Система початкових та середніх освітніх закладів на укр.. землях у перш. пол.. 19 ст.

Вирішальне значення для піднесення культури мала освіта. Царський уряд робив усе, щоб народні маси залишалися неписьменними. Шлях до освіти був відкритий дворянству, чиновництву, духівництву. Міністр народної освіти адмірал О. Шишков, підкреслюючи становий характер освітньої політики царизму, у 1824 р. говорив: «Навчати грамоти весь народ...завдало б більше шкоди, ніж користі». До того ж царський уряд, проводячи великодержавницьку політику і придушуючи українську культуру, не допускав в Україні викладання в школах українською мовою.

Однак формування капіталістичних відносин, і насамперед, розвиток промисловості, торгівлі, міст вимагали дедалі більшого числа освічених, кваліфікованих працівників і зумовлювали збільшення кількості навчальних закладів і учнів у них.

На початку XIX ст. у Росії була проведена реформа системи освіти (1802-1804 р.), за якою:

1. Навчальні заклади ділилися на 4 розряди: парафіяльні школи - створювалися при церкві, де за 1/2 року в селах або за 1 рік у містах навчали дітей читанню, листу, арифметиці й «Закону Божому». повітові училища - світські початкові школи в містах - за 3 роки навчали російської мови, арифметиці, історії, географії, фізиці, геометрії, природознавству, «Закону Божому»; гімназії - за 7 років навчання давали середню освіту. Вивчалися латинські, німецькі, французькі мови, філософія, статистика, юриспруденція, політекономія, фізика й т.п. Випускники одержували право надходити в університети або ж ставати викладачами початкових шкіл; ліцеї та університети - давали вищу освіту. Три ліцеї (у Кремінці на Волині, Одесі, Ніжині) за 9 або 10 років давала об'єднаний гімназичний і університетський курс. На Україні було відкрито 2 університети: у Харкові (відкритий в 1805 р.; спочатку мав2 факультети - філософський і юридичний, потім відкритий третій - медичний) і в Києві (відкритий в 1834 р. на базі ліквідованого Кременецького ліцею). В університети приймали осіб, що закінчила гімназії і за 4 роки давали вищу освіту. За дореформений час університети випустили більше 4 тис. чоловік.

2. Особливості розвитку освіти: освіта носила класовий характер, тому що в середні й вищі навчальні заклади заборонявся доступ дітей робітників і селян: більшість населення залишалася неписьменною, тому що навіть початкові школи охоплювали меншу частину дітей і насамперед селян; русифікаторська політика заборони на Україні викладання в навчальних закладах українською мовою.

Міністерство народної освіти, яке почало діяти в p., вирішило провести реформу системи освіти і затвердило «Попередні правила народної освіти», а в 1804 р. — статут навчальних закладів. За «Попередніми правилами» передбачалися чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

У парафіяльних школах, які створювалися при церковних парафіях і які були початковими, навчання продовжувалося 4—6 місяців в селах і до одного року в" містах. Дітей навчали (російською мовою) читати, писати, перших дій арифметики, основ православної віри.

Повітові школи, що були другим ступенем у системі початкової школи (спочатку двокласні), за статутом 1828 р. стали трикласними. У них вивчали російську мову, географію, історію, арифметику, природознавство, фізику, малювання. У повітових школах навчалися здебільшого діти дворян і чиновників.

Ще більш становий дворянський характер мали гімназії — середні школи, куди приймали майже виключно дітей дворян і чиновників. Спочатку в гімназіях навчання тривало 4 роки, а за статутом 1828 р. — 7 років. У гімназіях викладали латинську, німецьку і французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії і словесних наук, математику, фізику, природознавство, політичну економію, малювання. За статутом 1828 p., що посилював реакцію в галузі освіти, з навчальних планів гімназій було виключено природознавство, філософію і політекономію, а введено викладання «закону божого», «священної й церковної історії», грецької мови.

Через те, що царизм свідомо гальмував розвиток освіти, число шкіл і учнів у них залишалося невеликим. Не вистачало коштів, приміщень, учителів. У 1856 р. на українських землях, що перебували в складі Росії, офіційно числилося тільки 1300 початкових шкіл, де навчалися 67 тис. учнів (на 13,5 млн. чол. населення). На 100 жителів України припадало 0,61 учня (в середньому по Росії — 0,7). А у США тоді один учень припадав на 5 жителів, у Франції та Англії — на 11.

Ще менше була розвинута середня освіта, її здобувати дітям недворянського походження царський уряд не дозволяв. Гімназії існували лише в губернських і окремих повітових містах. На кінець 50-х років в Україні їх було 18: по дві у Харкові, Києві та Одесі і по одній — у Катеринославі, Сімферополі, Херсоні, Білій Церкві, Житомирі, Ровні, Кам'янці-Подільському, Немирові, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Полтаві. У них навчалося 4 тис. учнів.

Крім державних, у ряді сіл, особливо на Полтавщині і Чернігівщиці, продовжували існувати дяківські школи, які утримувалися на кошти батьків і в яких дяки навчали дітей, переважно українською мовою, читати буквар, часослов і псалтир, а також церковних співів. Буди також приватні пансіони (в Чернігові, Ніжині, Полтаві, Херсоні, а потім у кожній губернії), що працювали за програмою середніх навчальних закладів. Для навчання середньої освіти і виховання дочок дворян були засновані інститути шляхетних дівчат: у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1829), Керчі (1836) і Києві (1838).

Проміжне місце між гімназіями й університетами займали ліцеї, яких в Україні було три: Рішельєвський в Одесі (заснований у 1817 p.), Кременецький на Волині, створений у 1819 р. на базі гімназії (після польського повстання 1830—1831 pp. його було закрито, а потім переведено до Києва і реорганізовано в університет), і Ніжинський, в який було у 1832 р. перетворено Гімназію вищих наук, засновану в 1820 р. на кошти братів О. А. і І. А. Безбородьків.

Поряд з загальноосвітніми в Україні діяли й нечисленні професійні навчальні заклади. У кадетських корпусах у Полтаві (з 1840 p. і Києві (з 1852 р.) із дворянських синків виховували офіцерів. У Єлисаветграді продовжувала працювати медична школа, заснована ще в 1787 р., у Києві в 1842 р. була створена фельдшерська школа, у Миколаєві — артилерійське (з 1794 р.) і штурманське (з 1798 р.) училища, засновані морським відомством. У Херсоні в 30-ті роки було відкрито училище торговельного мореплавства, в Севастополі — морську школу. У 1855 р. біля Харкова почала працювати землеробська школа, яка готувала агрономів.

Київська академія, яка у попередні часи відігравала велику роль у розвитку освіти й культури в Україні і у слов'янському, світі взагалі, після видання у 1814 р. нового статуту для духовних академій, за яким їх призначенням визнавалося надання учням виключно богословської освіти і підготовка духівництва, остаточно втратила своє значення освітнього центру і повністю перетворилася на звичайний духовний учбовий заклад.