КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Мислетворча функціяСтр 1 из 11Следующая ⇒ Функції мови Мова обслуговує людину і суспільство, але цим не вичерпується її роль. Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу. Комунікативна функція Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за степенем виразності. Ідентифікаційна функція Ця функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти. Експресивна функція Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість. Гносеологічна функція Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й далеко не однієї. Мислетворча функція Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєве) й абстрактним (понятійним). Естетична функція Естетична функція мови полягає в тому, що вона — першоджерело культури, знаряддя і водночас матеріал створення культурних цінностей Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Культурологічна функція Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Номінативна функція Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, ірреальні сутності, фантазії тощо. Мова і суспільство – два взаємопов’язані явища. З одного боку, мову творить і розвиває суспільство, з іншого – без мови не було б суспільства. І наука, і техніка, і релігія, і культура не можливі без мови, бо мова забезпечує всі без винятку процеси життя і діяльності людини. Мова виконує ряд функцій: комунікативна, ідентифікаційна, експресивна, гносеологічна, мислетворча, естетична, культурологічна, номінативна. Всі вони спільно існують в житті кожної людини, і нерозривно супроводжують її спілкування.
3) Рідна мова. Національна мова. Державна мова. Рі́дна, матери́нська мова — мова, яку виробили рідні по крові покоління, саме цю мову людина в нормальних соціальних умовах вивчає найперше. Незнання рідної мови не виключає її існування і не означає автоматичного привласнення цього означення засвоєній чужій мові. Вивчення мови відбувається у дитинстві у природний спосіб в умовах опіки над малим дитям. Як правило — це родинні умови. Рідна мова — одне з найважливіших понять соціолінгвістики та етнології, яке нині набуло міждисциплінарного статусу. Існують різні, часом суперечливі трактування терміну «рідна мова». Загалом, виділяють три концепції: етнічна мова, перша мова та мова, засвоєна в дитинстві. Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, яка разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування. Це мова, яка складалася на території держави багато тисячоліть. Державна (офіційна) мова — правовий статус мови, вживання якої обов’язкове в офіційних документах та загалом в публічних сферах суспільного життя в державі (законодавство, управління, судочинство, освіта тощо). Державна мова постає як мова національності, яка самовизначилася в даній державі. Вживання державної мови закріплюється традицією або законодавством. Статус державної (офіційної) мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З другого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин.
4) Лексикографія як наука. Типи словників. Словники у професійному мовленні. Термін лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає: а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників; б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового матеріалу; в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.
Залежно від призначеня і характеру пояснення словникового матеріалу словники поділяють на енциклопедичні та лінгвістичні.
В енциклопедичних словниках розкривається поняття - подається опис предметів, явищ, подій. У них міститься також інформація про видатних державних та політичних діячів, учених, діячів культури. Енциклопедичні словники бувають:
• загальні (або універсальні);
• галузеві (або спеціальні).
У лінгвістичних словниках пояснюється слово. Лінгвістичні словники є:
• одномовними;
• двомовними;
• багатомовними.
В одномовних словниках у певному аспекті розкриваються особливості слів, що вживаються в одній, певній мові. В залежності від аспекту з?ясування слова та призначення словника розрізняють одномовні словники таких типів:
• тлумачні словники;
• історичні словники;
• орфоепічні словники;
• орфографічні словники;
• етимологічні словники;
• словники іншомовних слів;
• термінологічні словники;
• граматичні словники;
• інверсійні словники;
• частотні словники;
• діалектні словники;
• словники мови окремих письменників;
• ономастичні словники;
• словотворчі словники;
• морфемні словники;
• словники синонімів;
• словники омонімів;
• словники паронімів;
• словники антонімів;
• словники перифраз;
• фразеологічні словники.
5) Поняття стилю та жанру української літературної мови. Функціональні стилі української літературної мови та сфери їх застосування. Стиль літературної мови - різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Жанр - це різновид текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками. 6) Науковий стиль у професійному спілкуванні. Лексико-стилістичні мовні засоби наукового стилю та його підстилів. 7) Офіційно-діловий стиль: його варіанти, лексико-стилістичні мовні засоби.
8) Публіцистичний стиль: добір лексики. Особливості розмовного стилю української мови.
|