Розкрийте поняття зустрічного позову та порядок його подання.

Стаття 123. Зустрічний позов

1. Відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.

2. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

3. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Стаття 124. Форма і зміст зустрічної позовної заяви

1. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 цього Кодексу.

2. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Стаття 125. Позов третьої особи із самостійними вимогами

1. Положення статей 123 і 124 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження.

Стаття 126. Об'єднання і роз'єднання позовів

1. Суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.

2. Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

Позов — це вимога позивача до відповідача, звернена через суд про захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права , який здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити в собі певні складові частини (елементи), Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути в юрисдикції суду.

В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, в процесі розгляду справи він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач зобов'язаний пред'явити новий позов.

Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається юрисдикція даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.

Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (ст. 119 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому в підставу позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

В підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Однак для обгрунтування вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необгрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування дитини на утриманні позивача. Тільки при наявності цього комплексу (складу) фактів позовна вимога може вважатися обґрунтованою.

Підстава позову включає в себе ті юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (привід до пред'явлення позову).

Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Слід підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від позивача обґрунтування своїх вимог відповідними нормами права. На суд покладається обов 'язок встановити спірні правовідносини і застосувати до них відповідні норми матеріального права.

Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією

прав відповідача на захист проти позову.

Підстава позову викладається в позовній заяві. Однак, як вже зазначалося, протягом всього часу розгляду справи по суті позивач має право змінити підставу позову (ст. 31 ЦПК). Така зміна може мати місце і допускається чинним законодавством з метою встановлення об'єктивної істини і дійсних взаємовідносин між сторонами. Разом з тим закон дещо обмежує позивача в можливості зміни підстави позову: міняючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.

Слід зазначити, що в теорії цивільного процесуального права немає єдиної думки щодо складових частин (елементів) позову. Одні процесуалісти вважають, що немає необхідності виділяти зміст позову як окремий елемент, оскільки він охоплюється предметом і підставою, інші — заперечують проти цієї точки зору і обґрунтовують необхідність виділення такого елементу.

Виділення змісту позову як його елементу є необхідним, оскільки в позові повинні відобразитися дві вимоги позивача: вимога до суду про захист порушеного чи оспорюваного права і вимога позивача до відповідача. Тому під змістом позову необхідно розуміти вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Позивач може просити суд винести рішення: про присудження йому певної речі; про поновлення порушеного права; про визнання наявності чи відсутності суб'єктивних прав; про зміну чи припинення існуючого між сторонами правовідношення. Тому вимога позивача про присудження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Виділення змісту позову як вимоги позивача, направленої до суду, про здійснення певних дій має важливе практичне значення. Зміст позову допомагає визначити підвідомчість даної справи суду, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і постановити конкретне, повне і доступне рішення, що є підставою для швидкого і правильного відновлення порушеного права. За змістом позови класифікуються на окремі види.

Всі елементи позову тісно пов'язані між собою. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. В той же час матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.

Види позовів

Позови можна класифікувати на види, беручи до уваги різні критерії. Найбільш розповсюдженою є класифікація позовів на види за матеріально-правовим і процесуально-правовим критеріями.

Враховуючи матеріально-правовий критерій, позови поділяються на види залежно від характеру спірних правовідносин. Позови можуть виникати із цивільних, сімейних, трудових, та інших правовідносин. Кожний з цих видів позовів можна підрозділяти залежно від інститутів чи окремих норм галузей права. Наприклад позови, які виникають із сімейних правовідносин, можна поділяти на позови про стягнення аліментів, про розділ спільного майна між подружжям, про розірвання шлюбу тощо.

Такий поділ позовів на види має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Залежно від характеру, спірних правовідносин суд може вирішувати питання про спору, про предмет доказування, визначити суб'єктний склад спору, належність і допустимість доказів та ін. Ця класифікація позовів на види дозволяє зосередити увагу на процесуальних особливостях розгляду і вирішення окремих категорій справ.

У вимозі до суду про порушення судової діяльності по захисту прав і законних інтересів визначається і засіб бажаного захисту — як наслідок, на досягнення якого спрямована ця діяльність. За засобом процесуального захисту позови поділяються на три види: про присудження, про визнання і перетворювальні.

Позови про присудження — найбільш поширений вид позовів, коли позивач вимагає примусового здійснення обов'язку боржника-відповідача. Кожний процес виникає в зв'язку з тим, що суб'єктивне право позивача порушено або є загроза його порушення, внаслідок чого виникає необхідність звернутися до суду за захистом свого права. Позови про присудження пред'являються, як правило, в тих випадках, коли право позивача вже порушено і необхідно здійснити певні дії для його поновлення. Типовими прикладами позовів про присудження є позови про стягнення аліментів, про виселення з жилих приміщень, про стягнення боргових сум на підставі договору позики тощо.

