Консульство та імперія Наполеона Бонапарта. Переворот 18 брюмера (9 листопада) 1799 р

Переворот 18 брюмера (9 листопада) 1799 р. призвів до встановлення у Франції військової диктатури, що захищала інтереси великої буржуазії. У диктатурі буржуазія шукала захисту одночасно від зрівняльних, демократичних прагнень народних мас і від роялістів, які виступали за реставрацію феодальних порядків. Тверда влада потрібна була також буржуазії для продовження загарбницьких війн.

Розгін уряду Директорії та встановлення Консульства були завершенням буржуазної контрреволюції. Наполеон Бонапарт ліквідував демократичні завоювання революції та залишив від неї тільки те, що влаштовувало велику буржуазію. Бонапартистський режим спирався на велику буржуазію, верхівку нової буржуазної армії, заможну частину селянства, котре боялося відновлення феодальних повинностей у разі реставрації Бурбонів, а також сільську бідноту. В інтересах великої буржуазії та заможного селянства Конституція, котру було прийнято наприкінці 1799 р., гарантувала право власності нових володарів на національне майно, придбане в роки революції, й оголошувала безповоротне відчуження маєтків емігрантів. У 1800 р. було засновано Французький банк, який ще більше зміцнив довіру великої буржуазії до Н. Бонапарта.

Франція формально залишалася республікою, уряд у складі трьох консулів після закінчення десятирічного строку належало переобирати. Та фактично від республіки залишилася лише зовнішня оболонка. Влада повністю перейшла до першого консула -Н. Бонапарта, а два інші консули мали дорадчі голоси. Перший консул зосередив у своїх руках командування армією, призначення на вищі військові й цивільні посади, керівництво всією внутрішньою та зовнішньою політикою. Конституція була формально схвалена плебісцитом (усенародним голосуванням), але цей плебісцит був тільки комедією - його проводили під наглядом влади, що не давало народові змоги вільно виявити свою волю.

Законодавчу владу було навмисно розділено між різними установами, щоби перетворити їх на безмовне знаряддя в руках першого консула та замаскувати диктаторський характер усього режиму. Для підготовки законопроектів встановлювалася Державна рада, обговорювати законопроект мав Трибунат, а право ухвалення чи відхилення законопроектів передавалося Законодавчому корпусу. Будь-які його рішення міг відхилити Сенат, що складався з осіб, яких призначав уряд без будь-яких виборів. Членів усіх законодавчих органів призначали зі списку кандидатів, обраних населенням. Право голосу надавалося чоловікам, які досягай 21 року, проживали в певному окрузі один рік і не працювали за наймом.

Місцеве самоврядування було знищене. З 1800 р. на чолі департаментів стояли префекти - ставленики першого консула. Мерів міст і сільських громад також призначав уряд як простих службовців. Створено Міністерство поліції з величезним штатом таємних і явних агентів. Запанував режим бюрократичної централізації та поліцейської сваволі. Останні залишки буржуазно-демократичиих свобод були ліквідовані. У 1801 р. Н. Бонапарт, вбачаючи в релігії один із засобів зміцнення режиму диктатури, уклав конкордат (з лат. сопсогсіаіит - угода) з Папою Римським, за яким католицизм проголошувався "релігією більшості французів". Церква стала частиною державного апарату, а священиків взято на утримання держави. Наполеон Бонапарт дістав право призначати вищих церковних посадовців.

У1802 р. під суворим наглядом поліції проведено плебісцит, який на все життя закріпив за Н. Бонапартом пост першого консула, надав йому право призначати собі наступника. Платню першому консулу було збільшено з 500 000 до 6 000 000 франків на рік. У 1804 р. Н. Бонапарт проголосив себе імператором французів, а 1805 р. - королем Італії. Слово "республіка" поступово зникає з ужитку. На монетах з'явився напис "французька імперія". Трибунат скасовано. Усі справи вершились імператорськими декретами та сенатськими указами.

Оголошувалась амністія емігрантам, видано декрет про відновлення рабства в колоніях. Для більш надійної охорони своєї влади Наполеон створив Консульську гвардію. Генералам і офіцерам щедро роздавалися нагороди. Було встановлено орден Почесного легіону. Проводилися значні кодифікаційні роботи. З'явилися Цивільний кодекс (1804 р.), Торговий кодекс (1807 р.), Кримінально-процесуальний кодекс (1808 р.), Кримінальний кодекс (1810р.).

У 1808-1811 рр. могутність наполеонівської армії досягла своєї вершини. Та, починаючи з 1811 р., імперія вступає у смугу кризи.

Поразка спочатку в Іспанії, потім у Росії примусили Н. Бонапарта зректися престолу. Його було вислано на острів Ельбу, наданий йому в довічне володіння. Це все, що він зберіг від своєї величезної імперії. У Францію повертається брат страченого в роки революції короля Людовика XVI і займає королівський престол під іменем ЛюдовикаХУШ.