Використання результатів аналітичної роботи в управлінні грошовими потоками підприємства

Стабільність фінансового стану сільськогосподарських підприємств значною мірою залежить від раціонального використання грошових потоків, можливості задовольняти дефіцит та генерування їх у достатній кількості.

Функціонування грошових потоків господарств характеризується постійним їх кругообігом, під час якого вони можуть перебувати у будь-який час на різних стадіях, завдаючи зміни як у джерелах формування, так і в їх розміщенні. Динаміка грошових потоків надає змогу зосереджуватися на структурному формуванні джерел господарства (пасиви) і напрямах їх раціонально збалансованого розміщення (активи). Цей процес являє собою форму організації на сільськогосподарських підприємствах, з урахуванням умов і особливостей, здійснювати оптимізацію грошових потоків.

На сучасному етапі діяльності господарств склалася ситуація, яка ускладнює встановлення істини у відношенні обґрунтування причин збалансованості витрат і доходів. У більшості господарств інформація про відхилення формується для цілей звітності, а не для потреб управління. Це, безумовно, породжує безконтрольність оптимізаційних процесів господарства по відношенню до використання й отримання грошових потоків і як наслідок – до отримання намічених фінансових результатів.

Основною задачею оптимізації грошових потоків повинно бути отримання тільки тієї інформації, яка може бути корисною у прийнятті управлінських рішень на конкретному господарстві [1, с. 17].

Отже, оптимізація грошових потоків підприємства являє собою процес вибору найкращих форм організації їх на підприємстві з урахуванням умов і особливостей здійснення його господарської діяльності. Основними цілями оптимізації грошових потоків підприємства є [66, с. 37]:

– забезпечення збалансування обсягів додатного і від’ємного грошових потоків;

– забезпечення синхронності формування окремих видів грошових потоків у часі;

– забезпечення умов зростання чистого грошового потоку підприємства.

Важливою передумовою оптимізації грошових потоків є вивчення факторів, які впливають на їх об’єм і характер формування в часі. Ці фактори можна розділити на зовнішні і внутрішні (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Системний вплив факторів на формування грошових потоків [7, с. 160]

Системний факторний вплив надає змогу проводити процес оптимізації грошових потоків господарства, а саме виявити основу такої оптимізації і забезпечити збалансований об’єм додатного і від’ємного їх видів, які впливають на результат господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників і можуть являти собою як дефіцитний, так і надлишковий грошовий потік [23, с. 24].

Так, негативні наслідки дефіцитного грошового потоку проявляються у зниженні ліквідності і рівня платоспроможності господарства, зростанні прострочених короткострокових та довгострокових зовнішніх зобов’язань, створенні внутрішнього боргу господарства, збільшенні тривалості фінансового циклу, і в кінцевому результаті – зниженні рентабельності використання власного капіталу і активів господарства.

Негативні наслідки надлишкового грошового потоку проявляються у втраті вартості тимчасово не використаних грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, втраті потенційного доходу від невикористання грошових активів у сфері короткострокового фінансування капіталовкладень у господарську діяльність, що в кінцевому результаті також негативно відображається на рівні рентабельності активів і власного капіталу господарства.

Внаслідок чого, на нашу думку, необхідно запроваджувати відповідні методи оптимізації дефіцитного і надлишкового грошового потоку господарства, які залежать від його короткострокової і довгострокової періодизаційної діяльності, характеру дефіцитності та від забезпечення зростання капіталовкладень.

Так, оптимізаційна збалансованість дефіцитного грошового потоку у короткостроковому періоді досягається за рахунок використання «Системи прискорення – уповільнення платіжного обороту» [6, с. 48]. Сутність цієї системи полягає у розробці заходів щодо прискореного залучення вхідних грошових потоків і уповільнення їх виплат (вихідний грошовий потік).

Прискорене залучення грошових потоків досягається внаслідок [41, с. 76]:

– еластичності цінових знижок за рахунок готівкових надходжень за реалізовану продукцію;

– повної або часткової передоплати за продукцію;

– зменшення термінів товарного кредитування;

– прискорення інкасації дебіторської заборгованості або її рефінансування;

– прискореного проходження платіжних документів.

Уповільнення руху вихідного грошового потоку досягається за рахунок:

– уповільнення інкасації зовнішньої кредиторської заборгованості на основі реструктуризації боргів, або на основі уповільнення руху з проходження платіжних документів, чи зміни форми розрахунків;

– збільшення термінів товарного кредитування постачальниками;

– заміни придбаних довгострокових активів на їх лізинг;

– реструктуризації короткострокового кредитування у довгострокове.

Але при цьому необхідно відмітити, що синхронізація об’ємів дефіцитного грошового потоку у короткостроковому періоді потребує збалансованих заходів дефіцитного грошового потоку із довгостроковим періодом щодо його зростання і зниження, до яких можна віднести такі [18, с. 16]:

– підвищення привабливості господарства з метою залучення інвестицій для збільшення власного капіталу;

– залучення довгострокового кредитування;

– продажі невикористаних необоротних активів або передача їх в оренду;

– скорочення програм інвестування;

– часткова або повна диверсифікація виробництва.

При цьому провідну роль у запровадженні системи платіжного обороту господарства необхідно відвести збалансованості структурних елементів валового грошового потоку у розрізі інтервалів часу, які попередньо потребують відповідної класифікації за такими пропонованими ознаками:

I. Рівень «нейтралізації» – це здатність окремого виду грошового потоку змінюватися в часі. У цьому випадку грошові потоки необхідно розподілити на ті, які піддаються змінам (платежі за короткостроковими та довгостроковими зобов’язаннями) і які не піддаються змінам (податкові платежі).

II. Рівень передбаченості. Для оптимізації передбачених грошових потоків у часі пропонуються два основних методи:

1. Вирівнювання грошових потоків. Цей метод дозволяє зрівняти в деякій мірі сезонність виробничого циклу у формуванні грошових потоків на основі оптимізації середніх залишків грошових коштів (попереднє резервування коштів).

2. Синхронізація грошових потоків – повинна забезпечити мінімальне зменшення різниці між додатним та від’ємним їх видом і прагнути до коефіцієнта +1.

Таким чином, головною умовою оптимізації грошових потоків є забезпечення максимального росту чистого грошового потоку, який забезпечить підвищення темпів економічного розвитку господарства на принципах самофінансування, знизить рівень залежності від зовнішніх джерел у формуванні фінансово-ресурсного потенціалу господарства і забезпечить приріст ринкової вартості самого господарства.

Для підвищення суми чистого грошового потоку господарства пропонується ряд заходів, які ґрунтуються на оптимальному й ефективному виборі облікової політики товаровиробника:

– зниження суми постійних та рівня змінних витрат;

– вибір оптимальної системи оподаткування у господарстві;

– формування ефективно гнучкої цінової політики;

– вибір оптимального амортизаційного періоду, враховуючи сезонність виробництва;

– посилення ролі претензійної роботи у господарстві.

Запровадження факторної оптимізації руху грошових потоків та їх вплив на прибутковість сільськогосподарських підприємств повинен забезпечити задовільний стан формування і використання грошових коштів у виробничій діяльності. Та при цьому для подальшого розвитку виробництва необхідно збільшувати обсяги прибутку як головного джерела фінансування діяльності господарств.

Зміна обсягу і структури продукції може призвести до зміни параметрів оптимізації грошових потоків – відносного зменшення умовно-постійних витрат, відносного зменшення амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури й асортименту продукції та підвищення її якості.

Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості реалізованої продукції. Із збільшенням обсягу виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження собівартості і відповідно до збільшення прибутку. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається за формулою:

Еп=Т*Пс/100, (3.1)

де Еп – економія умовно-постійних витрат;

Т – темп приросту продукції в порівнянні з базисним роком;

Пс – сума умовно-постійних витрат у базисному році.

Умовно-постійні витрати визначаються незмінною загальною величиною у виробничому процесі при зміні обсягів виробництва. Звідси поведінка таких витрат при оптимізації грошових потоків залишається незмінною, що дозволяє господарству здійснювати нарощення доходів на основі зміни асортименту виробленої продукції.

Зміна номенклатури й асортименту виробленої продукції є одним із важливих факторів, що впливає на рівень витрат виробництва. При різній рентабельності окремого виду продукції (стосовно собівартості), збільшення її за кількістю, пов’язані з удосконаленням структури і підвищенням ефективності виробництва – приводять до відносного зменшення витрат на виробництво, оптимізуючи при цьому вхідні і вихідні грошові потоки, що в кінцевому результаті збільшить прибутки господарств, які формуються за результатами реалізації.

Найбільший вплив у збільшенні прибутку сільськогосподарських підприємств здійснюють зміни у витратах на виробництво продукції, що дозволяє одержати економію ресурсів і додатковий прибуток.

Від того, як вирішує товаровиробник питання оптимізації вхідних і вихідних грошових потоків на основі реалізаційних цін і зниження собівартості виготовленої продукції, залежить отримання найбільш оптимального економічного ефекту з найменшими витратами, економією трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Таким чином, співвідношення вхідних і вихідних грошових потоків повинно мати додатну величину, що складає відповідно близько 20% позитивного сальдо грошових потоків господарств для забезпечення їх оптимізації.

За умовно-постійних витрат виробництва вирішальним фактором оптимізації грошових потоків виступають реалізаційні процеси. І тому важливо з’ясувати, якою мірою динаміка вхідних грошових потоків сільськогосподарських підприємств зумовлювалася динамікою обсягів реалізації продукції основних видів виробництва (рослинництва, тваринництва) за реалізаційними цінами.

Динаміка впливу реалізаційних цін на вхідні грошові потоки сільськогосподарських підприємств дозволяє простежити коливання цін і обсягів товарної продукції, і чим більшою є частка фактора цін у формуванні приросту вхідних грошових потоків, тим більш виразною є ситуація у формуванні доходів від реалізації основних видів сільськогосподарської продукції. Випадки зниження динаміки цін від динаміки обсягів товарної продукції вказують на те, що вхідні грошові потоки приростають лише в результаті збільшення обсягів товарної продукції.

Визначення часових інтервалів між вхідними і вихідними грошовими потоками сприяє виявленню внутрішніх резервів господарства і як наслідок – формуванню шляхів оптимізації фінансових результатів з їх оцінкою. Оцінка оптимальної діяльності господарства відбувається за допомогою аналізу відхилень за видами грошових потоків, який відноситься до основного інструментарію контролінгу. Інформаційне забезпечення про відхилення грошових потоків за їх видами ґрунтується на обліковій системі господарства і складеному плані (нормативі) щодо їх надходження та використання. Таким чином, очікувані доходи і витрати (вхідні, вихідні грошові потоки) за нормативом порівнюються із фактичним їх рухом – надходження, використання (обліковий процес). При цьому необхідно вказати, що в центрі уваги повинна бути причина відхилення, а не саме відхилення. Причини відхилення можуть бути приховані у дефекті функціонування, планування або нормування. Провідне значення в оптимізації грошових потоків сільськогосподарських товаровиробників є зниження собівартості готової продукції, яке полягає у дотриманні режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності господарств. Послідовне запровадження у господарстві режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат на обслуговування виробничого процесу і управління та ліквідацію непродуктивних витрат.

Процес оптимізації грошових потоків аграрних товаровиробників значно залежить від коливання реалізаційних цін на сільськогосподарську продукцію. Це дає підставу стверджувати, що процес сільськогосподарського ціноутворення у нашій країні недостатньо узгоджується із динамікою виробництва і реалізації продукції, попиту та пропозиції. І тому регуляторну політику держави щодо сільськогосподарського виробництва поки що не можна вважати сформованою.

У сучасних конкурентних умовах успішність господарювання підприємств потребує ефективного управління грошовими потоками. У складі системного механізму управління грошовими потоками важливу роль необхідно відводити методам їх внутрішнього фінансового контролю (моніторингу). Моніторинг грошових потоків являє собою організований господарством процес перевірки виконання всіх управлінських рішень у сфері їх формування з метою реалізації розробленої політики розвитку і намічених показників бюджетів різних рівнів.

Створення системи фінансового моніторингу повинно бути невід’ємною складовою побудови всієї системи управління підприємством із забезпечення ефективності його функціонування. Систему моніторингу грошових потоків необхідно будувати за їх функціональною структурою.

Функціональна структурна система моніторингу в управлінні грошовими потоками обумовлена внутрішніми галузевими особливостями розвитку підприємств. Зокрема, в аграрно-промисловому комплексі (АПК) ці характеристики з поглибленням процесу інтеграції набувають нових ознак, потребують нових підходів, нової побудови агропромислового менеджменту, а отже, підпорядкування економічного механізму новим соціально-економічним змінам і ситуаціям.

Систему моніторингу в управлінні грошовими потоками слід розглядати не лише як надбудову над процесом господарювання, а й як його обов’язковий атрибут, як перевтілення, з одного боку, внутрішніх змін у процесі фінансово-господарської діяльності, а з іншого – як факторний регулятор цих змін, тобто як процес виробництва в цілому.

Система моніторингу грошових потоків являє собою розроблений підприємством механізм постійного стеження за контрольними показниками їх формування, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від запланованих та виявлення причин цих відхилень [14].

Побудова загальної системи моніторингу функціонування грошових потоків повинна охоплювати такі основні етапи:

1. Створення системи інформаційно-звітних показників для контролю за кожним видом грошових потоків. Дана система являє собою сформованість первинної інформаційної бази для відстеження абсолютних і відносних фінансових показників, що характеризують результати формування грошових потоків підприємства.

2. Розробка системи узагальнюючих показників, передбачених методами контролю, які відображають фактично досягнуті результати. Процес розробки такої системи ґрунтується на використанні розрахункових алгоритмів аналітичних показників, які передбачені методами фінансового аналізу.

Побудова структурних носіїв контрольної інформації за показниками. Для забезпечення ефективності моніторингу така інформаційна база повинна відображати інформацію про:

– фактично досягнуте значення у зіставленні з плановим;

– розмір відхилення фактично досягнутого значення від планового;

– факторний аналіз розміру відхилення;

– пояснення причин негативних відхилень в цілому за показником і за окремими його складовими частинами.

Побудова диференційованої системи моніторингу будується у розрізі фінансового бюджету грошових потоків підприємства, тобто за плановими програмами, кошторисами та планами-графіками.

У даній системі також відображені відповідні етапи її функціонування, які повинні деталізувати аналітичні показники грошових потоків, а саме:

1. Визначення контрольних періодів за кожним видом або групою показників грошових потоків. Конкретизація контрольного періоду повинна визначатися терміновістю реагування – річне, квартальне, місячне, декадне (тижневе).

2. Встановлення розміру відхилень фактичних результатів від запланованих. Виявлення відхилень повинно здійснюватись як в абсолютних, так і у відносних показниках. Оскільки кожен показник агрегується у рамках господарства в цілому, то за відносними показниками всі відхилення доцільно поділити на позитивне відхилення, негативне «допустиме» відхилення і негативне «критичне» відхилення.

3. Аналіз основних причин відхилень фактичних результатів від запланованих. Такий аналіз запроваджується при виявленні критичних відхилень грошових потоків від встановлених бюджетів і планів із з’ясуванням їх причин.

Важливу та дієву роль у ліквідації відхилень відведено системі алгоритмів, що є завершальним етапом у проведенні контролю грошових потоків і кінцевим пунктом формування фінансового моніторингу підприємств АПК [23].

Дія даної системи належить до управлінської функції з прийняттям відповідних рішень оперативного реагування і побудована за такими напрямами:

1. Подальше функціонування – форма реагування при негативному відхиленні грошових потоків нижче від критичної межі.

2. Пошук резервів – ліквідація відхилення за рахунок резервів із забезпеченням планових показників формування грошових потоків у розрізі фінансових операцій.

3. Трансформація бюджетних показників – корегування або нормалізація окремих аспектів формування грошових потоків за умови їх обмеженості чи відсутності.

Система моніторингу в управлінні повинна розглядатися як складний, відкритий, адаптивний і динамічно імовірнісний захід, який характеризує структурну складність грошових потоків з наявністю множинних елементів їх взаємозв’язків, динамічністю поведінки в цілому й окремих елементів, що розвиваються згідно з поставленими підприємством цілями.

