Функції юридичної науки

Юридична наука в цілому і окремі юридичні науки виконують певні функції, які визначають головні напрямки наукових досліджень.

· Пізнавальна функція спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державно-правові явища, їхні характерні риси, сутність, форми, специфічні для них функції, принципи, інститути тощо, розширення знань про право, і державу. Ця функція найвиразніше проявляється на початковому етапі дослідження державно-правових явищ при описуванні і з'ясуванні їх ознак. Підручники з юридичних дисциплін насамперед відображають результати цього дослідження. Розглядувана функція має першорядне значення для освітянської діяльності.

· Евристична функція націлена на встановлення закономірностей розвитку і функціонування держави і права. Оскільки спостерігається повторюваність тих чи інших державно-правових явищ, юридична наука повинна фіксувати наявність певних тен­денцій. Науковий висновок про постійність їх існування означає відкриття закономірності. Такий характер має, наприклад, розширення демократичних прав людини і громадянина та гарантій їх здійснення за рахунок положень, закріплених у міжнародних документах. Протягом певного часу таке відкриття було тенденцією розвитку цих прав, а зараз набуло таких масштабів, які дозволяють характеризувати цей процес як закономірність. Реалізація евристичної функції передусім є свідченням розвитку юридичної науки, гарантією від її зайвої догматизації. Саме на встановлення закономірностей розвитку і функціонування державно-правових явищ спирається юридична наука при здійсненні інших властивих їй функцій.

· Функція наукового передбачення полягає в науковому прогнозуванні шляхів подальшого розвитку державно-правових явищ, проміжних та кінцевих результатів цього розвитку. Завдяки їй здійснюються оптимальні способи реалізації державно-правових закономірностей. Так, наприклад, дослідження зв'язку держави і права з нинішнім розвитком в Україні ринкових відносин дає підстави для прогнозування поступового збільшення об'єктів приватної власності, обмеження державного втручання в господарські відносини, збільшення питомої ваги стосунків між господарюючими суб'єктами, що засновані на договірних відносинах, скорочення в перспективі державного апарату.

· Функція допомоги практиці пов'язана зі службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає втому, що її положення та висновки повинні прямо або опосередковано використовуватися юридичною практикою. Так, практичній меті удосконалення законодавства на науковій основі служить розробка проектів нормативних актів групами фахівців-науковців, проведення наукових експертиз та консультацій стосовно визначення шляхів розвитку держави і права. Безпосередньо на забезпечення ефективності попереднього слідства, правильне вирішення питання про звільнення від юридичної відповідальності, попередження злочинів тощо спрямовані висновки прикладних юридичних наук.

· Ідеологічна функція. Юридична наука являє собою систему поглядів на державу і право. Зміст цих поглядів з багатьох питань може бути дуже різним. Залежить він від того, на якій ідейній основі закладеній. У рамках юридичної науки в умовах демократичного суспільства існують різноманітні школи і течії, кожна з яких має свою власну ідейну спрямованість. Вимоги деідео-логізації не поширюються на державно-правові погляди. Ідеологічна різноманітність породжує наукові дискусії, які завжди були важливим засобом розвитку юридичної науки. Виходячи з конституційного принципу багатоманітності, слід визнати, що жодна ідеологія не може бути визнана загальнообов'язковою. Напрями державної ідеології і практики залежать від характеру соціальної бази держаної влади. У демократичному суспільстві погляди на державу і право мають ґрунтуватися на всесвітньо визнаних загальнолюдських принципах і цінностях, якими є свобода, рівність, гуманізм, справедливість тощо. Саме вони повинні становити основу формування загальнодержавної і загальнонаціональної ідеології.^[6]