Характерною особливістю позовів про присудження є те, що після їх розгляду і винесення по них рішення, якщо позови добровільно не виконуються, то вони можуть бути виконані в примусовому порядку. В судовій практиці ці позови нерідко поєднуються з позовами про визнання, коли позивач вимагає не лише визнати за ним право, а й примусити відповідача до виконання певних обов'язків.

Позови про визнання — це такі позови, коли позивач просить суд підтвердити наявність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин. Позови про визнання пред'являються в тих випадках, коли порушення права позивача, як правило, немає, однак між сторонами виникли сумніви щодо існування чи дійсності між ними відносин, які мають правові наслідки. Звертаючись до суду з позовом про визнання, позивач не ставить перед собою мети про матеріальне присудження, його мета полягає в усуненні сумнівів відносно існування правовідносин.

Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач, позови про визнання поділяються на позитивні і негативні Позови, які спрямовані на підтвердження наявності певних правовідносин між позивачем і відповідачем (наприклад, визнати право власності на будинок) визнаються позитивними. Якщо ж позивач просить суд підтвердити відсутність певних правовідносин між ним і відповідачем (наприклад, визнати угоду недійсною), такий позов визнається негативним.

Характерною особливістю позовів про визнання є те, що рішення по цих позовах ніколи не вимагають примусового виконання, а захист права здійснюється безпосередньо рішенням суду.

У судовій практиці нерідко позови про визнання доповнюються позовами про присудження, коли визнання служить необхідною передумовою присудження. Так, наприклад, у позовах про поновлення на роботі суд перш за все повинен визнати звільнення працівника незаконним і на цій підставі поновити його на роботі і стягнути заробітну плату за вимушений прогул.

Перетворювальні позови — це такі, коли позивач просить суд перетворити існуючі між ним і відповідачем правовідносини.

Залежно від мети, яку ставить позивач, звертаючись до суду, перетворювальні позови підрозділяються на: а) позови, спрямовані на зміну правовідносин. Прикладом такого позову може бути позов про виділення частини із спільного майна на підставі ст. 115 ЦК. Позивач у цьому випадку вимагає такого рішення, яке б змінило існуючі правовідносини; б) позови, спрямовані на припинення правовідносин. Характерним прикладом є позови про розірвання шлюбу, коли позивач просить суд припинити існуючі між ним і відповідачем правовідносини.

В юридичній літературі висловлюються заперечення проти виділення цього виду позовів, які зводяться до того, що завдання суду полягає не в творенні правовідносин, а в захисті реально існуючих прав та інтересів, які мають місце незалежно від суду, а також, що перетворювальні позови повністю охоплюються позовами про визнання і про присудження.

Такі висновки суперечать чинному цивільному законодавству, яке передбачає можливість подання позовів про зміну чи припинення правовідносин окремо від позовів про визнання чи про присудження. Це зовсім не означає, що суд творить правовідносини. Він змінює чи припиняє існуючі правовідносини, оскільки тільки суд компетентний це зробити, а сторони мають право на їх зміну чи припинення ще до виникнення процесу.

Зміна чи припинення існуючих правовідносин є одним із засобів захисту цивільних прав. А оскільки критерієм класифікації позовів на види за процесуальною ознакою є засіб захисту, то не може викликати сумнівів існування перетворювальних позовів.

Характерною ознакою позовів про визнання є те, що вони пред'являються, як правило, якщо у сторін виникли сумніви в існуванні правовідносин і суд своїм рішення повинен усунути ці сумніви, тобто визнати наявність чи відсутність правовідносин.

При поданні перетворювальних позовів таких сумнівів у сторін не існує. Між ними існують правовідносини і сторони це знають, однак вони просять суд перетворити їх (замінити або припинити), що входить в його компетенцію.

Захист інтересів відповідача

Цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачу право на захист від заявленого позову. Це право випливає з принципів рівноправності сторін, диспозитивності, змагальності.

Захист відповідача проти пред'явленого до нього позову може здійснюватися різними засобами, передбаченими законом - це: заперечення проти позову і зустрічний позов.

Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які стосуються правомірності виникнення і розвитку процесу по справі або матеріалвно-правової вимоги позивача по суті. В зв'язку з цим заперечення відповідача проти позову можуть бути матеріально-правовими або процесуально-правовими.

Матеріально-правове заперечення полягає в тому, що відповідач, не заперечуючи проти виникнення процесу по справі, оспорює матеріально-правову вимогу позивача. Використовуючи матеріально-правове заперечення, відповідач може наводити факти і обставини, які спростовують вимогу позивача і підтверджують відсутність у позивача права на задоволення позову повністю або в його частині.

