Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Кримінальний кодекс 1871 р. Німеччина.

Читайте также:
  1. Белинский как литературный критик и публицист. «Журналистский кодекс» Белинского.
  2. Брак не может быть заключен при наличии обстоятельств, указанных в статье 14 настоящего Кодекса.
  3. В соответствии со статьей 153 Жилищного Кодекса РФ
  4. В соответствии со статьей 45 Жилищного Кодекса РФ
  5. В соответствии со статьей 47 Жилищного Кодекса РФ
  6. Вопрос. Земельный кодекс РСФСР 1922 г.
  7. Вопрос. Кодекс законов о браке,семье и опеке РСФСР 1926 г.
  8. Вопрос. Уголовный кодекс 1922 г.
  9. Вопрос.первые советские кодексы
  10. Главным источником уголовного права является Уголовный кодекс РФ 1997 г.

У процесі об'єднання німецьких земель і створення Другого рейху відбувався розвиток німецького права. Загальний територіальний, політичний та економічний простір вимагав розроблення загальної правової бази, у першу чергу кодифікації карно-правової норми.

У 1871 році було ухвалено Карне уложення Німецької імперії.

Карне уложення Німецької імперії складалося не з чотирьох, а з трьох книг, але в ньому також можна виділити Загальну та Особливу частини. Положення Загальної частини викладалися в першій книзі, присвяченій визначенню злочинів, проступків і поліційних порушень, і в другій книзі, присвяченій стадіям вчинення злочину, співучасті, пом'якшуючим та обтяжуючим вину обставинам тощо. Особлива частина представлена в третій книзі, де викладалися статті, присвячені окремим видам злочинів.

Розмежування злочинних діянь залежало від серйозності покарання. Покарання були спрямовані в основному на залякування. Але смертна кара застосовувалася тільки у двох випадках: за зраду держави й імператора, за спробу насильницького змінення державного ладу, змінення порядку престолонаслідування імперії і за сплановане умисне вбивство. У воєнний час перелік злочинів, за які передбачалася смертна кара, міг бути розширений. За публічне виголошення промови або поширення творів, які підбурюють до державної зради, винного могли засудити до позбавлення волі до 10 років. Позбавлення волі могло призначатися у трьох видах: тюремне ув'язнення з примусовими роботами, утримання у фортеці без примусових робіт та арешт без примусових робіт. Як покарання також застосовувалися каторжні роботи, конфіскація майна, обмеження у правах, штраф та догана. До додаткових покарань належали вислання, повне позбавлення всіх прав честі і тимчасове позбавлення окремих прав.

Карне Німецьке уложення складено в більш пізній час і було більш ліберальним. На відміну від французького кодексу і кодексів деяких німецьких земель укладачі Уложення відмовилися від застосування тілесних покарань.

Після ухвалення Уложення простежувалася тенденція до гуманізації карного права, що позначилося в заміні покарань за деякі злочини на штраф, а також у більш ліберальному підході до покарання неповнолітніх. Ця тенденція була перервана з приходом до влади націонал-соціалістів на чолі з Адольфом Гітлером.



 

66. Державний лад Російської імперії (XVIII – перша половина XIX століття).Основними тенденціями державного життя Російської Імперії наприкінці XVIII - на початку XIX ст. були зовнішня експансія, зміцнення самодержавства і кріпосництва. Це суперечило загальним процесам демократизації та лібералізації суспільного життя, які становили сутність європейського Просвітительства.

Центральні органи. На чолі Російської імперії стояв цар, імператор — самодержавний монарх. Він користувався необмеже­ною владою.У другій чверті XIX ст., особливо після придушення повстання декабристів і суду над його учасниками, її вплив на державні справи зріс. Завдяки безпосередній близькості до особи імператора і розгалуженню влас­ного апарату, канцелярія перетворилася в орган, що стояв над дер­жавою, над законом. Вона поділялася на відділення. Найважливіше з них — третє, політична поліція. Це був орган політичного розшу­ку і слідства, утворений у 1826 p., після повстання декабристів, для боротьби з революцією, вільнодумством. Канцелярія спиралася на жандармський корпус — воєнне формування політичної поліції, виконавчий орган III відділення.



З 1810 р. при особі імператора перебував дорадчий орган — Державна рада. Компетенцію її не було чітко визначено.

У 1811 р. завершилася реформа центрального галузевого уп­равління. Замість колегій були утворені міністерства, кожне з яких очолював єдиноначальник — міністр. Він безпосередньо підпоряд­ковувався царю. Діяльність міністерств координував Комітет міністрів — дорадчий орган. На його засіданнях головував імператор. Рішення Комітету міністрів вступали в силу лише з санкції імпера­тора.

Діяльність міністерств направляло і контролювало перше від­ділення імператорської канцелярії. Найвагоміша роль відводилася новому відомству — Міністерству внутрішніх справ. Воно відало органами влади й управління на місцях. У його розпорядженні була також поліція.

Місцеві органи. На місцях — у губерніях владу вершили довірені особи царя — губернатори та генерал-губернатори. Цар призначав з їх числа вищих чиновників, знатних дворян. Губернатор належав до вищої урядової влади. Він очолював губернію, в межах якої здійснював адміністративну та поліцейську владу. Існувало також губернське управління, яке складалося з віце-губернатора, радників, прокурора. В губернії функціонували губернські галузеві установи (казенна палата, рекрутське присут-ствіє, з 1840 р. — палата державних маєтностей та ін.). Це були органи відповідних міністерств на місцях, але вони також підпоряд­ковувалися губернатору. У своїй діяльності губернатор спирався на станові дворянські збори.

Генерал-губернатор очолював кілька губерній. Він наділявся надзвичайними повноваженнями — поєднував владу цивільну і військову.

67. Суспільний лад Російської імперії (XVIII – початок ХХ ст.).На початку XX ст.правове становище населення Російської імперії визначалося передусім законами про стани, які містив IX том Зводу законів Російської імперії видання 1899 рА Згідно з цими законами населення Російської імперії, як і раніше, поділялося на її підданих і іноземців. Усвою чергу, піддані поділялися на такі стани: дворянство, духовенство, міські обивателі, сільські обивателі, інородці. Таким чином, на початку XX ст. російське законодавство, що визначало правове становище населення країни, залишалося становим, значною мірою не відповідало новим умовам капіталістичного розвитку Російської імперії. Законодавство зберігало багато особливостей, що склалися історично. Серед нових законодавчих актів, що стосувалися усіх станів, одним з перших був царський Маніфест «Про удосконалення державного порядку» від 17 жовтня 1905 р. Він проголошував «дарування» населенню непорушних основ «цивільної свободи на засадах справжньої недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів, спілок». Це вже були обіцянки явно конституційного характеру. Засади цивільної свободи подальше законодавче закріплення дістали «в Основних державних законах Російської імперії» в редакції 23 квітня 1906 p., де в главі VIII «Про права та обов'язки російських підданих» зміст цих прав було сформульовано так:

 

«72. Ніхто не може підлягати переслідуванню за злочинне діяння інакше як у порядку, визначеному законом.

 

73. Ніхто не може бути затриманий під вартою інакше, як у випадках, визначених законом.

 

Ніхто не може бути засудженим і підданим покаранню інакше як за злочинне діяння, передбачене чинними на час вчинення цих діянь кримінальними законами, якщо при тому нововидані закони не виключають

вчинених винними діянь з числа злочинних.

 

Житло кожного є недоторканним. Провадження в житлі без згоди його господаря обшуку або виїмки допускається не інакше як у випадках і в порядку, визначених законом.

 

Кожний російський підданий має право вільно обирати місце проживання і заняття, набувати і відчужувати майно і без перешкод виїздити за межі держави. Обмеження в цих правах установлені особливими законами.

 

Власність недоторканна.

 

Російські піддані мають право засновувати товариства і спілки з метою, що не суперечить законам. Умови заснування товариств і спілок, порядок їхньої діяльності, умови і порядок надання їм прав юридичної особи, так само як і порядок закриття товариств і союзів, визначаються законом.

Для відкриття, реєстрації і закриття товариств і спілок були засновані особливі органи — губернські (або обласні) у справах про товариства присутствія.

 

Діяльність товариств і спілок перебувала під контролем місцевої адміністрації. Так, губернатор або градоначальник могли припинити діяльність товариства, якщо, на їхню думку, ця діяльність загрожувала «громадській безпеці і спокою» або набувала «аморальної спрямованості». Питання про остаточне закриття товариства вирішували губернське або міське у справах про товариства присутствіє. Невизначені і розпливчасті формулювання підстав призупинення діяльності товариств підривали принцип свободи товариств і союзів, проголошений Маніфестом від 17 жовтня 1905 p., а закріплений і в Основних державних законах від 23 квітня 1906 р.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 45; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Створення німецької імперії. Конституція Німеччини 1871 року. | Державна Дума Росії (формування, структура, компетенція) початку ХХ ст.
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты