Професор Дудник В.М.

______________________ “__”___________2014р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

Вінниця 2014

1. Актуальність теми.

Інфекції сечової системи (ІСС) є найбільш поширеною інфекцією у дітей до 2 років та займають друге-трете місце серед всіх інфекцій дитячого віку, поступаючись захворюванням дихальних шляхів та кишковим інфекціям. Згідно статиститичним звітам МОЗ України поширеність захворювань нирок і сечової системи у дітей в останні 5 років в Україні зростає, а саме: із 40 до 56/1000 дитячого населення. На першому році життя на ІСС частіше страждають хлопчики (3,7% проти 2% у дівчаток), потім спостерігається протилежне співвідношення. Проте у хлопчиків до 3 років ІСС являються найбільш частою причиною лихоманки та нерідко розвиваються на тлі аномалій розвитку органів сечової системи. Прогресування ІСС із розвитком склерозу, а в антенатальному періоді навіть за відсутності інфекції на тлі дисплазії і рефлюксу, призводить до розвитку артеріальної гіпертензії та необхідності в нирковозамісної терапії.

2. Конкретні цілі:

1. Визначати різні клінічні варіанти та ускладнення найбільш поширених інфекціно-запальних захворюваннях сечової системи у дітей, спадкових туболопатіях та дизметаболічних нефропатіях.

2. Планувати обстеження хворої дитини та інтерпретувати отримані результати при найбільш поширених інфекціно-запальних захворюваннях сечової системи у дітей, спадкових туболопатіях та дизметаболічних нефропатіях.

3. Проводити диференційну діагностику та ставити попередній клінічний діагноз при найбільш поширених інфекціно-запальних захворюваннях сечової системи у дітей, спадкових туболопатіях та дизметаболічних нефропатіях.

4. Визначати тактику ведення хворого при найбільш поширених інфекціно-запальних захворюваннях сечової системи у дітей, спадкових туболопатіях та дизметаболічних нефропатіях.

5. Ставити діагноз і надавати екстрену допомогу при невідкладних станах при найбільш поширених інфекціно-запальних захворюваннях сечової системи у дітей, спадкових туболопатіях та дизметаболічних нефропатіях.

6. Демонструвати вміння ведення медичної документації хворих дітей при найбільш поширених інфекціно-запальних захворюваннях сечової системи у дітей, спадкових туболопатіях та дизметаболічних нефропатіях.

1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

1. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.

4.1. Перелік основних термінів , параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Провідні клінічні симптоми та синдроми при інфекційно-запальних захворюваннях сечової системи (інфекції сечової системи, уретриті, циститі, пієлонефриті та інтерстиціальному нефриті у дітей.

2. Клінічні варіанти перебігу та ускладнення інфекційно-запальних захворювань сечової системи, інтерстиціального нефриту, у дітей.

3. Дані лабораторних та інструментальних досліджень при найбільш поширених інфекційно-запальних захворюваннях сечової системи, інтерстиціальному нефриті

4. Диференційна діагностика найбільш поширених інфекційно-запальних захворювань сечової системи, інтерстиціального нефриту у дітей.

5. Тактика ведення хворої дитини при найбільш поширених інфекційно-запальних захворюваннях сечової системи та їх ускладненнях, при інтерстиціальному нефриті у дітей.

6. Невідкладна допомога при гострій затримці сечі.

7. Профілактика уретриту, циститу, пієлонефриту.

8. Диспансерне спостереження дітей із інфекційно-запальними захворюваннями сечової системи (інфекції сечової системи, уретриті, циститі, пієлонефриті та інтерстиціальному нефриті).

4.3. Практична робота (завдання), яка виконується на занятті:

1. Зібрати скарги, анамнез захворювання.
2. Провести об’єктивне обстеження хворого.
3. Оцінити результати лабораторних та інструментальних методів обстеження.
4. Поставити попередній діагноз.
5. Провести диференційний діагноз.
6. Призначити лікування згідно протоколу.
7. Скласти план реабілітації.
8. Виписати рецепти.

Зміст теми

Дизуричний синдром у дітей

Дизуричний синдром – це синдром порушення акту сечовипускання.

Зменшення сечовиділення спостерігають у дітей з гіпорефлекторним сечовим міхуром; при значній втраті рідини внаслідок інтенсивного потовиділення, нестримного блювання, діареї; при наростанні набряків за рахунок затримки рідини в організмі, зменшенні добового діурезу (гострий і хронічний гломерулонефрити, уремія).

Поллакіурія - почастішання сечовипускання ; може бути у здорових дітей при охолодженні і купанні в солоній воді. Поллакіурія в поєднанні з болем при сечовипусканні - властива ознака гострого та хронічного циститів ; поллакіурія , більш виражена вдень , що підсилюється при рухах, характерна для каменів в сечовому міхурі ; безболісну поллакіурію спостерігають при гіперрефлекторного сечовому міхурі. Крім того, поллакіурія може виникати при пієлонефриті , уретриті , простатиті , рефлекторному впливу з боку кишечника ( тріщини заднього проходу, глисти) та ін.

Нетримання сечі (сеча виділяється без позиву, незалежно від акту сечовипускання) може бути істинним або хибним. Причинами помилкового нетримання найчастіше є ектопія устя сечоводів в сечовипускальний канал або піхву, екстрофія сечового міхура, міхурово-ректальні і уретро - ректальні нориці. Істинне нетримання сечі характерно для пошкоджень спинного мозку, спинномозкових гриж, хронічного циститу, нейрогенної дисфункції сечового міхура (гіперрефлекторного типу).

