За їх походженням

Ще більша кількість біологічних елементів тканин організму людини і тварин поглинають інфрачервоне випромінювання. При цьому інфрачервоне випромінювання ближньої області поглинається тими ж біологічними струк-турами, що і випромінювання видимого спектра. Інфрачервоне випромінювання дальньої області взаємодіє, головним чином, із тканинами, що містять воду.

Теплова дія ультрафіолетових випромінювань при високих рівнях енергії може бути досить вираженою. Ці випромінювання можуть викликати еритему і пігментацію, хемолюмінесценцію біологічних структур. Вони мають генетичну і канцерогенну дію.

Термічна дія ЛВ має свою специфіку. Так, при впливі випромінювання імпульсного ЛР в опромінених тканинах відбувається швидке нагрівання тих структур, що добре поглинають цю енергію. Причому, якщо це випромінювання відповідає режиму вільної генерації, то за час імпульсу (який триває в межах 1 мс) тепло встигає впливати на досить великий об’єм тканин і викликати їхнє ушкодження, що має характер термічного опіку.

При дії випромінювання з укороченим імпульсом (випромінювання ЛР у режимі модульованої добротності з тривалістю імпульсу τ = 10 ^{– 7} – 10 ^{- 12} с) тепло практично не встигає поширитися в навколишні тканини і рідину. У результаті цього адсорбувавші енергію структури миттєво нагріваються до дуже високих температур. Таке миттєве нагрівання викликає подобу вибуху опромінених тканинних елементів, зокрема, пігментних утворень, наприк-лад, меланіну. При впливі на очне дно це випромінювання приводить до ва-жких ушкоджень (розриви, розшарування сітківки, кровотечі).

Під впливом дії ЛВ відбувається порушення життєдіяльності як ок-ремих органів, так і організму в цілому. При дії на клітини, тканини й органи в них виникають гістохімічні та біологічні зміни, а також патофізиологічні ефекти. У дії випромінювання на складні біологічні структури розрізня-ють три стадії: фізичну, фізико-хімічну і хімічну [15].

На першій стадії (фізичній) відбуваються елементарні взаємодії вип-ромінювання з речовиною, при цьому речовина нагрівається, спостерігають-ся фазові переходи в матеріалі клітини, кавітація у фізіологічних рідинах, перетворення енергії випромінювання в енергію механічних коливань, іоні-зація атомів і молекул, збудження і переведення електронів з валентних рів-нів у зону провідності, рекомбінація збуджених атомів і ін.

При впливі неперервного ЛВ переважає в основному тепловий меха-нізм дії, наслідком якого є коагуляція (згортання) білка, a при великих по-тужностях – випар біотканин. При потужності випромінювання в імпульсі понад 10⁷ Вт і високій ступені фокусування лазерного променя можливе виникнення іонізуючих випромінювань.

В міру зменшення інтенсивності випромінювання тепловий механізм ушкодження тканини, що опромінюється, починає поступатися місцем кван-товим ефектам, що проявляються при поглинанні випромінювання і пере-носі енергії у всіх структурах, що входять до складу біологічної тканини.

На другій стадії (фізико-хімічній) з іонів і збуджених молекул утво-рюються вільні радикали (Н₂О₂, HO₂ і ін.), що володіють високою здатністю до хімічних реакцій.

На третій стадії (хімічній) вільні радикали реагують з молекулами речовин, що входять до складу тканини, і при цьому виникають ті молеку-лярні ушкодження, які і визначають загальну картину впливу лазерного вип-ромінювання на опромінювану тканину і організм у цілому.

Енергія квантів ультрафіолетового випромінювання в діапазоні дов-жин хвиль 0,380-0,006 мкм змінюється в межах 3,26-123 еВ відповідно. Ква-нти з енергією 12-15 еВ здатні викликати іонізацію води й атомів кисню, водню, азоту, вуглецю. Виходячи з того, що вода і перераховані атоми ста-новлять основу живої тканини, випромінювання з енергією 12 еВ розгляда-ють як нижню межу для біологічних систем, а при енергії більш 12 еВ мож-ливе ураження тканини, викликане розкладанням молекулярного кисню з наступним утворенням озону.

Первинною ланкою біологічного ефекту УФ-випромінювання є чисто фізичний процес поглинання його молекулами біологічних структур. Далі, внаслідок реакції взаємодії розвиваються фізико-хімічні процеси збудження, іонізації і дисоціації, що приведуть до тих чи інших кінцевих біологічних ефектів, і головним у механізмі дії є фотохімічний ефект. При цьому напря-мок фотохімічних реакцій залежить від інтенсивності і дози опромінення. Малі дози стимулюють процеси біосинтезу тканинних колоїдів, сприяють росту і діленню клітин. Великі – гнітять ріст і ділення клітин, викликаючи фотоліз, що руйнує клітини. Зі зменшенням довжини хвилі вражаюча дія УФ-випромінювання зростає, але одночасно зменшується його проникаюча здатність, а це, у свою чергу, приводить до того, що ушкодження обмежу-ється поверхневими шарами тканин [З].

При впливі потужного імпульсу випромінювання на організм в опромінених тканинах виникає ударна хвиля безпосередньо від «удару» самого імпульсу. Тиск, що надається лазерним променем на опромінюванний об’єкт визначається за формулою [7]

p=W(l+ρ)/с, (9.3)

де с – швидкість світла у вакуумі; W – інтенсивність випромінювання в пло-щині об’єкта; ρ – коефіцієнт відбивання даного випромінювання від поверх-ні опромінюванного об’єкта. При W = 3∙10⁹ Вт/см² і ρ = 0,5 р ≈ 1,5∙10⁵ Па.

Механічна дія ЛВ. Поява ударної хвилі обумовлена виникненням градієнтів тиску усередині опромінюванної системи за рахунок об’ємного розширення (як зі зміною фазового стану, так і без нього), викликаного ко-роткочасним локальним нагріванням тканини, а також імпульсом віддачі при випарі біотканин з поверхні. Теплове розширення може виникнути на поверхні або у внутрішній зоні опромінюванної тканини, механічні наванта-ження при цьому характеризуються величинами порядку десятків Паскалей.

Висока інтенсивність потоку ЛВ супроводжується ударною хвилею такої сили, при якій ушкоджуються і внутрішні органи. Наприклад, опромі-нення поверхонь грудної клітки, черевної стінки, голови викликає ушкод-ження печінки, кишечнику й інших органів черевної порожнини, а також внутрішньоклітинні і внутрімозкові крововиливи.

Механічний ефект випромінювань лазерів, що працюють в імпульсно-му режимі, містить у собі не тільки дію ударної хвилі, але й інші механічні явища. Важливим ефектом є реактивна дія на тканину, що виникає внаслідок викиду речовини з поверхні об’єкта, що опромінюється.

При опроміненні шкірних покривів імпульсними ЛВ з щільністю пото-ку енергії 40 Дж/см² і більше над поверхнею шкіри виникає короткочасне (вулканоподібне) здуття, а потім і викид дрібних часток у вигляді «султана». При впливі на очі чи шкіру імпульс випромінювання суб’єктивно відчува-ється як короткий точковий удар.

Тому що біологічні тканини дуже неоднорідні за своєю анатомо-фізіо-логічною структурою, у зоні опромінення термічний і механічний впливи супроводжуються вторинними ефектами: гідродинамічним стиском і розрідженням середовища, появою негативного тиску у певних ділянках середовища й іншими, котрі можуть приводити до більш виражених патоло-гічних змін у зоні опромінення і збільшувати площу ушкодження.

Зі збільшенням енергії в імпульсі випромінювання ударна хвиля може досягти таких значень, при яких струс розподіляється в більш глибоко залягаючі тканини організму, а частина енергії проникає через шкірні покриви, підшкірну клітковину, кісткову тканину і досягає внутрішніх органів [З, 4].

Електрострикція – деформація молекул в електричному полі ЛВ, пропорційна квадрату напруженості електричного поля Е і проявляється як зміна густини

ΔV/V = AE², (9.4)

де ΔV/V – відносна об’ємна деформація; А – постійна електрострикції;

А = β∙ρ∙(∂ε ⁄ ∂ρ) ⁄ 2π; (9.5)

β – стискаємість; ρ – густина; ε – діелектрична проникність середовища.

Ушкодження внутрішніх органів виникають у результаті не тільки механічної дії випромінювання, але й як наслідок безпосереднього впливу енергії ЛВ на тканини внутрішніх органів. При експлуатації потужних ЛР збільшується небезпека ушкодження внутрішніх органів і головного мозку при впливі прямого ЛВ чи дзеркально відбитого.

До числа специфічних ефектів біологічної дії ЛВ відносяться зміни генетичних, ферментативних і інших властивостей тканин, а також деяких властивостей крові, зрушення біохімічних показників. В основі специфічної дії випромінювань лежать складні процеси, спричинені вибір-ним поглинанням електромагнітної енергії тканинами, а також електрични-ми і фотохімічними ефектами.

Високий градієнт електричного поля, обумовлений великою щіль-ністю енергії ЛВ, може викликати поляризацію молекул, резонансні й інші явища. При потужностях ЛВ, що доходять до сотень мегаватів, можливі процеси іонізації біомолекул, генерація гармонік, багатофотонні процеси й ін. Так, наприклад, при впливі рубінового випромінювання (λ = 0,69 мкм) можна отримати ефект, аналогічний ефекту випромінювання УФ-лазера. Ця можливість заснована на процесі поглинання, коли внаслідок високої енер-гетичної щільності енергії ЛВ два окремих фотони беруть участь у єдиному процесі поглинання. Ефект двофотонного поглинання може виявлятися у вигляді органічних змін патологічного характеру й у вигляді функціональ-них зорових реакцій.

У механізмі дії ЛР, що працюють у режимі неперервного випроміню-вання, ведуче місце займає термічна чи специфічна дія, а механічні ефекти (ударні хвилі й ін.) не мають істотного значення. Значення механічних ефек-тів зростає в міру укорочення імпульсу і підвищення потужності випроміню-вання (імпульсно-модульований режим).

Під впливом енергії ЛВ невеликої інтенсивності виникають різні фун-кціональні зміни, при цьому найбільш «реактивними» є зоровий аналізатор, центральна нервова, ендокринна і серцево-судинна системи. Характер і ви-разність функціональних змін залежить від параметрів ЛВ (довжина хвилі, експозиція, тривалість і частота повторення імпульсу, чи рівень інтенсив-ності випромінювання і частота впливу), а також від реактивності організму, характеру і локалізації впливу (пряме чи дифузно відбите випромінювання, опромінюються очі чи інші частини організму). Функціональні зрушення більш виражені при комбінованій дії на організм ЛВ і інших факторів (шум, мікроклімат, освітленість, кисневе голодування, підвищена стомлюваність, вітамінне голодування й ін.). Випромінювання ЛР великої потужності вик-ликає гормональні зрушення [3].

4. Вплив лазерного випромінювання на очі

Ушкодження сітчастої оболонки виникає переважно при впливі ЛВ видимого і ближнього інфрачервоного діапазонів спектра, що проходять через око майже без втрат і фокусуються на сітківці. У результаті цього на сітківці створюється локальна щільність енергії, у 10⁵ раз більша у порівнянні з щільністю енергії на роговиці. Тому влучення ЛВ зазначених довжин хвиль небезпечно для зору, воно викликає опіки і розриви, приводить до ушкодження сітківки і судинної оболонки ока і є причиною сліпоти.

Щільність енергії (потужність) на сітківці ока зростає при збільшенні діаметра зіниці, тому імовірність ушкодження ока, адаптованого до темряви, більша, ніж імовірність ушкодження в умовах яскравого освітлення.

Для випромінювань з довжинами хвиль менше 0,4 мкм і більше 1,4 мкм оптичні середовища ока є непрозорими, і тому фокусуюча дія відсутня.

Спектральний інтервал УФ з погляду характеру біологічних ефектів поділяється на три області: ультрафіолет А – UV – A (0,315-0,4 мкм), В – UV – В (0,28-0,315 мкм) і С – UV – С (0,1-0,28 мкм). Випромінювання з довжиною хвилі λ < 0,2 мкм поглинається киснем повітря з утворенням озону і тому істотної біологічної ролі не грає.

Вплив УФ на орган зору в основному приводить до враження роговиці (кератит). Найбільшою фотокератичною дією володіє випромінювання з довжиною хвилі 0,288 мкм.

Ультрафіолетове випромінювання з довжиною хвилі λ ≤ 0,32 мкм пра-ктично цілком поглинається у роговій оболонці та кон’юнктиві і викликає їхнє ушкодження – різного ступеня враженості кон’юнктивіт і фотокератит, які супроводжуються світлобоязню, блефароспазмом, сльозотечею і болючими відчуттями. У важких випадках може виникнути виразка рогової оболонки, аж до її перфорації. Випромінювання у цій області спектра характеризується кумулятивною дією, причому реакція організму, відома як відчуття «піску в очах», виявляється не відразу, а опісля від 30 хв до 1 доби.

