Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Етапи розвитку економічної науки




Читайте также:
  1. Quot;Новая школа науки управления".
  2. А.С. Михлин, Заслуженный деятель науки России,
  3. Админ. правовое регулирование в сфере образования и науки.
  4. Административно-правовой статус Министерства образования и науки РФ.
  5. Бактеріологічний метод дослідження. Етапи виділення чистої культури бактерій ті її ідентифікації
  6. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи. Методика фарбування бактерій за Грамом
  7. Билет № 1. Роль науки в различные периоды развития общества. Смена парадигм
  8. Будущее науки
  9. Визначте поняття «спортивний менеджмент». Мета і завдання спортивного менеджменту на сучасному етапі економічного і соціального розвитку України.
  10. Виникнення теоретичної соціології як науки

Слово «економія» складається із двох слів: «ойкос» (будинок, домашнє господарство) і «номос» (знаю, закон). Тому буквально «економія» означає науку про домоведення, про мистецтво ведення домашнього господарства.

Економічна наука на шляху свого розвитку пройшла такі етапи:

Меркантилізм- концепція, що бачила основу національного процвітання в нагромадженні благородних металів (золота й срібла), що вважалися головними формами багатства. Представники: А. Монкрет’єн, Томас Мен, Жан Батист Кольбер.

Школа фізіократів,представники якої вважали, що тільки земля продуктивна й що тільки праця сільськогосподарських працівників здатні створити чистий продукт, тобто дохід, що перевищує витрати. Всі інші види діяльності (промисловість, торгівля) є «марними», оскільки вони лише переробляють продукти, не збільшуючи їхню кількість. Відомими представниками цього напряму були Франсуа Кене і і Анн Тюрго.

Класична школа, заслугами якої було поглиблення та розкриття законів розвитку, нових методів дослідження (науковий). Класики були прихильниками економічного лібералізму. Вони розглядали людину насамперед як людину «економічну». Її прагнення до максимізації свого багатства призводить до збільшення багатства всього суспільства. Для класичної школи характерні такі дві суперечливі особливості: 1) розвиток ідей класиків; 2) критика цих ідей та створення альтернативних теорій. Вчених-класиків розділяють на такі дві групи: І хвиля – Петті, Кене, Смітт, Рікардо; ІІ хвиля – Сей, що є автором теорії трьох факторів виробництва; французький класик Бастіа; Мілль; Кері, діяльність якого пов’язана з розвитком світових відносин США. Відомим представником класичної школи є Карл Маркс, який розробив теорію додаткової трудової власності та став в основі виникнення пролетарської політичної економії.

Критичний напрям. (кінець ХІХ-поч. ХХст.) Його засновником був Сімон Сісмонді. Предметом політичної економії стає добробут людей, оскільки він залежить від держави. Сісмонді виступав за державне регулюван ня економікою, підтримку дрібних виробників. Інший представник критичного напряму прудон теж звернув увагу на інтереси дрібної буржуазії, розвиток капіталізму сприяв розоренню останніх. Він також був засновником теорії анархізму, його ідеї з часом унаслідував Бакунін .



Альтернативна школа виникла в 1-й половині ХІХ століття, засновником якої був Фрідріх Ліст, який був прихильником обєднання Німеччини. Він стверджував, що економічна сила Німеччини полягає саме в цьому. Така іде національного єдинства стала основою ідеології фашизму. Альтернативна школа критикувала вчення класиків, особливо Адама Смітта, за те, що вони намагалися відкрити універсальні закони.

Історична школа – виникла в 40-х роках ХІХ ст. і загалом продовжувала ідеї Ліста. Представники: Карі Кріс, Гільдербранд.

Нова історична школа виникла в 70-х роках. Представники: Густав Шмоллер, Луйо Брентано.

Маржиналізм. (ХІХ-ХХ ст..) Його представники Карл Менгер, Євгеній Бем-Баверк, Фрідріх Візер розробили теорію граничної корисності, яка стала основним принципом маржиналізму.

Неокласичний напрям (ХІХ ст..), засновником якого став Альфред Маршалл. Він розробив свою універсальну теорію цін, де немає класів, а натомість є продавці-покупці, виробники-споживачі.У центрі уваги неокласиків – аналіз умов, за яких споживачі й виробники максимізують свій прибуток. Представники: Артур Пігу, Карл Менгер, Євгені Бем-Баверк, Фрідріх Візер.



Кейнсіанство (ХХ ст..) – центр уваги переміщується на проблеми макроекономіки. Джон Мейнард Кейнс вбачав двигун економіки не в пропозиції, а в попиті. Для підвищення сукупного попиту Кейнс рекомендував використовувати податково-бюджетну та кредитно-грошову політику держави.

Монетаризм (ХХ ст..) ставить в центр макроекономічної політики гроші. Завдання держави тут зводяться до контролю над емісією грошей і грошовою масою, досягненню збалансованого державного бюджету, боротьби з інфляцією тощо. Представники: Давид Юм, Мілтон Фрідмен.

Сучасний неоінституціоналізм (післявоєнний період). В рамках цього напряму виникають економічна теорія прав власності (Рональд Коуз), теорія економічної організації (Р. Коуз та Олівер Вільямсон), теорія суспільного вибору (Джеймс Б’юкенен).

 

11. Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету.

На основі економічної теорії сформувалися і розвиваються самостійні економічні науки, сутність яких утворює систему економічних наук. З точки зору масштабів досліджуваного об’єкта розрізняють рівні економічного дослідження, яким відповідають такі складові економічної теорії або наукової дисципліни:

Мікроекономіка (дослідження поведінки і мотивів діяльності суб’єктів первинної данки – домогосподарств, підприємств за умов обмежених ресурсів та альтернативних напрямків їх використання;

Мезоекономіка (вивчає окремі галузі і підсистеми національної економіки – АПК, торговельно-промисловий комплекс, територіально-промисловий комплекс, ВЕЗ);

Макроекономіка (вивчає економічну систему в цілому, всю економіку або окремі її укрупнені складові – сектори, сфери тощо, суспільне відтворення в цілому, категорії як фінанси, зайнятість, безробіття);



Мегаекономіка – міжнародна економіка (вивчає взаємозв’язки національних господарств (економік), міжнародні економічні відносини в межах світового господарства).

За сферами дослідження економічні науки поділяються на: Загальні (фундаментальні): економічна теорія, історія економічних вчень, економічна історія. Функціональні (міжгалузеві, спеціальні): фінанси, кредит, економіка праці, маркетинг, бухгалтерський облік; Галузеві: економіка торгівлі, сільського господарства, банківської справи тощо; Підприємства (промислові підприємства, сільського сподар ської фірми); Регіональні (економіка окремої країни, економіка регіону в межах країни);

Стикові економічні науки – економічна історія, економічна статистика, економічна географія.

Вирішальною ознакою економічних знань є їх науковість. Узагальнені економічні знання фокусуються у вигляді економічної теорії, яка тільки тоді стає науковою, коли підтверджена практикою, життям, реальною дійсністю. Справжнє наукове знання завжди об’єктивне. Тому єдиною справді науковою методологічною основою може бути економічна теорія, перевірена практикою, що і являє економічну науку у справжньому розумінні слова. Тому кожна з фундамента льних економічних дисциплін повинна мати своє чітко окреслене коло категорій і понять, які згодом необхідно конкретизувати в інших нормативних дисциплінах – залежно від подальшої спеціалізації кожного фахівця.


Дата добавления: 2015-04-18; просмотров: 7; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты