Типи алергічних реакцій. Механізми розвитку гіперчутливості негайного та сповільненого типу.

Гіперчутливість негайного ГНТ і уповільненого ГУТ типу їх механізм відмінності. Антиалергійні препарати Т-залежні або клітинні реакції — приклад гіперчутливість сповільненого типу ГЧУТ, клінічні форми — контактний дерматит, відторгнення трансплантата. Механізм ГЧУТ: 1. Імунологічна стадія — під впливом сенсибілізуючої дози АГ виникає сенсибілізація Т-л.ф., потім відбувається їхня проліферація, в організмі утв колонії сенсибілізованих Т л.ф, 2. патохімічна — після введення дозволяючої дози АГ у лімфоцитах відбувається активація ферментів лізосом, нестаболітичних процесів і виділення клітинних медіаторів — лімфотоксинів; 3. патофізіологічна -виділення Т-ефекторами і Т-кілерами лімфокинів, що руйнують клітини. До цього процесу приєднуються макрофаги, розвиваються запальні реакції. Стан сенсілібації зберігається протягом усього життя і зустрічається при туберкульозі,

бруцельозі, й інших захворюваннях. Порівняння

ГНТ

ГУТ

1. розвивається через 15-20 хв після повторного введення АГ

1. розвивається через декілька годин або днів

2. звязана з LgE

2. не звязана з LgE але звязана з Т-л.ф. Т-лімфоцит

3. можливий пасивний перенос за допомогою АТ

3. пасивний перенос неможливий, але можна перенести алергію за допомогою Т-л.ф. адаптивний перенос

4.АГ-алергени найчастіше розчинні білки сироватки, токсини МіО тварин і рослин

4.алергени — курпускулярні бактерії, віруси хімічні алергени

5.відбувається в тканинах гладкої мускулатури, у кровоносних судинах

5. відбувається найчастіше у шкірі

6. можлива десенсибілізація

6. десенсибілізація не можлива. Стан ГУТ зберігається дуже довго

Механізм: ГНТ звязаний з виробленням антитіл, а ГУТ із клітинними реакціями. ГНТ вперше описана Рише, Портье і Сахаровим. Установлено що ГНТ виникає при утворенні комплексу антиген-антитіло і дії цього комплексу на чуттєві клітки. Виявляється: в анафілаксії, сироватковій хворобі. ГУТ вперше описана Кохом. Ця форма прояву не звязана з антитілами, опосередкована клітинними механізмами за участю Т-лімфоцитів. До ГУТ відносяться: контактна алергія, уповільнена алергія до білок, туберкулінова реакція. Антиалергічні препарати: Диазолин, супрастин, гистамин, натрію тіосульфат.

67-69. Антигени, їх хімічна природа. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне використання антигенів мо. Антигени. Антигени, умови антигенності, будова. Види антигенної специфічності. Антигенна структура вірусів. Антигени гістосумісності МНС, HLA, хымычна природа, розташування. Пухлиноасоцыйованы антигени. CD-антигени, їх характеристика

Антигени — генетично чужі для організму біологічні утворення речовини, їх комплекси, клітини, які здатні викликати в ньому розвиток специфічних імунологічних реакцій. Імунна відповідь організму на антигени проявляється в таких основних феноменах: а утворення антитіл специфічних імуноглобулінів, які здатні вступати у специфічну реакцію з антигеном; б поява імунокомпетентних клітин, які здатні реагувати на антиген і забезпечувати прояви клітинного імунітету; в формування імунологічної памяті. Крім того, антигени можуть викликати стан сенсибілізації, тобто підвищеної чутливості, а також феномен імунологічної толерантності — відсутності імунної відповіді на цей антиген. Властивості:І АГ може бути речовиною або істотою, котра відповідає таким вимогам.1 білкова природа — білки або їхні комплекси і органічними речовинами нуклео-. ліпо- протеїди,2 визначена маса білка не менше 1000 Да,3 стабільність структури,4 чужорідність.ІІ Прояв властивостей АГ:1 чужорідність білки іншого виду,2 антигенність — це ступінь активності АГ, що визначається по її спроможності викликати імунні реакції і.р.;3 імуногенність — це спроможність АГ викликати захисну і р , що наприклад, захищає від інфекції. Приклад, збудник черевного тифу викликає тривалий напружений імунітет Збудник дизентерії — імунітет нетривалий,4 специфічність — це властивість, що характеризує конкретний АГ і відрізняє його від інших АГІІІ. Класифікація АГ: І за функціональними властивостями: а Повноцінні АГ -речовини, які мають бути чужими для імунної системи організму, проникати в організм поза шлунково-кишковим трактом парентерально, мати макромолекулярну структуру, бути в стані колоїдного розчину. До них належать чужі для організму білки, полісахариди, комплекси білків, ліпідів і полісахаридів, комплекси білків і нуклеїнових кислот. Повноцінними антигенами є чужі клітини, мікроорганізми та їхні токсини, тощо.

бНеповні АГ або гаптени- речовини, які самостійно не викликають імунної відповіді, але набувають цю здатність при конюгації з високомолекулярними білками. Гаптенами можуть бути хімічні речовини, деякі бактеріальні полісахариди, поліпептиди, ліпіди, нуклеїнові кислоти.ІІ за походженням априродні АГ-мікроорганізми, їхні токсини, ферменти;бсинтетичні АГ, аутоантигени-власні клітини зі зміненою специфічністю пухлинці, травмовані клітини, заражені вірусами; ІІІ за хімічною природою-білки, комплекси білків із вуглеводами, нуклеїновими кислотами, ліпідами; ІV за генетичними відношеннями ааутоантигени, бізоантигени-від генетично ідентичного донора, валоантигени-від донора одного виду, але генетично неспорідненого, г К-антигени — донора іншого виду. Основи специфічності АГ:1 склад амінокислот, їхня послідовність.

2 кінцеві амінокислоти;3 вторинно-третинна структура білка.4 поверхово розташованої хімічної групи на поверхні антигенів визначає їхню специфічність і називається антигенами детермінанта або епітопами специфічне місце. АГ детермінати — це частина молекули антигену, який знаходиться на його поверхні і взаємодіє комплиментарно з активним центром АТ. Класифікація АГ

Клітини мікроорганізмів та їх окремі макромолекулярні сполуки мають антигенні властивості. Деякі з антигенів бактеріальних клітин мають сталі назви: Н-антигени — антигени джгутиків, О-антигени — антигени тіла бактерій, К-антигени — антигени капсули, Уі-антигени — антигени, з якими звязана вірулентність. Комплекс характерних для даного мікроорганізму антигенів становить його антигенну структуру. Такі антигени виявляють за допомогою спеціальних сироваток і на цій основі встановлюють вид мікроорганізму або його серологічний варіант серологічна ідентифікація. Практичне значення АГ1. з АГ мікробів одержують препарати-діагностикуми для визначення АТ серологічний діагностикум. 2. для одержання шляхом імунізації АГ ІДС. 3. для одержання вакцин і профілактики захворювань. Аутоантигени — речовини, що володіють здатністю имунизувати організм, з якого вони отримані. До них відносяться мозок, хрусталик ока, сперматозоїди, паращитовидні залози, гомогенати насінних залоз. У деяких випадках антигенні властивості можуть здобувати шкіра, нирки, печінка, легені й інші тканини. Тому що в звичайних умовах аутоантигени не приходять у зіткнення з імунними системами організму, то антитіла до подібних клітин і тканин не утворяться. Однак при ушкодженні цих тканин аутоантигени можуть всмоктуватися і викликати утворення антитіл, які надають ушкодження на відповідні клітки. Аутоантигени можуть виникати з клітин деяких органів і тканин під впливом охолодження, опромінення, медикаментозних препаратів, вірусних інфекцій, бактеріальних білків і токсинів стрептококів, стафілококів, мікобактерій туберкульозу, аутолизу мозкової тканини й інших факторів.

70. Антитіла, їх природа, хімічна будова, місце синтезу, динаміка продукції. Аутоантитіла. Антитіла — білки, що здатні специфічно зєднуватись з антигеном, що визвав їх утворення, і таким чином приймати участь в імунологічних реакціях. Імуноглобуліни — це глюкопротеїди, що складаються з протеїну, і сахарів; побудовані із 18 амінокислот. Імуноглобуліни по структурі , антигенним і імунобіологічним властивостям поділяються на: IgM, IgG, IgA, IgE, IgD. Всі молекули Ig складаються із поліпептидних ланцюгів: двох однакових ланцюгів Н і двох однакових легких ланцюгів L, що зєднані між собою дисульфідними містками. Як у Н-, так і у L- ланцюгах є змінна — V ділянка, в якій послідовність амінокислот непостійна і константна — С ділянка. Між варіабельними ділянками Н і L знаходиться активний центр 2 і . Валентність антитіла — це кількість активних центрів АТ, що здатні зєднуватись з АГ детермінантними. Ig синтезуються плазмоцитами Інформацію про специфічність Ig, що синтезуються плазмоцитами отримують від В-лімфоцитів. Динаміка утворення антитіл залежить від сили антигенного впливу дози антигену, частоти впливу антигену, ріст організму і його імунної системи. При первинному і повторному введенні антигену динаміка антитілоутворення також різна і протікає в кілька стадій. Виділяють латентну, логарифмічну, стаціонарну фазу зниження. У латентній фазі відбуваються переробка і представлення антигену імунокомпетентним клітинам, розмноження клону клітин спеціально на вироблення антитіл до даного антигену, починається синтез антитіл. У цей період антитіла в крові не виявляються. Під час логарифмічної фази синтезовані антитіла вивільняються з плазмоцитів і надходять у лімфу і кров. У стаціонарній фазі кількість антитіл досягає максимального і стабілізується, потім настає фаза зниження рівня антитіл. При первинному введенні антигену первинна імунна відповідь латентна фаза складається 3-5 доби, логарифмічна -7-15 доби, стаціонарна — 15-30 доби і фаза зниження — 1-6 місяців і більш. Спочатку синтезуються ІgM, а потім ІgG. При вторинному введенні антигену вторинна імунна відповідь латентний період укорочений до декількох год чи 1-2 доби, логарифмічна фаза характеризується швидким наростанням і значно більш високим рівнем антитіл, що в останніх фазах довгостроково утримується і повільно в плині декількох років знижується. Синтезуються головним чином IgG. Після первинного введення антигену в імунної системі формується клон лімфоцитів, що несуть імунологічну память про даний антиген. У життєдіяльності людського організму важливу роль грають природні нормальні протитканеві аутоантитіла, які мають здатність знешкоджувати і звязувати продукти розпаду і метаболізму клітин, приймають участь в регулюванні процесів їх росту, розмноження, дихання, захисній дії при опроміненні.

71.Антитоксини,їх класифікації, механізм дії, принцип одержання ант сироваток. Одиниці виміру практичне використання Антитоксини-антитіла к-рі утворяться в організмі тварин і людини у відповідь на появу токсинів мікробного чи тваринного походження, є могутнім чинником антитоксичного імунітету. Антитоксини застосовуються у виді антитоксичних сироваток: протидифтерійна, протиправцева протистобнячний імуноглобулін, протигангренозна, глобулін проти сибірки, протистафилококовий імуноглобулін. Зміст антитоксину в антитоксичних сироватках виражається в антитоксичних одиницях. Антотокс сиров готують шляхом імунізації тварин мікробними екзотоксинами і використовують для профілактики і лікування столбняк, ботулізм, гангрена, дифтерія, стафілоккокові і стрептоккові інфекції Також сюди відносяться сироватки проти отрут змій. В даний час більшість сироваток випускається в очищеному концентрованому виді, це дозволило знизить кількість і тяжкість побічних реакцій котрі розвиваються при введенні в організм білкових субстанцій.

