Розвиток, виховання і формування особистості

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Тараса Шевченка

Реферат на тему:

Розвиток, виховання і формування особистості

Виконала

Студентка 11-р групи

Чорна Ольга

Кременець 2014р.

РОЗВИТОК, ВИХОВАННЯ І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ.

І. ПРОЦЕС РОЗВИТКУ І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ.

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особис­тість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

ОСОБИСТІСТЬ - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та індивідуально-неповторного.

РОЗВИТОК ЛЮДИНИ-процес становлення та формування її особистос­ті під впливом зовнішніх і внутрішніх керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння простого на­копичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає передовсім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру, тощо у формуванні нових якостей особистості...

Нормування особистості, становище людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Виділяють такі види розвитку і формування особистості:

1) цілеспрямоване

2) стихійне

3) саморозвиток

4) самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямках.

Анатомо-фізіологічні зміни - збільшення і розвиток кісткової та м'язової системи, внутрішніх органів, нервової системи.

Психічні зміни-передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості.

Набуття соціальних якостей необхідних до життя в суспільстві, соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистостей залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування, в емоційній сфері - задоволення і незадоволення, радість і горе, між спадковими даними і потребами виховання, між рівнем розвитку особистості і ідеалами, оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості, між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона стримується моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості, між прагненням особистостей та її можливостей: коли особистість прагне досягти певних результатів у нав­чанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою.

У навчально-виховній діяльності педагогам слід врахува­ти, що розвиток особистостей в студентів має наслідувальний характер (використання методу прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучення до різних видів мислення, діяльності (під впливом середовища) умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості студента. Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки на уроці, на виховному занятті повинні бути задіяні і мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей сту­дентів, а й того що студент щодня збагачується знаннями, життєвими досвідом, сьогодні є іншою, ніж була вчора). Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди. Вікова періодизація (класифікація) - поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові різні періоди, що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропону­вав Платон (охоплює життєвий цикл розвитку людини від народ­ження до смерті). У ній розкривається зміст виховання та діяль­ності особистості на кожному з вікових періодів.

Видатний чеський педагог Я.А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він помітив чотири ступені в системі народної освіти, (дитинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи.

У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6, 7, 11, 12 р.) середній або підлітковий (12-15 р.), старший або юнацький (15-І8 р.). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потен­ціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні озна­ки, які називають віковими особливостями.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизнання, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до саме виховання стає рисою особистості.

Розрізняють такі індивідуальні особливості: темперамент, характер, здібності.

Темперамент - індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу і психічних процесів. Темперамент залежить від світогляду, характеру, освіти вихован­ня і позначається на всіх сторонах психічного життя у діяль­ності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виділяє такі типи темпераменту:

1) сильний врівноважений, рухливий - сангвінік,

2) сильний врівноважений інертний - флегматик,

3) сильний неврівноважений - холерик,

4) слабкий, гальмівний - меланхолік.

Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи студентів у навчально-виховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

Характер-комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляється в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, визначає її індивідуальність.

Здібності - психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. До загальних здібностей, які уявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам’ять, увагу. Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух для музиканта, творча уява для конструк­тора).

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес - спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, зумовлена позитивним зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Потреба - необхідність у чомусь.

Схильність - стійка орієнтованість людини на щось, бажання вико­нувати певну працю.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні - це не пристосування мети і змісту навчання і вихова­теля до окремого студента, а пристосування прийомів, методів, форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості, індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильності і обдарувань студента.