Мислетворча функція

Функції мови

Мова обслуговує людину і суспільство, але цим не вичерпується її роль. Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Комунікативна функція

Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за степенем виразності.

Ідентифікаційна функція

Ця функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти.

Експресивна функція

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість.

Гносеологічна функція

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й далеко не однієї.

Мислетворча функція

Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєве) й абстрактним (понятійним). Естетична функція

Естетична функція мови полягає в тому, що вона — першоджерело культури, знаряддя і водночас матеріал створення культурних цінностей Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Культурологічна функція

Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Номінативна функція

Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, ірреальні сутності, фантазії тощо.

Мова і суспільство – два взаємопов’язані явища. З одного боку, мову творить і розвиває суспільство, з іншого – без мови не було б суспільства. І наука, і техніка, і релігія, і культура не можливі без мови, бо мова забезпечує всі без винятку процеси життя і діяльності людини. Мова виконує ряд функцій: комунікативна, ідентифікаційна, експресивна, гносеологічна, мислетворча, естетична, культурологічна, номінативна. Всі вони спільно існують в житті кожної людини, і нерозривно супроводжують її спілкування.

3) Рідна мова. Національна мова. Державна мова.

Рі́дна, матери́нська мова — мова, яку виробили рідні по крові покоління, саме цю мову людина в нормальних соціальних умовах вивчає найперше. Незнання рідної мови не виключає її існування і не означає автоматичного привласнення цього означення засвоєній чужій мові. Вивчення мови відбувається у дитинстві у природний спосіб в умовах опіки над малим дитям. Як правило — це родинні умови. Рідна мова — одне з найважливіших понять соціолінгвістики та етнології, яке нині набуло міждисциплінарного статусу. Існують різні, часом суперечливі трактування терміну «рідна мова». Загалом, виділяють три концепції: етнічна мова, перша мова та мова, засвоєна в дитинстві.

Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, яка разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування. Це мова, яка складалася на території держави багато тисячоліть.

Державна (офіційна) мова — правовий статус мови, вживання якої обов’язкове в офіційних документах та загалом в публічних сферах суспільного життя в державі (законодавство, управління, судочинство, освіта тощо).

Державна мова постає як мова національності, яка самовизначилася в даній державі. Вживання державної мови закріплюється традицією або законодавством.

Статус державної (офіційної) мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З другого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин.

4) Лексикографія як наука. Типи словників. Словники у професійному мовленні.

Термін лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає:

а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання

словників, вивчає типи словників;

б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового

матеріалу;

в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.

Залежно від призначеня і характеру пояснення словникового матеріалу

словники поділяють на енциклопедичні та лінгвістичні.

В енциклопедичних словниках розкривається поняття - подається опис

предметів, явищ, подій. У них міститься також інформація про видатних

державних та політичних діячів, учених, діячів культури. Енциклопедичні

словники бувають:

• загальні (або універсальні);

• галузеві (або спеціальні).

У лінгвістичних словниках пояснюється слово. Лінгвістичні словники є:

• одномовними;

• двомовними;

• багатомовними.

В одномовних словниках у певному аспекті розкриваються особливості

слів, що вживаються в одній, певній мові. В залежності від аспекту

з?ясування слова та призначення словника розрізняють одномовні словники

таких типів:

• тлумачні словники;

• історичні словники;

• орфоепічні словники;

• орфографічні словники;

• етимологічні словники;

• словники іншомовних слів;

• термінологічні словники;

• граматичні словники;

• інверсійні словники;

• частотні словники;

• діалектні словники;

• словники мови окремих письменників;

• ономастичні словники;

• словотворчі словники;

• морфемні словники;

• словники синонімів;

• словники омонімів;

• словники паронімів;

• словники антонімів;

• словники перифраз;

• фразеологічні словники.

5) Поняття стилю та жанру української літературної мови. Функціональні стилі української літературної мови та сфери їх застосування.

Стиль літературної мови - різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах.

Жанр - це різновид текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

6) Науковий стиль у професійному спілкуванні. Лексико-стилістичні мовні засоби наукового стилю та його підстилів.

7) Офіційно-діловий стиль: його варіанти, лексико-стилістичні мовні засоби.

8) Публіцистичний стиль: добір лексики. Особливості розмовного стилю української мови.