Моделі інформаційної безпеки.

Істотні прояви інформаційних чинників міжнародної безпеки кардинально змінили оцінку доктрини інформаційної безпеки в цілому і позиції більшості країн світу, які усвідомили потенціал інформаційних загроз і необхідність створення відповідного міжнародного механізму для контролю інформаційного протиборства. Політичні дискусії на Міжнародному семінарі з проблем інформаційної безпеки (Женева, 1999 р.), який відбувся під егідою Інституту ООН з проблем роззброєння (ЮНІДІР) за участю департаменту з питань роззброєння Секретаріату ООН та представників більш як 50-ти країн світу, підтвердили актуальність проблеми та своєчасність її розгляду в рамках ООН. Проте у визначенні підходів до її вирішення виявилися різні позиції, які відповідали стратегічним інтересам учасників дискусії. Позиція розвинутих країн передбачала визнання проблеми міжнародної інформаційної безпеки як гіпотетичного силового протистояння; перенесення розгляду концепції міжнародної інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень; виділення з комплексної проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових, як кримінальні та терористичні міжнародні інформаційні загрози і створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних злочинів. Позиція країн, які не належать до західної моделі цивілізації, передбачала пропозиції щодо встановлення міжнародно-правової норми про заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси та інформаційний потенціал міжнародного, регіонального та національного призначення; створення спеціального Міжнародного суду з інформаційної злочинності; спільні розробки технології глобального захисту від інформаційної агресії. У Заяві міжнародної зустрічі було проголошено про узгодження Програми дій з попередження інформаційних війн та обмеження гонки інформаційних озброєнь [3].

Женевська зустріч (1999 р.) виявила стратегічнупроблему міжнародної інформаційної безпеки – проблему домінування в глобальній інфосфері із застосуванням інформаційних озброєнь, тобто прагнення до контролю значних територій та соціумів, проблему інформаційного дисбалансу сил міжнародного світопорядку.

Слід підкреслити, що стратегії глобального інформаційного протиборства лежать в основі аналітичних розробок дослідницьких інституцій різних країн, метою яких є саме забезпечення інформаційного лідерства у сфері міжнародної безпеки. За результатами досліджень аналітики виділяють наступні моделі системи глобальної інформаційної безпеки.

Модель А – створення абсолютної системи захисту країни-інфолідера проти будь-якого виду наступальної інформаційної зброї, що обумовлює об’єктивні переваги в потенційній інформаційній війні, змушує інші країни шукати альянсу у військово-інформаційних діях з країною-інфолідером. При цьому може бути використано систему жорсткого контролю над інформаційним озброєнням противника на підставі потенційних міжнародних документів з інформаційної безпеки. Погляд на такий розвиток подій викладено у відомому дослідженні Дж. Ная та У. Оуенса "America’s Information edge strategy and force planning", 1996 р. ("Головна сила Америки – її інформаційні можливості"), в якому стверджується домінуюча роль США в інформаційній революції, тобто у використанні надважливих засобів комунікації та інформаційних технологій (супутникового спостереження, прямого мовлення, швидкісних комп’ютерів, унікальних можливостей в інтегруванні складних інформаційних систем), у політиці стримування і нейтралізації традиційних воєнних загроз та нових видів озброєнь. У сучасному світі, де трансформовано поняття "ядерної парасольки" та стратегії неядерного стримування, зазначають автори дослідження, наявність інформаційних переваг обумовлює інтелектуальний зв’язок між зовнішньою політикою США та їх військовим потенціалом, збереження світового лідерства за допомогою нових засобів впливу та закріплення домінуючої ролі в альянсах і тимчасових коаліціях. Інформаційне лідерство посилює ефект американської дипломатії як інструменту "м’якої сили", уможливлює використання інформаційних ресурсів для конструктивного діалогу із потенційними противниками – Китаєм, Індією, Росією та іншими інформаційно розвинутими країнами з проблем міжнародної безпеки, і одночасно інфолідерство США забезпечує протидію нарощуванню інформаційних озброєнь в потенційно агресивних країнах (Іран, Ірак, Пакистан). Переваги США в інфосфері, на думку експертів, сприятимуть попередженню і врегулюванню регіональних конфліктів, вирішенню проблем, пов’язаних із глобальними загрозами, які виникли після закінчення "холодної війни", такими, як міжнародна злочинність, тероризм, поширення зброї масового знищення, глобальна екологічна деградація. Концепція глобальної інформаційної безпеки з точки зору політичних інтересів США полягає у впровад-женні доктрини "інформаційної парасольки", що замінить доктрину "ядерної парасольки", на основі взаємовигідного обміну інформацією різного характеру (переважно військового) для міжнародного співробітництва і підтримання миру.

В умовах сучасної інформаційної революції переваги "м’якої сили" США, вважають Дж. Най та У. Оуенс, можуть бути використані для остаточного становлення демократичної системи в інших країнах світу, для попередження регіональних конфліктів, для протидії новим загрозам глобального масштабу. Разом з тим, у дослідженні підкреслено концептуальні проблеми осмислення міжнародної інформаційної безпеки: 1)психологічний стереотип політичних, ділових та військових сил і коаліцій, що не дозволяє якісно оцінити роль інформації як сили, оскільки такі традиційні фактори, як військовий потенціал, ВНП, чисельність населення,енергетичні ресурси, розмір території та наявність природних запасів копалин домінують у дискусіях про баланси сил; 2) нерозуміння природи інформації, наслідків інформаційної інтеграції та системних зв’язків інформаційної складової з іншими військовими, політичними, економічними, соціальними складовими, що утворюють міць держави і суспільства; 3) усвідомлення у США та інших інформаційно розвинутих країнах стратегічної ролі міжнародної інформаційної безпеки та непередбачуваних наслідків застосування інформаційних озброєнь для існування цивілізації [4].

Модель В – створення значної переваги держави – потенційного ініціатора інформаційної війни в наступальних видах озброєнь, у знешкодженні систем захисту держави-противника засобами інформаційного впливу, координація дій із союзними державами з використаннями визначених засобів інформаційної зброї для ідентифікації будь-яких джерел і типів інформаційних загроз. Практичне втілення другої моделі спостерігається в перебігу інформаційної операції "Союзницька сила" (1999 р.), яку США та країни-члени НАТО здійснили проти Союзної Республіки Югославії. Більшість експертів, що аналізували конфліктну ситуацію, підкреслюють формування безпрецедентної за масштабами системи управління інформаційними потоками для проведення військових операцій (спроможність надавати розвідувальну інформацію безпосередньо кожному з учасників бойових дій), масованих пропагандистських кампаній з широким спектром інформаційних методик (від технологій PR для формування сприятливої світової громадської думки, вибіркового інформування із заданим ефектом сприйняття контенту до всебічної дискредитації політики противника, і навіть відвертої дезінформації світової громадськості), спрямованого інформаційно-психологічного впливу (основні завдання психологічних операцій здійснювали спецпідрозділи армії США, які брали участь у всіх міжнародних інформаційних операціях останньої чверті ХХ століття), потужного використання Internet та комп’ютерного протиборства для модифікації національного інформаційного простору і контролю за інфоінфраструктурою Югославії. Нові стратегії і тактика проведення інформаційних операцій, продемонстровані США та їх союзниками по НАТО на Балканах, засвідчили як могутність інформаційних озброєнь розвинутих країн, так і необхідність міжнародного вирішення проблеми інформаційної безпеки [5].

Модель С – наявність кількох країн – інфолідерів та потенційного протиборства між ними, визначення фактору стримування експансії інформаційних загроз, забезпечення в перспективі домінування однієї з держав у сфері міжнародної інформаційної безпеки з можливостями значного впливу на глобальну інфосферу та переважного права вирішення проблем глобального світопорядку. Дослідження ЦРУ 90-х років визначали як основні джерела загроз в кіберпросторі для США тільки дві країни – Росію і Китай. У новій військовій доктрині збройних сил США (Концепція Force ХХІ, 1996 р.), де було запропоновано дві складові театру воєнних дій – традиційний простір і кіберпростір, основними об’єктами впливу, крім відомих у теорії війн, стали інформаційна інфраструктура і психологічна сфера (human network) потенційного противника. На сучасному етапі експерти СШАвідзначають, що стратегію різних видів інформаційних операцій, спрямованих проти країни, планують і здійснюють більше 20 країн світу, а конфронтуючі зі США держави включають інформаційну війну у свої воєнні доктрини. Тому стратегія "Force ХХІ" як фактор стримування експансії в міжнародному інформаційному просторі виступає інструментом інформаційної переваги США в потенційному глобальному протиборстві [6].

Модель D – всі конфліктуючі сторони використовують транспарентність інформації для формування ситуативних альянсів, для досягнення переваг локальних рішень, які спроможні заблокувати технологічне лідерство, для використання можливостей інфоінфраструктури на окремих територіях з метою організації внутрішнього конфлікту між опозиційними силами (політичні, сепаратистські, міжнаціональні конфлікти) для проведенняміжнародних антитерористичних інформаційних операцій. Завершення доби "холодної війни" та постхолодного миру і початок нової тривалої доби цивілізаційного стримування впливає на трансформацію традиційної конструкції міжнародної безпеки, що полягає у превентивних інформаційно-силових стратегіях, у посиленні контролю над глобальними фінансовими потоками у зміні структури союзників, а також в інформаційно-психологічному впливу на політичні еліти учасників конфлікту. На стратегічному рівні мета сучасних інформаційних операцій – це формування нової системи міжнародних відносин і запобігання ефективному використанню інформаційних систем у процесах прий-няття військових рішень та координації воєнних дій. Театр інформаційних операцій в умовах постхолодного миру включає різнорівневий вплив на системи забезпечення учасників конфлікту: блокування рахунків та руху платежів у міжнародних банківських інститутах, вплив на регіональні та локальні системи управління військового призначення, системи енергопостачання, системи формування громадської думки, психологічний вплив на моральний стан суспільства.