Способи і засоби гасіння пожеж

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька методів припинення горіння.

Метод охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.

Метод розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об’ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полуменеве горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

Метод ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше ).

Метод хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галогенпохідних речовин, які при попаданні у полум’я розпадаються і з’єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Метод механічного зриву полум’я сильним струменем води, порошку чи газу.

Метод вогнеперешкоди, заснований на створенні умов, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного

Для реалізація цих методів використовують вогнегасниі речовин та технічних засобів. Вогнегасні речовини при введенні в зону горіння знижують швидкість горіння або повністю його припиняють. Вони повинні відповідати таким вимогам : володіти високи ефектом гасіння при відносно малій їх витраті, бути дешевими, доступними, простими і безпечними у застосуванні, не завдавати шкоди людям, тваринам, матеріалам, предметам та навколишньому середовищу.

Практично всі вогнегасні речовини характеризуються комплексною дією на процес горіння. Наприклад, вода може охолоджувати, ізолювати та розбавляти речовини, що горять; піна ізолює й охолоджує; газові засоби пожежогасіння одночасно діють як інгібітори й розбавляють горючі речовини; порошки гальмують хімічні реакції й ізолюють зону горіння в разі утворення стійкої порошкової хмари.

Однак припинення горіння досягається одним із застосовуваних способів, тоді як інші тільки сприяють цьому. Це визначається співвідношенням властивостей вогнегасної речовини та матеріалу, що горить.

Для кожної вогнегасної речовини існує домінуюча властивість. Для води - це охолодження, для піни - ізоляція осередку горіння, для порошку - гальмування реакції горіння, для діоксиду вуглецю - розбавлення газової та конденсованої фаз (твердої, рідкої) неоднорідної фізико-хімічної системи негорючим газом

Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі й визначається:

- властивостями та агрегатним станом речовин, що горять;

- параметрами пожежі (площею горіння, інтенсивністю горіння, температурою тощо);

- видом пожежі (в закритих приміщеннях та будівлях, на відкритому просторі);

- умовами тепло- й газообміну на пожежі;

- наявністю та кількістю вогнегасних засобів;

- вогнегасною здатністю щодо гасіння речовин і матеріалів;

- ефективністю способу гасіння пожежі.

Визначаючи способи пожежогасіння, розраховують на досягнення максимального ефекту за мінімальних витрат вогнегасних речовин. Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-пінного гасіння (ДСТУ 3675-98 Пожежна техніка. Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимоги та методи випробувань.). Вогнегасники – технічні пристрої, призначені для гасіння пожеж на початковій стадії її виникнення. (ДСТУ 2273:2006 Протипожежна техніка. Терміни та визначення основних понять.).

Вогнегасники за способом транспортування відповідно до НАПБ Б.03.001-2004 (Типові норми належності вогнегасників ) поділяються на:

• переносні (повна їхня маса не перевищує 20 кг);

• пересувні (повна їхня маса більша за 20 кг, але не перевищує 450 кг).

Пересувні вогнегасники можуть мати одну або більше посудин для заряджання вогнегасною речовиною, змонтованих на колесах (ДСТУ 3734-98 (ГОСТ 30612-99) Пожежна техніка. Вогнегасники пересувні. Загальні технічні вимоги.).

За видом застосовуваної вогнегасної речовини вогнегасники можуть бути таких типів:

• водяні (ВВ);

• водопінні (ВВП);

• порошкові (ВП);

• газові (ВГ): (вуглекислотні (ВВК), хладонові тощо);

• комбіновані.

На цей час в Україні хладонові та комбіновані вогнегасники не виробляються.

За принципом витискання вогнегасної речовини вогнегасники поділяють на:

• з балоном з газом-витискувачем (газ може бути стисненим чи зрідженим);

• закачні.

За значенням робочого тиску вогнегасники поділяють на вогнегасники низького тиску (робочий тиск до 2,5 МПа включно за температури навколишнього середовища (20± ±2) °С та вогнегасники високого тиску (робочий тиск понад 2,5 МПа за такої самої температури).

За можливістю й способом відновлення технічного ресурсу вогнегасники поділяють на такі, що перезаряджаються та ремонтуються, й такі, що не підлягають зазначеним діям (разового використання).

Ефективність застосування вогнегасника пов’язана з правильним вибором його типу залежно від класу пожежі, яку слід погасити. Знання класів пожеж потрібне, щоб запобігти застосуванню вогнегасника для гасіння пожеж тих класів, для яких він не призначений.

Порошкові вогнегасники залежно від типу вогнегасного порошку застосовують для гасіння пожеж класів:

А, В та С — із зарядом багатоцільового вогнегасного порошку АВС;

D — із зарядом спеціального порошку.

Крім того, порошкові вогнегасники придатні для гасіння електрообладнання, що перебуває під напругою до 1000 В, із відстані не менш ніж 1 м.

Вуглекислотні та хладонові вогнегасники застосовують для гасіння пожеж класу В та електрообладнання, що перебуває під напругою до 1000 В, із відстані не менш ніж 1 м.

Залежно від типу вогнегасники застосовуються для гасіння таких класів пожежі:

Водяні вогнегасники застосовують для гасіння пожеж класу А.

Водопінні вогнегасники застосовують для гасіння пожеж класів А та В.

Використання вогнегасників відбувається відповідно до НАПБ Б.01.008-2004 Правила експлуатації вогнегасників. Будь-який вогнегасник складається з корпусу для зберігання вогнегасної речовини та запірно-пускового пристрою (ЗПП). Вогнегасник, у якому маса номінального заряду вогнегасної речовини становить 3 кг та більше, має бути оснащений гнучким рукавом довжиною не менш ніж 400 мм; 5 кг та більше — не менше 500 мм. Гнучкий рукав із боку розпилювача повинен бути зафіксований на корпусі чи запірно-пусковому пристрої вогнегасника.

Запірно-пусковий пристрій складається з головки, насадка-розпилювача або гнучкого рукава з насадком, ручки для транспортування, важеля керування викиданням вогнегасної речовини, запобіжної чеки від самовільного спрацьовування, перекривного клапана переривання викидання вогнегасної речовини, сифонної трубки, джерела надлишкового тиску (балона з газом-витискувачем), кнопки зведення (у закачних вогнегасниках газ-витискувач міститься в корпусі) та запобіжних пристроїв або інших засобів для убезпечення на випадок виникнення в корпусі вогнегасника тиску, який перевищує максимальний робочий.

1 - опора,

2 - мембрана еластична,

3 - спушувач,

4 - сифон,

5 - посудина з порошком,

6 - рукоятка,

7 - важіль,

8 - пробійник,

9 - клапан,

10 - головка,

11 - насадок,

12 - балон зі стисненим повітрям,

13 - фіксатор-насадка

Рис. 8. Вогнегасник ВП-10

Балон з газом-витискувачем у пересувних вогнегасниках міститься зовні корпусу. Окрім того, закачні вогнегасники мають бути оснащені манометрами або індикаторами тиску.

Принцип дії вогнегасників полягає у створенні надлишкового тиску в корпусі (за винятком закачних) і викиданні під його дією вогнегасної речовини у вогнище пожежі. Цей принцип утілився в різних моделях вогнегасників, кожна з яких має свої особливості.

Для приведення в дію порошкового вогнегасника (з масою заряду вогнегасної речовини 3 кг та більше) з балоном з газом-витискувачем потрібно:

• видалити запобіжну чеку;

• натиснути на кнопку запірно-пускового пристрою і відпустити її, в результаті чого руйнується мембрана газового балона й газ-витискувач подається до корпусу, де утворює надлишковий тиск.

Через 3-5 с (після підвищення робочого тиску до номінального) вогнегасник готовий до подавання вогнегасної речовини.

Далі слід виконати такі дії:

• гнучкий рукав разом із насадком спрямувати на вогнище пожежі;

• натиснути на важіль керування клапаном, при цьому вогнегасна речовина під дією надлишкового тиску по сифонній трубці і гнучкому рукаву через насадок подається у вогнище пожежі;

• для припинення подачі вогнегасної речовини відпустити важіль керування клапаном.

Вогнегасник порошковий закачного типу приводиться в дію аналогічно, за винятком руйнування мембрани балона з газом-витискувачем, оскільки у корпусі вже є надлишковий тиск.

Вогнегасник порошковий (ВІСПИ), що самоспрацьовує, - це нове покоління засобів пожежогасінні. Він дозволяє з високою ефективністю гасити вогнища загоряння без участі людини. Вогнегасник є герметичною скляною судиною діаметром 50 мм і завдовжки 440 мм, заповнений вогнегасним порошком масою 1 кг. Встановлюється над місцем можливого загоряння за допомогою металевого утримувача. Спрацьовує при нагріві до 100 °C (ВІСПИ-1) і до 200 °C (ВІСПИ-2). Обʼєм, що захищається, до 9 м³. Вогнегасники ВІСПИ призначені для гасіння вогнищ пожеж твердих матеріалів органічного походження, горючих рідин або плавких твердих тіл, електроустановок, під напругою до 1000 В.

Переваги ВІСПИ: гасіння пожежі без участі людини, простота монтажу, відсутність витрат при експлуатації, екологічно чистий, нетоксичний, при спрацьовуванні не псує устаткування, що захищається, може встановлюватися в закритих об'ємах з температурним режимом від мінус 50°C до плюс 50 °C.

Генератори об'ємного аерозольного гасіння пожеж (СОГ) - є найбільш

Маркування кожного вогнегасника виконується згідно з ДСТУ 3675 або ДСТУ 3734 (ГОСТ 30612) наклеюванням фірмової етикетки на синтетичній основі й має складатися з пʼяти частин.

Частина 1 повинна містити:

• назву вогнегасника;

• вогнегасну здатність вогнегасника.

У назві вогнегасника великими літерами позначають тип вогнегасника, цифрами — значення номінального за;ряду вогнегасної речовини та позначення технічних умов. Фон частини 1 повинен бути:

• для водяного вогнегасника — синього кольору;

• для водопінного вогнегасника — зеленого кольору;

• для порошкового вогнегасника — білого кольору;

• для вуглекислотного вогнегасника — чорного кольору;

• для газового вогнегасника (крім вуглекислотного) — жовтого кольору.

Якщо вогнегасники виробляються виробником кількох підприємствах, то марковання кожного вогнегасника має вміщати назву конкретного підприємства та його товарний знак.

Частина 2 повинна містити:

• інструкцію із застосування вогнегасника, що включає пояснювальний текст і піктограми;

• позначення класів пожеж у вигляді символів відповідно до ГОСТ 27331, для гасіння яких рекомендовано або не рекомендовано вогнегасник (символи класів пожежі, для гасіння яких вогнегасник непридатний, мають бути перекреслені червоною діагональною лінією від верхнього лівого кута до нижнього правого кута використовуваного символу).

Частина 3 повинна містити:

• застереження, що стосуються токсичності та електричної безпеки в процесі застосування вогнегасника. Ре­комендуються такі формулювання: “Не придатний для гасіння пожежі електрообладнання, що перебуває під напругою” або “Придатний для гасіння пожежі електрообладнання під напругою не більше 1000 В з відстані не менше 1 м”.

Частина 4 повинна містити:

• вказівку про те, що вогнегасник після кожного приведення в дію має пройти технічне обслуговування (повторне зарядження);

• вказівку про порядок технічного обслуговування вогнегасника та необхідність періодичних його перевірок;

• інформацію про застосовану вогнегасну речовину (зокрема, назву та кількість добавок для водяних вогнегасників), газ-витискувач, а також вимоги до використання замінних частин вогнегасника й заряду в процесі технічного обслуговування;

• вимоги до умов зберігання та експлуатації вогнегасника (запобігання прямій дії сонячних променів, нагрівальних приладів та ін.).

Частина 5 повинна містити:

• інформацію про відповідального за вогнегасник (виробника або постачальника);

• інформацію про дату вироблення вогнегасника та проведення його останнього технічного обслуговування.

Маркування вогнегасників, призначених для використання на території України, має виконуватися державною мовою.

Успішне користування вогнегасниками залежить від застосування правильних тактичних прийомів під час пожежі.

Переносні вогнегасники містять у собі обмежену кількість вогнегасної речовини, й зазвичай безперервне її викидання відбувається протягом короткого проміжку часу, що унеможливлює виправлення помилок, допущених під час застосування вогнегасника.

Приведення вогнегасників у дію потрібно здійснювати безпосередньо перед їх застосуванням відповідно до інструкції із застосування вогнегасника, яка наведена на маркуванні (етикетці) та містить пояснювальний текст і піктограми.

Гасіння твердих речовин і горючих рідин просто неба

Гасіння пожеж класу А можна здійснювати порошковими вогнегасниками із зарядом багатоцільового порошку АВС та вогнегасниками із зарядом на водній основі. Гасіння слід розпочинати з навітряного боку із послідовним оброблянням вогнищ пожежі з усіх напрямків. Після ліквідації полуменевого горіння потрібно провести розбирання та догашування тліючих вогнищ пожежі.

Із водяних та водопінних вогнегасників слід подавати струмінь вогнегасної речовини в основу вогнища пожежі, маніпулюючи насадком для охоплення зайнятої полум'ям поверхні.

Після збиття полум'я можна наблизитися до вогнища пожежі на мінімальну відстань, зазначену на маркуванні, продовжувати маніпулювати насадком і, подаючи вогнегасну речовину (воду) невеликими порціями, покрити максимально можливу площу, гасячи окремі вогнища.

Після закінчення гасіння за наявності вогнегасної речовини продовжити її викидання для охолодження нагрітих поверхонь.

Під час гасіння пожежі класу А вогнегасну піну середньої кратності потрібно подавати так, щоб утворювався шар, який покривав би охоплені полум'ям поверхні.

Для гасіння пожежі класу А за допомогою порошкових вогнегасників вогнегасний порошок АВС слід подавати до вогнища пожежі, переміщуючи струмінь із боку в бік для збиття полум'я. Після того, як полум'я збито, потрібно наблизитись і покрити всю поверхню речовини, що горить, особливо окремі вогнища, шаром порошку, який подається переривчастими порціями в місця вогнищ пожежі.

Гасіння легкозаймистих та горючих рідин (ЛЗР та ГР) ефективно здійснювати порошковими вогнегасниками. Можуть бути застосовані водопінні вогнегасники, особливо із зарядом піноутворювача низької кратності. Допускається гасіння невеликих вогнищ пожежі вуглекислотними вогнегасниками. Гасіння слід розпочинати з навітряного боку від ближчої межі розливання горючої рідини.

Під час гасіння порошковим вогнегасником струмінь (якщо він не перекриває вогнища пожежі) слід переміщати швидкими рухами в горизонтальній площині, просуваючись у вибраному напрямку й не залишаючи за собою та з боків непогашених ділянок. Подавання вогнегасного порошку не припиняти до ліквідації пожежі.

Під час гасіння водопінним вогнегасником рідини, що розлита на поверхні землі товстим шаром, струмінь вогнегасної рідини слід подавати з навітряного боку.

Під час гасіння пожежі класу В піну слід подавати акуратно на охоплену полум'ям рідину так, щоб вона не розбризкувалася. В разі гасіння розливання струмінь подають на поверхню горіння та навкруги, створюючи перешкоду поширенню вогню.

Під час гасіння пожежі водопінними вогнегасниками із зарядом піноутворювача низької кратності рекомендується після початку видимого ефекту гасіння викидання здійснювати в переривчастому режимі.

Під час гасіння пожежі класу В вуглекислотними вогнегасниками розтруб слід спрямовувати в основу вогнища пожежі, що міститься ближче до оператора. Під час гасіння оператору потрібно виконувати рухи розтрубом із боку в бік, просуваючись уперед.

Під час гасіння довгих вогнищ пожежі (у приямках, траншеях, зливальних канавах та ін.) найдоцільніше подавати вогнегасну речовину з урахуванням напрямку вітру вздовж осі канави.

Гасіння рідини, що витікає, слід розпочинати з місця її розливання, а далі, переміщуючи струмінь угору, гасити рідину, що горить та витікає.

Гасіння електрообладнання, що перебуває під напругою

У разі виявлення ознак горіння на об'єкті, де є електрообладнання, що перебуває або може перебувати під напругою, потрібно визначити місце загоряння (вогнище пожежі), оцінити ситуацію та вжити заходів щодо запобігання появі нових вогнищ горіння на іншому електрообладнанні.

Перед гасінням, за змогою, потрібно знеструмити електрообладнання, що перебуває в зоні горіння та поблизу неї.

Дозволяється гасити пожежі електрообладнання, що перебуває під напругою, за допомогою вуглекислотних, хладонових газових та порошкових вогнегасників, якщо:

• максимальне значення напруги на електрообладнанні не перевищує 1000 В;

• відстань між насадком або розтрубом вогнегасника до струмоведучих конструкцій становить не менш ніж 1 м;

• вогнегасники мають сертифікат відповідності (свідоцтво про визнання) із зазначенням можливості гасіння пожеж електрообладнання, що перебуває під напругою до 1000 В.

Під час гасіння пожеж електрообладнання, що перебуває під напругою, за допомогою пересувного вуглекислотного вогнегасника його розтруб слід тримати за спеціальне ізолювальне руків'я й спрямовувати струмінь вогнегасної речовини у вогнище пожежі.

Під час гасіння пожежі силового та освітлювального електрообладнання, розміщеного в шафі, вогнегасну речовину потрібно подавати всередину шафи.

Якщо для гасіння електричних кабелів або дроту застосовувався порошковий вогнегасник, після ліквідації горіння й знеструмлення для догашування тліючих речовин та охолодження поверхонь доцільно застосовувати вогнегасники із зарядом на водній основі (бажано з розпиленим струменем).

Гасіння пожеж у приміщеннях

Пожежі (загоряння) у приміщеннях супроводжуються значним задимленням і високою температурою, що унеможливлює застосування вогнегасників без користування засобами індивідуального захисту. З огляду на це вогнегасник слід застосовувати у перші хвилини виникнення загоряння.

Вибір типу вогнегасника залежить від класу пожежі, що виникла. Найуніверсальнішим є порошковий вогнегасник із зарядом багатоцільового порошку АВС. Проте застосовувати його можна тільки за умови, що у приміщенні, яке горить, немає людей. За наявності людей доцільно застосовувати вогнегасники на водній основі.

Якщо під час гасіння застосовується порошковий вогнегасник, після ліквідації горіння для догашування тліючих речовин та охолодження поверхонь доцільно застосовувати вогнегасники на водній основі (бажано із розпиленим струменем).

Слід пам'ятати, що під час гасіння твердих речовин та матеріалів (пожежі класу А), що перебувають у приміщенні, для забезпечення об'ємного гасіння подавати вогнегасний порошок за меж цього приміщення неефективно. Це ускладнить ситуацію через погіршення видимості та труднощі з виявленням вогнищ пожежі.

Усередині будівель вогнегасники встановлюють біля пожежних кранів, а також на видних та доступних місцях (у коридорах, вестибюлях, на сходових клітках, біля виходів з приміщень) на висоті не більше 1,5м (від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника) та на відстані не мен­ше 1,2м від краю дверей при їх відчиненні. Кількість вогнегасників для підприємства, бази та складу, інших об'єктів визначають розрахунком згі­дно з діючими нормами.

Відстань від місця розміщення вогнегасника до можливого осеред­ку пожежі не повинна перевищувати: 20м - для громадських будівель та споруд; 30м - для приміщень категорії А, Б і В (приміщення з горючими газами та вогненебезпечними рідинами); 40м - для приміщень категорії В (окрім вказаних вище приміщень) та Г; 70м - для приміщень категорії Д.

До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити або в інших місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасячих речовин.

Спринклерна система являє собою сукупність водопостачальників, мережі труб, розташованих усередині приміщення під стелею, спринклер­них головок (зрошувачів), контрольно-сигнального клапану та сигнальних апаратів. Спринклерні головки-зрошувачі - автоматичні пристрої, що роз­криваються при підвищенні температури у приміщенні. Під дією високої температури (57, 72, 93, 141, 182 та 240°С) руйнується виносний легко­плавкий замок, запірний пристрій - клапан випадає зі спринклерної голов­ки і вогнегасна речовина (вода, вода зі змочувачами, піна), що знаходиться у трубах, розбризкується через отвір, який відкрився над осередком пожежі. Одночасно з цим подається сигнал тривоги. Спринклерні головки встановлюють з таким розрахунком, щоб кожна зрошувала зону площею 6...9м².

Дренчерні установки являють собою систему трубопроводів, на яких розташовані спеціальні головки-дренчери. Дренчери не мають замків, вихідні отвори у них постійно відкриті. Надходженню в мережу вогнегасної речо­вини (води, води зі змочувачами, піни) перешкоджає клапан, що утримується у робочому положенні спеціальним тросом. Відрізки троса з'єднуються легкоплавкими замками чи легкоспалимими вставками. При плавленні замка під дією високої температури або згорянні вставки трос розривається, клапан відкривається та вогнегасна речовина надходить до дренчерних головок і розбризкується над осередком пожежі. Дренчерні установки використовуються як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з метою ізоляції осередку вогню та запобігання його розповсюдженню. Дренчери можуть встановлюватись з зовнішнього боку будівлі за її периметром, над віконними та дверними прорізами.