ПРАВОПОРЯДОК

Із законністю тісно пов'язане інше правове явище — правопорядок (правовий порядок). Поняття «правопорядок» широко використовується в чинному законодавстві, охорона правопорядку — важлива функція держави. Незважаючи на це, у вітчизняній науці до цього часу не вироблено єдиного визначення цього феномена.

Звернемося до етимології слова «правопорядок». Перш за все правопорядок — це порядок, організованість, стійкість. Отже, правопорядок характеризує ступінь впорядкування суспільних відносин, виступає антиподом хаосу, анархії, неорганізованості. Правопорядок — це правовий порядок, стан суспільних відносин, які запрограмовані правом. Правовий порядок можна розглядати як мету правового регулювання, створення за допомогою права і правових засобів такого порядку і такої урегульованості суспільних відносин, які служать збереженню і зміцненню існуючого ладу.

Виходячи з цього, правопорядок можна визначити як засновану на праві и законності організацію суспільного життя, яка відображає якісний стан суспільних відносин на відповідному етапі розвитку суспільства та на вимозі дотримання чинних правових норм.

Розглянемо особливості даного явища.

1. Правопорядок — це стан упорядкованості, організованості суспільного життя.

2. Це порядок, який передбачений нормами права.

3. Правопорядок виникає в результаті фактичної реалізації правових норм, втілення їх у життя, він є підсумком правового регулювання.

4. Він забезпечується державою.

Як відомо, далеко не всі норми реалізуються повсюдно, часто трапляються і відступи від вимог правових норм — правопорушення. Тому необхідно розрізняти реально існуючий правопорядок (підсумок правового регулювання) і правопорядок, досягнення якого прагнув законодавець на тому чи іншому етапі розвитку суспільства (мета правового регулювання). Перший залежить від стану суспільних відносин у конкретних умовах, рівня політичної і правової культури суспільства, стану законодавства, характеру законності тощо. Отже, правопорядок має не тільки якісні, а й кількісні характеристики. Тому не випадково у сфері функціонування держави можна відзначити напрями діяльності щодо зміцнення (удосконалення, забезпечення, охорони) правопорядку.

Правопорядок — це фактичний стан упорядкованості правовідносин, а тому його можна охарактеризувати як систему правових відносин.

Які ж принципи правопорядку? Перш за все це визначеність, єдність, системність, гарантованість із боку держави, організованість, стійкість.

У силу зазначених особливостей правопорядок можна охарактеризувати як порядок, який забезпечує стабільність суспільного життя і соціальний прогрес. Оскільки він визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найбільш важливі риси і сторони соціально-економічного ладу, систему пануючих у країні політичних відносин.

Отже, правопорядок включає в себе не тільки відносини людей у сфері громадянського суспільства, а й організацію власне політичної влади, яка базується на нормах права, тобто державу. На цей бік правопорядку звертав увагу ще Цицерон, наголошуючи: «Що таке держава, як не загальний правопорядок?»¹.

Кант також розглядав державу як «об'єднання великої кількості людей, які підпорядковуються правовим законам»'.

Інакше кажучи, держава — важливий елемент і необхідна умова правопорядку. З одного боку, конституційована правом і функціонуюча в суворо встановлених рамках держава складає важливу ланку правопорядку, з іншого — вона владний суб'єкт, який забезпечує й охороняє правопорядок.

Таким чином, правопорядок можна розглядати як єдність права і влади. Найбільш адекватною формою реальності подібного правопорядку виступає правоті держава.

Правопорядок не самоціль, а соціально й історично обумовлений загальний засіб і форма виразу, запровадження організації свободи, а також справедливості в суспільних відносинах.

§ 7. ПРАВОПОРЯДОК І ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК. ДИСЦИПЛІНА

Правопорядок слід відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища — громадського порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. На відміну від правопорядку, громадський порядок створюється під впливом не тільки правових, а й інших соціальних норм: моралі, звичаїв, релігійних, корпоративних, естетичних норм та ін. Отже, громадський порядок є стан урегульованості суспільних відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів.

Громадський порядок забезпечується переважно силою громадського впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для нашої держави. З одного боку, важливою частиною громадського порядку є правопорядок. З іншого — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку. Неможливо регламентувати правопорядок, не здійснюючи впливу на громадський порядок, який нерідко підтримується примусовою силою держави. Так, ст. 296 К К України передбачає відповідальність за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку.