Суть процесуально-правового заперечення виражається в тому, що відповідач, не торкаючись матеріально-правової вимоги позивача, висловлює сумнів щодо правомірності виникнення процесу по справі, тобто звертає увагу суду на відсутність у позивача права на звернення до суду, на порушення процесу по даній справі. Використовуючи процесуально-правове заперечення проти позову, відповідач намагається довести, що процес по справі виник незаконно і підлягає закриттю. Такими запереченнями можуть бути: наявність по цій справі рішення суду, яке набрало законної сили, наявність по даній справі рішення товариського суду тощо. Процесуальні заперечення відповідача ґрунтуються на недотриманні процесуальних норм, які можуть бути усунуті самим судом.

Зустрічний позов — це звернення до суду відповідача з самостійною вимогою до позивача про захист порушеного чи оспорюваного права в процесі, який порушений позивачем. При поданні зустрічного позиву позивач по первісному позову стає відповідачем по зустрічному позову, а відповідач займає процесуальне становище позивача.

Зустрічний позов характеризується наступними ознаками: 1) зустрічний позов подається лише відповідачем по справі; 2) відповідачем за зустрічним позовом може бути лише позивач; 3) зустрічний позов подається у вже існуючому процесі для сумісного розгляду з первісним позовом.

При зверненні до суду відповідача з зустрічним позовом він ставить перед собою мету, по-перше, захистити своє порушене чи оспорене право. В цьому розумінні зустрічний позов є самостійним позовом і повинен відповідати всім вимогам, які ставляться до будь-якого позову. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача. Як правило, зустрічний позов використовується відповідачем для того, щоб нейтралізувати первісний позов повністю або в частині.

Закон чітко регулює умови пред'явлення зустрічного позову. Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЦПК суддя повинен прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємно пов'язані взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Для прийняття зустрічного позову необхідно, зокрема, щоб первісний і зустрічний позови були взаємно пов'язані і їх спільний розгляд був би доцільним. Позови вважаються взаємно пов'язаними, якщо обидва вони походять з одного правовідношення або вимоги по них можуть зараховуватися. Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позовів може полягати і в тому, що зустрічна вимога виключає первісну. Так, у спорах, які випливають із житлових правовідносин, подібні випадки зустрічаються тоді, коли позивач вимагає виселення відповідача через неможливість сумісного проживання, а відповідач у зустрічному позові вимагає виселення позивача як такого, що не має права на житлову площу, або позивач вимагає визнання ордеру недійсним, а відповідач у зустрічному позову вимагає висилити позивача. У цьому випадку задоволення зустрічного позову призводить до відмови в задоволенні первісного або навпаки.

Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позовів може виявлятися в тому, що обидва позови мають одну й ту ж саму підставу. Спільний розгляд обох позовів тут пояснюється тим, що взаємний зв'язок визначається однорідністю обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. У даному випадку для спільного розгляду обох позовів цілком достатньо, щоб підставою обох позовів були однакові юридичні факти.

Зустрічний позов може бути прийнятий судом до спільного розгляду і тоді, коли він спрямований до зарахування первісної вимоги. Для здійснення зарахування матеріально-правова вимога відповідача до позивача повинна відповідати умовам, передбаченим ст. 601 ЦК України. Відповідно до цієї статті зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Однак і за наявності цих умов не будь-яка вимога відповідача може бути пред'явлена до зарахування. Так, не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання ( догляду ); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом ( ст.602 ЦК України ).

За діючим процесуальним законодавством для здійснення зарахування обов'язкове пред'явлення зустрічного позову. Зарахування не може наставати автоматично. Для припинення зобов'язання шляхом зарахування необхідна заява про це хоча б одного учасника цивільних правовідносин. Згода іншої сторони не потрібна, оскільки зарахування є одностороннім правочином і для нього достатньо заяви однієї сторони, згоди іншої сторони для зарахування не потрібно.

Для прийняття зустрічного позову достатньо однієї з умов, передбачених у ст. 123 ЩІК

В тих випадках, коли відповідач, пред'являючи зустрічний позов, не ставить собі за мету захиститися від первісного позову, а направляє його на задоволення самостійних вимог, суд може прийняти такий позов до сумісного розгляду лише тоді, коли первісна І зустрічна вимоги взаємопов'язані і це приведе до більш швидкого і правильного розгляду та вирішення справи, В протилежному випадку суд відмовляє в прийнятті зустрічної позовної заяви і роз'яснює відповідачу, що він може звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Зустрічні позови пред'являються до суду в письмовій формі з дотриманням передбачених законом реквізитів позовної заяви (ст. ст. 119, 120 ЦПК), порядку подання позову і оплачуються державним митом. Зустрічний позов повинен пред'являтися з таким розрахунком, щоб відповідач (позивач по справі) міг своєчасно ознайомитися з ним і підготуватися до захисту. Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЦПК подання зустрічного позову можливо лише до або під час попереднього судового засідання, тому недотримання зазначеного строку унеможливлює пред'явлення або прийняття судом зустрічного позову. Про прийняття зустрічного позову суддя повинен повідомити всіх осіб, які беруть участь у справі.

Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд постановляє єдине рішення, в якому повинна бути дана конкретна відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача.