаскуючи при цьому позицій; підготувати шляхи маневру вогневих засобів, кинджальний вогонь і вогонь із дерев; передбачити заходи щодо боротьби з лісовими пожежами (створення захисних смуг і запасів води, підготовку сокир, пилок, лопат і багрів, очищення позиції відділення від чагарнику). Окремі ділянки можуть залишатися не розчищеними, там завчасно влаштовуються мінно-вибухові загородження і готується вогонь.

У літній час особовий склад забезпечується засобами захисту від гнусу, комарів та інших комах.

Оборона в горах

Гірська місцевість характеризується різким пересічним рельєфом і кам’янистим грунтом, рідкою мережею важкодоступних доріг і складністю руху поза ними, швидкою течією річок і різким коливанням рівня води в них; великою кількістю прихованих підступів і мертвого простору; збільшенням дальності польоту куль і снарядів; утворенням завалів і обвалів; наявністю гір і гірських хребтів із крутими схилами, які частково переходять у скелі і скелясті обриви, а також лощинами і поглибленнями, які розташовані між гірськими хребтами; різкими змінами погоди, сильними бурями, снігопадами, туманами, лавинами, зсувами, каменепадами і селями.

Для більшості гірських районів характерні: суворий клімат; складність орієнтування, спостереження і ведення вогню, а також підтримка зв’язку і виконання робіт з інженерного обладнання місцевості.

Оборона в горах будується на більш широкому фронті, перехоплюючи найбільш доступні напрямки для дій противника, при цьому необхідно змушувати противника наступати знизу вгору, а на плоскогір’ї і долинах – як у звичайних умовах.

При цьому механізований взвод може обороняти опорний пункт у відриві від інших взводів роти.

Позиції відділень вибираються в місцях, які виключають можливість обвалів, зсувів і затоплень, із таким розрахунком, щоб забезпечувалось ураження противника багатошаровим фланговим, перехресним і кинджальним вогнем, виключалась наявність мертвих просторів.

Вогневі позиції БМП (БТР) і танків готуютьсяна танконебезпечних напрямках. Для оборони перевалів, важливих вузлів доріг, переправ вогневі позиції вибираються з таким розрахунком, щоб забезпечувалося ведення вогню на граничні дальності і приховане їх розташування. Частина вогневих засобів розташовується на зворотних схилах на віддаленні100-200 м від топографічного гребеня висот для знищення противника, який прорвався, вогнем упритул.

Система вогню взводу (відділення) створюється з таким розрахунком, щоб перед переднім краєм оборони, на флангах і в проміжках між опорними пунктами (позиціями) не було мертвих просторів і прихованих підступів. Для цього вогневі засоби розташовуються ярусами, система вогню відділень організовується таким чином, щоб вони знаходилися у вогневому зв’язку між собою, забезпечували кругову оборону і можливість зосередження вогню основних засобів на загрозливому напрямку у стислі терміни.

При інженерному обладнанні опорного пункту фортифікаційні споруди в кам’янистих і скельних ґрунтах облаштовуються напівзаглибленого і насипного типу з використанням каміння та мішків із піском і землею. Окопи, укриття й інші споруди обладнуються так, щоб виключити затікання в них вогнесумішей і води. В скельних ґрунтах окопи й укриття можуть обладнуватися вибуховим способом. Попереду позицій крім звичайних загороджень готуються обвали та зсуви, дороги (стежки) готуються до зруйнування і мінуються.

Розвідка противника і місцевості організується більшою, ніж у звичайних умовах, кількістю спостерігачів.

Під час організації оборони в горах командир взводу (відділення, танка) крім рішення звичайних питань зобов’язаний: ретельно вивчити підступи до опорного пункту (позиції) з фронту, флангів і тилу; організувати прикриття їх перехресним вогнем і спостереження за ними; врахувати мертві простори поблизу опорного пункту (позиції) і підготувати по них вогонь; створити на позиціях збільшений запас ракет і боєприпасів, особливо гранат; передбачити заходи щодо протидії обходам противника і його просочуванню між позиціями відділень або на стиках із сусідами.

Крім цього, при організації оборони в горах слід враховувати підвищену витрату пального, потужності двигунів, перегрів системи охолодження двигунів при більш низьких температурах охолодження рідини, вживати заходів щодо забезпечення бойових машин підвищеного проходження запасом охолоджувальної рідини, забезпечення особового складу теплими речами, засобами для обігріву, приготування їжі і запасом питної води.

Атаку противника взвод (відділення) відбиває всіма вогневими засобами із широким застосуванням гранат. Танки противника найбільш доцільно знищувати під час подолання ними підйомів, особливо на серпантинах.

Під час обходу противником опорного пункту (позиції) взвод (відділення) переходить до кругової оборони й уражає його вогнем у фланг і тил.