Енурез (нічне нетримання сечі) найбільш часто розвивається при патології нервової системи, рідше на тлі нейрогенної дисфункції сечового міхура, при порушеннях психіки, а також патології нижніх сечових шляхів.

Неутримання сечі (неможливість утримати сечу при появі позиву до сечовипускання) з'являється при гострому циститі, дивертикулі або камені сечового міхура.

Странгурія (болючість і різі при сечовипусканні) характерна для запалення сечового міхура або сечівника. При циститі біль і різь зазвичай бувають в кінці сечовипускання, а при уретриті - під час сечовипускання і зберігаються деякий час після нього.

БІЛЬ В ОБЛАСТІ УРЕТРІЙ

Характер болі: гострий і тупий;

— різі і жар .

Зв’язок з сечовипусканням.

3.2. Синдром порушення сечовипускань (дизурія) 3.2.1. Полакіурія

Причини почастішання сечовипускання (полакіурії):

· цистит гострий;

· цистит хронічний;

· нефролітіаз;

· камені сечового міхура;

· туберкульоз сечовивідних доріг;

· виразка сечового міхура;

· цисталгія

· гострий гломерулонефрит;

· хронічний пієлонефрит;

· синдром Рейтера;

· нефроптоз;

· хронічний шистосомоз сечовивідних доріг;

· гострий і хронічний простатит;

· уретрит;

· фосфатурія;

· охолоджування;

· роздратування осморецепторів шкіри (солона морська вода);

Диференціальна діагностика полакіурії (по С. Д. Голігорському, 1971; з ізм.) — рефлекторна дія з боку кишечника (тріщини заднього проходу, глисти).

3.2.2. Неодружені і неутримання сечі

Причини нетримання і неутримання сечі

Диференційна діагностика нетримання сечі

(за С.Д. Голігорському, 1971; з змін.)

3.2.3. Странгурія

Причини труднощі сечовипускання (странгурія):

- Фімоз;

- Клапан уретри;

- Гіпертрофія сім'яного горбика;

- Стриктура уретри;

- Дивертикул уретри;

- Камінь сечового міхура;

- Дивертикул сечового міхура;

- Камінь уретри;

- Нейрогенна дисфункція сечового міхура;

- Склероз шийки сечового міхура (хвороба Маріон);

- Травма уретри;

- Лікарські странгурія (атропін, гангліоблокатори);

- Стан після операцій на промежині, прямій кишці, статевих органах у жінок.

Інфекції сечової системи (ІСС) – мікробнозапальне ураження органів сечових шляхів без уточнення топічного рівня ураження. Пієлонефрит (ПН)- неспецифічне мікробне запалення нирки з переважним вогнищевим ушкодженням тубулоінтерстиційної тканини, чашечок та миски.

Цистит – неспецифічне мікробне запалення слизової оболонки сечового міхура.

Тубулоінтерстицийний нефрит (ТІН) – неспецифічне абактеріальне запалення інтерстицію, судин та канальців що супроводжується зниженням функцій нирок (переважно тубулярної).

1. КЛАСИФІКАЦІЯ

Згідно до затвердженої рішенням 2-го з’їзду нефрологів України, 2005, ІСС класифікуються:

За наявності ускладненого перебігу ПН можливо використання класифікації згідно

попереднього наказу №365 від 20.07.05 або класифікації О.Ф.Возіанова, В.Г.Майданника, І.В.Багдасарової, затвердженої XI з’їздом педіатрів України в 2004 році.

Класифікація ускладненого пієлонефриту у дітей

ПН вважається гострим при тривалості його перебігу до 3 місяців. При хронічному ПН можливий розвиток хронічної ниркової недостатності, тому в діагнозі вказується стадія ХЗН.

Рецидив ПН документується за наявності, окрім клініко-лабораторних симптомів, того ж збудника, що й при попередньому епізоді захворювання і може бути представлений незакінченою інфекцією (нераціональне лікування, резистентний до антибіотика збудник) або персистенцією (відокремлене вогнище бактеріовиділення). Виявлення іншого чинника при бактеріологічному дослідженні сечі свідчить про реінфекцію.

За станом уродинаміки виділяють

- первинний процес, коли при використанні сучасних методів діагностики не вдається визначити причини фіксації мікроорганізмів в тубулоінтерстиційній тканині нирок (тобто, порушень уродинаміки),

- вторинний, коли відомі фактори, що сприяють розвитку запального процесу (спостерігається урологами згідно до визнаних класифікаційних критеріїв).

Серед вторинних ПН відрізняють

- обструктивний тип - розвивається за наявності органічної чи функціональної обструкції

- та необструктивний - при дисметаболічних нефропатіях, імунодефіцитних станах, нирковому дизембріогенезі, тощо.

Обструкція сечових шляхів може мати

- функціональний характер при

· нейрогенних розладах сечопуску,

· міхурово-сечовідному рефлюксі,

· вроджених нервово-м’язових дефектах мисково-сечовідного з’єднання, сечоводів, сечового міхура

- органічний - при

· аномаліях сечової системи (синдром Фролея, гідронефроз, уретерогідронефроз, мегауретер),

· інтраміхурових обструкціях (контрактура шийки сечового міхура, клапани, дивертикули, стеноз сечовипускного каналу),

· в результаті травм,

· при стисненні пухлинами, конкрементами.