Gt;Неограмматизм, естетизм і соціологія мови

Кінець ХІХ століття – початок ХХ століття – кризовий етап, підготував грунт формування структурального методу, передусім критикуєтьсясравнительно-исторический метод, і навіть поглядимладограмматиков. Зокрема, піддавалося критиці надмірне захопленнямладограмматиков людиною, так закладаються 3 основні школи:

· Естетична

· Соціологічна

·Неограмматическая

Естетична школа чи школа естетизму і основоположник її КарлФосслер, у полеміці змладограмматиками і натуралістами, він заявляв, що мова слід розглядати як неподільне незбиране освічене з естетичного погляду. На думкуФосслера мову цей витвір мистецтва, це єдиний організм, і вона повиннарасчленяться на атоми. Карл пропонував дослідити мову поруч із естетикою ілитературологией через призму мови красного письменства. Він заявляв, що «всяке мовознавство має бути естетичним».

Соціологічна школа. Методологічні основи було закладено Марксом і Енгельсом, ПолемМорганом.

Основи соціології мови закладеноАнтуаномМейе.

Вони виходили з усвідомлення те, що мову – соціологічний продукт, тобто. мову повинен повинна розвиватися у зв'язку розвитку суспільства.

Особливе місце серед соціологів мови належить швейцарському вченомуФ.деСассюру. З іменем Тараса Шевченка пов'язаний етап справді наукового мовознавства. З його ідей почалася лінгвістика ХХ століття.

У основі концепції лежить уявлення:

1. Про системності мови (мову – багаторівнева, замкнута система взаємодії фонетичного, лексичного,грамматического рівнів)

2. Знакова природа мови. Мовний знак довільний, не мотивованою (слово не відбиває суть предмета), з'єднує у собі матеріальне і ідеальне (лексичне значення).

Проблеми мови:

1. Мова і йшлося у тому протиставленні (мову соціальний, а мова індивідуальна).

2.Синхрония (вивчення мови за горизонталлю) ідиахрония (вивчення мови за вертикаллю) у розвитку мови.

3. Зовнішня (що з історією суспільства) й внутрішня соціальність (саму систему мови, незалежна від історії суспільства) лінгвістика.

>Неограмматизм. Поява останнього була зумовлено кризою мовознавства, а точніше кардинальним невідповідністю між вивченням історії древніх мов і культур дослідження сучасного складу живих мов.

Саменеограмматизм стала основою від порівняльно-історичного методу доструктуральним методам ХХ століття.

3 школинеограмматизма:

1.Казанская школа (І.А.Бодуен деКуртене).Уделял увагуфонемам іморфемам. Створив вчення про фонемі, як ідеальному образі звуку. Вчення про статиці і динаміці. Вчення про механізми мовних змін. Вчення про системності мови.

2. Московська лінгвістична школа (>Ф.Ф.Фортунатов). Особлива увага приділялася формам слова словосполученням.

Досягнення:

a) Визнання мови як психологічним, а й соціальним явищем

b) Розмежування зовнішнього й внутрішнього законів розвитку мови

з)Различениесинхронических ідиахронических методів

>d) Визнання системності

e) Вчення форму слова

>f) Інтерес Вільгельма до живим мовам і системне опис народних говірок

g) Встановленнядирвергентно –корвенгентной еволюції мови.

3. Женевська школа (вченняФ.деСассюра).

Усі школи приділяли особливу увагу вивченню граматики мови, предмет вивчення – структура мови. Визнавали соціальну природу мови, але з заперечували зв'язок розвитку мови із психологічними процесами.