Система моніторингу управління грошовими потоками орієнтована на досягнення поставлених цілей – збільшення прибутку в поточному періоді чи у перспективі, забезпечення високих темпів сталого економічного розвитку в умовах конкурентного середовища та ринкового механізму [26]. Звичайно, окреме підприємство не може вплинути на дію ринкових механізмів та їх регулювання, і тому воно може тільки враховувати їх поведінку в процесі функціонування, будуючи стратегію і тактику своєї поведінки, щоб максимально використати сприятливі можливості або зменшити їх деструктивний вплив.

Отже, система моніторингу управління грошовими потоками – це інформаційна система, яка об’єднує фінансовий облік, бюджетування, аналіз і контроль з метою ефективного забезпечення інформацією для прийняття управлінських рішень. Основними структурними елементами моніторингу є механізми, що забезпечують управлінські процеси інформацією як про оптимальний стан руху грошових потоків, так і про небезпечний або негативний.

До основних положень концепції створення системи моніторингу в управлінні грошовими потоками можна віднести:

– аналіз фінансово-облікових операцій з виявленням результатів та планування на перспективу;

– формування аналітичної бази показників за класифікаційними видами і групами грошових потоків;

– гнучкість у виявленні позитивного і негативного грошового потоку з огляду на аспекти діяльності підприємства;

– забезпечення достатності й інваріантності інформації, наступності, достовірності й зіставності, ймовірності, комплексності, гнучкості реагування;

– узгодженість нормативно-правової бази на аналітичному рівні;

– адаптацію до нових умов господарювання з метою систематизації і ранжування показників за ступенем значущості;

– комплексність в охопленні всіх сфер діяльності підприємства з метою створення оптимальних оперативних, стратегічних і тактичних варіантів управлінських рішень;

– безперервне відстеження руху грошових потоків з метою виявлення відхилень та вибором варіантів в цілях оперативного управління;

– визначення циклічності виникнення нестандартних ситуацій;

– ефективність роботи підприємства – раціоналізація руху грошових потоків.

З метою ефективного регулювання руху грошових потоків з визначенням процедур управління пропонується розробити заходи моніторингу, що дають змогу проводити оцінювальний аналіз фінансової діяльності товаровиробника із його варіативним бюджетним впливом. Як правило, вихідною інформацією для такого аналізу служать облікові дані – масив доходів та витрат. При цьому результатом моніторингу виступають різні варіанти, які потребують обробки та відпрацювання єдиного оптимального напряму в системі управління грошовими потоками і залежать від альтернатив обраних фінансових стратегій підприємств АПК. У даному випадку це дозволить дослідити ретроспективні результати діяльності виробників і забезпечити інваріантність інформації для уточнення або корегування бюджету грошового потоку та його планових програм.

Інструментами даної системи виступають такі функціональні елементи: облік (реєстрація і збір облікової інформації), аналіз (проведення аналітичних розрахунків), контроль (контроль за виконанням завдань оперативного управління), бюджет (побудова або корегування бюджетів та планів).

Облік поєднує такі види, як фінансовий і управлінський та забезпечує інформацією для здійснення оперативного управління. Він враховує зовнішні фактори макросередовища, орієнтований на облік невизначеності, ґрунтується на стратегії діяльності господарства і передбачає такі етапи свого функціонування:

– бухгалтерське відображення сукупного руху грошового потоку;

– методологічна побудова управлінського обліку;

– методика і методологія у формуванні інформації для управління;

– облікова оцінка діяльності товаровиробника.

Дані облікового процесу виступають базою для подальшого аналізу, бюджетування та проведення контрольних процедур.

Аналіз – це процес комплексного дослідження внутрішніх фінансових ресурсів і можливостей підприємства, спрямований на оцінку минулих і поточних подій з виявленням сильних і слабких його місць та визначенням векторного спрямування подальшої фінансово-господарської діяльності [55].

Бюджетування – адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка й корекція формалізованих планів, перегляд системи заходів з їх виконання на основі безперервного контролю і оцінки змін під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників підприємства [58].

Контроль полягає у спостереженні та оцінці управлінських функцій щодо забезпечення поставлених цілей через встановлення стійкого зворотного зв’язку. Контрольні функції повинні бути орієнтовані на загальну фінансову стратегію господарювання.