Ультрафіолетове випромінювання з довжиною хвилі λ ≤ 0,38 мкм при-водить також до ушкодження переднього відділу ока. Механізм ушкодження обумовлений як тепловим, так і специфічною фотобіохімічною дією цього випромінювання, яке викликає абіотичні ушкодження. При високій інтенсивності опромінення з’являються пухирі, іноді невеликі крововиливи. Після гострої реакції поверхневі шари епідерми відриваються, а в глибоких шарах з’являється пігментація. При важких ушкодженнях утворюються тромби в судинах шкіри, що викликає дегенерацію і некроз епітелію. Ультрафіолетове випромінювання області А відповідає невидимому інтервалу спектра, і його патологічний ефект виражається в утворенні катаракти.

У видимому діапазоні випромінювання проходить без особливих ре-акцій через оптичні середовища ока і впливає головним чином на світлочутливі клітки сітківки, викликаючи чи тимчасове осліплення, чи опік з наступними рубцюваннями, що приводить до втрати зору в даній області зорового простору. Випромінювання цього діапазону можуть викликати дефект тканини, злипаюче запалення, ущільнення тканини і механічне руйнування тканини з викидом крові.

Інфрачервоне випромінювання (ІФ) підрозділяється на наступні три області: діапазон IR – А (0,78-1,4 мкм), IR – B (1,4-3 мкм) і IR – С (3 мкм - 1 мм).

Установлено, що при λ ≥ 1,4 мкм практично всі попадаючі на око випромінювання поглинають роговиця ока і волога передньої камери, а при λ ≥ 1,9 мкм випромінювання поглинає тільки роговиця. Інфрачервоне випро-мінювання помірної інтенсивності приводить до нагрівання біологічних структур, для яких можливе настання режиму теплової рівноваги.

Випромінювання в діапазоні IR – А поглинається райдужною оболон-кою, кришталиком і склоподібним тілом. Багата пігментом райдужна обо-лонка ока нагрівається, і за рахунок теплопровідності виникає коагуляція білка кришталика. Ураження очей при цьому відбувається через тривалий проміжок часу. Нагрівання райдужної оболонки викликає дратівне відчуття і мигальний рефлекс. При великих густинах енергії осліплення необоротне внаслідок температурного помутніння кришталика.

Інфрачервоне випромінювання з λ = 1-1,64 мкм поглинається переваж-но роговою оболонкою. Цей діапазон вважається найменш небезпечним для ока, тому що ураження виникають поверхневі, тимчасового характеру і тіль-ки при великих густинах енергії випромінювання.

Високоінтенсивне випромінювання IR – А поглинається пігментними утвореннями очного дна, викликаючи їх нагрів. Перегрів клітин до температури вище 37 °С призводить до різкого перевантаження механізмів клітини, відповідальних за очищення від речовин продуктів обміну, що утрудняє її функціонування. Нагрів до температури вище 45 °С викликає переродження клітинних ферментів і загибель клітини. Якщо ж клітина нагрівається до температури вище 100 °С, то внаслідок пароутворення, яке має при високій швидкості нагрівання характер вибуху, можуть спостерігатися механічні руйнування тканин ока, які опромінюються. Подібні процеси обумовлюють ушкодження тих тканин ока, які на довжині хвилі випромінювання інтенсивно її поглинають.

Випромінювання з λ = 10,6 мкм добре поглинається і нагріває ті тканини, що містять велику кількість води (рогова оболонка, кон’юнктива). Граничні зміни в роговій оболонці (вміст води 70 %) спостерігаються при щільності потоку випромінювання порядку десятих часток вата на квадратний сантиметр. При великих рівнях випромінювання (20 Вт/см²) виникає стійке помутніння рогової оболонки [2-4; 15].

Як бачимо у залежності від довжини ЛВ різною є і локалізація ушкодження органа зору.

Імпульсне ЛВ з λ = 0,4-1,4 мкм становить більшу небезпеку, ніж непе-рервне, тому що в цьому випадку ушкодження очного дна викликається ком-бінованою дією – термічною і механічною. Механічна дія випромінювання виявляється у вигляді «вибуху» зерен меланіну (високомолекулярні водоне-розчинні пігменти), у результаті чого зерна пігменту викидаються у склопо-дібне тіло.

Мимовільні рухи очного яблука приводять до того, що окремі ділянки сітківки змінюють своє положення щодо падаючого випромінювання багато разів у секунду. Тому неперервне й імпульсно-періодичне випромінювання викликають ушкодження сітківки в області, значно більшій, ніж площа сфо-кусованого на ній зображення, навіть у тому випадку, якщо під час опромі-нення пучок не відхиляється від прямої лінії бачення.

Таким чином, лазерне випромінювання здійснює шкідливу дію на всі структури органів зору. У міру збільшення щільності енергії випромінюван-ня ступінь ураження та зміни тканин ока зростає. Основний механізм уш-коджень – теплова дія.