Загальні висновки. Існування держави, її ефективне функціонування – свідчення розвитку і цивілізації суспільства

Існування держави, її ефективне функціонування – свідчення розвитку і цивілізації суспільства. Історія держави на території України має велику і багату історію. Але цього, на жаль, не можна сказати про українську державу.

Формування та розвиток української держави має свої історичні особливості. По-перше, українська держава існувала з переривами, чергуючи часи державності і бездержавності. Часто періоди недержавного існування були значимими в часі: від десятиліть до кількох століть. Це не дозволяло накопичувати важливий досвід і створювати безперервну традицію державності. Загалом існує чотири етапи державного розвитку України: 1) Давній період існування Київської держави і Галицько-Волинської (ІХ –ХIV стст.); 2) в Новий період, існування Гетьманщини, як особливої, автономії частини Московсько-Російської держави ( 1654–1783 рр.); 3) в Новітню добу, існування УНР – Української держави – ЗУНР (1917–1921 рр.), та особливої форми державності – УСРР (1917–1991 рр.); 4) сучасний період починається з 1991 р.

Друга особливість – розколотість, роз’єднаність українських територій. В різні часи українські землі підпорядковувались країнам сусідам відчували різні політичні, економічні і культурні впливи . Це призвело до формування "різної" історії, відсутності "єдиної, об’єднаної і об’єднуючої" історії. І саме тепер, з 1991р. з великими труднощами відбувається "об’єднання" територій, історій, культур в єдине національно-політичне суспільство і державу. Важливим негативним наслідком роз’єднаності стала роз’єднаність т.зв. еліт які мають керувати державою і суспільством. Відсутність довгий час власної держави призвела і до слабкості правлячої еліти яка не розуміє національних інтересів. Їй поки-що ближчі власні інтереси. Інтереси суспільства, інтереси більшості населення України для них поки-що, навіть не на другому місці.

Третя особливість в тому, що в усі часи існування української держави сусідні країни надто ревниво ставились до її незалежності. В усі часи Україна розглядалась як важливе джерело ресурсів. За будь-якої, використовуючи найменші чвари і негаразди в Україні, сусіди намагались поділити територію або принаймні висунути будь-які претензії.

В сучасну пору лише одна Польща, зрозумівши нелегку історію взаємних стосунків з Україною, щиро без будь-яких претензій підтримує незалежність України. А наприклад Румунія, до цього часу претендує на ряд українських територій. А Росія не поспішає демаркувати кордони по суші, не визнає кордони по суші, не визнає кордони по морю, постійно використовує свої впливи в Криму для загострення ситуації.

Але незважаючи на такі особливості і труднощі сучасна українська держава, хоча і не так як хочеться більшості, поступово розвивається.