ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ. 1. Медична сестра проводить огляд новонародженої доношеної дитини

Соціологи поставили нареченим запитання: "Чому ви вирішили вступити в шлюб?" Була відповідь: "Тому, що ми любимо один одного". За даними соціологів, більшість наречених не погоджуються з коханням "палким і сліпим". Вони надають перевагу почуттям, які народжуються не тільки в серці, а й у голові, і поєднують ці почуття з вірністю подружжя. При цьо­му підкреслюється важливість таких рис у супутника життя: інтелекту­альність, працездатність, турботливість, відповідальність, почуття гумору. Якщо ці вимоги виконуються, шлюб повинен бути ідеальним. Але прогноз не завжди здійснюється.

Сьогодні соціологи світу говорять про типові моделі сім'ї.

Першою моделлюможна вважати "замкнуту сім'ю", яка будується на ідеалізованих ідеях подружжя. Ці ідеї називають малореальними. Обидва з подружжя переконані, що "належать тільки одне одному", що в сім'ї "особистість ніколи не буде почуватися одинокою", що "ревнивість — це гасло любові". Подружжя впевнені, що вони повинні завжди бути разом, а конфлікти — це ознака згасання любові. Серед таких сімей високий відсо­ток довгого подружнього життя, хоча згодом романтичні уявлення посту­пово минають, переважає відповідальність за сім'ю, дітей, працездатність, турботливість. Але добра половина таких шлюбів закінчується розривом через нескінченні конфлікти, оскільки не здійснюються мрії і приходить розчарування. Іноді в таких випадках ревнивість стає нестерпною, поряд з нею розвивається грубість, неповага і це призводить до розриву шлюбу.

Друга модель сім'їпорівнюється з дубом і плющем. Один із подруж­жя — "дуб" — владика над життям іншого, опорою якого він є. Другий з по­дружжя — "плющ". Він обвиває "дуб" і перекладає на його плечі всі пробле­ми, вирішення всіх питань. Не завжди "дубом" є чоловік, це може бути і дру­жина. Іноді ці ролі між подружжям можуть змінюватися. Такі родини жи­вуть добре, коли ролі в "сімейному театрі" розподіляються за спільним ба­жанням. Розпадаються такі шлюби, якщо присутні лише відповідальність, турботливість за дітей, а відсутні теплота, сердечність, взаємодопомога.

Третя модель сім'ї— це сім'я "борців". Ледь прозвучить шлюбний марш, як починається боротьба за право бути "володарем сім'ї", диктато­ром своєї волі. Кожна дрібничка — це привід для конфліктів, для прини­ження протилежної сторони. У цих конфліктах ніколи не зважають на по­чуття іншого. Такі шлюби можуть існувати довго, коли один із подружжя підкоряється і повністю виконує волю і бажання іншого. Буває, що шлюби не розпадаються, хоча триває нескінченна боротьба, радощів у такій ро­дині мало, подружжя зв'язані відповідальністю за дітей.

Четверта модель сім'ї— це сім'я "незалежних людей". Кожен із по­дружжя зберігає право на особисту свободу (іноді — до права на поза­шлюбні зв'язки). Буває, що подружжя живуть окремо, зустрічаються на спільній території однієї зі "сторін". Сім'я зберігається, обидва подружжя проявляють турботу про дітей. Кожен із подружжя перед іншими людьми хвалиться своєю прогресивністю, відсутністю закостенілої моралі пра­щурів, наявністю нової сучасної моралі. Але такий шлюб без справжньої любові, частіше будується на грошовій зацікавленості обох сторін або однієї сторони (шлюб за розрахунком). Кохання відсутнє з самого початку, іноді подружжя вступають у шлюб за домовленістю батьків і їм здається, що вони кохають одне одного. Обидва з подружжя за все життя можуть не зустріти справжнього кохання і тому такий шлюб триває. Живуть у шлюбі без конфліктів, без радощів, страждають на апатію, але переважає відповідальність за дітей, а іноді — почуття самозадоволеності, матеріаль­ного благополуччя, небажання щось змінювати.

П'ята модель сім'ї— це "шлюб соратників". Подружжя кохають од­не одного. Любов зряча, спокійна, ґрунтується на довірі одне до одного, взаєморозумінні. У таких шлюбах подружжя доповнюють одне одного, до­помагають одне одному у вдосконаленні особистості. Конфлікти в таких сім'ях перетворюються на розумні суперечки, коли народжується істина. Такі суперечки не є джерелом розчарування, навпаки, вони рухають ро­динний корабель. У таких сім'ях висока відповідальність, турботливість про дітей, яка є піклуванням не тільки про їх здоров'я, а й про виховання, формування особистості.

В абсолютно чистому вигляді класичні варіанти моделі сім'ї зустріча­ються рідко. Відбувається змішування типів сімей. Але така класифікація соціологів заставляє подумати, переглянути свої власні спостереження, почуття іншої людини і, можливо, щось змінити, щоб не довести свій шлюб до розлучення.

Сімейне життя — довга дорога, щоб іти по ній разом, треба над цим працювати, сенс і мету цієї праці повинні розуміти обоє з подружжя.

Для планування сім'ї працюють психологи. Психолог обов'язково проводить бесіду з людьми, які вступають у шлюб. У своїй бесіді він на­самперед пояснює, що є головним у шлюбі.

Соціальна повага

За даними спеціалістів, вирішальним у сімейному житті є соціальний вид поваги. У деяких сім'ях цінується тільки особиста повага, яка ґрунтується на любові й симпатії. Легко розуміти і поважати людину, яка тобі приємна, приносить радощі, задоволення, але важко, коли її погляди не збігаються з твоїми, коли її бажання і помисли не є подібними до твоїх. У таких випад­ках кожен намагається підігнати іншу людину під свій ідеал. Що сильніше люди кохають одне одного, то більше розчарувань принесе невідповідність ними ж створеного ідеалу з реальністю. У такому разі на допомогу прихо­дить соціальна повага до особистості. Л.М. Толстой писав: "Не легше дело стать одною душою й одним телом... А средство я знаю одно главное: ни на минуту из-за любви супружеской не утрачивать любви й уважения как человека к человеку. Чтоби бьіли отношения, как мужа с женой, — но в ос-нове всего чтобьі бьіли отношения как к постороннему, к ближнему — зтито отношения главньїе. В них держава". Соціальна повага дозволяє рахуватися з індивідуальністю іншої людини, з її звичками, бажаннями, інтереса­ми, примирятися з її хобі. Ця повага примушує людину обмежувати свої інтереси, не перекладати їх на іншу людину, а також дозволяє вирішувати конфлікти і не доводити її до взаємної неповаги і розчарувань. Можна от­руїти життя людини своїм коханням, якщо кохати, але не поважати осо­бистість. Кохання без соціальної поваги душить, гнітить і принижує.

Невихованість, безкультур'я — загибель для кохання

Чому народжується антипатія? Антипатія не пов'язана ні з зовнішністю людини, ні з її характером. Найважливіша причина розвитку антипатії -непримиримість. Антипатія збуджується, коли нам заперечують. Антипа­тичною стає людина, коли вона сердиться, кричить, лається. Культура по­ведінки в шлюбі має велике значення. Подружжя не завжди можуть вбе­регти себе від неприємностей, турбот, а відсутність культури і нестри­маність перетворюють малі неприємності на великі.

Наша психіка має негативну властивість: більше реагувати на недоліки інших, ніж на свої. Коли ми критикуємо, ми виступаємо в ролі судді. Люди­на вихована, культурна недоліки в сім'ї намагатиметься не помічати, а допо­може їх уникнути, а людина груба, невихована перетворює їх на конфлікт.

Життя в сім'ї потребує відповідальності, взаємної допомоги, терпи­мості до помилок, вміння пристосовуватись одне до одного, дружелюбно­го бажання всі тяготи життя долати спільно.

Культура людини полягає у самовитримці. Людина, яка обмежує власні негативні емоції, виявляє характер.

"Я не знаю провини, — писав Гете, — в якій би я сам не міг провини­тися". Народне прислів'я стверджує: "Любити — це вміти прощати".