Поняття економічних ресурсів та ресурсного потенціалу підприємства

Економічні ресурси – всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг. Економічні ресурси поділяють на природні (сировинні, геофізичні), трудові, капітальні (основні фонди), оборотні засоби (матеріали), фінансові, інформаційні. Економічні ресурси – речові та особисті фактори виробництва, які використовують для виробництва товарів і послуг.

До економічних ресурсів належать праця, підприємницька діяльність (як особливий вид праці), земля, засоби виробництва, наука та інформація. В одній країні або у масштабі всього світу нині обсяги економічних ресурсів природно обмежені. Це по-різному стосується окремих факторів. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. кв. км (понад 75%) припадає на моря. Неоднакові природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо. Щодо людських ресурсів, то про їх обмеженість у межах планети говорити недоцільно, оскільки у світі налічується до 800 млн. безробітних. Значна кількість безробітних і в кожній із розвинутих країн світу. Водночас у них існує нестача певної кількості кваліфікованих кадрів деяких професій. Умовно можна говорити й про обмеженість засобів виробництва. Навіть у розвинутих країнах світу в період економічного піднесення залишаються незавантаженими до 25% виробничих потужностей та інших факторів виробництва. Таким чином, обмеженість людських ресурсів і засобів виробництва зумовлена сутністю (природою) економічної системи. Це свідчить також про певну недосконалість визначення економічної теорії як науки, що вивчає, як використовуються обмежені ресурси. Водночас про таку обмеженість ресурсів можна із значною умовністю говорити лише стосовно безмежних потреб людини. У цьому разі краще вживати поняття «відносна обмеженість ресурсів», або їхня рідкісність. Водночас справді обмеженими є лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ тощо). Ця обмеженість є абсолютною. Внаслідок поглиблення екологічної, сировинної, енергетичної кризи посилюватиметься передусім боротьба за абсолютно обмежені ресурси.

Для вивчення економічних ресурсів застосовують різні критерії кваліфікації. Крім особистих і речових факторів виділяють відтворювані й невідтворювані фактори. До перших відносять створені й відновлювані природою (ґрунт, водні басейни тощо) і суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до других – корисні копалини, що використовуються як сировина. Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси) інша кваліфікація ресурсів – поділ їх на природні, трудові, інвестиційні (грошові), наукові та інформаційні. З урахуванням такого поділу обмеженість, наприклад, інвестиційних ресурсів також є умовною. Так, обсяг грошових коштів, які могли б буї й вкладеними в економіку світу в середині 90-х XX ст. – понад 3 трлн. дол. Водночас в економіку України достатньо було б вкласти приблизно 40 млрд. дол. Якщо інвестиційні ресурси вкладають в економіку іншої країни для отримання максимальних прибутків або завоювання ринків збуту тощо, вони стають грошовим капіталом, а їх експорт в цю крашу називають вивезенням капіталу.

Ресурсний потенціал підприємства — це сукупність матеріальних, нематеріальних, трудових, фінансових ресурсів, включаючи здатність робітників підприємства ефективно використовувати названі ресурси для виконання місії, досягнення поточних та стратегічних цілей підприємства.

Ресурсний потенціал підприємства можна охарактеризувати чотирма основними критеріями:

- реальними можливостями підприємства в той чи іншій сфері діяльності (включаючи і нереалізовані можливості);

- обсягом ресурсів як залучених, так і тільки підготовлених до використання у виробництві;

- здатністю кадрів (менеджерів) використовувати ресурси, вміння розпоряджатися ресурсами підприємства;

- формою підприємництва та відповідною організаційною структурою підприємництва.

Склад ресурсного потенціалу.

1. Матеріальні ресурси — це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій (господарчій) діяльності підприємства. До їх складу входять основні фонди та частка обіжних фондів:

Основні фонди — це матеріально-речовинні цінності підприємства, які використовуються або призначені як засоби праці.

За класичною економічною теорією засобами праці є "річ або комплекс речей", які людина поміщає між собою та предметом праці для впливу на предмет праці та створювання умов для виробничої діяльності.

До основних фондів відносять будівлі, технічні споруди, обладнання, транспортні засоби та ін.

Не всі матеріальні цінності відносяться до основних фондів, а тільки ті, термін служби яких більше 1 року й вартість в Україні більше 500 грн. за одиницю.

Інші відрізняючи ознаки: основні фонди фізично зношуються, морально старіють, втрачаючи свою споживацьку вартість у зв'язку з появою нових, більш досконалих, або меншої вартості видів обладнання, машин та ін.

Особливий характер поповнення зносу, а саме — через механізм регулярної амортизації та віднесення суми амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства та включення їх в собівартість продукції (робіт, послуг).

Частина обіжних фондів входить до складу матеріальних ресурсів. Це є малоцінні та швидкопсувні предмети, пакувальний матеріал, паливо, електроенергія, технологічні та ін.

2. Нематеріальні ресурси — об'єкти промислової та інтелектуальної власності, здатні приносити користь тривалий час: гудвил, ноу-хау, база знань, база даних, патент, винахід та ін.

3. Трудові ресурси підприємства — кількість робітників, зайнятих на підприємстві, та тих, хто входе до його складу за основною та допоміжною діяльністю.

