Архітектура українського бароко

Для архітектурних споруд, створених в Гетьманщині й Слобідській Україні, дослідники використовують термін козацьке бароко. Барочний храм не мав чітко вираженого фасаду, він був однаковим з усіх боків — здавалося, ніби його споруда весь час обертається навколо своєї осі. Так само і внутрішній простір позбавлений чітких меж. Стіни в ньому вигинаються, подрібнюються, розчленовуються, створюючи враження нескінченності. Крім того, барочні споруди були пройняті ідеєю величі козацької України, і тому немало з них мали грандіозні розміри, як, скажімо, Миколаївський собор у Києві.(2).

Більш усього українських барочних споруд було побудовано при гетьмані Івані Мазепі. Барочним спорудам властиві нагромадження розкішних прикрас, підкреслена декоративність, грандіозність. На цьому побудовано близько десяти храмів. У Києві, зокрема, Мазепа опікувався будівництвом Богоявленської церкви, Миколаївського собору, церкви Всіх Святих над Економічними воротами Києво-Печерської лаври. При Мазепі барочні риси здобули давні, ще часів Київської Русі, споруди — Софійський і Михайлівський Золотоверхий собори в Києві, які відновили на кошти гетьмана. Перебудували у стилі бароко Успенський собор і Троїцьку надвратну церкву Печерської лаври. Власне, в такому барочному вигляді ці храми зберігаються йнині. Так, у Софійському соборі над зовнішніми галереями збудували другі поверхи і декілька нових куполів. Майже всі куполи характерної барочної форми (грушовидної), покриті золотом. Тоді ж була створена велична 76-метрова дзвіниця, прикрашена густим рослинним орнаментом. До речі, розкішні ліпні прикраси — характерна особливість козацького бароко. Щедро застосований розкішні ліпні прикраси — характерна особливість козацького бароко. Щедро застосований цей стиль і в інших спорудах, про які піклувався Іван Мазепа, зокрема в Троїцькій надвратній і Всіх Святих церквах Печерської лаври. Але якщо орнамент Троїцької церкви — рослинний, то в церкві Всіх Святих він складений з геометричних елементів.

Кошти в будівництво вкладав не тільки гетьман Мазепа. Багато храмів побудовано на гроші інших гетьманів і козацької старшини. На засоби стародубськогополковника Михайла Міклашевського зведено декілька церков на шляху від Стародуба до Києва: у Новгороді-Северському, Глухові, а також Видубецькому монастирі в Києві (кам'яна трапезна з Преображенською церквою і Георгіївський собор (1696—1701); Преображенська церква у Великих Сорочинцах (1732) — на засоби гетьмана Данила Апостола. Справжніми шедеврами світової архітектури в стилі козацького бароко є також Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684—1692), Хрестовоздвиженський собор у Полтаві (1709), Покровський у Харкові (1689), Спасо-Преображенський в Родзинках (1684), церква Катерини в Чернігові (1716). (Зображення 6/7/8/9).

Друга половина ХVII — перша половина ХVIII в. в українській архітектурі помітна тим, що саме в ті часи значно зросла увага до цивільних споруд. За тодішніми законами мистецтва будували колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Видатною спорудою цивільної архітектури був корпус Києво-Могилянської академії. Кошти на його будівництво надав Іван Мазепа. Тоді був зведений перший поверх академії. Проте за два десятиліття навчальний заклад вже був переповненим. У 1732—1740 рр. за проектом архітектора Іоганна Шеделя добудований другий поверх з церквою. В кінці ХУII в. у Чернігові споруджені будівлі колегіуму і полкової канцелярії. Барочної архітектури мали на українських землях настільки значне розповсюдження, що виявлялися навіть в дерев'яних спорудах народних майстрів. Утілювалися вони оригінально і неповторно. Недаремно козацькі храми входять у скарбницю світової архітектури.

Напрямки, в яких оновлювалася церква, були подiбнi до європейських реформаційних. Передусім, відбулося впорядкування церковного життя на засадах більшої демократичності, що вимагало нового покоління церковнослужителів — добре освічених, енергійних підготовлених до пасторських обов’язків.

Українське православ’я запровадило обов’язкові лiтургiйнi правила і, подібно до польської, чеської та інших церков, нацiоналiзувалося. Останнє означало вшанування власних святих, піднесення культу регіональних релiквiй та ікон, використання місцевого християнського фольклору, що наповнювало живим змістом релігiйну свiдомiсть українця.(3)

Як і в Європі часів Реформації, в Українi йде уточнення християнських цінностей, хоча й у православному варiантi. Щоб розкуті людські сили i спрямувати їх на конкретні мирські справи, слід подолати “вiзантiйськi” традиції протиставлення релiгiйних інтересів “земним”, що породжувало зневажливе ставлення до освіти, слави, матеріальних успiхiв, прищеплювало відразу до діяльного й енергійного життя. Отже, духовні цiнностi стали предметом громадської уваги і критичного осмислення. І це спонукало передусім до реформування і православну, і новоутворену уніатську конфесiї як захисників певних поглядів та моральних установок.

Лаврська друкарня в 30—70-тi роки видала ряд книг відповідного змісту. Серед них: “Патерик” (автором якого був Сильвестр Косів) з житійними новелами про печерських святих; «Тератургема» Афанасія Кальнофойського з описом див, пов’язаних із Києво-Печерським монастирем, текст молебню з поминанням святих, що вважалися заступниками українського народу.