Таким чином, правопорядок і законність — мета і результат правового регулювання, важливе юридичне і політичне явище, стан якого здійснює безпосередній вплив на суспільне життя. Тому не випадково, що одним з основних напрямів діяльності юристів-практиків є робота щодо забезпечення (зміцнення) правопорядку і законності.

Сьогодні викликає стурбованість порушення законності тими органами держави, що за характером своєї діяльності покликані охороняти правопорядок, — органами юстиції, суду, прокуратури, міліції.

За законність і порядок необхідно боротися на всіх рівнях суспільного життя як в органах державної влади і громадських організаціях, так і в індивідуальному порядку. Коли для перших двох можна створити контролюючі органи, то під індивідуальним порядком розуміється свідоме дотримання законів особою. Отже, дотримання законності, належного порядку громадянами України є найважливішим напрямом формування правової держави й добробуту нашого народу в майбутньому.

Дисципліна у перекладі з латини (discipline) означає навчання, виховання, порядок. У сучасному ж розумінні — це точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті.

Дисципліна спрямована на впорядкованість і узгодженість суспільних відносин і виступає найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив па життя суспільства і кожної людини. Вона є необхідною умовою ефективного функціонування суспільства і держави, досягнення поставленої мети у діяльності органів держави, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, підприємств, установ і організацій, а також громадян.

Розрізняється державна, фінансова, трудова, військова, громадська, партійна, технологічна та інші види дисципліни. Встановлюється вона законами і підзаконними актами, статутами, положеннями та правилами внутрішнього трудового розпорядку, нормами моралі, корпоративними та іншими нормами суспільного співжиття. Забезпечується засобами юридичної відповідальності та механізмами державного й громадського контролю.

Державна дисципліна — це точне і неухильне дотримання всіма органами державно)' влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, посадовими і службовими особами, а також громадянами встановлених державою правил поведінки, діяльності, стосунків, а також своєчасне виконання державних завдань і зобов’язань.

Державна дисципліна спрямована па забезпечення чіткої роботи та узгодженості всіх складових державного механізму. Вона регламентується законами, підзаконними та іншими правовими актами органів державної влади. За її порушення законодавство передбачає дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, а в деяких випадках і кримінальну відповідальність. Порядок застосування заходів юридичної відповідальності регулюється чинним законодавством.

Одним із найголовніших елементів державної дисципліни є виконавча дисципліна, яка ґрунтується на принципах державної служби (персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі) та обов'язків державних службовців щодо забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів, своєчасного і точного виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок керівників, підвищення професійної кваліфікації та ін. (ст. З, 10 Закону України «Про державну службу», 1993 p.). Виконавча дисципліна пов'язана з відповідним ставленням працівників апарату до виконання урядових доручень, продуманою кадровою політикою, належним контролем у цій галузі.

Державна дисципліна передбачає персональну відповідальність за доручену справу. За її порушення державний службовець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно зі ст. 40, 147 Кодексу законів про працю України та ст. 14 Закону « Про державну службу»'.

Фінансова дисципліна— додержання порядку і правил здійснення фінансово-кредитних операцій, зберігання і раціонального використання коштів та інших матеріальних цінностей. Зобов'язання підприємств, установ та організацій щодо платежів до бюджету, пенсійного і страхового фондів, інших обов'язкових платежів повинні виконуватися відповідно до встановлених норм і нормативів у визначені строки.

Фінансова дисципліна передбачає також: виконання кредитних зобов'язань перед банками по сплаті відсотків за користування кредитними ресурсами; своєчасну оплату за одержані матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, за здійснення інших фінансово-розрахункових операцій. Персональну відповідальність за виконання фінансової дисципліни покладено на керівників і головних (старших) бухгалтерів підприємств, установ та організацій.

Державний контроль за додержанням фінансової дисципліни здійснюють уповноважені органи виконавчої влади, податкова адміністрація, контрольно-ревізійна служба та інші органи. Особи, винні в її порушенні, притягуються до юридичної відповідальності: цивільно-правової, дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та ін.

Різновидом фінансової дисципліни є касова дисципліна, що полягає у неухильному виконанні всіма суб'єктами господарювання, організаціями та установами правил прийому (зарахування), зберігання і витрачання готівки. До основних елементів касової дисципліни належать: своєчасна здача виручки в банк; дотримання встановленого ліміту готівки в касі підприємства (установи, організації); самостійне цільове витрачання наявної готівки в межах встановлених норм; дотримання існуючих правил готівкових розрахунків та ін.²

Важливим видом дисципліни є трудова дисципліна — сукупність нормативно-правових приписів, які регулюють обов’язки сторін трудових правовідносин, спрямованих на забезпечення належного процесу праці. Вона є необхідністю будь-якої колективної праці незалежно від її суспільної організації і форм власності.

