Понятие и виды управления в сфере охраны окружающей природной среды

Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим і уповноважені нею органи, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Договорные формы природопользования и их правовое содержание

Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами України .

З прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» законодавчо визначено дві основні форми використання природних ресурсів:

а) на титулі права власності;

б) на титулі права постійного і тимчасового користування.

При цьому, інститут права природокористування отримав достатньо повне закріплення у природоресурсному законодавстві України в силу його традиційності для правових систем країн пострадянського правового простору. Особливості правового регулювання використання, відтворення та охорони конкретних природних ресурсів (земель, вод, надр, лісів, атмосферного повітря, тваринного та рослинного світу) конкретизуються у нормах поресурсових законодавчих актів: Земельному, Водному, Лісовому кодексах., Кодексі про надра, законах "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", "Про охорону атмосферного повітря".

Питання користування природними ресурсами частково регулюється Господарським кодексом України (ГКУ). Так в статті 149 ГКУ йдеться про те, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Дана стаття встановлює загальний порядок здійснення природокористування суб'єктами господарювання і виступає загальною об'єктивацією титульних правових форм використання навколишнього природного середовища та природних ресурсів стосовно статей 150-151 ГКУ, які у свою чергу є деталізацією норм екологічного законодавства щодо спеціального кола суб'єктів природокористування -- господарюючих суб'єктів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Право природокористування -- це система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення і охорони природних ресурсів, забезпечення багатогранних матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних прав суб'єктів природокористування. На титулі права природокористування використовуються в Україні надра, води, ліси, об'єкти тваринного, рослинного світів, природно-заповідного фонду, атмосферне повітря, землі.

Природокористування поділяється за строками на постійне (безстрокове) та тимчасове (строкове). Видовою формою строкового природокористування є оренда природного ресурсу. Приміром, відповідно до статті 93 Земельного кодексу України (ЗКУ) під правом оренди земельної ділянки розуміють засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Інший приклад правовідносин оренди природного ресурсу передбачений статтею 51 Водного кодексу України (ВКУ), де йдеться, що у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних та оздоровчих цілях

Підстави виникнення права природокористування можна виділити такі:

- ліцензія на право природокористування;

- договір як самостійна підстава;

- договір разом з ліцензією (при цьому договір виконує допоміжну роль);

- право власності на природний ресурс .

Більшість договорів у сфері природокористування становлять договори приватно-правового характеру, насамперед оренда. Такі особливості обумовлюють і специфіку правового режиму природних ресурсів - регулювання їх використання, відтворення та охорони забезпечується вимогами як публічного, так і приватного права, що дістає вияв у спеціальному еколого-правовому регулюванні правових засад природокористування . Слід пам'ятати, що речові права встановлюються тільки на природні ресурси, а не на природне середовище, а тому важливим є правильне визначення в законі поняття «природні ресурси».

Отже, цивільно-правові договори у сфері природокористування є договорами на передачу об'єктів цивільних прав в тимчасове користування, причиною цього є те, що ці договори є цивільно-правовими, а об'єкти природоресурсного законодавства є об'єктами цивільного законодавства. Особливістю предмета даних договорів є нерухомий характер. Поняття «природний ресурс» зустрічається досить часто, але однакового розуміння, на жаль, не має. Так, під природним ресурсом розуміють певну сукупність запасів природних речовин, природної енергії чи певну корисну властивість природного об'єкта, яка використовуються суспільством для задоволення своїх потреб. В той час як такі поняття як «об'єкт природи» і «природний компонент» є загальними і нейтральними по відношенні до людини, поняття «природний ресурс» визначає ту частину навколишнього середовища, яка використовується людиною і носить майновий характер. Саме тому, якщо йдеться про регулювання цивільним правом відносин, які стосуються природних благ, то ми використовуємо термін «природні ресурси».

Розглядаючи природні ресурси як об'єкти цивільних прав ми виділяємо ряд ознак, серед яких - можливість задовільняти матеріальні і нематеріальні потреби суб'єктів цивільних відносин. Більше того, саме природні ресурси були історично першими об'єктами цивільних правовідносин. Другою характеристикою об'єктів цивільних правовідносин є їх дискретний характер, тобто кількісна і якісна відокремленість один від одного. Є чимало думок з цього приводу по відношенню до природних ресурсів, однак, на нашу думку, що природні ресурси все ж володіють ознакою дискретності, адже майже всі з них є об'єктами кадастрового обліку. Даний факт є досить переконливим, оскільки ведення кадастрів неможливе без кількісного і якісного відокремлення природних ресурсів один від одного і від інших об'єктів. Однак слід зазначити, що різним природним ресурсам характерний різний ступінь дискретності, що впливає і на ступінь їх включення в цивільно-правовий оборот.

Окрім таких ознак як корисність і дискретність об'єктам цивільного обороту притаманниа така ознака як системність, коли об'єкт перебуває в системному зв'язку з іншими об'єктами цивільних правовідносин. Внутрішня системність природних ресурсів не викликає ніякого сумніву, адже природа є, напевне, найскладнішою з усіх систем. Щодо зв'язку природних ресурсів з іншими об'єктами цивільних прав, то можна впевнено сказати, що в кінцевому рахунку більшість цивільних відносин виникають саме з приводу навколишнього середовища або ж пов'язані з тими відносинами, які виникають з приводу навколишнього середовища. Разом з тим природні ресурси як об'єкти правовідносин становлять особливу категорію, що і обумовлює специфічність їх правового режиму. Перш за все, природні ресурси виконують життєзабезпечувальні (вітальні) функції - фізіологічне існування людини унеможливлюється за відсутності будь-якого природного ресурсу (у зв'язку з цим більшість природних ресурсів у глобальному контексті розглядаються з точки зору міжнародно-правової концепції "загальної спадщини людства"); по-друге, фактичне панування людини над природним ресурсом як форма реалізації прав володільця є відносною; по-третє, щодо природного ресурсу вартісна його оцінка як матеріального об'єкта носить синкретичний, конкретно історичний характер.