Історія розвитку радіорелейного зв’язку

Перша лінія Радіорелейного зв'язку з п’ятьма телефонними каналами була споруджена в США між Нью-Йорком і Філадельфією в 1935 році.. Завдяки успіхам, досягнутим в області техніки надвисоких частот , починаючи з 50-х років лінії радіорелейного зв'язку почали споруджуватися швидкими темпами. На початку 70-х років у всіх розвинених країнах вже була створена густа мережа ліній радіорелейного зв'язку з декількома тисячами телефонних каналів в кожній лінії, [2].

У СРСР вивчення розповсюдження ультракоротких (метрових) радіохвиль почалося в 1926 році під керівництвом академіка Б. А. Веденського. Перші ж лінії зв'язку на метрових хвилях з'явилися в 1932...1934 роках. У 1946 році в Киргизії була організована радіорелейна лінія протяжністю 250 км.

Розвиток багатоканального радіорелейного зв'язку відноситься на початок 40-х років, коли з'являються перші 12-канальні радіолінії, що використовували той же, що і для кабельних ліній, спосіб частотного розділення каналів і ту ж каналоутворюючу апаратуру та частотну модуляцію сигналу.

У СРСР початок розвитку радіорелейної промисловості надходить до середини 50-х років. Причиною для цього стала дешевизна радіорелейного зв'язку порівняно з кабельними лініями, особливо в умовах величезних просторів з нерозвиненою інфраструктурою і складною геологічною структурою місцевості. На початку 50-х років з'явилося відразу декілька типів вітчизняної апаратури РРЛ (“Стріла”, Р-60/120, Р-600). Перша магістральна радіорелейна система Р-600 (Р-600м, Р-600-мв, «Рассвет-2») була створена в 1958 році. Надалі в 1970 роках на мережах зв'язку з'явилися радіорелейні системи прямої видимості (РРСП) “Рассвет”, “Восход”, КУРС (комплекс уніфікованих радіорелейних систем), “Електроніка-зв'язок”, тощо. Все це дозволило в

60-70-і роки розвинути мережу зв'язку країни, забезпечити якісну телефонію і налагодити передачу програм центрального телебачення. До середини 70-х років в країні була побудована унікальна радіорелейна лінія, протяжність якої складала близько 10 тис. км., ємкістю кожного ствола рівною 14400 каналів тональної частоти. Сумарна протяжність РРЛ в СРСР перевищила до середини 70-х років 100 тис. км.

Освоєння Далекого Сходу і Сибіру зажадало різкого збільшення протяжності ретрансляційних ділянок РРЛ для забезпечення зв'язком труднодоступних і віддалених районів країни. Для створення ліній зв'язку, що задовольняють цим вимогам, був використаний відкритий на початку 50-х років ефект дальнього тропосферного розповсюдження (ДТР) дециметрових і сантиметрових радіохвиль. Використовуючи ДТР, вдалося створити новий тип тропосферних радіорелейних систем передачі (ТРСП) з відстанями між сусідніми станціями 150...300 км, а в окремих випадках і 600...800 км. До 1965 року в світі експлуатувалося вже більше 100 тисяч км тропосферних ліній. У Радянському Союзі було створено декілька типів ТРСП “Горизонт-М”, ТР-120/ДТР-12 тощо.

Розвиток космічної техніки, піонерами створення якої були такі радянські вчені, як академіки С. П. Корольов та М. У. Келдиш, дозволило створити супутникові системи передачі (ССП). У 1965 році вступила в експлуатацію перша радянська супутникова система, що використала ШСЗ “Молния-1” і була призначена для передачі сигналів багатоканальної телефонії і телебачення. У подальші роки були створені ССП, що використовували ШСЗ “Молния-2”, “Молния-3”, «Екран», “Радуга”, “Горизонт”тощо.

Супутникові системи передачі дозволили (спільно з РРСП) забезпечити більше 90% населення РСРС однією телепередачею і близько 75% двома та більш. До середини 70-х років у СРСР був розроблений комплекс уніфікованої апаратури для ліній радіорелейного зв'язку протяжністю до 10 000 км., що забезпечив створення на лінії до 8 стволів, кожен ємкістю 1800 телефонних ка-

налів, [2].

Побудова систем передачі РРЗ залежить від багатьох чинників, які будуть розглянуті у наступному параграфі.