4. Фінансові ресурси — сукупність грошових прибутків та надходжень, які знаходяться в розпорядженні підприємства для виконання фінансових обов'язків, здійснення витрат на відтворення підприємства та для стимулювання робітників.

Фінансові ресурси дуже важливі як вихідний вид ресурсів для створення та діяльності підприємства, забезпечують процес виробництва, є неодмінною умовою безупинності процесу виробництва. Зверніть увагу на те, що в теперішній час, маючи достатню наявність на підприємстві основних фондів та кадрів, підприємства іноді не здатні працювати, тому що не мають необхідної суми готівкових грошових коштів (фінансових ресурсів).

5. Методи управління та організації ефективного використання ресурсів підприємства.

28. Формування ресурсного потенціалу підприємств

29. Суть матеріальних ресурсів підприємства та їх класифікація Матеріальні ресурси – це складова виробничих ресурсів, які беруть участь у процесі господарської діяльності протягом одного виробничого циклу, при цьому повністю змінюють свою форму та переносять свою вартість на витрати підприємства. Термін “матеріальні цінності” об’єднує предмети праці, засоби праці, готову продукцію, тобто все, що є цінністю підприємства і має матеріальну форму. Предмети праці – це сировина та основні матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо, незавершене виробництво, запасні частини, відходи виробництва та ін. Відповідно, виробничі запаси – це лише частина предметів праці, які складають основу продукції, що виготовляється, або надають їй необхідної якості.

За способом використання матеріальні ресурси поділяються на дві групи:

1) матеріальні ресурси, які повністю споживаються у одному виробничому циклі або при використанні для адміністративних потреб (виробничі запаси);

2) матеріальні ресурси, що сприяють виготовленню продукції. На відміну від виробничих запасів, вони не входять до маси або хімічного складу готової продукції, не підлягають переробці на підприємстві, і споживаються протягом кількох виробничих циклів. До таких матеріальні ресурси, зокрема, належать малоцінні та швидкозношувані предмети.

За місцезнаходженням матеріали поділяють на такі групи:

1) матеріали що знаходяться на підприємстві (на складах, у коморах цехів і т.п.); матеріально відповідальною особою за їх збереження є комірник, завідуючий складом;

2) матеріали, що знаходяться в дорозі (наприклад, матеріали, які були відвантажені постачальником, але які ще не були оприбутковані на склад підприємства – одержувача, і знаходяться поза його межами); матеріально відповідальною особою в даному випадку є водій, експедитор;

3) матеріали, що належать підприємству, але зберігаються у сторонньої організації – це матеріали, передані на переробку стороннім організаціям, які надалі включаються до складу собівартості виготовлених з них виробів, а також матеріали, передані іншим підприємствам на відповідальне зберігання. Відповідальність за їх наявність та збереження несе підприємство, яке взяло матеріали на переробку або на відповідальне зберігання.

30. Управління матеріальними ресурсамиОсновні принципи формування і функціонування системи управління матеріальними ресурсами:

· плюралізм джерел і форм матеріально-технічного забезпечення (матеріальні ресурси можуть бути придбані за прямими договорами в оптово-торговельних організаціях або безпосередньо у підприємств-виробників даного виду ресурсів);

· самостійність підприємств-постачальників (продавців) і підприємств-споживачів (покупців) у використанні на свій розсуд матеріальних і фінансових ресурсів, що знаходяться в рамках їх прав власності;

· саморегулювання на основі діючих за допомогою керуючих впливів (податків, відсоткових ставок, мита і т. п.) елементів державної економічної політики для досягнення збалансованості виробництва з матеріальними ресурсами;

· ресурсозбереження та противитратної (основні параметри процесу - матеріальні ресурси, матеріальні витрати, запаси та запасоемкость - повинні знаходитися в стані рівноваги на суспільно необхідному рівні);

· інтенсифікація використання матеріальних ресурсів в результаті досягнення максимально можливої глибини їх залучення у виробничий оборот, тобто повторного і багатоцільового використання головним чином відходів споживання як вторинних матеріальних ресурсів;

· комплексність (передбачається, що в системі циркулюють всі необхідні для діяльності підприємства види матеріальних ресурсів, у тому числі призначені для надання інформаційних, виробничих та комерційних послуг);

· оперативність (здатність системи швидко реагувати на вимоги ринку в цілому і індивідуальні потреби окремих підприємств-партнерів);

· оборотність (можливість вільного переходу продукції як товару з натурально-речової форми у вартісну і назад);

· сприйнятливість до науково-технічному прогресу (система повинна вишукувати, освоювати і рекламувати новітні види товарів і послуг, а також насичувати ними ринок. Те ж відноситься до використання в діяльності підприємства новітньої техніки та технологій просування товарів на ринок, переробки інформації й обслуговування підприємств-споживачів );

· реалізація пріоритету споживача (задоволення індивідуальних і суспільних потреб (ринків) в матеріальних ресурсах та послуги на суспільно необхідному рівні при найменших витратах).

Ці принципи повинні діяти одночасно, бо вони визначають умови рівноважного стану й ефективного функціонування системи. В іншому випадку система управління деформується, що неминуче призводить до збоїв в процесі матеріально-технічного забезпечення: виникнення дефіцитних ситуацій при одночасному освіту надлишку запасів товарно-матеріальних цінностей.