Регулюється трудова дисципліна главою X Кодексу законів про працю України, іншими нормативно-правовими актами, зокрема правилами внутрішнього трудового розпорядку, технічними і посадовими інструкціями, статутами підприємств, установ, організацій, правилами та положеннями, колективними трудовими договорами. На підприємствах, в установах, організаціях вона забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. Щодо окремих недобросовісних працівників, які порушують трудову дисципліну, можуть застосовуватися заходи дисциплінарного та громадського впливу.

Трудова дисципліна передбачає сумлінне виконання працівником і власником або уповноваженим ним органом обов'язків, покладених на них законодавством про працю України. Ст. 139 КЗпП зобов'язує громадян працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів щодо охорони праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У ст. 141 КЗпП зазначено, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю, створювати умови для зростання її продуктивності, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватися законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх прані та побуту¹.

Військова дисципліна — дотримання всіма військовослужбовцями порядку і права. І, встановлених законодавством та військовими статутами. Вона є важливою умовою боєздатності збройних сил.

Загальні принципи військової дисципліни у збройних силах України закріплені в Конституції, Законах «Про оборону України» (1991), «Про Збройні Сили України» (1991), «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (1992), у військовій присязі та інших правових актах. Конкретні вимоги військової дисципліни зафіксовані в Дисциплінарному та інших статутах збройних сил України. Вони стосуються усіх категорій військовослужбовців, залучених на збори військовозобов'язаних, а також прапорщиків, мічманів, офіцерів, генералів і адміралів, які перебувають у запасі (відставці), підчас носіння ними військової форми одягу.

Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця:

а) дотримувати Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги військової присяги, військових статутів, накази командирів;

б) стійко переносити труднощі військової служби, не шкодувати свого життя під час виконання військового обов'язку;

в) бути пильним і суворо зберігати військову та державну таємницю;

г) дотримувати визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

г) виявляти повагу до командирів (начальників) і один до одного, дотримуватися правил військової ввічливості;

д) утримуватися самому та утримувати інших від негідних вчинків. Військова дисципліна у збройних силах України забезпечується:

а) вихованням високого морального і бойового духу військовослужбовців на історичних традиціях народу України, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку;

б) підтриманням у військових частинах (підрозділах) статутного порядку;

в) умілим поєднанням повсякденної вимогливості командирів (начальників) до підлеглих із поважанням їхніх прав та гідності, піклуванням про них, правильним застосуванням засобів переконання, примусу і громадського впливу колективу;

г) зразковим виконанням командирами (начальниками) військового обов'язку перед народом України;

г) особистою відповідальністю кожного військовослужбовця за виконання своїх обов'язків і вимог військових статутів.

За стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі) відповідає її командир. Військові статути вимагають від кожного військовослужбовця сприяти командирові у забезпеченні порядку і дисципліни'.

На завершення слід зауважити, що законність і державна дисципліна нетотожні, обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність опирається лише на правові акти загального характеру (правові норми), то державна дисципліна, як і решта видів дисципліни, ще й на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Усталеність дисципліни залежить від рівня правового виховання. У правовій практиці діє принцип: незнання закону не звільняє правопорушника від відповідальності; скоївши правопорушення, не можна посилатися у своє виправдання на незнання закону.

Отже, основна вимога будь-якого виду дисципліни — це найсуворіше виконання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та індивідуальних актів. Законність є серцевиною, основою дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності².

§ 8. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЗМІЦНЕННЯ ЗАКОННОСТІ І ПРАВОПОРЯДКУ

Законність і правопорядок — найважливіші соціальні цінності, основа нормального життя суспільства, його громадян. Тому їх зміцнення — одне із головних завдань, яке стоїть перед суспільством, один із основних напрямів діяльності держави, її функція.

Велику роль у цьому процесі відіграють правоохоронні органи, зокрема, органи внутрішніх справ. Так, за словами міністра внутрішніх справ, починаючи від 1996 р. кількість злочинів, зареєстрованих співробітниками міліції, почала щорічно зменшуватися. Якщо 1995 р. вона становила майже 642 тис, то у 2000 р. — 553,8. Змінилася на краще ситуація щодо протидії вбивствам на замовлення. їх розкриття протягом 1996—2001 pp. зросло з 13 до 89 відсотків. Потужного удару завдано організованим злочинним угрупованням. Якщо на початку 2001 р. було 96 бандформувань, то наприкінці року їх залишилося лише 8. У 2001 р. співробітники вилучили 5 тис. одиниць зброї, 600 кг вибухівки, 26,2 тонни наркотичного зілля на суму понад 7 млн. доларів. Зупинена діяльність 50 тис. підпільних лабораторій із виготовлення синтетичних наркотиків, перекрито 20 каналів ввезення їх на територію нашої держави. Є успіхи і на інших напрямах боротьби зі злочинністю. Рівень її, за даними 11 місяців 2001 p., становив 94,2 із розрахунку на 10 тис. населення. І це нижче, ніжу Польщі, Росії, Румунії, Білорусі.