Істотний вплив моніторингу на систему оперативного управління є ключовим заходом економічної діяльності підприємств АПК, що потребує своєчасного аналізу, контролю і регулювання.

Динамічність і непередбачуваність руху грошових потоків, що характеризується наявністю множинності зв’язків і їх елементів, швидкою зміною зовнішніх умов і критеріїв оперативного управління, визначає необхідність розробки засобів цілісної системи моніторингу, а саме його інформаційного забезпечення в управлінні з метою ефективного впливу на кінцеві результати діяльності господарств. Розробка засобів інформаційної підтримки в системі управління визначається необхідністю пошуку нових варіантів ведення фінансової політики підприємства в умовах ринку, що і відповідає цілям управління.

Система моніторингу в управлінні грошовими потоками передбачає першочергове запровадження аналізу дослідження їх руху з необхідністю отримання інформації про:

– величину грошових потоків за визначені проміжки часу (декада, місяць, квартал, півріччя, рік);

– складові елементи грошових потоків;

– напрями руху, що генерують основні потоки.

Аналіз здійснюється за сформованими аналітичними даними фінансової інформації і розпочинається з дослідження складових частин оборотних активів підприємства та їх змін у динаміці. Виходячи з того, що виникнення фінансових труднощів є тенденцією скорочення обороту грошових потоків за наявного зростання поточних зобов’язань, доцільно щомісячно аналізувати співвідношення грошових потоків і найбільш термінових зобов’язань. Це дасть змогу отримувати оперативну і точну інформацію про надлишок або дефіцит грошових потоків підприємства та визначити період їх обороту у днях:

ПОгп=СЗгп*Тзп/Огп, (3.2)

де ПОгп – період обороту грошових потоків (дні);

СЗгп – середні залишки грошових потоків (тис. грн.);

Тзп – тривалість звітного періоду (дні);

Огп – оборот грошових потоків за період (тис. грн.).

Для розрахунку використовуються внутрішні облікові дані про величину залишків на початок і кінець звітного періоду. При цьому тривалість звітного періоду становить: за рік – 360 днів, за 9 місяців – 270 днів, за півріччя – 180 днів, за квартал – 90 днів, за місяць – 30 днів, за декаду – 10 днів.

Вивчення і дослідження в динаміці складу та структури залишків грошових потоків, кількість їх оборотів, тривалість одного обороту в днях – допоможуть проконтролювати поточну платоспроможність, яка передбачає наявну достатність їх обсягу (а отже, ліквідацію дефіциту).

У процесі моніторингу в управлінні грошовими потоками значну увагу приділяють веденню фінансово-господарської діяльності за їх рухом, яка охоплює періодичність часу між вхідними і вихідними потоками. На періодичність такого руху впливає:

– період кредитування постачальників (кредиторська заборгованість);

– період кредитування замовників (дебіторська заборгованість);

– період надходження виробничих запасів;

– період виробництва і реалізації продукції (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Послідовність проведення моніторингу грошових потоків на основі аналізу [14]

Внаслідок такої сегментації видів грошових потоків з’являється можливість проведення контролю на достатність і ефективність напрямів, що їх формують, а також на збалансованість додатного і від’ємного потоку за обсягом і в часі.

Необхідність аналізу пояснюється тим, що він дає відповіді на такі ключові питання моніторингу в управлінні грошовими потоками, як:

1. Формування підприємством коштів, необхідних для придбання ресурсів з метою подальшого розвитку;

2. Наявність коштів для погашення зобов’язань;

3. Достатність власних коштів підприємства для фінансування своєї діяльності.

Система моніторингу в управлінні рухом грошових потоків дає можливість здійснювати такі операції:

– визначення обсягу за джерелами надходження та напрямами використання грошових потоків з виявленням їх надлишку та поясненням причин дефіциту коштів за етапами руху;

– визначення точки превалювання припливу над відпливом грошових потоків (або навпаки);

– визначення оптимальної спроможності підприємства забезпечити свої зобов’язання;

– визначення достатності чистого грошового потоку для процесу стратегічного розвитку підприємства.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3