Правовые основы обращения с радиоактивными отходами

ЗУ «Об обращении с радиоактивными отходами»

Цей Закон спрямований на забезпечення захисту людини та навколишнього природного середовища від шкідливого впливу радіоактивних відходів на сучасному етапі та в майбутньому.

Закон поширюється на всі види діяльності з радіоактивними відходами

Стаття 3. Основні принципи державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами

Основними принципами державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами є:

пріоритет захисту життя та здоров'я персоналу, населення та навколишнього природного середовища від впливу радіоактивних відходів згідно з державними нормами радіаційної безпеки;

розмежування функцій державного контролю та управління у сфері поводження з радіоактивними відходами;

реалізація державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами шляхом розробки та виконання довгострокової Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами;

забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів, якого можна досягти на практиці;

недопущення неконтрольованого накопичення радіоактивних відходів;

забезпечення державного нагляду за поводженням з радіоактивними відходами;

прийняття рішень щодо розміщення нових сховищ радіоактивних відходів з участю громадян, їх об'єднань, а також місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування;

гарантування надійної ізоляції радіоактивних відходів від навколишнього природного середовища при обгрунтуванні безпеки сховищ радіоактивних відходів;

зберігання радіоактивних відходів у виробників відходів обмежений час з наступною передачею спеціалізованим підприємствам по поводженню з радіоактивними відходами;

відповідальність виробників радіоактивних відходів за безпеку під час поводження з радіоактивними відходами до передачі їх спеціалізованим підприємствам по поводженню з радіоактивними відходами;

заборона проведення робіт по захороненню радіоактивних відходів юридичним і фізичним особам, внаслідок діяльності яких утворюються радіоактивні відходи та які поставляють і використовують радіоактивні речовини, ядерні установки;

міжнародне співробітництво у сфері поводження з радіоактивними відходами;

активна науково-дослідницька діяльність у сфері поводження з радіоактивними відходами.

14. Правовое обеспечение санитарно-эпидемиологического благополучия населения в городах и других населенных пунктах

Правове забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення здійснюється санітарним законодавством України, яке базується на Конституції України і складається з основ законодавства України про охорону здоров'я, законів України «Про забезпечення санітарногота епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захворюванням на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальнийзахист на­селення», інших нормативно-правових актів та санітарних норм.

Базовим у регулюванні суспільних відносин, які виникають у сфері забезпечення санітарного таепідеміологічного благополуччя, є Закон «Про забезпечення санітарного та епідемічногоблагополуччя насе­лення», який визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює поря­док організації державноїсанітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічногонагляду в Україні.

Згідно зі ст. 1 Закону санітарне та епідемічне благополуччя населен­ня — це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваностіперебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначенихсанітарними нормами.

Зазначеною статтею Закону визначено також такі важливі поняття:

— середовище життєдіяльності людини (далі — середовище життєдіяльності) — сукупність об'єктів, явищ і факторів навколишнього середовища (природного і штучно створеного), щобезпосередньо оточують людину і визначають умови її проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо;

— фактори середовища життєдіяльності — будь-які біологічні (вірусні, пріонні, бактеріальні, паразитарні, генетично модифіковані організми, продукти біотехнологїї тощо), хімічні (органічні і неорганічні, природні та синтетичні), фізичні (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук, теплове, іонізуюче, неіонізуюче та інші види випромінювання), соціальні (харчування, водопостачання, умови побуту, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо) та інші фактори, що впливають або можуть впливати на здоров'я людини чи на здоров'я майбутніх поколінь;

—шкідливий вплив на здоров'я людини — вплив факторів середови­ща життєдіяльності, що створює загрозу здоров'ю, життю або працездатності людини чи здоров'ю майбутніх поколінь;

—безпечні умови для людини — стан середовища життєдіяльності, при якому відсутнянебезпека шкідливого впливу його факторів на людину;

—сприятливі умови життєдіяльності людини — стан середовища життєдіяльності, при якому відсутній будь-який шкідливий вплив його факторів на здоров'я людини і є можливостідля забезпечення нормальних і відновлення порушених функцій організму;

—санітарно-епідемічна ситуація — стан середовища життєдіяльності та обумовлений ним стан здоров'я населення на певній території в конкретно визначений час.

Отже, метою санітарного законодавства України є створення необхідних умов для реалізації натериторії України прав та інтересів громадян і суспільства в збереженні і зміцненні здоров'я людей, їх фізичного та духовного розвитку, довголіття та активного життя.

У статті 50 Конституції України проголошено право кожного, хто проживав на території України, на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якістьхарчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення, а в ст. 49 — право на охорону здоров'я. Незважаючи на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8), вона ли­ше декларує суб'єктивні права людини і громадянина. У зв'язку з цим на розвиток положень ст. 50 Конституції України прийнято пакет законів, норми яких спрямовані назабезпечення можливості реалізації та захисту одного з найважливіших прав людини — права на захист від впливу несприятливого навколишнього середовища та шкідливого впливу факторівсередовища життєдіяльності.

На забезпечення зазначеного права санітарне законодавство Ук­раїни закріплює права таобов'язки громадян та підприємств, установ і організацій щодо забезпечення санітарного таепідемічного благополуччя. Зокрема, громадяни мають право на: безпечні для здоров'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів; відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства; достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'янаселення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпеченнясанітарного та епідемічного благополуччя (ст. 4 Закону).

Водночас громадяни зобов'язані: піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічневиховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державногосанітарно-епідеміологічного нагляду; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благо­получчя.

Рішення і дії посадових осіб органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також громадян, якими порушено права підприємств, установ, організацій чи громадян з питаньзабезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, можуть бути оскаржені в порядку, встановленому законом.

Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров'я України санітарно-епідеміологічнийнагляд здійснює саме зазначене міністерство.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд — це діяльність органів, установ та закладівдержавної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними тафізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та по застосуваннюзаходів правового характеру щодо порушників.

Основними завданнями цієї діяльності є:

—нагляд за організацією і проведенням органами виконавчої вла­ди, місцевого самоврядування,підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів;

—нагляд за реалізацією державної політики з питань профилакти­ки захворювань населення, участь у розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливомувпливу факторів навколишнього середовища на здоров'я населення;

—нагляд за дотриманням санітарного законодавства;

—проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, гігієнічної регламентаціїнебезпечних факторів і видача дозволів на їх використання.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні вибірковими перевірками дотриманнясанітарного законодавства за планами органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово залежно від санітарної, епідемічної ситуації та за заявами громадян.

Результати перевірки оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.

Систему державної санітарно-епідеміологічної служби України становлять: центральнийорган виконавчої влади в галузі охорони здо­ров'я; установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служ­би центрального органу в галузі охорони здоров'я; відповідні устано­ви, заклади, частини і підрозділи центральних органів виконавчої влади в галузі оборони, в галузі внутрішніх справ, у справах охорони державного кордону, з питань виконання покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України; державні наукові ус­тановисанітарно-епідеміологічного профілю.

Установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюють свою діяльність напідставі положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні та положения про державну санітарно-епідеміологічну службу України, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, а також положень про державну санітарно-епідеміологічну службу іншихдержавних органів, зазначе них у Законі України «Про забезпечення санітарного таепідемічного благополуччя населення», що затверджуються керівником відповідногодержавного органу за погодженням з головним державним санітарним лікарем України.

Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

—здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

—визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'янаселення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

—вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населен­ня залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;

—подготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччянаселення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числікарантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;

—контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширення інфекційних, масовихнеінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

—державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;

—видача висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;

—встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видачагігієнічного сертифіката на неї;

—методичне забезпечення та здійснення контролю під час визна­чення рівня небезпечності відходів.

Взаємодія, а також розмежування сфер діяльності, повноважень і відповідальності між органами,установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби та іншими спеціально уповноваженими органами, що здійснюють державний нагляд і контроль, забезпечується відповідно до нормативно-правових актів, що визначають їх компетенцію.

Органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби співпрацюють з державними органами і громадськими організаціями, діяльність яких спрямована напрофілактику захворю­вань, охорону здоров'я людини та навколишнього середовища, захистправ громадян на безпечні умови їх життєдіяльності.

Працівники підприємств, установ, організацій, дії яких призвели до порушення санітарного законодавства, невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, підлягають дисциплінарній, адміністративній, цивільно-правовій, кримінальній відповідальності згідно з законодавством.

Зокрема, за порушення санітарного законодавства або невиконан­ня постанов, розпоряджень,приписів, висновків посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби на осіб, винних у вчиненні таких правопорушень, може бути накладе­ноадміністративний штраф у таких розмірах:

—на посадових осіб — від одного до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян;

—на громадян — від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До підприємств, підприємців, установ, організацій, які порушили санітарне законодавство, застосовуються такі фінансові санкції:

а) за передачу замовникові або у виробництво і застосування конструкторської, технологічної тапроектної документації що не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 відсотків вартості розробки;

б) за реалізацію продукції, забороненої до випуску і реалізації посадовими особами органів,установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, підприємство, підприємець,установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості реалізованої продукції;

в) за випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя і здоров'я лю­дей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції;

г) за реалізацію на території України імпортної продукції, яка не відповідає вимогам стандартівщодо безпеки для життя і здоров'я лю­дей, санітарних норм, що діють в Україні, підприємство,підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості реалізованої продукції;

ґ) за ухилення від пред'явлення посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної службипродукції, яка підлягає контролю, підприємство, підприємепь, установа, організація сплачуєштраф у розмірі 25 відсотків вартості продукції, що випущена з моменту ухилення;

д) за порушення вимог щодо додержання тиші та обмежень певних видів діяльності, що супроводжуються шумом, встановлених ст. 24 Закону України «Про забезпечення санітарногота епідемічного благополуччя населення», підприємство, установа, організація, громадянин —суб'єкт господарської діяльності сплачує штраф у розмірі від п'ятдесяти до чотирьохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі, коли підприємство, установа, організація або громадянин — суб'єкт господарської діяльності не припинили порушення після застосування фінансової санкції, вони сплачують штраф у розмірі ста відсотків вартості реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Особливості застосування заходів адміністративного стягнення за порушення санітарного законодавства посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу виконавчої влади з питань оборони, центрального органу виконавчої влади з питань внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, Державногоуправління справами, Служби безпеки України визначаються законодавством.

Підприємства, установи, організації, підприємці та громадяни, які порушили санітарнезаконодавство, що призвело до виникнення захворювань, отруєнь, радіаційних уражень,тривалої або тимчасової втрати працездатності, інвалідності чи смерті людей, зобов'язані відшкодувати збитки громадянам, підприємствам, установам і організаціям, а також компенсувати додаткові витрати органів, установ та закладів санітарно-епідеміологічної служби на проведения санітарних та протиепідемічних заходів і витрати лікувально-профілактичних закладів на подання медичної допомоги потерпілим.

У разі відмови від добровільної компенсації витрат або відшкоду­вання збитків спір розглядається у судовому порядку.

Діяння проти здоров'я населення, вчинені внаслідок порушення санітарного законодавства,тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно з законом.