Вагомі здобутки правоохоронців на пріоритетних напрямах щодо захисту економіки від кримінального впливу. Вони взяли під контроль стратегічні об'єкти, що випускають високоліквідну продукцію, паливно-енергетичний сектор, сферу приватизації, банківську і кредитно-фінансову системи, зовнішньоекономічнудіяльність тощо. Тільки у 2001 р. підрозділи служби боротьби з економічною злочинністю виявили майже 23 тис. тяжких та особливо тяжких злочинів. Понад дві тисячі посадових осіб затримано за хабарництво. Понад сто посадових осіб сільгосппідприємств та керівників чотирьох комерційних структур, які використали не за цільовим призначенням 30 млн гривень бюджетних коштів¹.

Юридична й політична практика довела, що причини правопорушень потрібно шукати не в «пережитках», не в минулому, а в дійсності. Вони породжені тими об'єктивними умовами (економічними, політичними, соціальними), в яких знаходиться суспільство на конкретному етапі розвитку.

Проблема ліквідації порушень законності не тільки юридична проблема. Для її вирішення перш за все повинні бути усунені, викоренені ті об'єктивні фактори, які підтримують, «живлять» злочинну активність, створюють умови для здійснення правопорушень, для відступу від вимог законів. Стабілізація економічних відносин, зростання матеріальної забезпеченості людей, їх моральне виховання, зміцнення соціальних зв'язків, розвиток демократії — необхідна передумова і найважливіші шляхи зміцнення законності і правопорядку.

Разом із тим було б неправильним розраховувати тільки на ці об'єктивні процеси. В суспільстві необхідна спеціальна юридична, державно-владна діяльність щодо забезпечення законності. До основних її напрямів слід віднести, зокрема, такі, як переконання, правове виховання, профілактика правопорушень, громадський вплив на порушників і застосування до них засобів державного примусу.

Переконання як метод зміцнення законності полягає в підвищенні правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання передбачає впровадження в свідомість людей знань права, розуміння необхідності виконання його вимог, відчуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. Це забезпечується створенням злагодженої системи правового виховання, навчання, засобів масової інформації й систематизованої планомірної роботи в цьому напрямку. На нашу думку, дуже важливого значення набуває навчання громадян. Вони повинні знати і вміти відстоювати свої права.

З переконанням тісно пов'язана профілактика правопорушень. Суть її полягає в запобіганні можливих правопорушень шляхом ретельного вивчення причин і умов, які сприяють здійсненню порушень законності, і вжиття заходів щодо їх ліквідації.

Не слід скидати з рахунків і роль громадськості в забезпеченні законності. В колишньому СРСР була багата практика залучення громадськості до цієї діяльності. Товариські суди, народні дружини, різні громадські утворення громадян проводили велику роботу щодо забезпечення законності і зміцнення дисципліни в трудових колективах, за місцем проживання, в громадських місцях. На жаль, сьогодні ці традиції забуті, у свідомість людей все більше проникають ідеї індивідуалізму, що базуються па принципі «моя хата з краю». На нашу думку, процес становлення і розвитку місцевого самоврядування повинен залучати громадськість до вирішення регіональних проблем, утому числі зміцнення законності.

Найважливіша роль тут, без сумніву, належить державі. Власне вона реалізує функції охорони свобод, власності, правопорядку, які втілюються в життя перш за все правовими засобами. Можна назвати такі шляхи здійснення цих функцій:

— постійне удосконалення і своєчасне оновлення чинного законодавства;

—піднесення ролі правосуддя;

—ефективна діяльність правотворчих і правоохоронних органів;

—дієвість заходів державного примусу.

Зміцнення правової охорони державного і громадського життя передусім залежить від стану законності і правопорядку в роботі державного апарату. Порушення законності у його діяльності, як уже зазначалось, особливо, коли воно стає системою, перешкоджає здійсненню функцій держави, порушує упорядкованість, синхронність роботи.