72-74. Серологічні реакції, їх характеристика, основні типи. Реакції аглютинації, преципітації, звязування комплементу, їх суть, значення.Закономірності СР: взаємодія АГ і АТ строго специфічно, СР проходить при адекватних визначених співвідношеннях кількості АГ і АТ, СР мають двухфазний характер, специфічна взаємодія-фаза невидима, утворення видимих комплексів-для цього додають фізіологічний розчин, СР проходить по типу фізико-хім колоїдної реакції, СР оборотні, виділяється невелика к-сть тепла слабко екзотермічний Цілі використання СР: І серологічна ідентифікація — визначення виду невідомого АГ за допомогою відомих АТ: а невідомі АГ-МіО патогенні і непатогенні, токсини різного походження , білки крові, клітини різних органів і тканин іншого виду або групи крові, клітини трансплантанта, бвідомі АТ- стандартні препарати імунні діагностичні сироватки ІДС. ІІ серологічна діагностика-визначення невідомих АТ за допомогою відомих АГ-діагностикумів:1.невідомі АТ-сироватки крові людей- хворих, що перехворіли, носіїв, вакцінованих, 2. діагностикум-стандартні препарати, що одержують з чистих культур МіО певних видів або АГ. МіО вирощують, потім стандартизують кількість мікробів-одиниця обєму та убивають або інактивують температура Т, формалін,спирт і ін. Діагностикум втрачає патогенність але зберігає АГ-ні властивості. Види СР:1. реакція аглютинації РА склеювання великих корпускулярних АГ під дією специфічних АТ. АГ в РА наз аглютикоген а АТ-аглютинін. Комплекс-аглютинат.Механізм РА: при взаємодії АГ-детермінанти активних центрів АТ утворюється комплекс по типу решітки. Вони видимі в присутності електроліту фізіологічний розчин

Використовують для визначення антитіл у сироватці крові хворих при черевному тифі і паратифах. 2.реакції преципітації РП -осадження мілкодисперсного АГ або розчинного АГ під дією специфічних АТ АГ-преципітоген, АТ-преципітин, комплекс-преципітат. Ризновиди реакції аглютинаціїреакція непрямий гемаглютинації:1. РНГА- викоирстовується в тому випадку, якщо АГ розчинний або дуже дрібний. У ролі АГ застосовують еритроцитний діагностикум, АГ-досліджувана сироватка крові. При взаємодії АГ і АТ відбувається склеювання еритроцитів і випадання в осад. Його краї будуть нерівними. У нормі еритроцити утв осад з рівним краєм. 2. РОНГА — у цьому випадку на еритроцитах адсорбують АТ. а реакція лізиса — трикомпонентні реакції, проходять між АГ і АТ у присутності Со. У результаті утв комплекс АГ-АТ, з ним звязується Со та відбувається лізис АГ. Лізис різних АГ:бактерій-бактеріоліз, вірусів- вірусоліз, клітин-цитоліз, невидимий виняток-лізис еритроцитів-гемоліз. При гемолізі в результаті руйнації еритроцитів з них виходить гемоглобін. Ми бачимо прозору червону рідину-наз. лаковою кровю Якщо немає гемолізу-у пробірці буде осад еритроцитів. Реакція звязування комплементу широко використовується з метою сер. діагностики інфекційних хвороб. Досліджувана сироватка прогрівається при 56° для інактивації власного комплементу. У пробірку вносять цю сироватку, відповідний антиген і комплемент у робочій дозі, встановленій заздалегідь. Реакція відбувається в термостаті, хоча можливі й інші температурні режими. Якщо в досліджуваній сироватці є антитіла, вони звязуються з антигеном і фіксують комплемент. Проте, у цій фазі не наступає видимих змін, тому у другій фазі виявляють результат реакції за допомогою індикаторної гемолітичної системи еритроцити барана й гемолітична сироватка. Якщо у другій фазі гемоліз не наступив, це означає, що комплемент звязався у першій фазі реакції, тобто в досліджуваній сироватці є антитіла реакція позитивна. Якщо ж у результаті реакції наступив гемоліз — реакція негативна, антитіл у досліджуваній сироватці немає в першій фазі не відбулось реакції між антитілами й антигеном і не звязався комплемент.

РЗК використовують також для виявлення антигенів, у цьому разі необхідна імунна діагностична сироватка з відомими антитілами